• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Біокомпозити та композиційні матеріали на основі відходів переробки деревини

А б

Дошки різного профілю для підлог: а - шпунтована, б - фальцьована

Умовне позначення складається з марки деталі, перерізу, довжини.

Дерев'яні торцеві шашки (ГОСТ 7897) виготовляють з деревини хвойних по­рід, найчастіше із сосни. Шашки бувають прямокутними (тип 1) і прямокутними з пазами (тип 2). Глибина пазів становить 7 мм, ширина - 14 мм. Вологість де­ревини шашок не повинна перевищувати 15%. Шашки укладають без проміжних шарів безпосередньо на бетон.

До дерев'яних деталей для паркетних покриттів відносять штучний паркет, паркетні дошки й щити, мозаїчний паркет.

Для виробництва паркету використовують цінні породи дерев із високою твердістю (дуб, бук, горіх). Важливим моментом при виготовленні паркету є ха­рактер розпилювання дерева: радіальний або тангенціальний.

Паркет штучний призначений для влаштування підлог у приміщеннях жит­лових, громадських, а також допоміжних будівель промислових і сільськогоспо­дарських підприємств.

Штучний паркет складається з паркетних планок, які залежно від профілю ребер поділяються на типи П| - планки з гребенями і пазами на про­тилежних ребрах і торцях, П₂ - планки з гребенем на одному ребрі та пазами на іншому ребрі та торцях.

Залежно від рівня якості, породи деревини й виду обробки планки поділя­ють на марки А і Б. Паркет марки А застосовують для влаштування та ремонту підлог у громадських будівлях і відповідних приміщеннях промислових підпри­ємств, марки Б - для влаштування та ремонту підлог у житлових будинках.

Планки штучного паркету: а, б - тип П|; в, г - тип П2

Планки марки А виготовляють з деревини дуба та тропічних порід. Планки марки Б виготовляють з деревини дуба, бука, ясена, гостролистого клена, берес­та (карагача), в'яза, ільма, каштана, граба, гледичії, білої акації, берези, звичай­ної сосни, сибірської сосни, корейської сосни, модрини, а також тропічних по­рід і модифікованої деревини з показниками експлуатаційних і фізико-механіч-них властивостей, що не поступаються деревині перелічених порід.

Привертає увагу паркет з бамбука. Цей матеріал відрізняється твердістю та вологостійкістю порівняно з дубом, а міцність при розтягу вища, ніж у сталі. Іс­нує більше 1000 видів бамбука, що забезпечує велику різноманітність фактур і відтінків натуральних матеріалів. Бамбук є швидко відновлювальною сировиною, на вирощування якого потрібно 3...5 років, в той час як для дуба — майже 180 ро­ків. Дешевизна цієї породи забезпечує економічність її застосування, навіть при транспортування на великі відстані.

Дошки паркетні призначені для влаштування підлог у житлових будинках. Паркетна дошка складається з паркетних планок, наклеєних за певним малюн­ком на основу. На ребрах і торцях є пази та гребені для з'єднання паркетних до­щок між собою.

Залежно від конструкції основи паркетні дошки поділяють на типи:

ПД1 - з одношаровою основою з рейок, складених у квадрати або прямо­кутники, розташовані взаємно перпендикулярно; на поздовжніх ребрах основу обклеєно рейками обв'язки;

ПД2 — з одношаровою основою з рейок, складених у напрямку поздовжньої осі паркетної дошки;

ПДЗ - з двошаровою основою з двох склеєних між собою шарів рейок або рейок і шпону, складених у взаємно перпендикулярних напрямах.

Паркетні планки наклеюють на основу паркетної дошки за різними візерун­ками. Залежно від породи та вад деревини планок лицьового покриття паркетні дошки поділяють на марки А і Б.

В умовному позначенні паркетних дощок зазначають тип, марку планок, ширину, товщину та довжину. Приклад умовного позначення паркетної дошки типу ПД1, марки Б, 200 мм завширшки, 15 мм завтовшки, 2400 мм завдовжки: ПД1-Б-200х15х2400.

