• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

МЕТОДИКА ПРИЙМАННЯ МІНЕРАЛЬНОЇ ВОДИ.

ДУШІ

ТЕМА VI. ВОДОЛІКУВАННЯ. ПЕЛОЇДОТЕРАПІЯ

НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

РОБОЧА ПРОГРАМА

Питання для самостійного опрацювання

1. Врахування інфляції в прийнятті інвестиційних рішень.

2. Співвідношення ризику та доходу.

3. Аналіз чутливості проекту.

«МЕДИЧНА ТА СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ»

Напрям підготовки: 6.120101 Сестринська справа

Спеціальність: 5.12010102 Сестринська справа

Відділення: «Сестринська справа»

2013-2014 н.р.

Робоча програма «Медична та соціальна реабілітація» для студентів

(назва навчальної дисципліни)

за напрямом підготовки 6.120101 Сестринська справа, спеціальністю 5.12010102 Сестринська справа. «02» вересня, 2013року.

Розробник:Светлинський Дмитро Андрійович

(ПІБ викладача)

Викладач «Медичної та соціальної реабілітації»

(посада)

_____________________________________________________________________

(кваліфікаційна категорія, педагогічне звання)

Робоча програма затверджена на засіданні циклової комісії з терапії та дисциплін терапевтичного профілю

Протокол від «____»________________20__ року № ___

Голова циклової комісії ___________________________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

«_____»___________________ 20___ року

Схвалено методичною радою КВНЗ «Мелітопольський медичний коледж» ЗОР за напрямом підготовки 6.120101 Сестринська справа

(спеціальністю) 5.12010102 Сестринська справа

(шифр, назва)

Протокол від. «____»________________20___ року № ___

«_____»________________20__ року

Голова ______________________________________ Гетьман Н.М.

(підпис) (прізвище та ініціали)

ÓСветлинський Д.А., 2013рік

Водолікування. Фізіологічна дія води, температурні режими, механізм дії. Процедури водолікування (ванни, душі, компреси, кишкові промивання, обливання, обтирання тощо). Класифікація, механізм лікувальної дії, особливості проведення радонових і вуглекислих ванн. Душі, класифікація їх, фізіотерапевтична дія на організм. Показання та протипоказання до процедури. Поєднання водолікувального чинника з іншими методами фізіотерапії.

Правила техніки безпеки, охорона праці в галузі, протиепідемічний режим, професійна безпека в бальнеологічних відділеннях.

1. ВОДОЛІКУВАННЯ

Водолікування або гідротерапія – це зовнішнє застосування з лікувальною метою прісної води (водопровідної, річкової, озерної) у вигляді обливань, обтирань, закутувань, душів, ван, купання тощо.

Основу дії гідротерапевтичних процедур на організм складає поєднання різних за силою температурного та механічного подразників.

Гідротерапевтичні процедури поділяються на місцеві (грілки, припарки, компреси тощо) і загальні (обливання, закутування, ванни, душі тощо). Обливання, обмивання, обтирання, закутування може бути загальне і місцеве.

Душі – це водолікувальні процедури при яких на тіло пацієнта впливають водою у вигляді струменя або багатьох струменів дозованої температури і тиску. Основними діючими факторами душів є температурне і механічне подразнення. Для проведення душів користуються душовою кафедрою. Душі бувають загальні і місцеві, рухомі і нерухомі.

РІЗНОВИДИ ДУШІВ:

1. В залежності від температури води:

• прохолодні (+20-35 °С);
• теплі (+35-39 °С);
• гарячі (+40 °С і вище).

1. В залежності від змін температури води:

• з перемінною температурою;
• з постійною температурою.

1. За тиском струменів води:

• з низьким тиском (0,3-1 атм);
• з середнім тиском (1,5-2 атм);
• з високим тиском (3-4 атм).

ЗА МЕХАНІЗМОМ ДІЇ ТА ІНТЕНСИВНІСТЮ МЕХАНІЧНОГО ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗМ ДУШІ МОЖНА РОЗМІСТИТИ В ТАКОМУ ПОРЯДКУ:

• пиловий (нисхідний);
• промежинний (висхідний);
• дощовий;
• голчастий;
• віялоподібний;
• циркулярний;
• струминний (Шарко, Шотландський).

