• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міжнародно-правові стандарти прав людини та законодавство України.

Міжнародно-правові організації з прав людини.

2.1. Всесвітні. В 1946 році була створена Комісія ООН з прав людини, в обов'язки якої входила підготовка Міжнародного білля про права людини, який би визначав права і свободи, задекларовані Статутом ООН. Першим таким документом стала Загальна декларація прав людини. Крім комісії, як передбачено ст.28 Пакту про громадянські і політичні права, було створено Комітет з прав людини, який має право здійснювати контроль за дотриманням положень Пакту:

1) розглядаючи періодичні доповіді, які подаються країнами-учасницями Пакту;

2) розглядаючи скарги однієї держави на другу про порушення прав людини;

3) з врахуванням положень Факультативного протоколу може приймати і розглядати скарги окремих осіб, які стверджують, що вони стали жертвами порушень даною державою-учасницею певного із закріплених у Пакті прав.

Контроль за дотриманням державами-учасницями положень Пакту про економічні, соціальні і культурні права здійснює Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, створений Економічною і Соціальною Радою ООН в 1985 році. Механізм його діяльності аналогічний до Комітету з прав людини. Існує ще ряд інших Комітетів ООН, зокрема Комітет з ліквідації расової дискримінації, Комітет з ліквідації дискримінації стосовно жінок та ін. В ООН є ряд установ, які в межах своєї компетенції володіють певним механізмом захисту тих чи інших прав людини. До них належать:

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури(ЮНЕСКО). В коло повноважень цієї організації входять питання, які стосуються прав, пов'язаних з освітою, наукою, культурою, засобами масової інформації, включаючи свободу переконань і їхнього висловлювання. В рамках організації створений Комітет з конвенцій і рекомендацій ЮНЕСКО.

Міжнародна Організація Працііснує з 1919 року і має на меті досягнення соціальної справедливості як у соціальній сфері, так і у трудовій діяльності. В рамках організації також створений Комітет із застосування конвенцій і рекомендацій.

2.2.Регіональні. У світі існують дві регіональні організації, які мають у своєму розпорядженні постійні установи, покликані захищати права людини. Це: 1) Рада Європи; 2) Організація американських держав. В Раді Європи вперше створені ефективні механізми забезпечення і захисту прав людини. Це Європейська комісія з прав людини, Європейський суд з прав людини і Кабінет міністрів. Організація американських держав у своєму складі має Міжамериканську комісію з прав людини.

10 грудня 1991 року було прийнято закон «Про дію міжнародних договорів на території України», в якому, зокрема, підкреслено: «Виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у системи правових відносин між державами на основі взаємної поваги до державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, встановити, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства».

Класифікація джерел у сфері захисту прав і свобод людини.

Система міжнародно-правових актів у сфері регламентації прав і свобод людини містить у собі до нинішнього часу близько 300 документів, котрі можна класифікувати як акти універсального характеру, акти спеціального характеру та акти регіонального характеру. В цілому система характеризує сучасне міжнародне право як найдемократичніше, найсправедливіше і найпрогресивніше з усіх існуючих до цього часу систем. Ця система справляє величезний вплив на національні правові системи і визначає характер міжнародного співробітництва і міжнародні стандарти у сфері прав і свобод людини.

Утвердження в міжнародному праві загальновизнаних прав і свобод людини веде до утвердження індивіда як суб'єкта міжнародного права. Однак з огляду на те, що предметом міжнародного права с, в основному міждержавні відносини, це питання поки що не вирішено.

З-поміж міжнародно-правових актів, що мають універсальний (загальновизнаний і глобальний) характер, насамперед варто назвати Статут ООН (прийнятий 24.06.1945), у Преамбулі якого, як уже відзначалося, проголошена рішучість народів «знов утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй». Ст.1 Статуту ООН (п.3) зобов'язує всі держави до міжнародного співробітництва «у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови і релігії». Таке формулювання в поєднанні з положенням, відзначеним у Преамбулі Статуту, свідчить про те, що розвиток поваги до прав і свобод людини є однією з основних цілей ООН і найважливішим принципом сучасного міжнародного права. Це підтверджується в ст.55 Статуту, де підкреслюється, що з метою створення умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності і самовизначення народів, Організація Об'єднаних Націй сприяє загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови і релігії. Таким чином, у Статуті ООН сформульований і закріплений один із найважливіших принципів сучасного міжнародного права – принцип поваги прав і свобод людини. Змістом цього принципу є утвердження віри в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок, у рівність прав великих і малих націй, а також заходи, що здійснюються міжнародним співтовариством з метою реалізації цих положень. Згідно зі ст.60 Статуту ООН, відповідальність за виконання функцій ООН у сприянні загальній повазі прав і свобод людини покладена на Генеральну Асамблею ООН і під її керівництвом на Економічну і Соціальну Раду. Внаслідок цього і на підставі ст.13 Статуту ООН Генеральна Асамблея організовує дослідження і робить рекомендації з метою «сприяння здійсненню прав людини й основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови і релігії».