Рейки основи паркетної дошки виготовляють з деревних хвойних порід, вільхи чи осики. Вологість деревини паркетних дощок при відвантаженні готової продукції споживачеві - 8±2%. Клейові з'єднання виконують, застосовуючи син­тетичні клеї середньої або підвищеної водостійкості. Границя міцності клейово­го з'єднання при випробуванні на відривання паркетних дощок становить не менше 0,6 МПа. Лицьову поверхню паркетних дощок покривають прозорим пар­кетним лаком. За домовленістю виробника зі споживачем допускається постачан­ня паркетних дощок марки Б з нелакованою поверхнею.

Паркетні щити відомі досить давно (ще з XVIII століття) і спочатку засто­совувалися при наборі художнього паркету з різних порід дерев, а зараз викорис­товуються переважно для влаштування підлог у житлових і громадських будівлях. Щит складається з паркетних планок, квадратів шпону чи фанерної облицюваль­ної плити, наклеєних за певним візерунком на основу .

Залежно від конструкції основи паркетні шити поділяють на типи:

ПЩ1 - з рамковою основою у вигляді обв'язки, кутові типові з'єднання

якої виконують на клею, та рейок заповнення, що закріплені у пазах брусків обв'язки;

ПЩ2 — з рейковою основою, облицьованою з обох боків лущеним шпоном;

ПЩЗ - з основою з деревностружкової плити, облицьованої з двох боків лущеним шпоном або з основою з цементостружкової плити;

ПЩ4 - з основою із двох склеєних між собою шарів рейок, укладених у взаємно перпендикулярних напрямах.

Залежно від виду лицьового покриття виготовляють щити, облицьовані пар­кетними планками (П), квадратами струганого або лущеного шпону (Ш) і квад­ратами фанерної облицювальної плити (Ф).

Залежно від породи та якості деревини лицьового покриття щити поділяють на марки А і Б. Умовне позначення паркетних щитів складається з типу, марки, виду лицьового покриття, розмірів (довжини, ширини, товщини).

Приклад умовного позначення паркетного щита типу ПЩЗ марки Б з лиць­овим покриттям фанерною облицювальною плитою розмірами 400x400x30 мм: ПЩЗ-Б-Ф-400х30.

Клейові з'єднання виконують, застосовуючи синтетичні клеї середньої або підвищеної водостійкості.

Один із різновидів паркетних щитів набирається з паркеліту - матеріалу у вигляді двошарових плиток, основу яких виготовляють з тирси та станкової стружки, змішаних із зв'язуючими, а облицювальний шар виготовляють зі шпо­ну листяних порід (береза, осика, вільха, тополя), просоченого або модифікова­ного синтетичними полімерами. Облицювальний шар набирається однотипово або в художньому виконанні з використанням однієї чи кількох деревних порід.

Мозаїчний паркет виготовляють у вигляді килимів, які складаються з окре­мих планок, наклеєних лицьовою поверхнею на папір або еластичний біостійкий матеріал. Мозаїчний паркет, як і інші види паркету, призначений для влаштуван­ня підлог у житлових і громадських будівлях.

Паркет, залежно від способу фіксації планок для утворення килима, поді­ляють на типи:

П] - планки наклеєні лицьовим боком на папір, який знімається разом з клейовим шаром після настилання паркету на основу підлоги;

П₂ - планки наклеєні зворотним боком на еластичний (теплозвукоізоляцій-ний) біостійкий матеріал, який залишається у конструкції підлоги після насти­лання паркету.

Щити паркетні художні призначені для покриття підлог унікальних буді­вель. Це двошарова дерев'яна основа з лицьовим покриттям із паркетних планок з прямими ребрами, наклеєних на основу у вигляді квадратних елементів, які роз­ташовані у шаховому порядку. Лицьове покриття щитів набирають не менше ніж з трьох різних порід деревини.

