Здобувачі наукового ступеня, які працюють над дисертаціями поза докторантурою або аспірантурою

Над докторською і кандидатською дисертацією можна працювати самостійно, поза докторантурою й аспірантурою. Самостійна робота над докторською та кандидатською дисертаціями є однією з форм підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів.

Здобувачами наукового ступеня доктора наук, які працюють над дисертацією поза докторантурою, можуть бути особи, які мають науковий ступінь кандидата наук. Здобувачами наукового ступеня кандидата наук, які працюють над дисертаціями поза аспірантурою, можуть бути особи, які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста або магістра.

Кандидати наук, які мають вагомі здобутки в галузі наукових досліджень з актуальних народногосподарських або теоретичних питань і схвалені вченими радами вищих навчальних закладів плани дисертаційних робіт, переводяться на посади наукових співробітників для завершення докторських дисертацій терміном до двох років.

Кандидат наук, який претендує на посаду наукового співробітника, подає за місцем роботи заяву на ім'я ректора вищого навчального закладу з зазначенням необхідного терміну переведення, а також розгорнутий план докторської дисертації, календарний графік її виконання, список опублікованих наукових праць і винаходів.

Вчена рада вищого навчального закладу заслуховує наукову доповідь, розглядає висновок відповідної кафедри щодо можливості переведення кандидата наук на посаду наукового співробітника і розгорнутий план докторської дисертації, визначає можливий термін її виконання і приймає рішення стосовно переведення його на посаду наукового співробітника.

Наприкінці року викладачі, переведені на посаду наукового співробітника, проходять атестацію.

Після закінчення терміну перебування на посаді наукового співробітника кандидат наук зобов'язаний подати наукове дослідження в обсязі докторської дисертації і доповісти про це вченій раді вищого навчального закладу (наукової установи, організації), де виконувалося дослідження.

Для завершення та захисту дисертації особам, які раніше не навчалися в аспірантурі і не перебували в докторантурі, може надаватися творча відпустка терміном до трьох місяців для роботи над кандидатською і терміном до шести місяців — для роботи над докторською дисертацією.

Для отримання творчої відпустки здобувач повинен зробити наукову доповідь на засіданні кафедри (відділу, лабораторії), при якій він планує завершити дослідження. На основі мотивованого висновку кафедри (відділу, лабораторії) вчена рада вищого навчального закладу (наукової установи, організації) приймає рішення про надання відпустки.

Претендент на здобуття наукового ступеня доктора наук у період творчої відпустки повинен захистити дисертацію або подати її до захисту в спеціалізовану вчену раду.

Здобувачі наукового ступеня кандидата наук прикріплюються до певного ВНЗ або наукової установи, що мають аспірантуру з відповідних спеціальностей, для поглибленого теоретичного вивчення спеціальних дисциплін, іноземної мови та філософії, а також підготовки і захисту кандидатських дисертацій терміном до п'яти років, а лише з метою складання кандидатських іспитів — до двох років.

Для прикріплення до ВНЗ (наукової установи, організації) :s метою написання кандидатської дисертації здобувач подає на ім'я керівника заяву з доданням списку опублікованих наукових праць і винаходів, копію диплома про вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста, магістра. Для підготовки і складання кандидатських іспитів здобувач подає тільки заяву.

Науковим керівником здобувачів призначаються, як правило, доктори наук або професори. У разі, коли претендент прикріплюється на 2 роки тільки для підготовки і складання кандидатських іспитів, науковий керівник не призначається.

Здобувачі протягом місяця після прикріплення до вищого навчального закладу (наукової установи) подають на кафедру (у відділ, лабораторію) на затвердження погоджений з науковим керівником індивідуальний план роботи. Теми дисертацій здобувачів після погодження на кафедрі затверджуються вченою радою установи.

Претенденти складають за місцем прикріплення кандидатські іспити відповідно до програми підготовки зі спеціальної дисципліни, іноземної мови та філософії, а також інші іспити за рішенням вченої ради з урахуванням профілю підготовки.

Здобувачі, які склали відповідні іспити і виконали індивідуальний план, допускаються до захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Головним нормативним документом державного регулювання процесу атестації наукових кадрів вищої кваліфікації є "Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань", затверджений Кабінетом Міністрів України 28 червня 1997 року за № 644. До постанови було внесено зміни і доповнення відповідними постановами уряду від 5 серпня 1998 р. за № 1241 та від 22 липня 1999 р. за № 1336.