Повноваження Економічної і Соціальної Ради у цій сфері визначені в ст.62 Статуту ООН. У ній відзначається, що «Рада уповноважується робити рекомендації з метою заохочення поваги і Дотримання прав людини й основних свобод для всіх».

Важливим документом універсального характеру у сфері захисту прав і свобод людини є Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р. Вона ґрунтується на положеннях Статуту ООН і формулює основні права і свободи людини.

У статтях 1-11 Декларації сформульовані так звані природні права людини. Серед них – рівність усіх людей без будь-якої дискримінації, право на життя, на свободу, особисту недоторканність, право на недоторканність честі, репутації, житла, право кожної людини на захист своїх прав неупередженим судом.

У статтях 12-21 сформульовані громадянські та політичні права і свободи. Це право громадянства і притулку, право на володіння майном, на вступ у шлюб, свободу думки, совісті, релігії, свободу переконань, мирних зібрань і асоціацій, загальне рівне виборче право при таємному голосуванні. Права, викладені у статтях 1-21, це права, що класифікуються як права 1-го покоління.

У статтях 22-28 сформульовані соціально-економічні права людини. Це право на працю і відповідну оплату праці за тотожну працю, право на створення профспілок і на участь у культурному житті суспільства, право на освіту, право на соціальний і міжнародний порядок, право на відпочинок і соціальне забезпечення. Права, викладені у статтях 22-27, – це права 2-го покоління.

Ст. 29 говорить, що кожен має обов'язки перед суспільством. Кожен зазнає тільки таких обмежень, які встановлені законом. Здійснення всіх прав і свобод не повинно суперечити цілям і принципам ООН.

У ст. 30 відзначається, що ніщо в Декларації не може бути витлумачене на шкоду відзначеним правам і свободам.

Загальна декларація прав людини прямо вказує, що всі відзначені у ній права і свободи повинні шануватися і дотримуватися скрізь, як у державах-членах ООН. так і на територіях, що перебувають під їхньою юрисдикцією. Для розвитку положень Декларації в рамках ООН був розроблений ряд міжнародних конвенцій, зокрема:

- Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948);

- Конвенція про політичні права жінок (1952);

- Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства (1956);

- Конвенція про ліквідацію дискримінації у сфері освіти (1960);

- Конвенція про ліквідацію дискримінації у сфері праці і занять (1958);

- Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1956) та ін.

Аналіз показує, що в Декларації прав людини відображені основні найбільш загальні принципи, за якими почало розвиватися міжнародне співробітництво у сфері захисту прав людини. До таких принципів належать:

- принцип відповідальності за злочини проти людства;

- принцип поважання прав людини ;

- принцип міжнародного захисту прав людини;

- принцип рівноправності і самовизначення націй;

- принцип неприпустимості дискримінації за ознаками раси, статі, мови, релігії;

- принцип обов'язкової зайнятості населення.

У грудні 1966 р. під егідою ООН були прийняті два дуже важливі документи універсального характеру – Пакт про громадянські та політичні права і Пакт про економічні, соціальні та культурні права. З огляду на їхній солідний обсяг, відзначимо тільки основний зміст постатейного матеріалу.

Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права від 16.12.1966 (набув чинності 23.03.1976):

Ст. 1. Право народів на самовизначення, встановлення політичного статусу, економічного, соціального, культурного розвитку.

Ст. 2. Держави - учасники Пакту зобов'язані забезпечити рівноправність без дискримінації з причин раси, статі, мови, релігії, політичних переконань, соціального походження, майна та ін. Держави забезпечують своїм громадянам право на судовий захист їх прав.

Ст. 3. Рівні політичні права для чоловіків і жінок.

Ст. 6. Право на життя. Страта допускається як виняткова міра покарання.

Ст. 7. Право на недопущення піддання катуванням або жорстокому поводженню, покаранню.

Ст. 8. Ніхто не повинен утримуватися в рабстві. Ніхто не повинен примушуватися до насильницьких зобов'язань праці.

Ст. 9. Право на свободу й особисту недоторканність.

Ст. 10. Право законно заарештованих на гуманне поводження і судовий захист.

