Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Мінімізація крайового ефекту і фрагментації

Розмір заповідника

Останнім часом серед біологів і фахівців зі збереження природи існує дві думки стосовно розмірів заповідника. Частина з них вважає, що для збереження видового багатства доцільнішє створити один великий заповідник з максимальним числом видів, оскільки лише великі заповідники можуть містити достатнє для довгострокового збереження популяції число особин великих видів, для яких характерні великі індивідуальні ділянки і низька щільность населення. Малі за площею заповідники не повинні підтримуватися, оскільки не мають великої цінності через нездатність довгострокової підтримки популяцій.

Інші фахівці з біології збереження вважають, що правильно розміщені маленькі заповідники містять більше різноманіття видів. Компроміс стосовно розміру заповідника вбачається у виборі оптимальної стратегії, яка б враховувала обрані види, доступність землі й особливі обставини. Прийнято вважати, що у великих заповідниках можна надійніше зберегти багато видів у порівнянні з маленькими через більший розмір популяції і більш різноманітні умови існуання. Однак добре організовані маленькі заповідники також є цінними, зокрема для збереження видового різноманіття рослин, безхребетних і дрібних хребетних. Часто розміри заповідника зумовлюються такими факторами, як відсутність додаткової землі поруч з існуючими заповідниками, що актуально для країн з інтенсивним сільським господарством і високою щільність населення (Європа, Китай, Ява).

Усі парки повинні бути спроектовані таким чином, щоб звести до мінімуму шкідливий крайовий ефект. Природохоронні території у формі окружності мають оптимальне співвідношення довжини і площі території, крім того, центр такого парку максимально віддалений від периферії в порівнянні з парками іншої форми. Ця ідея рідко застостовується. Проте, по можливості варто уникати внутрішньої фрагментації заповідника дорогами, огорожами, господарськими спорудами, вирубками та іншими об’єктами антропогенного походження, оскільки фрагментація впливає на збереження видів і популяцій.

Існують стратегії об’єднання невеликих природних заповідників і інших об’єктів ПЗФ у великі заповідники. Природні заповідники нерідко є частиною більшої території, на якій здійснюється контрольований видобуток природних ресурсів. Якщо захист біорізноманіття розглядається як вторинний пріоритет, тоді в плани управління вдається включити великі території. По можливості природоохоронна територія повинна включати екосистему вцілому (басейн ріки, озеро, гориста місцевість).

 

2. Структура та функції екологічної мережі

В рамках Всеєвропейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіття було прийняте рішення про створення всеєвропейської екологічної мережі. Екомережа є комплексною багатофункціональною природною системою, основними функціями якої є збереження біорізноманіття, стабілізація екологічної рівноваги, підвищення продуктивності ландшафтів, покращення стану довкілля. Вона являє собою складну, різного рівня, просторову систему, до якої входять природні біотичні елементи (особини, популяції, види, біоценози), абіотичні елементи (екотопи), екосистеми, видозмінені і деградовані ландшафти, або їх елементи, пов’язані між собою функціонально і територіально, що вимагають збереження або відновлення, в тому числі і шляхом невиснажливого використання.

Головними задачами створення екомережі є:

1. Відтворення і збереження територіальної і функціональної цілісності екосистем.

2. Збереження біорізноманіття, а також ландшафтів всеєвропейського значення.

3. Посилення захисту природного раритетного різноманіття від існуючих і потенційних негативних впливів.

4. Забеспечення обміну генетичним матеріалом, розселення і міграції видів, а також збереження міграційних шляхів.

5. Розширення і збагачення еволюційного простору для реліктових, ендемічних і зникаючих видів.

6. Збільшення і підтримка екологічної місткості рослинних угруповань, екосистем і ландшафтів, підвищення їх продуктивності, стабілізація екологічного гомеостазу на національному, регіональному і локальному рівнях, покращення стану навколишнього середовища. Захист життєво важливих екологічних процесів, екосистем і ландшафтів.

7. Ренатуралізаці особливо цінних деградованих екотопів і різноманіття – ланок екомережі.

8. Створення об’єднаної мережі заповідних територій різного рангу і призначення, як елемента Європейської екологічної мережі. Збільшення площі існуючого заповідого фонду, покращення охорони і впорядкування категорій заповідності відповідно до європейських пріоритетів.

9. Покращення соціальних і економічних умов населення і сприяння переходу до новітніх економісних невиснажливих технологій господарювання.

10. Збереження історичної та культурної спадщини і самобутніх технологій господарювання.

11. Створення натурної моделі і полігонів для відпрацювання біологічних, екологічних ,технологічних та соціальних елементів сталого розвитку.

12. Підвищення рівня виховання, освіти та інформованості населення щодо значення і охорони біорізноманіття, підтримки екологічної рівноваги в регіоні та їх ролі в забеспеченні сталого розвитку.

13. Посилення відповідальності місцевих органів влади та населення за збереження навколишнього природного середовища.

В структурі екомережі розрізняють насупні базові елементи: природні ядра, буферні зони, екологічні коридори, відновлювані території та території природного розвитку.

