Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Професійна етика бухгалтера

Економічна політика — це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визначати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем.

Економічна теорія — це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

 

Разом з еволюцією визначення предмета еволюціонувала і назва економічної науки.

Рис. 1.4. Еволюція назви економічної науки

 

Термін економія (від гр. oikonomia) ввели в обіг давньогрецькі мислителі Ксенофонт і Арістотель. У перекладі з грецької він буквально означає "мистецтво ведення домашнього господарства", "домоводство" ("ойкос" — дім, домашнє господарство; "номос" — вчення, закон).

Термін "політична економія" був уперше застосований французьким меркантилістом Антуаном Монкретьеном у праці "Трактат політичної економії", написаній у 1615 р. З грецької "політикос" перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін у поєднанні з терміном "економія" означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

В економічній науці термін "політична економія" домінував до кінця XIX ст. — часу виходу (1890 р.) праці відомого англійського економіста А. Маршалла "Принципи економікс".

Економікс — це неокласичний напрям в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм.

В сучасних умовах у більшості країн світу (особливо англо-американських) політична економія функціонує під назвою "економікс", в ряду інших — як "економічна теорія" або як "політична економія".

Еволюція термінів "економія", "політична економія", "економікс", "економічна теорія" об'єктивно зумовлена розвитком самої економічної науки і об'єкта її дослідження — економічної системи.

 

Економічна теорія в своїй структурі включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка.

1. Основи економічної теорії (політекономія) — це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

2. Мікроекономіка вивчає економічні процеси і поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

3. Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.

4. Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).

5. Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

 

Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує фактичний стан економіки, економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?

Нормативна економічна теорія з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на запитання: як повинно бути, що для цього треба зробити?

 

3. Методи пізнання економічних процесів і явищ, їх класифікація

 

Економічна теорія використовує широкий спектр прийомів і способів дослідження свого предмета, які й визначають зміст її методу.

Метод економічної теорії — це сукупність прийомів, засобів і принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.

Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних явищ і процесів.

 

 

Рис. 1.5. Основні методи економічної теорії

 

Діалектика як метод — загальний для всіх наук метод пізнання, який базується на використанні законів і принципів філософії (Георг Гегель), сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку. Тут використовують наукове економічне мислення у вигляді наукової абстракції.

Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, очищених (абстрагованих) від всього другорядного, випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, категорій, виявлення і ормування економічних законів.

Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових. При аналізі об'єкт дослідження розумово або фактично розкладається на складові, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Аналіз сприяє розкриттю істотного в кожному елементі, а синтез завершує розкриття суті об'єкта в цілому.

Індукція і дедукція. Індукція — це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція — метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.

Історичний і логічний методи використовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного.

Економічне моделювання — це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відображає реальну картину економічного життя. Економічні моделі (рис. 1.6) дають можливість наочно і глибше дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об'єкта пізнання.

Рис. 1.6. Види економічних моделей

 

Економічний експеримент — штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових теорій і рекомендацій, щоб попередити помилки та провали в економічній політиці держави.

 

Для пізнання соціально-економічних процесів економічна теорія використовує і такі загальнонаукові методи пізнання, як:

Метод якісного і кількісного аналізу. Він передбачає чітке виявлення якісної визначеності економічного явища і підкреслення тих складових, елементів, які піддаються кількісному виміру, вивчення динаміки процесу; виявлення факторів, що впливають на його зв'язки в системі. Поєднання кількісного та якісного аналізу здійснюється за допомогою математичних і статистичних методів. Його використання дає теоретичне підґрунтя для визначення конкретних практичних завдань щодо темпів і пропорцій розвитку господарства, розробки програм розвитку економіки тощо.

Метод порівняння. Для визначення схожості та відмінності господарських явищ використовують метод порівнянь. Необхідність порівняння як загальнонаукового методу зумовлена тим, що в економічному житті ніщо не може бути оцінено саме по собі. Будь-яке явище пізнається у порівнянні. Способи порівнянь різноманітні: порівняння ознак, властивостей, статистичних величин, економічних категорій, дії економічних законів за різних умов тощо.

Розробка наукової гіпотези. Якщо зміст економічного явища, яке вивчається, не відомий, а фактів для його з'ясування не достатньо, то дослідник змушений обмежитися теоретичним припущенням, тобто науковою гіпотезою. Щоб наукова гіпотеза перетворилася на повноцінну теорію, потрібні додаткові докази, практичні підтвердження. Гіпотеза ставить проблеми, які сприяють ефективнішому веденню наукових пошуків. Вона дає можливість перевірити всі можливі шляхи дослідження і обрати з них найбільш правильні та науково обґрунтовані.

