• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Лекція 8. Відтворення та зайнятість трудових ресурсів. Розподіл і формування доходів населення

1. Робоча сила як товар. Відтворення робочої сили, проблеми його якісного удосконалення.

2. Безробіття: суть, причини і основні види.

3. Суть та функції заробітної плати. Види, форми і системи зарплати. Номінальна і реальна заробітна плата.

1. Формування і розподіл доходів.

2. Розподіл і перерозподіл чистого продукту.

3. Економічні та соціальні наслідки безробіття.

1. Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва — робочу силу вільних робітників. Останніх він може залучити через механізм наймання. Наявність найманої праці — обов’язковий соціально-економічний чинник функціонування в економічній системі суспільства категорії капітал.

Наймана праця здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові, тобто відчужені від нього; процесом праці керує власник засобів виробництва; результати виробництва присвоюються власником капіталу.

Наймання праці — це письмовий чи усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду. Грошова винагорода має назву заробітна плата.

Юридична свобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним чинником, який перетворює його здатність до праці у товар. З виникненням капіталізму створюється особливий ринок — ринок праці.

Властивості товару робоча сила. У загальному вигляді властивості товару робоча сила ті самі, що й для інших товарів. Але є і відмінності, зумовлені специфічністю цього товару. По-перше, у даному разі товаром є не річ, а здатність людини до праці. По-друге, здатність до праці, на відміну від звичайних товарів, відчужується на строк через ринок праці у формі наймання. По-третє, реальне відчуження здатності здійснюється у процесі праці найманого виробника. По-четверте, корисність робочої сили проявляється в її продуктивній силі, якості, культурному розвитку, сумі інших здатностей. Особливим проявом корисності робочої сили є її вміння приводити в рух і «співпрацювати» з капіталом (засобами виробництва). По-п’яте, вартість товару робоча сила виступає як вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили індивіда та членів його родини. (крім того, на вартість робочої сили впливають: гранична продуктивність праці, моральний фактор, звичаї і традиції, національні особливості, рівень культури та людяності в суспільстві.)

Формою розвитку людського фактора є процес його відтворення. Це невід’ємна складова процесу суспільного відтворення в цілому, при цьому відтворення людського фактора — це відтворення окремих елементів його структури, робочої сили, підприємств, а також тих суспільних зв’язків, які їх об’єднують. Іншими словами, відтворення людського фактора є елементом саморозвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Процес відтворення робочої сили — це, по-перше, виробництво робочої сили, тобто підтримання і відновлення фізичних і розумових здібностей людей до праці, у т. ч. заміну працівників, які вибувають з процесу виробництва (причому ця заміна відбувається, як правило, в розширених масштабах), по-друге, розподіл робочої сили в галузях, підрозділах і сферах народного господарства і, по-третє, споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва.

Викладене вище розуміння процесу відтворення робочої сили загалом допустиме, але воно не враховує того факту, що складовою процесу відтворення робочої сили є обмін.

Базуючись на досягнутому рівні розв’язання даної проблеми, можна весь процес відтворення робочої сили поділити на такі чотири фази:

1. Формування (виробництво) робочої сили. До нього належать, з одного боку, постійне відновлення робочої сили, затраченої в процесі праці, і її якісне вдосконалення, а з другого — природне відтворення і виховання нових контингентів працездатного населення (зростання рівня загальної освіти і спеціальної підготовки, якісне вдосконалення сукупної робочої сили).

2. Розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості, галузями народного господарства, економічними регіонами.

3. Обмін, який служить з’єднанню робочої сили і засобів виробництва. При цьому учасниками обміну, з одного боку, є роботодавець, з другого — власник робочої сили.

4. Споживання (використання) робочої сили, яке отримує своє матеріальне втілення в кінцевому продукті праці. Поділ усього процесу відтворення робочої сили на окремі фази зумовлений тим, що характер процесу на кожній з них модифікується різними факторами, що впливають на ці фази.