Природні ядра (ядра біорізноманіття або ключові природні території) – це території збереження генетичного, видового, екосистемного іландшафтного різноманіття, а також середовищ існування організмів, тобто території важливого екологічного і біологічного значення, добре інтегровані в ландшафти. Вони характеризуються великою різноманітністю видів, форм ландшафтів і середовищ існування і належать до території з суворим режимом заповідання. В природному ядрі розрізняють біоцентри і буферні зони, або останні виділяють окремо.

Буферні зони оточують ззовні природні ядра і є захисними смугами. Їх завданнями є захист біоцентрів від дії зовнішніх негативних факторів, а також оптимізація форм господарювання з метою збереження існуючих і відновлення втрачених природних цінностей. Здебільшого це території з регульованим режимом заповідання.

Екокоридори – просторові, витягнутої конфігурації структури, що зв’язують між собою природні ядра і включають існуюче біорізноманіття різного ступеню природності та середовища його існування, а також території, що підлягають ренатуралізації. Головною їх функцією є забеспечення: підтримання процесів розмноження, обміну генофондом, міграції видів, поширення видів на суміжні території, переживання ними несприятливих умов, переховування, підтримання екологічної рівноваги.

Території відновлення (ренатуралізації) призначені для відновлення цілісності зв’язків в природних ядрах і екокоридорах. Це можуть бути території з повністю або частково деградованими природними елементами внаслідок інтенсивного використання, але із збереженням середовища існування, що сприяє швидкому відновленню попереднього стану.

Території природного розвитку призначені для посилення ефективності екомережі. Ними можуть бути території з рідкісними видами, що не відповідають повністю критеріям природного ядра, розірвані частини екокоридорів, буферні зони для природних ареалів тощо.

 

3. Управління природоохоронними територіями

Офіційно оформлена природоохоронна територія для підтримки біорізноманіття потребує ефективного управління. Найбільш ефективне управління об’єктами ПЗФ зазвичай здійснюється за умови, що адміністрація користується результатами науково-дослідних програм і має засоби для реалізації планів менеджменту території. Іноді виявляється, що найкраща форма управління – це невтручання: управлінська діяльність у подібних ситуаціях буває неефективною і навіть шкідливою. Активне втручання заради збільшення чисельності великих ссавців, зокрема копитних, часто супроводжується знищенням ключових хижаків, що може призвести до вибуху чисельності популяції інших тварин (у тому числі – гризунів). В результаті відбувається вибивання пасовищ, деградація середовища існування і руйнування угруповань тварин і рослин. Розчистка територій заповідників від повалених дерев і підліску з метою поліпшення зовнішнього вигляду парку позбавляє деяких тварин місць і матеріалів для будівництва гнізд і зимівель. У деяких парках пожежі є частиною специфіки екології даного регіону. Спроби зовсім виключити пали є протиприродними, і в кінцевому підсумку призводять до неконтрольованих пожеж.

Важливою складовою управління об’єктами ПЗФ є організація програм моніторингу ключових показників біорізноманіття. Це, зокрема, рівень води в ставках, число особин рідкісних і зникаючих видів, щільність трав'яного покриву, чагарників і дерев, а також терміни появи і зникнення з парку мігруючих тварин. Характер інформації, що збирається, залежить від завдань управління. Моніторинг дозволяє керівникам заповідної території не тільки визначити стан здоров’я парку, але і визначити на практиці дієві методи.

Багато видів займають специфічні місцеперебування або адаптовані до певної природної сукцесії. Коли території здобувають природоохоронний статус, у спадщину дістаються настільки порушені людиною системи, що можливість виживання деяких видів викликає сумнів. Для деяких рідкісних видів необхідні такі природні процеси, як пожежі, лісоповал, випас копитних. У маленьких парках може бути відсутнім повний набір необхідних умов існування, тому деякі види можуть зникнути. Службовці час від часу повинні перевіряти територію, щоб активно втручатися в збереження і створення необхідних ніш. Для цього періодично організують локальні контрольовані пожежі на лугах, у чагарникових заростях і в лісі, ініціюючи тим самим сукцесійні процеси, з якими пов'язані відповідні середовища існування.

У деяких природних заповідниках службовці перешкоджають заростанню відкритих просторів, організувуючи випас худоби і викошування. Характер і своєчасність ужитих заходів може також допомогти в ліквідації екзотичних видів, що поширюються за рахунок придушення аборигенних видів. В інших випадках ділянки заповідних територій повинні ретельно оберігатися від втручання людини, щоб створити умови, необхідні для видів, що населяють старі екосистеми.

Ключові ресурси. При керуванні парками мають бути вжиті заходи по збереженню і збільшенню життєво важливих (ключових) ресурсів, від яких залежить життя більшості видів. Наприклад, створення штучних водопоїв, розвішування штучних гніздівель, відтворення кормової бази тощо. Для збільшення популяцій можна в розумних межах збільшити ключові ресурси і чисельність ключових видів. Наприклад, якщо додатково насадити плодові дерева і створити штучні водопої, то можна підтримувати види хребетних на менших площах природохоронних територій, але з більшою щільністю, ніж планувалось на даній території з урахуванням щільності проживання видів у еталонному біотопі. Іншим прикладом може служити встановлення дуплянок для гніздування птахів у тих випадках, коли в лісі мало старих дуплистих дерев. У кожному конкретному випадку повинен бути знайдений баланс між невтручанням людини і її діяльністю спрямованою на створення напівприродних територій.

