МЕХАНІЗМ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ ЛІКУВАЛЬНИХ ГРЯЗЕЙ

Грязі - це природні подразники. За своїм складом вони складніші багатьох фармакологічних препаратів. Тому, їх дія є менш специфічною і більш складною та інтегрованою.

Дія на організм лікувальних грязей здійснюється шляхом рефлекторного, нервового та гуморального впливів. Утворення БАР носить вторинний характер.

Лікувальні грязі впливають на організм через температурний, хімічний та механічний фактори.

Температурний вплив залежить від ступеня нагріву грязі. Температурний фактор тим сильніше діє, чим більша різниця температури між тілом пацієнта і лікувальним середовищем. Грязі, як правило, застосовують при температурі + 40 - +44 ºС.

Механічний фактор реалізує свою дію через:

подразнення механорецепторів шкіри, що призводить до активації загальнорефлекторних реакцій організму;
стискання венозних судин, що впливає на мікроциркуляцію та гемодинаміку;
стискання грудної клітки і черевної порожнини, що призводить до посилення і поглиблення дихальних рухів;
посилення передачі тепла в глибину тканин.

Хімічний фактор реалізує свою дію через хімічні речовини (сірководень, аміак, леткі речовини, іони), які містяться у лікувальних грязях. Хімічні речовини можуть впливати різними шляхами:

безпосередньо на шкіру та її структури;
рефлекторно через рецептори шкіри;
гуморально після проникнення їх через шкіру в кров.

Речовини, які не проникають через шкіру, просочують поверхневі шари шкіри, шкірні залози та волосяні фолікули і стають джерелом тривалого по силі хімічного подразнення. В основному лікувальні грязі діють неспецифічно.

Специфічна дія їх визначається наявністю у них різних компонентів в іонній та дисоційованій формах.

На дію лікувальних грязей великий вплив має ще й реактивність організму. Сприятливий клінічний ефект відмічається при застосуванні грязей температура яких близька до температури тіла (так звана холодна грязь). Чим більша температура грязі, тим менше треба часу для аплікації (для всмоктування хімічних компонентів пелоїда).

Грязелікування є високо навантажувальним і при його призначенні треба звертати увагу на стан серцево-судинної системи.

Основна група хвороб при яких показано грязелікування є хронічні хвороби запального характеру.

Протипоказанням до грязелікування, крім загальних до фізіотерапії, є гострі запальні процеси. З пелоїдотерапією несумісні ванни і душі низьких температур ( у зв’язку з контрастною дією).

Розрізняють загальні і місцеві грязеві процедури. До загальних відносяться грязеві ванни і загальні грязеві аплікації. Місцеві проводяться у вигляді локальних грязевих аплікацій.

У практиці грязелікування цей метод переважає. Методика проведення наступна. На кушетці послідовно розстеляють ковдру, простирадло, медичну клейонку і шматок грубого полотна. На полотно кладуть нагріту (від +40 до +48 °С) грязьову паляницю товщиною 5-7 см. Уражену ділянку змащують тонким шаром грязі, після чого ділянку швидко загортають пошарово. Процедура триває 20-30 хв. Процедури проводять через день. Курс лікування — 12-15 процедур. У гінекологічній практиці застосовують аплікації у вигляді "трусів" і грязьових тампонів. У проктології - застосовуються у вигляді ректальних тампонів.

Показання для локальних грязевих аплікацій: радикуліти, неврити, невралгії, артрити, артрози, переломи із сповільненим утворенням кісткової мозолі, хронічні запальні процеси органів черевної порожнини.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

Загальні для фізіотерапевтичних процедур.

Застосовуються і електрогрязеві методики, коли лікувальна дія грязі посилюється за допомогою електричного струму.

Парафінпоряд з тепловою дією проявляє незначну механічну (компресійну) дію, здійснюючи тиск на шкіру, який посилюється в міру остигання і затвердіння парафіну. Методика застосування парафіну - місцева.