Подальший розвиток ідеї створення паркетної дошки покладений в основу створення ламінованих покриттів для підлоги. Ламінат (від лат. Іатіпа - шару­ватий) є багатошаровою конструкцією, яка складається з:

- лицьового декоративного шару (паперопласту), отриманого гарячим пресу­
ванням декількох шарів паперу, просочених меламінформальдегідною смолою;

- несучого шару (основи), як правило, із твердої деревноволокнистої плити;

- компенсуючого шару паперопласту із 2...З шарів крафт-паперу.

Ламінат зазвичай має форму дошки довжиною 1200... 1300 мм, шириною 190...200 мм та товщиною 7...8 мм, візерунок поверхні імітує натуральну деревину, іноді природне каміння або керамічну плитку. Існує тенденція розширення спектра форматів (квадрати, прямокутники), що дозволяє комбінувати малюнок підлоги. Ла-мінатні покриття є гігієнічними, відрізняються високою міцністю та зносостійкістю.

Для виготовлення ламінатних покриттів використовують спеціальні преска-мери, які гарантують термостатичне пресування на протязі кількох годин при температурі більше 150°С. За цей час відбувається полімеризація смоли з утворен­ням покриття високої міцності та твердості, що позитивно впливає на механічні властивості ламінованої дошки.

В сучасному будівництві застосовують матеріали не тільки з деревини, але й з кори. Наприклад, з кори пробкового дуба виготовляють широкий асортимент тепло- та звукоізоляційних матеріалів, покриттів для стін та підлоги. Сучасні покриття для підлог із пробки - це багатошарові конструкції, основою яких є агломерована (пресована) пробка, лицьова поверхня якої покрита декоративним шпоном із пробки або цінних порід деревини та кількома шарами захисного лаку або полімерними (вініловими, акриловими, поліуретановими) композиціями.

За технологією укладки пробкові покриття для підлоги (у вигляді плиток різ­них розмірів) можна поділити на дві групи: «здатні до приклеювання» та «плава­ючі», різниця між якими полягає в способі інсталяції покриттів. Так, покриття мо­жуть приклеюватися безпосередньо до основи або кріпитися між собою спеціаль­ними «замками» і вільно лежати на основі. Покриття для підлоги відрізняються міцністю, пружністю та не деформуються при тривалому впливі навантаження.

Пробкові покриття для стін — це плитки (300x600x3 мм) або рулони (1000x100x2 мм) з агломерованої пробки з покриттям із декоративного пробково­го шпону. Внаслідок унікальної будови такі покриття не старіють, не вимагають спеціального догляду, оскільки вони є антистатиками і відштовхують пил, прак­тично не вбирають запахи і стійкі до дії хімічних речовин. Покриття із пробки мають добрі акустичні, тепло- й звукоізолюючі та радіаційнозахисні властивості.

Фанера (ГОСТ 3916.2) - це листовий матеріал, склеєний з трьох і більше шарів лущеного шпону. Зовнішні шари шпону називають сорочками, внутрішні — серединками. Розрізняють лицьову та зворотну сорочки. Лицьова сорочка містить

менше вад деревини й дефектів обробки, ніж зворотна сорочка та серединки.

Для обробки приміщень застосовують фанеру, облицьовану струганим шпо­ном, декоративну фанеру, фанеру бекелізовану і фанерні плити.

Листи шпону розміщують так, щоб напрями волокон у суміжних листах бу­ли взаємно перпендикулярними. Число шарів шпону у фанері - непарне: 3, 5, 7, 9 і т.д. Така будова фанери зумовлює майже однакову міцність в усіх напрямах, незначне короблення, гнучкість. Товщина фанери може бути 1,5... 18 мм, розміри листа - до 1525x2400 мм.

Клеєну фанеру виготовляють із деревини листяних та хвойних порід: бере­зи, сосни, бука, вільхи тощо. Залежно від застосованого клею та його водостій­кості розрізняють фанеру підвищеної, середньої та обмеженої водостійкості. Фа­неру підвищеної водостійкості використовують для обшивання зовнішніх стін та виготовлення опалубки, середньої й обмеженої водостійкості - для влаштування внутрішніх перегородок, обшивки стін і стель приміщень.