1. Струминний душ Шарко проводиться рухомим великим струменем води, яка подається з гумового шланга через металевий наконечник під тиском 2-3 атм. Починають і закінчують процедуру віялоподібним струменем, цим же струменем обливають ділянки живота, грудної клітки. Кінцівки обливають ком­пактним струменем. Температура води + 32-33 °С з поступовим зниженням до +20-25 °С. Тиск води — 1,5 атм. на початку лікування, до 3 атм. — у кінці лікування.
2. Шотландський душ — це душ Шарко змінної температури (використовуються обидва шланги).
3. Циркулярний Мантель-душ складається із вертикальних трубок, з'єднаних між собою півколами. Через маленькі отвори на внутрішній поверхні трубок на хворого б'ють тонкі струмені води під тиском 1,5-2 атм. Тривалість теплого душу — 5хв, прохолодного —до 3 хв, курс лікування — 10-15 процедур.
4. Дощовий душ, або нисхідний — вода у вигляді дрібних струменів падає на хворого з висоти 2-3 м.
5. Голчастий душ — такий, як і дощовий, однак із тоншими струменями води.
6. Висхідний (промежинний) душ — дощовий душ, сітка якого спрямована вгору. Для лікування геморою застосовується прохолодний промежинний душ, імпотенції — холодний, при запальних захворюваннях у малому тазі -— теплий.

Застосовуються душі (крім промежинного) при функціональних розладах ЦНС, порушеннях обміну речовин, деяких серцево-судинних захворюваннях.

Підводний душ-масаж – масажують хворого, який знаходиться у ванні не руками, а струменем води, температура якої відповідає температурі води у ванні. В основі дії лежить температурне і механічне подразнення. У хворого, який лежить у ванні розслаблені м’язи і при дії струменя води подразнюються і масажуються глибокі тканини.

1. ВАННИ

Ванни - процедура, основним діючим фактором якої є гідростатичний тиск водяного стовпа, а також механічне та хімічне подразнення рецепторів шкіри і слизових оболонок водою та розчиненими в ній речовинами.

РОЗРІЗНЯЮТЬ ВАННИ:

• загальні (коли у воду занурюється майже все тіло, за винятком голови та верхньої частини тулуба);
• напівванни (коли тіло занурюється у ванну до половини);
• місцеві (у воду занурюється яка-небудь невелика частина тіла).

ЗА СКЛАДОМ ВОДИ ВАННИ БУВАЮТЬ:

• прісні (із звичайної води);
• з додаванням солей;
• з додаванням газів;
• з додаванням ароматичних речовин.

ЗА ТЕМПЕРАТУРОЮ ВОДИ РОЗРІЗНЯЮТЬ ВАННИ:

• холодні (температура води + 20 °С і нижче);
• прохолодні (температура води + 20-33 °С);
• індиферентні (температура води +34-37 °С);
• теплі (температура води +38-39 °С);
• гарячі (температура води вище +40 °С).

Тривалість ванн тісно пов'язана з температурою води. Теплі ванни тривають 10-20 хвилин, гарячі і холодні — від 2 до 5 хвилин, оскільки навіть при незначному зниженні температури води (порівняно з температурою тіла), холодна вода забирає багато тепла.

Для посилення дії хімічного фактора подразнення до прісної води додають різноманітні солі, гази й ароматичні речовини.

ДО АРОМАТИЧНИХ ВАН ВІДНОСЯТЬСЯ:

• хвойні;
• шалфейні;
• скипидарні;
• гірчичні та ін.

1. Хвойні та інші ароматичні ванни подразнюють не тільки шкірні рецептори, але й закінчення нюхового нерва. Хвойні ванни готують шляхом розчинення в прісній воді 1-2 таблеток або 1-2 столових ложок сухого чи густого натурального соснового екстракту. При цьому вода набуває зеленуватого або зеленувато-жовтого кольору і запаху хвої. Температура води +34-36 °С; тривалість процедури — 10-15 хв, через день. Курс лікування — 10-15 ван. Хвойні ванни мають приємний запах і діють заспокійливо на нервову систему. Застосовуються при функціональних розладах нервової системи. Інші ароматичні ванни можуть застосовуватися при захворюваннях опорно-рухового апарату, порушеннях кровообігу, захворюваннях внутрішніх органів.
2. Соляні ванни готують, додаючи до прісної води від 2 до 10 кг солі. Ванни зі вмістом 10 кг і більше солі називаються розсольними або рапними. Сіль, подразнюючи периферичні нервові закінчення, знижує поріг їх збудливості, внаслідок чого при індиферентній температурі води соляна ванна сприймається як теплувата або тепла. Соляні ванни посилюють обмін речовин, поліпшують периферичний кровообіг. Ці ванни застосовують при поліартритах, невритах, гіпертонічній хворобі І стадії, початкових явищах кардіосклерозу, а також у дитячій практиці при лікуванні рахіту, як загальнозміцнюючі процедури. Використовується температура води 35-38 °С, тривалість процедури — 15-20 хв, ванни проводять через день. Курс лікування — 10-15 ванн. Часто застосовують соляно-хвойні ванни.
3. Лужні або содові ванни готують, додаючи до води 500 г — до 1 кг соди, температура води +35-37 °С, тривалість — 10-15 хв, курс лікування — 10-15 процедур. Ці ванни призначають при шкірних захворюваннях для пом'якшення рогового шару епідермісу та змивання шкірного жиру. Деколи застосовують соляно-лужні ванни (2-5 кг солі і 500 г соди).
4. При газових ваннах вода перенасичується газом, в результаті чого газ у ванні виділяється у вигляді бульбашок. Ступінь насичення води газом знаходиться у прямій залежності від:

• коефіцієнту його розчинності;
• тиску, під яким воду насичують газом, і в зворотній залежності від температури води у ванні.

В механізмі дії газових ван крім температурного та механічного факторів роль відіграє особливість самого газу. Міхурці газу, які осідають на шкірі подразнюють рецептори шкіри, що спричинює тактильний масаж. Крім того, температура води у ванні становить +37º - +34 ºС, а у міхурці +25º - +12ºС, що спричинює температурний масаж.

Хімічна дія газової ванни проявляється при проникненні газу в кров і при вдихуванні газу, що виділяється з води. Найпоширеніші газові ванни – вуглекислі, сірководневі, азотні, перлинні, радонові, комбіновані.

Природними газовими ваннами пацієнти лікуються на курортах. У водолікарнях поза курортами застосовують штучні газові ванни.

1. Вуглекислі ванни викликають нагромадження у шкірі речовин, які мають парасимпатичну дію, тому їх, як правило, застосовують при підвищеному артеріальному тиску. Температура води на початкових процедурах +35-36 °С, на наступних процедурах поступово знижується до +32-30 °С, тривалість ванни — від 5 до 15 хв. Процедури проводять, як правило, через день. Вуглекислі ванни рекомендується приймати через годину після сніданку. Після ванни необхідний відпочинок протягом 15-20 хв. До ванни також необхідний відпочинок протягом 15-20 хв. Курс лікування — 12-15 вуглекислих ванн. Ці ванни призначають також при початкових формах недостатності кровообігу, пов'язаної з вадами серця, міокардитом, але не раніше ніж через 8 місяців після припинення гострих явищ, при початкових формах атеросклеротичного кардіосклерозу, гіпотонії, функціональних розладах нервової системи.
2. Сірководневі (сульфідні) ванни є в природному вигляді та штучно приготовані (за допомогою технічної сірчаної кислоти та розчину сірчистого натрію). Сульфідні ванни проявляють на серцево-судинну систему таку ж дію, як і вуглекислі, тільки більш сильнішу, значно підвищують обмін речовин. Під впливом такої ванни сповільнюється пульс, поглиблюється та - сповільнюється дихання, поліпшується кровообіг, підвищується проникність капілярів. Показаннями до призначення сірководневих ванн є захворювання серцево-судинної системи (не раніше 8 місяців після припинення гострих явищ), поліартрити різної етіології, захворювання периферичної нервової системи, деякі шкірні захво­рювання (нейродерміт), порушення обміну речовин (подагра, ожиріння). Протипоказані ці ванни при гострих ендокардитах, міокардитах, недостатності кровообігу ІІ і ПІ ступенів, при захворюваннях легень, печінки та нирок, вираженому тиреотоксикозі, а також туберкульозному ураженні органів. При захворюваннях суглобів, периферичної нервової системи і т. ін., при яких показано тепло, температуру води від +35-36 °С на першій процедурі поступово підвищують до +37-38 °С на 6-7 процедурі. При лікуванні шкірних захворювань сульфідні ванни іноді призначають температурою +33-35 °С. Курс лікування — 8-10 процедур. У дні прийому сірководневих ванн (як і вуглекислих та радонових) бажано не призначати хворому інших процедур. При скаргах на сонливість, запаморочення, слабість необхідно зменшити тривалість ванни і концентрацію сірководню. Якщо вказані явища тривають при наступних процедурах, доцільно їх відмінити.
3. Кисневі ванни (вода ванни насичується киснем), азотні (насичення азотом) і перлинні ванни (через дрібні отвори спеціальних трубок у воду надходить під тиском 1-2 атм стиснене повітря, яке наповнює ванну великою кількістю дрібних бульбашок). Гідростатичний тиск таких ванн зменшується. Кисневі та перлинні ванни діють заспокійливо на нервову систему. Застосовуються при захворюваннях серцево-судинної системи і неврозах.
4. Азотні ванни мають седативну, болезаспокійливу та десенсибілізуючу дію і призначаються для лікування початкових форм гіпертонічної хвороби, неврастенії, нейродермітів, остеоартрозу, тиреотоксикозу.
5. Радонові ванни існують також у природному та штучно приготовленому вигляді. Радонова вода має значний імуно-супресивний, десенсибілізуючий впливи, заспокійливу та знеболюючу дії. Радонові ванни сприяють нагромадженню попередників катехоламінів, що призводить до активації симпатичної нервової системи. Тривалість загальної ванни — від 6 до 15 хв, а місцевої (ручної, ножної) —до 20-30 хв. Лікування щоденне або через день. На курс лікування в середньому призначають 12-15 ван. Радонові ванни, на відміну від вуглекислих і сульфідних, викликають блідість шкіри з наступним розширенням судин. Артеріальний тиск звичайно знижується, підвищується обмін речовин, поліпшується діяльність серцево-судинної системи. Показаннями до призначення радонових ванн є захворювання опорно-рухового апарату (остеоартроз, хронічні та підгострі поліартрити, особливо подагричні); порушення периферичного кровообігу за типом облітеруюючого ендартеріїту; хронічні радикуліти й поліневрити; деякі шкірні захворювання (нейродерміт, початкові стадії склеродермії); початкові форми дизтиреозу; захворювання серцево-судинної системи (через 8 місяців після затухання гострих явищ). Протипоказаннями для призначення радонових ванн є недостатність кровообігу II й III стадій, запальні захворювання серця при неповній ліквідації процесу, гострі запальні процеси будь-якої локалізації, розповсюджений атеросклероз, усі строки вагітності.

