МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Співвідношення емпіричного й теоретичного рівнів пізнання.Емпіричний і теоретичний рівні знання розрізняються по предмету (під другому випадку він може мати властивості, яких немає у емпіричного об'єкта), засобів (у другому випадку це розумовий експеримент, метод моделювання, аксіоматичний метод і т. д.) і результатами дослідження (у першому випадку емпіричне узагальнення, у другому - гіпотеза і теорія). Різниця між емпіричним і теоретичним рівнями досліджень незбігається з відмінністю між чуттєвим і раціональним пізнанням, хоча емпіричний рівень переважно чуттєвий, а теоретичний переважно раціональний. Емпіричний рівень в науці не тільки чуттєвий, але і раціональний тому, що використовуються прилади, сконструйовані на основі будь-якої теорії. Теоретичний рівень в науці не співпадає з раціональним, оскільки поняття раціонального ширше і існує не лише наукова раціональність, але й раціональність інших типів. Теоретичне відрізняється від раціонального також тим, що до складу теоретичного рівня входять подання (наочні образи), які є формами чуттєвого сприйняття. Процес наукового пошуку навіть на теоретичному рівні не є строго раціональним. Безпосередньо перед стадією наукового відкриття важлива уява, створення образів, а на самій стадії відкриття - інтуїція. Логіка діє на стадії так званої «нормальної науки» в рамках певної парадигми для обгрунтування висунутої гіпотези чи теорії. Незважаючи на методологічну цінність виділення емпіричного і теоретичного, розділити ці два рівні в цілісному процесі пізнання повністю неможливо, що показали невдалі спроби в рамках неопозитивізму. Питанню співвідношення емпіричного і теоретичного рівнівдослідження присвячене наступне зауваження А. Ейнштейна: «Але з принципової точки зору бажання будувати теорію тільки на спостережуваних величинах зовсім безглуздо. Тому що насправді все, адже йде як раз навпаки. Тільки теорія вирішує, що саме можна спостерігати. Бачите чи, спостереження, взагалі кажучи, є дуже складна система. Що підлягаютьспостереження процес викликає певні зміни в нашій вимірювальної апаратурі. Як наслідок, у цій апаратурі розгортаються подальші процеси, які врешті-решт не прямим шляхом впливають на чуттєве сприйняття і на фіксацію результату в нашій свідомості». 3.Поняття "практика". Функції та види практичної діяльності. Коли ми говоримо про життєтворчу специфіку людського способу буття, то маємо на думці, звичайно ж, те, що специфіка ця не обмежується лише сферою свідомості. Адже подвоєння світу на наявний та уявний, бажаний, такий, що відповідає людським прагненням і сподіванням, має місце також у реальній предметно-матеріальній діяльності людей, мета якої — привести навколишній світ у відповідність до людських потреб. Завдяки перетворюючому впливові людини на світ виникає так звана друга природа, культура: виникає предметний світ олюдненої природи. Практична діяльність у людському суспільстві, на відміну від процесу життєдіяльності в тваринному світі, визначається не біологічними чинниками, а історично виробленим відповідним соціокультурним розвитком. Але це, так би мовити, лише мінімальна характеристика відмінності людської діяльності взагалі, і практичної зокрема, від ситуаційного процесу життя тварин. Максимальна протяжність людської діяльності, її "верхня" межа є постійно відкритою, оскільки людина в практичній діяльності не просто змінює, відтворює природну і соціальну дійсність, а й здатна змінювати власну програму, конструювати нові алгоритми діяльності і поведінки, формувати та досягати принципово нових цілей. Діяльність людини універсальна, оскільки людина не пристосовується до навколишнього середовища, а змінює його. Практична діяльність людей не просто цілеспрямована та доцільна, бо це є характеристики і поведінки тварин, вона передбачає і конструювання цілей, творення принципово нового. "Практика" походить від грецького слова "праксис", що в перекладі означає "діяння", "активність", "діяльність". Практика — це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Людина як суспільна, матеріальна істота, що наділена свідомістю, змінює дійсний світ у трьох вимірах: 1) матеріально; 2) на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства та за допомогою і в межах відповідних суспільних відносин; 3) свідомо. Поза цими моментами неможливе людське перетворення світу, але кожний з них, узятий розрізнено, або просте перерахування їх не вичерпують сутності практики як філософської категорії.Важливо, що поняття “практика” не має однозначного тлумачення у філософії. Є вузьке розуміння поняття практики, котре зводиться до експерименту, що є, безумовно, недостатнім, бо людська практика - це не лише експеримент. В широкому розумінні практика розглядається як цілісна система діяльності людини, досвід всього людства. В такому контексті в поняття “практика” включається як наукова діяльність, так і матеріально-виробнича, соціальна, політична, революційна і т.