Цей документ визначає порядок присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук та присвоєння вчених звань професора, доцента і старшого наукового співробітника.

Структурно він складається з семи розділів:

1. Загальні принципи.

2. Присудження наукових ступенів.

3. Присвоєння вчених звань.

4. Переатестація та нострифікація.

5. Оформлення і видача дипломів та атестатів.

6. Позбавлення наукових ступенів і вчених звань.

7. Розгляд апеляцій.

Відповідно до цього документа наукові ступені доктора і кандидата наук присуджують, а вчені звання професора, доцента і старшого наукового співробітника присвоюють особам, які мають вищу освіту, глибокі фахові знання і значні досягнення в певній галузі науки, у педагогічній діяльності.

Право присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук, а також присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника надано ВАК України. До компетенції Міністерства освіти і науки України належать питання присвоєння вчених звань професора і доцента.

Документом, що засвідчує присудження наукового ступеня, є диплом, а присвоєння вченого звання — атестат державного зразка. Дипломи доктора, кандидата наук і атестат старшого наукового співробітника видає ВАК, а атестат професора і доцента — Міністерство освіти і науки.

Згідно з "Порядком присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань" дипломи докторів та кандидатів наук, атестати професорів, доцентів, старших наукових співробітників, видані атестаційними органами СРСР і Російської Федерації за результатами захистів дисертацій або рішень вчених рад до 1 вересня 1992 року, в Україні визнаються дійсними. Наукові і науково-педагогічні працівники — громадяни України, які отримали науковий ступінь чи вчене звання в інших країнах пізніше зазначеного терміну, підлягають переатестації або нострифікації дипломів та атестатів. Наукові ступені доктора та кандидата наук на підставі прилюдного захисту дисертації присуджують спеціалізовані вчені ради.

В Україні створено відповідну мережу спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій відповідно до нової номенклатури спеціальностей та з урахуванням інтересів регіонів. У 1999 р. в Україні діяло понад 500 спеціалізованих вчених рад (381 докторська рада та 139 кандидатських).

Спеціалізовані вчені ради створюються та підпорядковуються ВАК України у відомих своїми науковими досягненнями навчальних закладах III—IV рівнів акредитації, науково-технічних, науково-дослідних установах та інших організаціях, що проводять фундаментальні та прикладні наукові дослідження та мають авторитетних учених, які проводять наукову та науково-педагогічну роботу. До складу спецрад можуть .залучатися фахівці з науковим ступенем за профілем ради, що працюють в інших наукових установах або вищих навчальних закладах. Кожній спецраді при її організації надається шифр і затверджуються номери спеціальностей наукових працівників, за якими рада може організувати захист дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук.

Ради несуть відповідальність за обґрунтованість прийнятих ними рішень і покликані забезпечувати високий рівень вимог під час проведення атестації. Головою спеціалізованої вченої ради призначається провідний учений, доктор наук, фахівець за профілем ради і, як правило, штатний працівник організації, в якій створено раду.

Підготовлена і попередньо апробована дисертація подається для прилюдного захисту до спеціалізованої вченої ради.

З метою поглибленого аналізу дисертації спецрадою призначаються офіційні опоненти: при захисті докторської дисертації — три доктори наук і провідна установа; при захисті кандидатської дисертації — один доктор, другий — доктор або кандидат наук і провідна установа, які представляють до зпецради свої відгуки. Офіційні опоненти зобов'язані бути присутніми на захисті дисертації.

Захист дисертації визнається успішним, якщо в результаті таємного голосування за присудження наукового ступеня проголосувало щонайменше три чверті членів ради, які брали участь у засіданні.

Результати захисту дисертації (дисертація та атестаційна справа) спецради надсилають до ВАК України, який здійснює контроль за діяльністю спецрад. З цією метою у складі ВАК створюються експертні ради, які здійснюють вибірковий контроль за правильністю організації захисту, якістю і об'єктивністю підготовленого спецрадою висновку щодо відповідності дисертаційної роботи вимогам ВАК. Остаточне рішення про видачу диплома кандидата наук приймається президією ВАК України.

Науковці, які залучені до атестаційного процесу, повинні глибоко володіти принципами, методологією,.методами, технікою і технологією підготовки кандидатських і докторських дисертацій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Докторантура. Аспірантура	\|	Законодавчі нормативи га вміст токсичних елементів у харчових продуктах і воді

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.