1. БАЛЬНЕОТЕРАПІЯ

Бальнеотерапія – розділ водолікування, завданням якого є застосування мінеральних вод з метою профілактики, лікування та відновлення порушених хворобою функцій організма.

Мінеральні води – це природні води, хімічний склад і фізичні властивості яких дозволяють застосовувати їх з лікувально-профілактичною метою. Мінеральні води можна застосовувати для зовнішнього (мінеральні ванни) та внутрішнього (пиття, інгаляції, зрошення, клізми) використання.

В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД АНІОНА, ЩО ПЕРЕВАЖАЄ У СКЛАДІ ВОДИ РОЗРІЗНЯЮТЬ ВОДУ:

• гідрокарбонатну (HCO3-);
• хлоридну (Cl-);
• сульфідну (SO4-2);
• нітратну (NO3-);
• складного складу.

ОСНОВНИМИ КАТІОНАМИ ВОДИ Є:

• Na+
• K+
• Ca++
• Mg++

ЗА ГАЗОВИМ СКЛАДОМ РОЗРІЗНЯЮТЬ ВОДУ:

• вуглекислу (CO2) ;
• сірководневу (H2S);
• азотну (N2);
• радонову.

ЗА ВМІСТОМ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ ВОДА ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА:

• йодобромну;
• залізовмісну;
• кремнійвмісну;
• миш’яковисту.

Кількість (в грамах) мінеральних солей, що розчинені в 1 літрі води називається мінералізацією. ЗА ЦИМ ПОКАЗНИКОМ РОЗРІЗНЯЮТЬ ВОДУ:

• слабкої мінералізації (2,0-2,5 г/л);
• середньої мінералізації (5,0-15 г/л);
• високої мінералізації ( більше 15 г/л).

Крім того враховують рН (кислотність) мінеральної води, її температуру.

До мінеральних питтєвих вод відносять води із загальною мінералізацією не менше, ніж 2 г/л. Їх поділяють на 4 групи:

• мінеральні пітьєві (загальна мінералізація становить 8-12 г/л);
• мінеральні питтєві лікувально-столові (загальна мінералізація становить 2-8 г/л);
• природні мінеральні столові (загальна мінералізація становить 1-2 г/л);
• природні столові (загальна мінералізація становить менше 1 г/л).