Інфраструктура. UNESCO була першою організацією, яка розробила програму “Людина і Біосфера”. У межах цієї програми по всьому світі було виділено сотні біосферних заповідників і у кожному з них об’єднано діяльність людини, наукові дослідження, охорону навколишнього середовища і туризм.

Концепція біосферного заповідника включає: центральну область, у якій захищені біологічні угруповання і екосистеми; оточуючу її буферну зону, у якій середовище порушене і здійснюється контрольована традиційна антропогенна діяльність (сінокосіння, збір лікарських рослин, лісозаготівля у невеликих обсягах) і проводяться наукові дослідження, які не зашкоджують природі. Буферну зону оточує перехідна зона, у якій допускається деяка підтримуюча людська діяльність, дрібне фермерство, використання природних ресурсів, вибіркова рубка лісу і проведення наукових експериментів. Така генеральна стратегія має кілька позитивних моментів:

· подібний підхід може стимулювати місцеве населення до підтримки цілей захисту території;

· деякі створені людьми корисні особливості місцевості можуть бути збережені;

· буферні зони полегшують розселення тварин і генетичний обмін між популяціями добре захищеної центральної області, перехідних зон, у яких здійснюється господарська діяльність, і зовнішніми територіями, які не мають охоронного статусу.

Для ефективного управління природоохоронним об’єктом необхідно мати достатню кількість добре навченого й екіпірованого персоналу з гарною мотивацією, який прагне впроваджувати в життя політику збереження. У багатьох частинах світу, особливо в країнах, що розвиваються, природоохоронні території недоукомплектовані персоналом, технікою, транспортом для патрулювання.

4. Території без охоронного статусу

На сьогодні більше 90% землі у світі залишається без природоохоронного статусу. Крім того, оскільки велика частина землі в більшості країн ніколи не буде охоронятися, багато рідкісних видів неминуче виявиться поза заповідними об’єктами. Так, у США більше третини видів, занесених до списків зникаючих тварин, перебувають виключно на приватних землях. У наш час ключем до довгострокового вирішення задачі виживання багатьох видів на приватних територіях є стратегія збереження, при якій приватні землекористувачі навчаються і стимулюються охороняти рідкісних тварин і мають деяку компенсацію витрат. Так, у багатьох країнах світу урядові програми, що стосуються зникаючих видів, інформують будівельників доріг і будівельних підрядчиків на місцевості про рідкісні види і допомагають їм змінювати плани, для уникнення негативного впливу будівництва на місцевість.

Місцеві види часто можуть продовжувати проживати на незахищених територіях, якщо на цих територіях не завдається шкоди екосистемам:

1. Охоронні зони навколо військових об’єктів.

2. Басейни рік, що живлять столичні водоймища. Хоча дамби, водосховища, канали, робота драг, портові споруди і їх використання, роботи по освоєнню узбережь у деякій мірі руйнують водні угруповання, окремі види можуть адаптуватися до змінюваних умов, особливо якщо вода залишається чистою.

3. В естуаріях і морях, що зберігаються для комерційних видів риб, живе багато природних видів.

На інших територіях, не захищених законодавчо, біологічна різноманітість може зберегтися завдяки низькій щільності місцевого населення і, відповідно, низькому ступеню використання природних ресурсів. Наприклад:

· прикордонні області часто демонструють справжню дику природу;

· гірські райони через неприступність теж найчастіше залишаються поза використанням. Ці області, поряд з басейнами рік, охороняються урядом, оскільки від них залежить наявність запасу води і захист від повеней;

· угруповання пустель мають менший ризик у порівнянні з іншими угрупованнями, оскільки знаходяться поза місцями щільного поселення і активної діяльності людини.


Читайте також:

  1. Для підсилення ефекту доцільно заздалегідь підготуватися і надіслати тези доповіді і список виступаючих у дебатах.
  2. Ілюстрація ефекту фінансового важеля
  3. Мінімізація логічних функцій методом Карно – Вейча
  4. Мінімізація логічних функцій методом Квайна – Мак-Класкі
  5. Оптимізація (мінімізація) сум окремих податків і загальної суми податкових платежів у плановому періоді. Оцінка рівня зменшення податкового навантаження підприємства.
  6. Оцінка економічного ефекту рекламної кампанії
  7. Поняття та види ефекту і ефективності
  8. Прийоми створення ефекту комічного у фейлетоні.
  9. Причини утворення і екологічні наслідки озонових дір, парникового ефекту, смогів, кислотних дощів
  10. Рівняння Ейнштейна для фотоефекту. Чим визначається числове значення граничної частоти фотоефекту?
  11. Рівняння Ейнштейна для фотоефекту. Чим визначається числове значення граничної частоти фотоефекту?




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЯ №7 - 8 | Завдання, види і організація біохімічного контролю

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.