4. Економічні категорії, закони та принципи.

Економічна теорія, пізнаючи об'єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії, закони і принципи.

Економічні категорії — абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.

Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.

Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять допущення, усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи. Принципи пов'язані з економічними законами, але на відміну від них обєктивно у природі не існують.

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів, яка включає всезагальні, загальні і специфічні закони.

 

Рис. 1.7. Система економічних законів

 

Економічні закони мають як спільні, так і відмінні риси порівняно із законами природи.

 

Рис. 1.8. Загальні властивості та відмінності економічних

законів і законів природи

 

Існують дві основні форми пізнання та використання економічних законів:

1) емпірична, коли люди, не знаючи сутності економічних законів, використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практичній діяльності;

2) наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність економічних законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй економічній діяльності.

 

 

Рис. 1.9. Рівні використання економічних законів

 

5. Функції економічної теорії

 

У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції:

Рис. 1.10. Функції економічної теорії

 

Пізнавальна (евристична) функція. Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ, Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд людей, сприяє науковому передбаченню економічного розвитку суспільства.

Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.

Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

Між економічною теорією і практикою існує тісний взаємозв'язок (рис. 1.11).

 

Рис. 1.11. Взаємозв'язок економічної теорії і господарської практики

 

Будь-яка теорія без зворотного зв'язку з практикою втрачає цінність і сенс. Практика формує замовлення на теоретичні дослідження, дає матеріал для наукового аналізу та виносить остаточну оцінку життєвості будь-якої теорії.

Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку країни в майбутньому. По суті, вона зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів, витрат і можливих кінцевих результатів.

Виховна функція — полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи.

 

Однак потрібно знати, що готових, раз і назавжди придатних рецептів економічної поведінки теоретична економіка не дає. З цього приводу Дж. М. Кейнс підкреслював, що економічна теорія "не є набором уже готових рекомендацій для застосування безпосередньо у господарській практиці, вона є швидше методом, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто нею володіє, приходити до правильних висновків".

6. Економічна теорія як теоретико-методологічна база інших економічних наук

 

Економічна теорія є фундаментальною базою, теоретичним ядром усього комплексу економічних наук — галузевих, міжгалузевих і функціональних (рис. 1.12).

Рис. 1.12. Взаємозв'язок економічної теорії з іншими науками

 

Вона досліджує природу, глибинну суть економічних явищ і процесів, базисні соціально-економічні відносини і господарську поведінку людей у певній економічній системі. Результатом цих досліджень є розкриття економічних понять, категорій та законів, які характеризують фундаментальні основи економічного буття.

 

 

Виступаючи методологічною базою для різних економічних наук, економічна теорія водночас:

· має враховувати знання, набуті ними у процесі повсякденної господарської діяльності;

· спроможна обґрунтованіше висвітлити суть і закономірності розвитку економічних систем.

7. Продуктивні сили та виробничі відносини

 

В основі розвитку людського суспільства лежить ма­теріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, житло тощо. Щоб мати такі матеріальні блага, вони повинні їх виробляти. Тому першим історичним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб. Виробництво матеріаль­них благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, відбувається за допомогою різних зна­рядь праці тощо. Водночас йому властиві й деякі спільні риси. Так, у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом — природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмі­нює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, що включає три основні моменти:

Праця— це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних і духовних благах, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

Предмети працівключають всі ті предмети, на які спрямо­вана праця людини, а саме:

· предмети, дані природою;

· сировина (створені людьми предмети праці);

· вторинні ресурси;

· штучно створені матеріали (штучні тканини, полімерні, ке­рамічні матеріали).

 

Збільшенню обсягу сировинної бази слугують такі фактори:

а) комплексне використання корисних копалин, повніше добування цінних елементів природи. Поступово долається таке становище, коли через недостатній розвиток технології багато рідкісних металів не видобувалися з корисних копалин і залишалися у відходах;

б) розвиток матеріалозберігаючих технологій. Вони дають можливість нарощувати виробництво кінцевого продукту за тих же обсягів видобутку сировини і матеріалів.

 

У сучасних індустріально розвинутих країнах ресурсозбе­реження стало вирішальним джерелом задоволення приросту потреб економіки в паливі, енергії, сировині й матеріалах. Отже, важливим завданням нашої країни є зниження мате­ріалоємності та енергоємності національного доходу. Для цьо­го в Україні є значні резерви.