Ст. 12. Право на свободу пересування, вибір місця проживання в межах держави. Право залишати будь-яку країну, в тому числі і свою власну.

Ст. 14. Всі особи рівні перед судами і трибуналами.

Ст. 17. Право на невтручання в особисте і сімейне життя. Право на недоторканність житла і таємницю листування.

Ст. 18, 19. Право на свободу думки, переконання і вираження своєї думки.

Ст. 20. Пропаганда війни повинна бути заборонена.

Статті 21, 22. Право на мирні зібрання, свободу об'єднань, профспілок, асоціацій.

Ст. 23. Право на вільний вступ у шлюб і заснування сім'ї.

Ст. 24. Дітям забезпечується повний захист їхніх інтересів.

Статті 25, 26. Повна рівноправність усіх перед законом, аж до ведення державних справ.

Ст. 27. Для міжнародного захисту утворюється Комітет із прав людини (18 осіб.).

Наступні статті – до 53 (останньої) – містять процедури утворення і механізми дії Комітету з прав людини.

Міжнародний акт про економічні, соціальні та культурні права людини від 18.12.1966 (набув чинності 03.01.1976).

Ст. 1. Право народів на самовизначення, встановлення політичного статусу і вільного економічного, соціального і культурного розвитку.

Ст. З Рівне право чоловіків і жінок на користування економічними, соціальними і культурними правами.

Ст. 6. Право на працю й одержання можливості заробляти працею на життя.

Ст. 7. Право на справедливі і сприятливі умови праці.

Ст. 8. Право вступати у профспілки для захисту своїх економічних і соціальних прав. Право профспілок на об'єднання, організацію страйків.

Ст. 9. Право на соцзабезпечення і соцстрахування.

Ст. 10. Охорона сім'ї як основного осередку суспільства і допомога їй.

Ст. 11. Право на достатній рівень життя для кожної людини і її сім'ї.

Ст. 12. Право кожної людини на найвищий рівень фізичного і психічного здоров'я.

Статті 13, 14. Право кожного на освіту й обов'язковість початкової освіти.

Ст. 15. Право на участь у культурному і науковому житті, право на захист моральних і матеріальних інтересів у зв'язку з цим.

Ст. 16. Всі держави зобов'язуються подавати Генеральному Секретареві ООН доповіді про вжиті ними заходи і про прогрес на шляху до досягнення дотримання прав, визнаних у цьому Пакті (це вже - механізм реалізації).

Статті 16 -23 – положення про реалізацію прав, викладених у Пакті.

Статті 27-31 – процедури набуття чинності, внесення поправок, ратифікації та ін.

Як можна було зауважити з короткого аналізу Загальної декларації прав людини (і аналіз положень відзначених двох міжнародних пактів підтверджує це), основні права і свободи людини в доктрині піддаються певній градації на права і свободи першого покоління і права і свободи другого покоління. Між ними є істотна відмінність.

Права першого покоління, до яких відносяться права, викладені у статтях 1-21 Загальної декларації прав людини, розглядаються як негативні, тобто як захист від якогось втручання (у тому числі й державного) у здійснення громадянських і політичних прав.

Інша природа прав другого покоління (тобто економічних, соціальних і культурних прав). Для їхнього здійснення недостатньо утримуватися від втручання у сферу їхньої дії. Необхідна постійна правотворча діяльність держави, щоб гарантувати проголошені соціальні, економічні і культурні права. Ці права сформувалися у процесі боротьби народів за поліпшення умов життя. Серед них – право на працю, на вільний вибір роботи, професії, право на соціальне забезпечення, на відпочинок, право на захист материнства і дитинства, право на освіту, участь у культурному й інтелектуальному житті суспільства та ін. (лив. статті 22-27 Загальної декларації прав людини).

У післявоєнний період стали формуватися так звані права і свободи, що належать до третього покоління прав людини. Це права людини і народів на мир, на здорове навколишнє екологічне середовище, на гідний соціальний та економічний розвиток. Такі права належать кожній людині окремо, але їхня особливість у тому, що вони зачіпають інтереси всього суспільства і повинні вироблятися і здійснюватися всім суспільством. Дотримання прав і свобод третього покоління – це одне з головних завдань ООН у наш час. Найбільш яскравим прикладом вираження таких прав є сформульована в Статуті ООН мета, що є одним із найважливіших завдань ООН, – врятувати прийдешні покоління від лиха війни. Через це сучасне міжнародне право заперечує війну як засіб вирішення міжнародних суперечок і регламентує тільки мирні засоби їхнього вирішення.