Озокерит (гірський віск) – це мінерал нафтового походження. Він складається із суміші вуглеводнів парафінового ряду, мінеральних масел, асфальтосмолистих речовин та газоподібних вуглеводнів. Лікувальна дія його реалізується не тільки за рахунок теплового та механічного ефектів, але й впливу БАР з ацетилхоліноподібною та естрогенною дією, які є у складі цього мінералу, тобто має місце ще й хімічна дія. Методика застосування – місцева. Проникаючи через непошкоджену поверхню шкіри, ці речовини проявляють як рефлекторну, так і резорбтивну дії, впливають на стан вегетативної нервової системи, крово- та лімфообіг, обмін речовин.

Лікування парафіном і озокеритом проводиться за такими методиками:

кюветно-аплікаційна;
салфетно-аплікаційна;
парафінової ванночки або мішечка;
нашарування.

Підготовка парафіну та озокериту до застосування здійснюється у спеціальних приміщеннях з витяжкою. Розплавлений парафін та озокерит може зберігатися у спеціальних ємкостях. Найбільш широко використовується кюветно-аплікаційна методика: на відповідні ділянки тіла накладають аплікацію (товщина паляниці - 3-4 см) розплавленого і застиглого до +45- +65 °С парафіну (озокериту), накривають ватником і обгортають ковдрою. Тривалість процедури 30-60 хв, щоденно або через день, курс лікування — 10-15 процедур.

ПОКАЗАННЯ:

Запальні та дегенеративно-дистрофічні захворювання опорно- рухового апарату, хронічні запальні процеси органів малого таза, неврити, невралгії, спайкова хвороба.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

Гострі запальні процеси будь-якої локалізації та загальні протипокази до фізіотерапевтичних процедур.

ТАКИМ ЧИНОМ, ПЕЛОЇДИ ЗДІЙСНЮЮТЬ НАСТУПНУ ДІЮ:

Грязі - термічну, механічну та хімічну;
Парафін – термічну та механічну;
Озокерит – термічну, механічну та хімічну.

КУРОРТОЛОГІЯ

Місцевості, які мають природні лікувальні фактори (мінеральні джерела, лікувальні грязі, сприятливий клімат тощо), а також бальнеологічні, гідротехнічні споруди і лікувально-профілактичні заклади називаються курортами.

На курортах створюються спеціальні лікувальні заклади – санаторії, будинки відпочинку, курортні поліклініки.

Санаторно-курортне лікування вважається найбільш природним, фізіологічним. На курортах поряд з природними лікувальними факторами широко застосовують і преформовані. Застосування медичних препаратів зводиться до мінімуму, а деколи і зовсім від них відмовляються.

На курорт направляються особи з хронічними захворюваннями в стадії стійкої ремісії без виразних порушень функції відповідних органів (серцево-судинної системи, дихальної системи та ін.).

Санаторно-курортне лікування протипоказане хворим з:

інфекційними хворобами, в т. ч. венеричними;
психічними розладами;
хронічними захворюваннями в стадії загострення ;
захворюваннями, що супроводжуються вираженою системною або органною недостатністю;
схильністю до кровотеч;
новоутворами,
а також жінкам у 2-й половині вагітності.

Санаторії бувають певних профілів в залежності від захворювань анатомічної системи або органів, які там лікують. В залежності від цього виділяють санаторії для хворих із захворюваннями:

серцево-судинної системи;
органів травлення;
органів дихання;
жіночих статевих органів;
органів руху і опори;
шкіри;
нирок і сечовивідних шляхів,
а також порушеннями обміну речовин.

Курорти поділяються на кліматичні, бальнеологічні та грязьові. Більшість з них є змішаними – бальнеокліматичними, бальнеогрязевими та ін.

За кліматичними особливостями розрізняють курорти:

приморські (ПБК, Одеса);
гірські (Карпати);
розташовані на рівнинах (у лісовій місцевості, лісостеповій, у степах).

Основні кліматичні курорти – Кисловодськ, Алупка, Ялта, Алушта, Євпаторія, Сочі та ін.

Головними лікувальними чинниками кліматичних курортів є:

аеротерапія;
геліотерапія;
таласотерапія;
купання в річках, озерах;
лікування виноградом;
теренкур.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МЕТОДИКА ПРИЙМАННЯ МІНЕРАЛЬНОЇ ВОДИ.	\|	ГРЯЗЬОВІ КУРОРТИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.