Кількість органічних речовин не повинна бути більшою 30 мг/л (у лікувальних водах) і 10 мг/л (у лікувально-столових).

Мінеральна вода діє на шлунково-кишковий тракт через рецептори ротової порожнини, язик та слизову шлунково-кишкового тракту.

При тривалій затримці мінеральної води в порожнині рота її рефлекторна дія сильніша. Тому, якщо ми хочемо посилити секреторну та моторну функцію шлунково-кишкового тракту мінеральну воду треба пити повільно, окремими маленькими ковтками. І, навпаки, для зниження секреторної та моторної функції шлунково-кишкового тракту воду треба пити залпом, великими ковтками. Тепла вода – понижує моторику і секрецію шлунка, холодна вода, навпаки, підвищує і тим самим послабляюче діє на стілець. Мінеральна вода, що знаходиться у шлунку подразнює слизову і посилює моторику та секрецію. Це, так звана, пілорична дія води. Щоб досягти цього ефекту воду треба приймати за 15 хвилин до прийому їжі. Якщо вода переходить у 12-палу кишку, моторика і секреція шлунка пригнічується. Це, так звана, дуодентальна дія води. Щоб досягти цього ефекту воду треба приймати за 1-1,5 год до приймання їжі.

Приймають натщесерце 3-4 рази в день перед їдою. На 1 кг маси тіла приймають приблизно 3 мл мінеральної води.

При хронічному гастриті з підвищеною секрецією – мінеральну воду температурою +38-45 ºС в кількості 180-250 мл приймають 3-4 рази в день за 1-1,5 год до їди, швидко, великими ковтками (дуодентальна дія).

При хронічному гастриті з пониженою секрецією – мінеральну воду температурою +18-25 ºС в кількості 180-250 мл приймають 3-4 рази в день за 15-20 хв до їди, повільно, невеликими ковтками (пілорична дія).

При хронічному гастриті з нормальною секреторною активністю – мінеральну воду температурою +28-35 ºС в кількості 180-250 мл приймають 3-4 рази в день за 45-60 хв до їди, повільно, невеликими ковтками (пілорична і дуодентальна дія).

Крім того, специфіка дії питтєвих мінеральних вод залежить від їх хімічного складу.

1. Гідрокарбонатні води зменшують спазми шлунка і кишечника.
2. Хлоридні води посилюють секрецію шлункового соку, підвищують його кислотність.
3. Сульфідні води знижують секрецію, проявляють послаблюючу і жовчогінну дію.
4. Слабо мінералізовані води, які містять органічні речовини (наприклад, нафтуся) мають сечогінні властивості. Їх застосовують при сечокам’яній хворобі та інфекціях сечовивідних шляхів.

Активні речовини, які містяться в деяких водах всмоктуючись у шлунково-кишковому тракті мають специфічну дію:

• Fe - при анеміях;
• I - активує окисно-відновні процеси, посилює функцію щитовидної залози;
• Br - гальмує ЦНС.

Мінеральні ванни – це зовнішнє застосування природної мінеральної води із загальною мінералізацією не менше 2 г/л або штучно приготовлених мінеральної і газованої води. На відміну від прісних, ванни з мінеральної води крім температурного та механічного впливу проявляють на організм ще й хімічний вплив (діє через рецептори і безпосередньо на клітини і структури організму).

Мінеральні ванни бувають сульфідні, хлоридні, йодобромні, миш’яковисті, шлакові.

Мінеральну воду слабкої мінералізації (2-8 г/л) можна використовувати для промивання й орошення кишечника. При цьому на слизову кишечника здійснюється температурна, механічна і хімічна дія води.

1. ТЕПЛОЛІКУВАННЯ

Для передачі конвекційного тепла організму, крім води, застосовуються фізичні фактори, які проявляють вплив шляхом контактного прикладання теплової енергії. До них відносяться:

• лікувальні грязі;
• озокерит;
• парафін;
• глина;
• пісок.

Вони є теплоносіями або пелоїдами, тому їх застосування з лікувальною метою називають пелоїдотерапією.

Пелоїди можна вважати лікувальними, якщо вони відповідають певним вимогам, а саме:

• мають чорний або темно-сірий колір;
• мають запах сірководню;
• відносна щільність становить 1,2-1,6;
• мають консистенцію, яка дозволяє легко розмасти по тілу;
• засмічення крупними частинками (розміром більше 0,25 мм) становить не більше 2-3%;
• кількість води становить 35-70 % (утримує тепло);
• час остигання становить – 300-400 с.