Бакелізовану фанеру (ГОСТ 11539) виготовляють з березового лущеного шпону, просоченого фенолформальдегідними смолами. Для цього виду фанери характерні підвищені густина й міцність, гладкі поверхні, що покриті тонким ша­ром отверділої смоли.

Фанерні плити (ГОСТ 8673) - багатошарові вироби, виготовлені із семи та більше шарів шпону, склеєних синтетичними клеями на основі фенолформаль-дегідних і карбамідоформальдегідних смол.

Клеєні дерев 'яні конструкції виготовляють на спеціальних заводах склеюван­ням невеликих дерев'яних заготовок у великорозмірні елементи (рис. 10.9), вико­ристовуючи високоміцні та водостійкі полімерні клеї. Міцність, водостійкість, біо- та вогнестійкість таких конструкцій вищі, ніж в аналогічних суцільних де­рев'яних конструкцій. Вони практично не піддаються усиханню та коробленню.

Сучасні будівельні деревні матеріали, відомі як біокомпозити, виготовляють з використанням біотехнологій, заснованих на досягненнях біохімії, мікробіо­логії та інженерних наук. Зв'язуючим матеріалом у біокомпозитах є природні клеючі речовини, що видаляються мікроорганізмами з деревини або іншої рос­линної сировини. Основними компонентами деревини є природні полімери: целюлоза, геміцелюлоза та лігнін. Лігнін у деревині, яку умовно можна розгля­дати як природний композиційний матеріал, виконує функцію клею (матриці), а целюлоза - армуючої речовини.

При виготовленні біокомпозитів подрібнена деревина під дією тиску та температури здатна до утворення монолітного матеріалу. Для прискорення цьо­го процесу використовують дереворуйнівні гриби - ксшіотрофи, які беруть участь у процесах ферментації і сприяють мікробіологічному процесу руйнуван­ня лігніну.

Технологічний процес виготовлення біокомпозитів передбачає: підготовку деревини (подрібнення), ферментацію її ксилотрофами, сушіння та дозування отриманої маси, її формування у пакети, холодне та гаряче пресування, заключ­ну обробку готових плит. Плити можуть бути одно- та тришарові, товщиною 8...20 мм. Найбільшою міцністю та водостійкістю відрізняються матеріали із се­редньою густиною понад 1000 кг/м³.

Деревношаруваті пластики (ДШП) (ГОСТ 20966, ГОСТ 13913) - листи або плити, виготовлені з тонкого лущеного шпону, просоченого та склеєного полі­мерами резольного типу. Деревні пластики відрізняються від фанери тим, що мають більшу густину та вищі фізико-механічні властивості. ДШП виготовля­ють з березового лущеного шпону вологістю 9... 12%, товщиною 0,3; 0,5; 0,8 та 1,15 мм. В окремих марках ДШП допускається застосовувати шпон до 2,5 мм завтовшки.

Шпон просочують у ваннах із полімерним розчином протягом 1 год при температурі 15...25°С. Глибоке просочування виконують в автоклавах при тиску 0,4...0,5 МПа. Просочений шпон сушать у камерах або в конвеєрних сушарках при 8О...9О°С. Вміст полімеру в просоченому шпоні - 16...24%. Просочений та висушений шпон збирають у пакети з урахуванням товщини пластика, що ви-

готовляється, та його властивостей. На 1 см товщини готового виробу потрібно 20...25 листів шпону. Властивості ДШП багато в чому залежать від напряму во­локон шпону в суміжних шарах пластика.

Пресують зібрані пакети на багатоповерхових гідравлічних пресах, які обігріваються парою, при тиску 15... 16 МПа й температурі 14О...15О"С.

Деревношаруваті пластики товщиною до 15 мм відносять до листів, а понад 15 мм — до плит. Листи й плити за способом склеювання поділяють на суцільні та складені, що склеюються за довжиною з кількох листів шпону.

Деревношаруваті пластики використовують для облицювання внутрішніх приміщень громадських і адміністративних будівель та як конструкційний матеріал.