Значну групу міжнародно-правових актів у сфері захисту прав і свобод людини складають спеціальні акти. Ці акти, як правило, носять характер універсальних (діючих у глобальному масштабі) норм, але відмінних від уже розглянутих універсальних актів тим, що регламентують окремі, специфічні питання у сфері захисту прав і свобод людини.

До таких актів варто віднести:

- Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948);

- Конвенцію про припинення злочину апартеїду і покарання за нього (1973);

- Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966);

- Декларацію про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок (1979);

- Декларацію прав дитини (1989);

- Декларацію про територіальний притулок (1967);

- Конвенцію про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти (I960);

- Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984);

- Конвенцію щодо рабства (1926);

- Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами (1949);

- Конвенцію про права дитини (1989);

- Значну кількість документів МОП, що регулюють різні питання трудової діяльності та ін.

Виходячи з наявності специфічних особливостей та інтересів держави і народів у різних регіонах світу, склалася практика укладання регіональних міжнародно-правових актів про права і свободи людини на регіональних форумах. У них, зазвичай, відображаються характерні для того або іншого регіону особливості, продиктовані національними, соціальними, політичними, економічними та іншими умовами регіонів. У цьому плані вельми характерні і визначні європейська, африканська та американська регіональні системи міжнародного захисту прав людини.

Особливо широкого і прогресивного за своєю демократичністю розвитку набула європейська система, основою якій послужили Європейська конвенція про права людини (1950) і Європейська соціальна хартія прав людини (1961). Ця система постійно розвивається й удосконалюється, чому значною мірою сприяють рішення Наради з безпеки і співробітництва у Європі. Це підтверджується підписанням Заключного акта в Гельсінкі у 1975 p., де поряд із констатацією основних принципів сучасного міжнародного права був сформульований принцип «поваги до прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань».

На Мадридській зустрічі учасників ОБСЕ в 1983р. була продемонстрована рішучість держав удосконалювати своє національне законодавство про права і свободи людини.

На нараді ОБСЄ у Відні у 1989р. було прийняте рішення про розширення кола питань міжнародного співробітництва у сфері реалізації прав і свобод людини. Тоді ж у Відні було сформульовано нове поняття – людський вимір ОБСЕ. Під таким формулюванням розуміється співробітництво держав у сфері поваги до всіх прав і основних свобод людини, контактів між людьми з різних питань гуманітарного характеру.

На Копенгагенській нараді з питань людського виміру НБСЕ в 1990р. зміст поняття «людський вимір ОБСЕ» був значно розширений у сфері обсягу прав людини і контактів між людьми, свободи пересування, обміну ідеями, інформацією та з інших питань. У тому ж 1990р. у Парижі учасниками ОБСЕ була підписана Паризька хартія для нової Європи, де підкреслювалося зобов'язання держав шанувати особистість і верховенство закону. У 1992 р. на Паризькій нараді Ради ОБСЕ було сформовано Бюро демократичних інститутів і прав людини. У результаті прийняття цих та інших численних документів і заходів з прав і свобод людини в Європі був створений певний механізм реалізації цих прав. Основними органами цього механізму є Європейська комісія з прав людини і Європейський суд з прав людини.

В цілому система міжнародно-правових норм, спрямованих на захист прав і свобод людини, являє собою одну з найважливіших галузей сучасного міжнародного права, яка багато в чому визначає його особливості і характерні риси.

Що стосується практичної реалізації прав і свобод людини, то слід зазначити, що в наш час механізм цієї реалізації загалом сформульований. Він містить у собі: Генеральну Асамблею ООН; Економічну і Соціальну Раду ООН; Комісію з прав людини; Комісію з прав жінок; Верховного комісара ООН з прав людини; Комітет із прав людини (на основі Пакту про громадянські та політичні права); органи МОП; органи регіональних систем.

У принципі, кожен громадянин кожної держави-члена ООН у випадку, якщо питання про порушення його прав у його країні не вирішується, незважаючи на його звертання в національні органи, може звернутися в будь-який із перерахованих вище, аж до Генеральної Асамблеї ООН. Хоча на практиці цей принцип не завжди можна реалізувати внаслідок існування різного виду процедур за різними механізмами реалізації прав людини: скарга-ресурс; скарга-інформація; моніторинг і звіти. За деякими видами передбачається звертання тільки з боку держав-членів ООН або відповідних організацій.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
3. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
4. А/. Верховна Рада України.
5. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
6. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
7. Адміністративне законодавство
8. Адміністративне законодавство
9. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
10. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
11. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
12. Акустичні поля людини

Переглядів: 5928