Хоча всі фази відтворення робочої сили є єдиним цілим, їх виділення дозволяє глибше проаналізувати фактори, що впливають на ці фази.

Ринок праці і відтворення робочої сили. Розглядаючи проб­леми відтворення робочої сили, слід завжди пам’ятати, що воно здійснюється в ринковій економіці. На ринку праці діє закон попиту і пропонування робочої сили, який впливає на заробітну плату. Він віддзеркалює невідповідність вільних місць складу працівників, що прибувають на ринок праці, за кількісними і якіс­ними параметрами.

На ринку праці відбувається досить жорсткий відбір найбільш здібних, підприємливих. Слабих і нездібних ринок праці не сприймає. Разом з тим він стимулює висококваліфіковану працю, високу дисципліну, сприяє створенню жорсткого взаємозв’язку між внеском кожного (граничною продуктивністю праці) і оплатою праці.

Міжнародний досвід свідчить, що ринок праці не може існувати поза конкурентною, основаною на приватній власності економікою і демократичних суспільних інститутів. Національний ринок праці охоплює все суспільне відтворення — через нього кожна галузь і кожне підприємство одержують необхідну їм кіль­кість кадрів не тільки заданого професіонально-кваліфікаційного складу, але й певних культурних і етичних властивостей, адекват­них вимогам цивілізованої і демократичної економіки.

На ринку праці як елементі суспільного відтворення реалізується можливість:

вільного вибору професії, галузі, місця діяльності, що стимулюється пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т. д.);

наймання і звільнення за дотримання норм трудового законодавства, що захищає інтереси людей з точки зору гарантій праці, його оплати;

незалежної і разом з тим економічно заохочуваної міграції трудових ресурсів між регіонами, галузями і професійно-кваліфі­каційними групами, котра звичайно сприяє покращенню умов життя і трудової діяльності;

вільного руху заробітної плати та інших доходів при збереженні пріоритету освіти, дотримання установленого законом гарантованого мінімуму заробітної плати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулювання верхньої межі доходів через подат­кову систему, засновану на прогресивній шкалі.

Елементами відтворення робочої сили в сучасних умовах є:

1) дошкільне, шкільне виховання і навчання, середня спеціаль­на, вища і наукова освіта (приблизно 80—90 % за рахунок держави, приватного капіталу і громадських організацій);

2) заробітна плата, яка відповідає рівню освіти і кваліфікації, як правило, вище прожиткового рівня;

3) субсидування початкової підготовки і перепідготовки робочої сили (у середньому на 90 % за рахунок держави);

4) допомоги по безробіттю і різні види соціальної допомоги (на 75—80 % за рахунок держави);

5) пенсійне забезпечення, в основному вище прожиткового мінімуму (на 90—100 % за рахунок держави і приватного капіталу);

6) фінансування на відновлення і зміцнення здоров’я і культур­ний розвиток (на 70—80 % за рахунок держави, приватного капіталу і громадських організацій).

Зарплата, таким чином, становить приблизно 1/3 частину всіх коштів, які йдуть у розвинутих країнах на відтворення робочої сили на розширеній основі, на основі зростання якості життя трудящих.

Отже, можна зробити висновок, що розширене відтворення сукупної робочої сили суспільства — це зростання її чисельності в органічному зв’язку з підвищенням рівня кваліфікації, зростанням продуктивності праці, тривалості трудового стажу та добробуту населення.

2. Зайнятість— це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначенням форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. З різних причин зарплата і ставки змінюються, щоб відбити нестачу чи надлишок робочої сили на ринках лише після тривалого проміжку часу.

Отже, оскільки ставки зарплати негнучкі, то тим самим безперервно породжується безробіття. Безробіття в ринковій економіці не тимчасове, а стійке явище.

В умовах ринкової економіки повна зайнятість не означає відсутності безробіття. Західні економісти доводять, що повна зай­нятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує її природного рівня. А в даний час уважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5—6 % робочої сили. Отже, якщо 94—95 % робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість. Таку форму повної зайнятості ми будемо називати нормативно ринковою.