Деревношаруваті пластини слід зберігати у сухих закритих приміщеннях при температурі від —40 до +35°С і відносній вологості повітря не більше 70%, укладеними (окремо за марками й розмірами) горизонтально на рівних площадках.

Перевозити пластики можна усіма видами транспорту з обов'язковим оберіганням їх від ударів, механічних пошкоджень і атмосферних опадів.

Деревностружкові плити (ГОСТ 10632) виготовляють гарячим пресуван­ням деревних стружок з полімерними зв'язуючими речовинами.

Плити, згідно з нормативними документами, поділяють:

- за фізико-механічними показниками на марки П-А і П-Б;

- за якістю поверхні на 1-й і 2-й сорти;

- за видом поверхні зі звичайною та дрібноструктурною (Д) поверхнею;

- за ступенем обробки поверхні на шліфовані (Ш) і нешліфовані;

- за гідрофобними властивостями із звичайною та підвищеною (У) водо­
стійкістю;

- за вмістом формальдегіду на класи емісії Е1, Е2, ЕЗ.

В умовному позначенні плит зазначають марку, сорт, вид поверхні (для плит з дрібноструктурною поверхнею); ступінь обробки поверхні (для шліфо­ваних плит); гідрофобні властивості (для плит підвищеної водостійкості); клас емісії формальдегіду; довжину, ширину в міліметрах.

Приклади умовного позначення:

- плити марки П-А 1-го сорту з дрібноструктурною поверхнею шліфова­
ні класу емісії Е2 розмірами 3500x1750x16 мм — П-А, 1. Е2; 3500x1750x16;

- плити марки П-5 2-го сорту зі звичайною поверхнею нешліфовані класу
емісії Е2 розмірами 3500x1750x16 мм - П-5, 2. Е2, 3500x1750x16.

Плити перевозять усіма видами транспорту, оберігаючи їх від дії атмос­ферних опадів та механічних пошкоджень. Зберігають у закритих приміщеннях у горизонтальному положенні штабелями до 4,5 м заввишки.

Різновидом деревностружкових плит є плити з орієнованим укладанням крупнорозмірної стружки, які є екологічно та гігієнічно нешкідливим матеріа­лом. Перевагою таких плит є висока міцність, однорідність структури, вологос­тійкість, легкість в обробці. Доцільно використовувати для заміни гіпсокарто-ну та фанери; як основу під килимові та лінолеумні покриття, а також для на­дання декоративного ефекту.

Деревноволокнисті плити (ГОСТ 8740) виготовляють гарячим пресуванням волокнистої маси, яка складається з органічних, переважно целюлозних, воло­кон, води, наповнювачів, синтетичних полімерів і деяких спеціальних добавок. Сировиною для виготовлення плит є відходи деревообробних виробництв та лісозаготівель (тріска, дріб'язок), стебла очерету, льняна костриця та інші рос­линні матеріали. Залежно від тиску при пресуванні та виду подальшої обробки деревноволокнисті плити поділяють на надтверді, тверді, напівтверді та м'які (ізоляційноопоряджувальні та ізоляційні).

Для внутрішньої обробки будівель, обшивки салонів літаків і кают пароп­лавів застосовують тверді плити; надтверді використовують для покриття підлог.

Залежно від границі міцності при згині тверді та надтверді плити виготов­ляють марок: Т-350; Т-400; НТ-500 (літери означають вид плит: Т - тверді, НТ - надтверді, а цифри - мінімальну границю міцності при згині в кгс/см²).

Залежно від призначення випускають плити марок: Т - тверді з необла-городженою лицьовою поверхнею; Т-П - тверді з підфарбованим лицьовим шаром на основі тонкодисперсної деревної маси; НТ - тверді підвищеної міц­ності (надтверді) з облагородженою лицьовою поверхнею; НТ-С - тверді під­вищеної міцності (надтверді) з лицьовим шаром з тонкодисперсної маси.

М'які плити, залежно від густини, поділяють на марки: М-1, М-2, М-3.

Плити зберігають у закритих приміщеннях розсортованими за марками й розмірами.

