За визначенням ролі і місця людини в суспільстві

Державно-управлінські відносини – це особливий вид суспільних відносин, які виникають у процесі державного управління, діяльності свідомо-вольового та організаційного характеру, що встановлюються в ході взаємної діяльності, в яких їхні учасники відчувають на собі державно-управлінську дію, що відповідає меті держави, визначається економічними та політичними основами суспільного устрою.

Ці відносини типу «влада-підпорядкування» можуть мати різний характер залежно від повноважень суб’єкта, ступеня самостійності об’єкта управління та багатьох інших факторів. Вони можуть бути формальними (субординації) і неформальними (координації), галузевими, міжгалузевими, територіальними та ін. Відносини управління формуються на основі закономірностей, принципів, функцій і методів державного управління. Найчастіше ці відносини виникають за ініціативою одного з учасників, а у разі порушення адміністративно-правових норм порушник несе відповідальність перед державою.

Узгодження (упорядкування) управлінських дій приводить до встановлення між ними вертикальних зв’язків – субординації, тобто підпорядкування одного інтересам іншого. Субординаційні відносини розрізняються за певними видами: пряме підпорядкування, непряме підпорядкування, подвійне підпорядкування, ієрархічне підпорядкування. Всі ці види субординації мають свої особливості та певний обсяг у конкретних системах управління залежно від методів, які використовуються відносинах «суб’єкт-об’єкт».

Встановлення між ними горизонтальних зв’язків має назву координації, тобто поєднання двох і більше однорівневих з точки зору визначеного критерію дій, що забезпечують досягнення запланованого результату. Координаційні відносини розрізняються за видами: узгодження, предметно-технологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія.

Функції держави - це сукупність функцій управління. Основними управлінськими функціями держави є керівництво, координація, організація, контроль, прийняття рішень з метою збереження і розвитку соціуму, впорядкування його структури і діяльності, забезпечення' безпеки Іромадян, створення оптимальних умов для їх різнобічної життєдіяльності. В залежності від різноманітних критеріїв (рівня, галузі, характеру і обсягу управління) можна виокремити різні види державного управління: координаційне, субординацшне, галузеве, територіальне, стратегічне, тактичне, оперативне, антикризове, регіональне, муніципальне, приватне та інші. Таким чином ми бачимо, що держава проявляє себе як унікальна і універсальна організація суспільства, яка наділена різноманітними і динамічними характеристиками і виконує унікальні функції по управлінню всіма важливими сферами суспільної діяльності.

Класифікація видів державного управління:

а)демократичне;

б)авторитарне;

2.за характером взаємодії ієрархічних одиниць та суб’єктів господарювання:

а)координаційне;

б)субординаційне;

3.за критерієм використання форми власності та розмежування уповноважень:

а)федеральне;

б)регіональне;

в)муніципальне;

г)корпоративне;

4.за функціональним впливом на керований об’єкт:

а)галузеве;

б)територіальне;

5.за способом врахування інтересів об’єктів управління:

а)адміністративне;

б)економічне;

6.за терміном виконання прийнятих рішень:

а)оперативне;

б)тактичне;

в)стратегічне;

Одним із перших дослідників, хто спробував систематизувати принципи управління, був французький інженер і науковець Анрі Файоль (1841-1925). В основі запровадженої ним системи управління лежала адміністративна доктрина. Вона передбачала, що в будь-якій організації адміністративні функції є визначальними. Виходячи з цієї доктрини, у 1920-х роках Анрі Файоль визначив чотирнадцятьпринципів управління:

1) Поділ праці - дозволяє скорочувати число об'єктів, на які повинна бути спрямована увага і дія. Це сприяє підвищенню кількості і якості виробництва при витраті тих же зусиль.

2) Повноваження і відповідальність - повноваження немислимі без відповідальності, тобто без санкції, кари.

3) Дисципліна - покора, ретельність, діяльність, манера тримати себе, зовнішні знаки поваги, що виявляються відповідно до встановленої між підприємством і його службовцями угоди.

4) Єдиноначальність - службовцю може давати два накази щодо якої-небудь дії тільки один начальник.

5) Єдність керівництва - один керівник і одна програма для сукупності операцій, що переслідують ту ж саму ціль.

6) Підпорядкування особистих інтересів загальному - в організації інтереси службовця або групи службовців не повинні ставитися вище інтересів підприємства; інтереси держави повинні бути вище інтересів громадянина або групи громадян.