Безробіття – соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зай­нятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні братися до неї.

Основними його видами є природне і циклічне безробіття.

Природне безробіття та його чинники. Розглянемо складові природного безробіття, чинники, які його виправдовують, і його динаміку.

Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою. Існування добровільного безробіття вказує на важливість правильного розуміння безробіття. Економіка може ефективно функціонувати, і навіть тоді вона породжує певне безробіття. Частина з цих людей офіційно вважаються безробітними.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу після закінчення навчання або через переїзд в інше місто. Через те що фрикційні безробітні часто шукають кращої роботи або змінюють місце роботи, вони теж уважаються «добровільно» безробітними.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропонування і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає тоді, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропонування не може швидко пристосуватися до цього. У Німеччині, наприклад, рівень безробіття перевищує 10 % робочої сили. Водночас існує тривалий дефіцит програмістів.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон’юн­ктури і характеризується своєю тривалістю. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги заробітна плата не знижується, то виникає надлишкова робоча сила. Тільки частина робітників отримує роботу, решта стають вимушено безробітними. Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне.

Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, що втратили роботу внаслідок структур­них змін, повинні пройти попередню перепідготовку, додаткове навчання або змінити місце проживання. Тому структурне безробіття є більш тривалим, ніж фрикційне.

Циклічне безробіття.Особливою складовою безробіття є цик­лічне безробіття. Під ним розуміють безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості у країні.

Закон Оукена стверджує, що на кожен 1 % зростання безробіття, коли рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на 2,5 %. На відміну від розглянутих вище видів безробіття циклічне безробіття існує лише в період спаду ділової активності. Великі розміри безробіття негативно впливають як на відтворення ВВП, так і на відтворення робочої сили.

Отже, люди, що мають роботу, — зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, — безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її, — незайняті.

Таким чином, відтворення робочої сили в ринковій економіці — це безперервний процес відтворення зайнятої його складової (головний елемент) і незайнятої (безробітних).

Безробіття є соціально-економічним лихом для суспільства. Рівень безробіття вимірюється нормою безробіття, а саме:

.

Середня тривалість безробіття становить в Україні 9 місяців.

Якщо рівень безробіття перевищує норму природного безробіття, то в країні існує неповна зайнятість.

Особливим видом безробіття є вимушена неповна зайнятість. До цього виду безробіття, як зазначалось вище, відносять тих працівників, які в поточному році перебували в адміністратив­них відпустках без збереження заробітної плати та ті зайняті, що працювали в режимі неповного робочого дня чи тижня. Фактично вимушена неповна зайнятість є так званим прихованим безробіттям, яке у нас є масовим. Під час кризи р. перебували в адміністратив­них відпустках 2,8 млн осіб і працювали в режимі неповного робочого дня (тижня) 2,2 млн осіб, що становить чверть зайнятого населення.

3.Трудові доходи є основним джерелом доходів для величезної більшості людей. Заробітна плата та інші різновиди заробітку становлять сьогодні в розвинутих країнах до 80% національного доходу.

Що являє собою категорія «заробітна плата»? Різні економічні школи дають на це питання неоднакову відповідь. Сучасна неокласична політична економія вважає, що «…заробітна плата, або ставка заробітної плати, — це ціна, яку платять за використання праці».

Нормативна версія теорії граничної продуктивності виражається старою істиною: «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею», сформульованою у версії неокласичної теорії.

Проте неокласична теорія має низку недоліків. Наприклад: чому менш продуктивна праця в нічний час оплачується вище; чому високо оплачується важка фізична праця, яка, однак, не є високопродуктивною; чому за тієї самої продуктивності праці є дуже великі відмінності між країнами в диференціації оплати праці? Так, у Японії диференціація в оплаті праці на підприємствах у 2—3 рази менша ніж у США, хоча середній рівень заробітної плати майже однаковий.

