Біографія

Публіцистика

Філософсько-літературознавчі праці

Проза

Поезія

· Травневий іній (1985)

· Диригент останньої свічки (1990)

· Автостоп (1994)

· Kingdom of Fallen Statues (1996)

· Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980-1998 (2000)

· Друга спроба: Вибране (2005)

· Інопланетянка (1992)

· Польові дослідження з українського сексу (1996)

· Казка про калинову сопілку (2000)

· Сестро, сестро (повісті й оповідання, 2003)

· Музей Покинутих Секретів (2009)

Дві культури (1990)
Шевченків міф України (1997)
Філософія Української ідеї та європейський контекст: франківський період (1992)
Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій (2007)
Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992-2002 (2011)

Хроніки від Фортінбраса (1999)
Let my people go. 15 текстів про українську революцію] (2005)

Лекція № (2 год.)

Тема 13.3 Тарас Прохасько.

План

1. Тарас Прохасько. "Від чуття при сутності".

2. Відчуття життя, буттєвої присутності як об'єкт художнього відтворення у творі.

3. Філософія часу, миті, вічності.

4. Ідея самотності як блага існування особистості.

Література

1. Гундорова Т. Постмодерністська фікція Андруховича з постколоніальним знаком питання // Сучасність.— 1993.— № 9.

2. Жулинський М. Подих третього тисячоліття.— Луцьк, 2000.

3. Зборовська Н. Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків.— Львів, 1999.

Тара́с Богда́нович Проха́сько (*16 травня 1968, Івано-Франківськ)— сучасний український письменник, журналіст, один із видатних діячів станіславського феномену. Брат Юрія Прохаська.

Народився 16 травня 1968 року в Івано-Франківську. Навчався на біологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка (тепер — Львівський національний університет імені Івана Франка) (1992). За фахом ботанік. Учасник студентського руху 1989—1991 років. Спочатку працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, а згодом — у рідному місті учителював, був барменом, сторожем, ведучим на радіо FM «Вежа», працював у художній галереї, в газеті, на телестудії. Співпрацював також із львівськими газетами «Експрес» та «Поступ». У 1992-1994 рр. був мандрівним співредактором журналу «Четвер». Лауреат видавництва «Смолоскип» (1997). Член Асоціації українських письменників.

Від 1992 року постійно живе в Івано-Франківську. Починаючи від 2 числа постійний автор часопису «Четвер».

Тарас Прохасько і його бачення світу

Перша книжка Тараса Прохаська, опублікована у видавництві «Смолоскип»

Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.

Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу.

Тарас по-своєму трактує і саму філософію: «Філософія. Завжди при тобі, як частина тіла. Коли більше нема нічого, вона є Всім» (Прохасько Т. ЛЕКСИКОН таємних знань//Четвер. — 1992. — Ч.1 (3). — С.81).

Серія внутрішньо-інтимних переживань „FM «Галичина»“ та «Порт Франківськ» мають, дещо, притчевий характер. Написані у формі щоденника, денні переживання на різноманітні теми, свого часу опубліковані в тижневику «Галицький кореспондент» та озвучені в етері радіо FM «Вежа».

Проза Тараса Прохаська є чудовим супутником міцної кави з коньяком в зимне надвечір'я. Тарас висловлюється:

«Те, що минає не є минулим, поки память шкіри і згинів відчуває минулі дотики..»,

«Життя ніколи не буває замало…»,

«Недостатньо часу буває лиш для того, щоб навчитися так відчувати.»

Саме ці вирази містять в собі сутність прози Франківського письменника. До болі обпікаюча, красива та велична правда буття.

«Вже багато років будь-якої миті зупиненого часу в моїх кишенях не можна знайти жодного предмета, який би відразу вказував на якісь звички. Там нема нічого, крім сиґарет, які курить значна частина українців, кількох банкнот і монет, що перебувають в обігу на всій території України, однолезового складаного ножика, яким можна робити майже все, не порушуючи водночас жодного закону, та ключа від помешкання без вказаної адреси. Жодних фотографій, кредитних карток, записок і записників, олівців, мундштуків, годинників з посвятами й обручок з іменами та датами, медальйонів з портретами, календариків з позначеними днями, портсиґарів, жодних кастетів, отрут, анальгетиків і візитівок, жодної добірки посвідчень… Навіть носити паспорт мені видається принизливою зручністю, зручним приниженням». Тарас Прохасько, «З цього можна було б зробити кілька оповідань».

«Кожен чоловік потребує вчителя. Чоловікам взагалі необхідно вчитися. Особливі чоловіки вирізняються не тільки здатністю вчитися і навчитися, але й тим, що завжди знають і пам'ятають — чого саме від кого вони навчилися, навіть випадково. І якщо у жінок пам'ять про вчителів є проявом доброзичливості, то для чоловіків — найнеобхіднішою складовою самого вивченого. Найвидатніші чоловіки не просто вчаться ціле життя (вчитися — усвідомлювати те, що відбувається), а й дуже скоро стають чиїмись вчителями, наполягаючи на усвідомленні прожитого. Власне, так твориться неперервність школи, яка поруч з генеалогічним деревом забезпечує максимальну ймовірність того, що впродовж твого життя світ не мав би змінитися настільки, щоб лише через це цілковито втратити охоту жити.» Тарас Прохасько, «НепрОсті».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ранок без вечора	\|	Нагороди

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.