7) Винагородаперсоналу - повинна бути справедливою і по можливості задовольняти персонал і підприємство, наймача і службовця; заохочувати ретельність, компенсуючи корисне зусилля.

8) Централізація - повинна бути прийнята чи відкинута в залежності від тенденцій керівництва і від обставин; зводиться до знайдення міри централізації, найбільш сприятливої для підприємства.

9) Ієрархія - ряд керівних посад, починаючи з вищих і кінчаючи нижчими, той шлях, по якому, проходячи всі ступені, слідують документи, що йдуть від вищої влади або адресуються їй.

10) Порядок - певне місце для кожної особи і кожна особа на своєму місці.

11) Справедливість - щоб заохочувати персонал до виконання своїх обов'язків з повною відданістю, треба відноситися до нього доброзичливо; справедливість є результат поєднання доброзичливості з правосуддям.

12) Стабільність штату – плинність кадрів є одночасно причиною і наслідком поганого стану справ.

13) Ініціатива – свобода пропозиції та здійснення планів.

14) Корпоративний дух - сила організації в тому, щоб використовувати здатності усіх, винагороджувати заслуги кожного, не порушуючи гармонії відносин.

Сучасна система організації виконавчої влади і, відповідно, державне управління ґрунтуються на порівняно нових принципах.

Принципи державного управління повинні [[13]]:

- ґрунтуватися на законах розвитку суспільства, його соціальних та економічних законах і законах державного управління;

- відповідати цілям управління, відображати основні якості, зв'язки і відносини управління;

- враховувати часові та просторові аспекти процесів державного управління;

- мати правове оформлення, тобто бути закріпленими в нормативних документах, оскільки кожен принцип управління є цілеспрямованим - його застосовують для вирішення конкретних організаційно-політичних і соціально-економічних завдань.

Державне управління як наука та його функції.

Будь-яка нова наука народжується з потреби більш поглибленого пізнання тих чи інших явищ природи і суспільства. Порівнюючи проблеми суспільства столітньої давності, зразу стає зрозумілим, що сучасний розвиток характеризується такими новими викликами як екологічна криза, обмеженість та дефіцит природних ресурсів, різного роду техногенні катастрофи та епідемії, подолання яких під силу лише державі, а в окремих випадках лише завдяки спільним діям урядів більшості країн світу. На сьогодні вся суспільна наука вимушена зосередитись на проблемах державного управління та на міжкраїнової координаційної діяльності, в якій держава виступає як суб’єктом так і об’єктом управлінського процесу. Немає сумніву, що об’єктом державного управління як науки стають постійно виникаючі перед цивілізацією та й перед кожною країною суспільні проблеми, а предметом є пошук управлінських методів та інструментів їх вирішення. Використання принципу єдності історичного та логічного щодо пояснення логіки виникнення будь-якої науки дозволяє переконатись у правильності такого підходу. Потреби та проблеми, що постійно виникають в кожної людини (їх акумуляція формує суспільні потреби), сприяють зосередженню людських зусиль на їх подоланні, що й призводить до виникнення нових напрямків наукових досліджень та наукових дисциплін. Висновок: державне управління як наука є відносно відокремленою сферою наукових досліджень, предметом якої є державна управлінська діяльність в аксіологічному її вимірі, а об’єктом – конкретно визначені завдання з функціонування як суспільства в цілому, так і його складових.Предмет відображає пошук ефективних оптимальних та раціональних способів досягнення цілей державно-управлінської діяльності, об’єкт - характеризує оцінку соціальних, економічних, політичних, культурних, екологічних тощо наслідків функціонування суспільства та діяльності держави.

Міждисциплінарний характер науки державного управління зумовлює необхідність „використання напрацювань споріднених наукових галузей, які можна розглядати як своєрідний фундамент для подальшого структурування проблемного поля державного управління, узагальнення різних методологічних підходів у науці, формування понятійного апарату науки державного управління. Багатогранність науки „державне управління” передбачає використання досягнень фундаментальних та прикладних наук: технічних (прикладна математика, інформатика, технічна кібернетика, системо-техніка тощо), економічних (макро- і мікроекономіка, статистика, економетрія та ін.), політичні, юридичні, історичні, морально-етичні, соціологічні, організаційно-технічні, психологічні; природничих (гігієна праці, промислової медицини, екології, астрономії).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суб’єкти та об’єкти державного управління	\|	Методи досліджень держави та державного управління.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.