Отже, заробітна плата— це ціна, що виплачується за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товар­но-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком.

Основні форми заробітної плати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. У свою чергу кожна з них має відповідні системи. Історично і логічно першою формою заробітної плати є почасова заробітна плата. Вона може бути погодинною, поденною, щотижневою, щомісячною. Отже, за цієї форми розмір заробітку обчислюється відповідно до відпрацьованого часу.

У багатьох країнах при визначенні розмірів заробітної почасової плати визначається одиниця виміру ціни праці — ціна години праці — погодинна ставка оплати праці. Погодинна ставка оплати праці (З_г) розраховується діленням установленої величини заробітної плати (за день, тиждень, місяць — З_п) на нормативну кількість годин праці (відповідно за день, тиждень, місяць — Г):

З_г = З_п / Г.

Погодинна заробітна плата зазвичай застосовується на підприємствах, де переважає чітко регламентований технологічний режим. Так, у масово-поточному виробництві виробіток працівників визначається швидкістю руху конвеєра. Ще більшою мірою це стосується частково автоматизованих операцій і виробництва з переважанням апаратурних процесів (хімічні, технології, термічна обробка і т. ін.). Вигода від застосування погодинної заробітної плати для підприємця пов’язана з тим, що вона дозволяє легше підвищувати інтенсивність праці без підвищення заробітної плати.

В останні два-три десятиліття погодинна зарплата у багатьох країнах перетворилася у головну форму оплати праці. Вона охоплює приблизно 70% робітників обробної галузі промисловості США і Франції та до 60% промислових робітників Великобританії і Німеччини.

Особливо вигідно застосовувати погодинні ставки заробітної плати, оскільки у цьому разі робітникові оплачується не денна (або тижнева чи місячна) вартість його робочої сили, а тільки фактично відпрацьована кількість годин. Переводячи робітників на погодинну оплату праці, підприємець таким чином може зменшувати оплату праці відповідної кількості працюючого персоналу.

Сутність відрядної (поштучної) заробітної платиполягає в тому, що за нею заробіток залежить від розмірів виробітку за одиницю часу. Затрати робітника за цією формою заробітної плати вимірюються кількістю і якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивнос­ті праці, скорочення витрат на контролювання робітників, посилення конкуренції між ними.

На основі погодинної і відрядної форм заробітної плати підприємства застосовують різні, часом надто складні, системи оплати праці, які спрямовані на стимулювання зростання кількості та якості вироблюваної продукції, на інтенсифікацію праці. За їх допомогою власники підприємств намагаються заінтересувати найманий персонал у найбільшій віддачі, у найкращому виконанні своїх трудових обов’язків, в ініціативності та винахідливості.

Для сучасного ринкового господарства характерно використання різноманітних систем оплати праці. Кожне підприємство вирішує цю проблему по-своєму, намагаючись реагувати на зміни як у масштабі суспільства, так і на підприємстві. Наприклад, в американському концерні «Форд мотор» для всього виробничого персоналу існує двадцятисхідчаста система заробітної плати. На нижчій схо­динці некваліфіковані робітники, на вищій — головні керівники концерну. Решта робітників і представники інженерно-технічного, управлінського і наукового персоналу посідають проміжні сходинки.

У сучасних умовах найпоширенішими є такі системи оплати праці: тарифні, преміальні та колективні форми, які кожне підприємство використовує відповідно до конкретних обставин та модифікацій.

В останні десятиліття зарубіжні фірми для посилення мотивації працівників успішно використовують різні системи участі працівників у прибутках і створенні робітничої власності. Досвід показує, що застосування такої системи приводить до додаткового приросту продуктивності праці. Це досягається завдяки більш тісної «прив’язки» працівників до результатів роботи фірми та до її власності. Участь робітників у прибутках здійснюється у формі відрахувань до «фондів робітників» частки прибутку поточного року з використанням пільгового податкового режиму. На цій основі створюються активи робітничих трестів. Участь у прибутках може здійснюватися за терміновими і нетерміновими планами. За першими платежі здійснюються терміново з прибутку поточного року і виплачуються відразу після підрахунку результатів, за другими — робітники одержують відповідну винагороду зі зрос­танням процентів, головним чином перед виходом на пенсію.

