Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Матеріали до теми

Хочу звернути нашу увагу на питання модернізації сучасної критики. Чи обов'язково має бути академічний жанр? Перспективною мені видається критика у формі есеїстки, де поєднується і мистецтво, і наука, і навіть організація літературного процесу”.

 

Прокоментуйте думку Михайла Слабошпицького, висловлену на круглому столі, предметом якого стали проблеми функціонування сучасної літературної критики, який відбувся у Львівській організації Національної спілки письменників України:

Ідеальна критика – це література, послання до нащадків, лист до запитання...

 


«Предмет, мета й завдання літературної критики»

 

Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу – в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття – як самостійна дисципліна. Зачатки літературознавчих уявлень знаходимо вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель.

 

Сучасне літературознавство як наука про художню літературу об'єднує три провідні галузі: теорію літератури, історію літератури та літературну критику. Правда, окремі дослідники не вважають літературну критику складовою частиною літературознавства. Зокрема В. Брюховецький зазначає: «Сучасне літературознавство становить собою складну динамічну систему, яка органічно взаємодіє з критикою літературною» [6, III, 210].

До речі, сам В. Брюховецький не є послідовним у відстоюванні подібної дум­ки. У надрукованій у цьому ж томі УЛЕ статті «Критика літературна» він стверджує, що літературна критика – «одна з трьох основних галузей літературознавства» [6, III, 63].

Деякі дослідники неправомірно розширюють сферу літературознавства, включаючи до його складу й інші дисципліни. Так, автори навчально-методичного посібника «Азбука літературознавства» вважають, що «літературознавство як система наук про літературу взагалі чи про якісь окремі її риси та елементи складається передусім з таких його провідних галузей, як літературна критика, історія літератури, теорія літератури, бібліографія тощо» [3, 40]. Поділяючи точку зору, що літературознавство складається з трьох основних наукових дисциплін, Анатолій Ткаченко додає: «На Заході сюди відносять ще й компаративістику (або порівняльне літературознавство), і текстологію» [5, 9].

 

І все ж переважає позиція, згідно з якою літературознавство – це теорія літератури, історія літератури, літературна критика. Ці дисципліни називаються головними.

Теорія літератури вивчає природу, специфіку, загальні закономірності розвитку художньої літератури, основні закони творчості, яких свідомо чи підсвідомо дотримуються письменники різних епох і народів. Вона встановлює критерії та принципи аналізу й оцінки літературного матеріалу.

Історія літератури досліджує літературний процес і на його основі з'ясовує місце і значення окремих явищ літератури.

Літературна критика – це певний відгук на важливі літературні події доби. Головне її завдання – всебічний аналіз нових явищ літератури та його оцінка з точки зору того етапу розвитку, на якому перебуває суспільство.

Літературознавство, як і кожна інша наука, має ще цілий ряд допоміжних дисциплін. Передусім слід назвати літературознавчі історіографію й бібліографію, а також текстологію. Деякі дослідники додають ще й палеографію.

 

Літературна критика – відносно самостійний вид творчої діяльності, що спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу.

 

Літературна критика дає специфічне «знання літератури», відмінне від «знань про літературу», які виробляє літературознавство.

 

Літературна критика призначена для письменників та читачів. Першим вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а другим – виробити певні естетичні смаки, розібратися в безмежному морі художніх творів, що друкуються в різних періодичних виданнях, виходять окремими книгами.

Літературна критика цілковито зорієнтована на потреби поточного літературного процесу, тому звертається переважно до творів своїх сучасників, а твори попередників, які є предметом насамперед історії літератури, розглядає крізь призму актуальних суспільних потреб.

 

Літературна критика – засіб регулювання і корекції літературного процесу, спілкування письменників з читачами.

Основна суспільна функція літературної критики – регулятивна, яка підтримується і забезпечується як нормами і кодифікованими правилами, так і громадською думкою провідної освіченої верстви.

 

Літературна критика активно функціонує в органічному зв'язку з журналістикою, спеціальною пресою, тому її часто характеризують як різновид публіцистики, породженої рефлексією з приводу мистецтва.

 

Основні завдання критика, як правило, полягають в тому, щоби забезпечити теоретико-критичний аналіз інстанцій автор-твір-читач, а також на дослідження естетико-культурних концепцій словесного ряду.

 

В ситуації “після теорії” (як в ситуації, що склалася в літературознавстві) критика намагається поєднувати теоретико-літературознавчі дослідження з інтердисциплінарними підходами до аналізу літературного тексту, зокрема, гендерними, психоаналітичними, постколоніальними методиками, на чому наголошують, зокрема літературознавчі кафедри України.

 

Головні напрями роботи сучасної літературної критики:

  • впровадження нових інтерпретаційних моделей дослідження національного письменства;
  • дослідження історії і теорії українського літературознавства і критики;
  • аналіз наративних та дискурсивних особливостей художнього тексту;
  • аналіз смислової парадигми та ідеології тексту;
  • рецептивні аспекти функціонування літератури (інтенціональність, горизонт сподівання, феномен масової літератури);
  • дослідження критичного дискурсу.

 



Читайте також:

  1. Апаратура, обладнання та матеріали
  2. Апаратура, обладнання та матеріали
  3. Біокомпозити та композиційні матеріали на основі відходів переробки деревини
  4. Бюджет прямих витрат на матеріали
  5. Бюлетені та інші інформаційні матеріали, електронні видання
  6. В'яжучі матеріали
  7. В'яжучі матеріали та будівельні розчини
  8. Витратні матеріали для ремонту обмоток електричних машин
  9. Вогнетривкі матеріали
  10. Гумові матеріали
  11. Гумові матеріали
  12. Деревинні матеріали




Переглядів: 1059

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Свого часу була офіційна критика, що оплачувалася з партійної каси. Не думаю, що від неї була краще письменникам чи народу. Лише від нас залежить, якою буде сучасна критика. | Стильові напрямки літературної критики кінця ХХ століття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.