Пелоїди забезпечують інтенсивне і рівномірне прогрівання тканин в місці їх накладання (мають високу теплоємкість і низьку теплопровідність).

Особливе і основне місце серед пелоїдів займають лікувальні грязі.

Лікувальні грязі - це природні органічно-мінеральні, колоїдні утворення, яким притаманна висока теплоємкість і теплоутворююча здатність і які містять, як правило, терапевтично активні речовини (солі, гази, біостимулятори) та живі мікроорганізми. Є 4 основних групи грязей:

1. Торфяні ( органічні речовини становлять 50 %, ступінь розкладання – 40%). Містяться в місцях залягання торфу.
2. Сапропелеві (органічні речовини становлять більше 10 %). Це намул прісних водоймищ.
3. Мулові сульфідні (органічні речовини становлять менше 10 %). Це намул солених водоймищ.
4. Сопочні. (Утворюються при руйнуванні і перетиранні гірських порід).

Грязева мікрофлора відіграє головну роль у руйнуванні і переробці рослин і тварин, що загинули, сприяє збагаченню грязей сірководнем та іншими газами, надає їй бактерицидні та адсорбційні властивості, бере участь в процесах регенерації грязі. За структурою грязі поділяються на 3 основні частини:

• грубодисперсну (остов);
• тонкодисперсну (колоїдний комплекс)
• рідку (грязевий розчин).

Грязі готують до застосування у грязевій кухні.

Враховуючи важливість в’язкопластичних властивостей грязі, переважання у ній грубих фракцій (частинок діаметром більше 0,01 і 0,1 мм) небажане. Засміченість грязі частинками діаметром більше 0,25 мм не повинна перевищувати 2-3 %. При цьому, надлишковий тонкий склад скелета грязі робить її надмірно м’якою, текучою, нездатною “тримати” форму (грязева аплікація, грязевий комок тощо).

Колоїдний комплекс грязі забезпечує пластичність і визначає вологоємкість. Колоїдний комплекс може досягати 60-70 % від сухої маси грязі. Він утворюється з органічних решток, що розклалися (амінокислоти, жирні кислоти, бітуми).

Грязевий розчин (віджим) – це рідка частина грязі, яка складається з води і розчинених у ній мінеральних речовин, органічних речовин та газів. Грязевий розчин – це найбільш активна у терапевтичному відношенні чаcтина пелоїда.

У грязі виділяють органічну та неорганічну (мінеральну) частину, які можуть знаходитися у твердому (тверда фаза), рідкому (рідка фаза) та газоподібному (газова фаза) станах. За вмістом органічних речовин грязі поділяються на:

• органічні (торфяні, сапропелеві), у яких вміст органічних речовин становить більше 10 % сухого залишку;
• мінеральні (мулові, сопочні), у яких вміст органічних речовин становить менше 10 % сухого залишку.

За вмістом водорозчинних солей лікувальні грязі поділяються на:

• прісноводні (мінералізація грязьового розчину становить до 1 г/л);
• низькомінералізовані (мінералізація грязьового розчину становить 1- 15 г/л);
• середньомінералізовані (мінералізація грязьового розчину становить 15- 35 г/л);
• високомінералізовані (мінералізація грязьового розчину становить 35-150 г/л);
• насичені солями (мінералізація грязьового розчину становить 150- 300 г/л);
• перенасичені солями (мінералізація грязьового розчину становить більше 300 г/л).

За реакцією середовища:

• ультракислі (рН < 2,5 );
• кислі (рН 2,5-5,0);
• слабокислі (рН 5,0-7,0);
• слаболужні (рН 7,0-9,0);
• лужні (рН > 9,0).

Читайте також:

1. IV. Повідомлення теми та мети уроку V. Сприймання і засвоєння нових знань, умінь та навичок.
2. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
3. Апаратура і методика проведення густинного гамма-гамма-каротажу
4. Апаратура і методика проведення густинного гамма-гамма-каротажу
5. Апаратура та методика проведення газометрії свердловин в процесі буріння
6. Вертикальні відцентрові насоси для води.
7. Вибірковість сприймання – це зміна діяльності органів чуття під впливом попереднього досвіду, установок та інтересів людини.
8. Види вправ з лексики й методика їх проведення
9. Види сприймання
10. Види сприймання
11. Види та жанри образотворчого мистецтва, методика ознайомлення з ними у початковій школі.
12. Випромінювання: приймання та аналіз

Переглядів: 1695