На початку 80-х рр. у багатьох західноєвропейських країнах одержали розповсюдження такі форми участі у власності:

· у ФРН — «створення власності робітників» шляхом відрахувань від заробітної плати, робітниче нагромадження і акціонерство персоналу;

· у Франції — участь у прибутках через формування «спеціаль­ного резерву участі» з реалізованого прибутку підприємства і соціальне акціонерство. Рахунки «соціального партнерства» можуть поповнюватися добровільними внесками підприємців (до ½ середньомісячного заробітку робітника);

· у Швеції — формування робітничих фондів інвестування через відрахування від заробітної плати.

Розрізняють також доходи від індивідуальної трудової діяльності, яка являє собою суспільно корисну одноосібну діяльність громадян з виробництва товарів та надання платних послуг (перукарі, ремісники, лікарі, викладачі, ремонтники, домотехніки тощо). Їхня грошова виручка за вирахуванням зовнішніх витрат та податків становить їх дохід.

Номінальна і реальна заробітна плата. Визначення розміру зарплати має два підходи: з боку найманого персоналу і з боку роботодавця.

Роботодавець обчислює не тільки ту частину витрат, що визначається ставками заробітної плати, а й валові витрати на наймання працівників. Найманий персонал під заробітною платою вважає той заробіток, який він одержує на руки в касі підприємства.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Включає в себе відрахування на соціальне страхування і податок з доходів фізичних осіб.. Вона характеризує рівень заробітної плати незалежно від зміни цін на товари і послуги, тому є одним з факторів підвищення добробуту і рівня життя трудящих. На одержану номінальну заробітну плату працівник має придбати продукти хар­чування, одяг, взуття, заплатити за комунальні послуги та інші товари, необхідні для існування його самого та його сім’ї. Суттєво знижують номінальну заробітну плату чисельні податки та платежі. До того ж ціни на товари та послуги не є постійними, вони, як правило, зростають. Тому розміри номінальної заробітної плати не дають реального уявлення про реальний життєвий рівень трудівника. На це вказує реальна заробітна плата.

Реальна заробітна плата— це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від відрахувань на прибутковий податок.

Виділяють такі фактори, які визначають рівень заробітної плати: 1) розмір номінальної заробітної плати; 2) рівень цін на товари та послуги; 3) розмір сплачуваних податків. Рух реальної заробітної плати визначається за такою формулою: І_рзп = І_нзп / І_ц, де І_рзп— індекс реальної заробітної плати; І_нзп— індекс номіналь­ної заробітної плати; І_ц— індекс цін на товари і послуги.

Ця формула показує, що номінальна і реальна заробітна плата необов’язково змінюються в одному й тому самому напрямі. Так, номінальна заробітна плата може зростати, а реальна заробітна плата знижуватись або залишатися незмінною. Бувають випадки, коли номінальна заробітна плата зростає меншими темпами, ніж знижуються ціни. У даному разі реальна заробітна плата зросте швидше номінальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата. В умовах державного регулювання розподілу національного доходу і доходів населення майже в усіх країнах законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона націлена на зниження бідності в країні.

Мінімальна заробітна плата— це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи).

На думку фахівців, вона мусить бути прожитковою заробітною платою, за яку некваліфіковані робітники могли б утримувати свої родини. У провідній країні світу — США — вона коливається в межах від 40 до 50% середньої заробітної плати.

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
2. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
3. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
5. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
6. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
7. V. Завдання.
8. VII. Прибирання робочих місць учнями (по завершенню роботи) і приміщення майстерні черговими.
9. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
10. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
11. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
12. Аконність залишення засуджених у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування.

Переглядів: 564