У 1991 р. в машино­будуванні та металообробці у відходи спрямовувалося 24,9 % чорних металів. Водночас розрахунки показують, що в тому ж році зниження матеріальних затрат тільки на 1 коп. на кожний карбованець суспільного продукту (тобто на 1%) дало б можливість одержати майже 3 млрд крб. національного до­ходу.

 

Однією ізскладових засобів виробництва є засоби праці - ті засоби, за допомогою яких людина впливає на предмет праці. Вони включають:

· знаряддя праці (машини, верстати, автомати та ін.);

· „без машинну” техніку (електричне розрядження, хімічний та електричний процеси);

· „судинну” систему виробництва (трубопроводи, цистерни та інше обладнання);

· виробничі будови, споруди, шляхи.

Загаль­ним засобом праці є земля. Залежно від функцій, які виконуються в процесі праці, певна річ може виступати і предметом, і засо­бом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває у ремонті, — до предметів праці.

 

Рис. 1.13. Структура продуктивних сил.

 

У продуктивних силах існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва, тобто взаємодіють.

 

 

Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби виробницт­ва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух засоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії. До структури продук­тивних сил в усіх формаціях належать також використову­вані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включа­ють також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продук­тивних сил стає інформація.

У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній за­лежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Системі про­дуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Та­кими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або закони виперед­жаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі су­купної праці, відповідності живої й уречевленої праці, перемі­ни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих зако­нів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни в розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до приро­ди, процес праці, спільний для всіх суспільних способів ви­робництва.

Отже, продуктивні сили— це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростан­ня продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили, складаються з двох основних частин: засобів вироб­ництва і трудових ресурсів, які приводять їх у рух, тобто використовують для створення матеріальних і духовних благ. Продуктивні сили виражають відносини «людина — природа». Ці відносини вивчаються природничими й технічними науками.

Виробничі відносинице суспільна форма розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і ду­ховних благ. Такою ж суспільною формою є й відносини влас­ності. Дана система відносин найповніше відбиває соціальну сто­рону економіки, тобто її соціальні засади. Вона показує:

· хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби виробництва — вирішальні умови господарської діяль­ності;

· як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства;

· кому дістаються продукти праці виробника, тобто хто привласнює результати виробництва.

 

Виникає питання: у чому їх подібність і відмінність, який економічний статус кожної з цих категорій?

У процесі виробництва здійснюється привласнення двох ви­дів: 1) предметів природи через процес праці; 2) засобів вироб­ництва, робочої сили, предметів споживання і послуг через сус­пільну форму. Привласнення другого типу, яке має місце між людьми в усіх сферах суспільного відтворення (в безпосеред­ньому виробництві, розподілі, обміні, споживанні), становить відносини власності. В сучасних умовах об’єктом привласнення стає також інтелектуальна власність — патенти, ліцензії, «ноу-хау» тощо. Тому власність — це економічні відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення. Визначальни­ми серед них є відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, або відносини власності на засоби вироб­ництва. Вони становлять основу виробничих відносин, форму­ють їхній тип.

 

Продуктивні сили і виробничі відносини в їх діалектичній єдності та взаємодії становлять суспільний спосіб виробницт­ва. Продуктивні сили відіграють визначальну роль, є його ре­човим змістом, виробничі відносини — суспільною формою. Розвиваючись більш динамічно (під впливом потреб, інтере­сів людей, внутрішніх суперечностей продуктивних сил та їх матеріально-речової форми тощо), продуктивні сили поступо­во вступають у все більшу суперечність з виробничими відно­синами. Останні спочатку є формою їх розвитку, а згодом перетворюються на гальмо зростання продуктивних сил, пере­стають відповідати їхньому рівню і характеру розвитку. Внас­лідок цього між двома сторонами суспільного способу вироб­ництва виникає конфлікт, що з економічного погляду зумов­лює настання епохи соціальних революцій.

Оскільки виробничі відносини менш активні порівняно з продуктивними силами, то вони у межах того чи іншого сус­пільного способу виробництва прагнуть пристосовуватися до рівня й характеру їх розвитку. Це знаходить свій вияв у ево­люції форм власності. Так, на зміну індивідуальній капіталіс­тичній власності, що переважала на початкових етапах ро­звитку буржуазного суспільства, прийшла акціонерна, її діа­лектично заперечує державна форма капіталістичної власності.

 

 

8. Економічні відносини, що виникають в процесі виробництва

Вивчення економічних відносин має надзвичайно важливе значення, тому що ми при цьому дізнаємося, чи підпорядкована економічна діяльність інтересам народу, на­скільки соціально справедливий даний соціально-економічний лад тощо.