д., тобто вся предметна, цілепокладаюча діяльність людини, що має своїм змістом освоєння нею природних та соціальних об’єктів. В цьому сенсі практика – це сукупність матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної, духовно-предметної діяльності людини. У цьому плані можна виділити особливу групу предметних дій, суб'єкт яких чинить матеріальний вплив на оточуючий світ: людина змінює фізичну форму процесів і явищ природи, створює нові речі чи суспільні інститути, змінює об'єктивно існуючі різноманітні форми колективного життя, економічні, правові, політичні та інші структури відповідної системи суспільних відносин. Саме такі свідомі, доцільні, цілеспрямовані дії, що мають предметну, матеріальну визначеність, включаються в поняття "практика". Під практикою, перш за все, розуміється сукупна діяльність людства, весь його досвід у процесі історичного розвитку. Як за своїм змістом, так і за способом реалізації, практична діяльність має суспільний характер і виступає як цілісна система дій, є способом суспільного буття людини та специфічною формою його самоутвердження у світі. Практика — це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини, яка включає в себе освоєння та перетворення природних та соціальних об'єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання; це чуттєво-предметна форма життєдіяльності суспільне розвинутої людини з освоєння природної і соціальної дійсності, а також специфічний спосіб відношення людини до світу та її буття в цьому світі. Практика є людською чуттєвою діяльністю, предметною діяльністю, основною ознакою котрої виступає безпосередня чуттєва зміна предмета під час взаємодії людини і предмета природи. Вона є глибинною основою багатозначних форм життєдіяльності людини. Якщо практику розглядати як певний процес перетворення природи у відповідності з інтересами людини, яким опосередковується, регулюється і контролюється обмін речовин між людиною і природою, то тоді практика виступає як праця. Якщо ж взяти її як суспільну, втілену в конкретно-історичних формах діяльність, що соціалізує природу, трансформує природне буття в суспільне і розширює його предметне поле, визначає і спрямовує всезагальні характеристики суспільно-історичного процесу та конкретно-історичні форми суспільних відносин, то практика набуває ознак виробництва. Якщо ж практика розглядається як діяльність, що штучно відтворює ті або інші сторони об'єктивної дійсності, створює умови для повного наукового дослідження, вона виступає як науковий експеримент. Дане визначення, як і сутність практики, більш детально будуть розкриті в процесі подальшого аналізу проблеми практики, але зараз слід сказати про наявність можливості обмеження сфери застосування поняття "практика", і насамперед через її матеріальний, предметний характер. Так, до неї не належать пізнавальна діяльність, діяльність митця, ідеолога, рефлексія, саморефлексія, тобто будь-яка діяльність, безпосередньо не спрямована на перетворення предметного світу. Таким чином, до сфери застосування поняття практики входять предметні, цілеспрямовані дії щодо перетворення матеріальних об'єктів, економічні і політичні структури, різноманітні соціальні інститути та інші форми суспільного функціонування. Йдеться про діяння як окремих індивідів, так і соціальних груп, спільностей; діяння, які здійснюються в межах історично змінних різноманітних форм соціальної взаємодії. Основою цих дій є необхідність регулювати взаємостосунки між людьми і природою та соціальною дійсністю, між самими людьми з метою задоволення потреб, що виникають. Із зазначеного вище слідує, що практика — це матеріальна, чуттєво-предметна, цілеспрямована діяльність людини, яка має соїм змістом освоєння і перетворення природних і соціальних об'єктів. Вона становить собою всезагальну основу і рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Суспільна практика перебуває в органічному взаємозв'язку з пізнавальною діяльністю людини, з теорією. Вона є джерелом наукового пізнання, його рушійною силою, дає необхідний фактичний матеріал, який піддається теоретичній обробці і узагальненню. В процесі практики відбувається формування суб'єкта пізнавальної діяльності. Практика зумовлює напрям і зміст мислення суб'єкта. Саме практика обґрунтовує об'єктивність змісту знання, служить критерієм, засобом перевірки істинності пізнання (знання). Вона перебуває в діалектичному взаємозв'язку з теорію. Сутність практики виявляється у співвідношенні з теорією. Практика – предметно-чуттєва матеріальна діяльність. Теорія – ідеальна діяльність, вона не має як практика безпосередньої взаємодії з матеріальними предметами. Практика - основа всіх інших форм життєдіяльності людини. Щоб їсти, пити, мати житло і одяг людина приречена активно ставитись до дійсності, обробляти її та переробляти відповідно до своїх потреб, в першу чергу матеріальних. Практично корисливе відношення до природи, з метою створення матеріальних благ здійснюється через працю, матеріальне виробництво. Праця - діяльність людей (чи груп людей) в матеріальній або духовній формах. Практика - чуттєво-предметна, матеріальна діяльність. Праця входить в економіку як систему виробництва, обміну, споживання, що забезпечує матеріальні потреби. Як процес зміни перетворення природи, олюднення її практика людини створює світ культури. Практика - взаємодія об'єктивного і суб'єктивного, матеріального та ідеального. Практика людини обмежена соціально-історично (вона залежить від знань, техніки, технології і біології (органи чуття людини обмежені). Сенсорний досвід суб'єкта завжди обмежений. Людина ніколи повністю не знає сутності речей, їх властивостей, багато явищ є неповторні. Існує суперечність між конечним обсягом мозку і безконечністю Всесвіту, невичерпністю матерії. Все це також обмежує практику. На практику впливають клімат, середовище, світогляд, ширина і глибина знань. Читайте також:
|
||||||||
|