Деревноволокнисті плити з лакофарбовим покриттям застосовують як опо­ряджувальний матеріал при будівництві житлових і громадських будівель і для виготовлення полотен дверей та інших виробів.

Деревноволокнисті плити покривають лакофарбовими матеріалами і, залежно від їх виду, лицьова поверхня плит може бути глянцовою та матовою.

Цементностружкові плити виготовляють пресуванням суміші з деревних частинок, портландцементу і хімічних добавок. Як сировину для виробництва плит використовують тонкомірну деревину хвойних і листяних порід. Плити водо-, морозо- та біостійкі, нетоксичні, добре обробляються інструментом, мають високу механічну міцність при стиску. їх випускають двох марок: ЦСП-1, ЦСП-2. Довжина плит - 3200 і 3600 мм, ширина - 1200 і 1250 мм, товщина -8...40 мм.

Цементностружкові плити рекомендується застосовувати для внутрішньої та зовнішньої обшивок панелей стін, плит покриттів, плит перекриттів малопо­верхових будівель; обшивок каркасних перегородок, підвісних стель, санітарно-технічних кабін, екранів, огорож, облицювань, елементів підлог, столярно-будівельних виробів.

При використанні як зовні, так і в середині приміщень з вологим режи­мом експлуатації між плитами залишають компенсаційний зазор з урахуванням зміни лінійних розмірів від зволоження.

Плити, які використовуються в середині приміщень з сухим і нормальним режимом вологості, обробляють лакофарбовими матеріалами, декоративними плівками, шпалерами.

Арболіт - це різновид легкого бетону на основі мінеральних в'яжучих речовин і заповнювачів, отриманих із деревних відходів після спеціальної обробки їх мінералізатором. Відходи лісопильного та деревообробного вироб­ництв (деревина сосни, ялини, ялиці, берези, вільхи, бука, дуба) переробляють на щепу, а потім на коротку стружку (дробленку). З кускових відходів на струж-кових верстатах одержують стружку (довжиною 2...20, товщиною не більш як 0,1 мм). Заповнювач із деревини надає арболіту легкості, обумовлює тепло- та звукоізоляційні властивості, повітропроникність, а цемент — міцності, вогне- та біостійкості. Значні показники тепло- та вологомісткості забезпечують можли­вість регуляції тепловологого режиму в приміщеннях. Здатність до обробки різними інструментами та до утримання шурупів і цвяхів збільшують переваги арболіту перед іншими стіновими матеріалами.

Фіброліт має стабільні фізико-механічні властивості й високу якість по­верхні. Його застосовують як декоративний та акустичний матеріал для ізоляції стін та перекриттів.

Вихідні матеріали для виробництва цементного фіброліту - тонка деревна стружка й портландцемент. Довжина стружки 1...5 мм, товщина 0,2...0,5 мм. Для декоративних та акустичних потреб використовують вузьку стружку з вели­ким діаметром закручування, для ізоляції - ширшу й меншого діаметра. Як сировина найпридатніші відходи хвойної деревини. При використанні замість портландцементу магнезіальних в'яжучих можна застосовувати деревину листя­них порід.

Ксилоліт одержують із магнезіальної в'яжучої речовини, тирси, розчину хлориду магнію густиною 1,14...1,24 г/см³ та пігментів; використовують для влаштування підлог, що не зазнають постійного зволоження у житлових, гро­мадських та виробничих будівлях.

Читайте також:

1. Адгезиви на основі латексів у взуттєвій промисловості
2. Адміністративний примус застосовують на основі адміністративно-процесуальних норм.
3. Алюміній і сплави на його основі
4. Аналіз ризикованості підприємства на основі показників фінансового стану.
5. Аналітичний огляд використання вторинної сировини і відходів
6. Аналогія - спосіб отримання знань про предмети та явища на основі їхньої подібності з іншими.
7. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
8. Апаратура, обладнання та матеріали
9. Апаратура, обладнання та матеріали
10. Бюджет прямих витрат на матеріали
11. Бюджетні установи отримують кошти на своє функціонування з бюджету виключно на основі фінансових документів, які називаються кошторисами.

Переглядів: 2042