У господарстві кожної країни є також відносини, що вини­кають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяль­ності, кооперації праці, фінансових ресурсів тощо. Ці еконо­мічні відносини стосуються організації виробництва, тому їх називають організаційно-економічними, які охоплюють весь господарський механізм, за до­помогою якого здійснюється управління народним господар­ством.

В сукупності організаційно-економічних відносин розрізня­ють:

Конкретно-економічні відносини — це господарський меха­нізм окремих галузей (промисловості, будівництва, сільського господарства тощо). У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками.

Загальні організаційно-економічні відносини — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям на­родного господарства, тобто економіці у цілому (ринкова система організації виробництва, підприєм­ництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо). Загальногоспо­дарські відносини не можуть бути охоплені окремими конкретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються нау­кою, яка називається економічною теорією.

Таким чином, економічна теорія ви­вчає:

Соціально-економічні відносинице ті відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й спожи­вання матеріальних і духовних благ. Їхню основу, ядро становлять відносини власності на засоби виробництва і виготов­лений продукт.

Загальні організаційно-економічні відносиниявляють со­бою певну систему господарського механізму, а саме систему форм і методів суспільної організації і регулювання народного господарства.

 

 
 

 


Рис. 1.13. Економічні відносини

Техніко-економічні відносини — речова форма розвитку продуктивних сил, яка утворюється у процесі суспільного поділу праці, соціалізації, кооперування, концентрації виробництва, обміну діяльності між людьми.

Завдання економічної теорії- з'ясувати існуючі тут причинно-наслідкові зв'язки, закони й закономірності, які характеризують функціонування цих відно­син як цілісної, логічно зумовленої економічної системи.

 

Для бухгалтера важливе вміння контактувати з людьми. В останній час перевірці саме цих аспектів бухгалтерської роботи і приділяється особлива увага при підготовці бухгалтерів. Крім того, бухгалтерський облік у руках несумлінних працівників може бути засобом шахрайства та фальсифікацій, тому важливу роль у цій професії відіграє етика.

Етичні вимоги до професії стали також важливою складовою підвищення престижу професії бухгалтера. В стародавній Персії людину, яка займалася обліком, називали «очі та вуха царя». Багато вчених створили свій власний «образ бухгалтера», виявили притаманні йому етичні риси.

Виникнення та розвиток професійної етики бухгалтера є складовою частиною історії людського суспільства. Сучасна наука не дала однозначної відповіді, яку дату слід вважати виникненням професійної етики. Можливо це період становлення бухгалтерського обліку, можливо, період пов'язаний з розвитком товарно-грошових відносин, а, можливо, виникнення професійної етики зумовлені вимогами самого життя.

Для того, щоб зрозуміти та збагнути всю сутність професійної етики, необхідно знати її історію. Вивчення історії полегшує розуміння практичних проблем, що висуває життя, прививає любов до обліково-економічного мислення.

Професійна етика в обліку - поняття багатогранне. Воно охоплює моральні основи професії, професійну підготовку та етичне виховання кадрів, облікові традиції, зв'язок часу та поколінь облікових працівників, їх міжнародні контракти, стосунки бухгалтерів із трудовим колективом, власниками і керівництвом підприємства, відносини з банками, фінансовими та податковими органами, аудиторськими і контрольними службами, право на інформацію та дотримання принципів комерційної таємниці тощо.

Сучасні етичні норми потребують, щоб бухгалтер не просто збирав і обробляв інформацію, але й першим їх тлумачив, аналізував, здійснював постійно пошук і мобілізацію резервів підвищення ефективності господарської діяльності свого підприємства, був активним учасником процесу управління.

Професійна етика бухгалтера найбільш ефективна, якщо вона цілком ґрунтується на наукових професійних знаннях, на вміннях співставляти його з практикою та реалізувати в практичній діяльності. Професійна мораль формується у студентської молоді під впливом професійного знання, престижу професії, любові до неї тощо. Особливо важлива роль належить вивченню професійної етики, з якою пов'язане формування професійного обов'язку.

 


Читайте також:

  1. VII. Професійна кооперація
  2. Апологетика і патристика
  3. Арифметика
  4. Арифметика II
  5. БІОЕНЕРГЕТИКА:УТВОРЕННЯ АТФ
  6. БІОЕНЕРГЕТИКА:УТВОРЕННЯ АТФ
  7. Військово-професійна тематика
  8. Військово-професійна тематика
  9. Воднева енергетика
  10. Вступ. Фонетика і фонологія. Орфоепія. Графіка й орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія.
  11. Генетика популяцій.
  12. Генетика статі




Переглядів: 876

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Пол Самуельсон | Обов'язки, права та відповідальність ревізорів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.