Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Класифікація документів. Національний стандарт України

План

1. Класифікація документів. Національний стандарт України

2. Вимоги до змісту та розташування реквізитів

3. Вимоги до бланків документів. Оформлювання сторінки

4. Вимоги до тексту документа

Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя. Вони є об’єктом дослідження наукових дисциплін, тому поняття «документ» – багатозначне й залежить від того, у якій галузі й для чого він використовується.

З латинської documentum означає взірець, посвідчення, доказ. У сучасній українській мові поняття «документ» уживається в таких значеннях:

· діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь;

· письмове свідоцтво, що офіційно підтверджує особу;

· письмовий твір, грамота, рисунок і т. ін. як свідчення про щось історично важливе;

· форматований паперовий носій даних, що його заповнюють автоматично або вручну.

Автори «Універсального довідника-практикума з ділових паперів» тлумачать документ як засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

Отже, документ – це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою. Визначення «службовий документ» розмежовує дві сфери суспільної практики: адміністративно-управлінську (використовують службові документи) і науково-технічну (функціонує технічна чи наукова документація).

Наукова дисципліна, яка вивчає структуру й властивості документальної інформації, розвиток форм документів, методи й засоби автоматизованого оброблення, їх зберігання, пошуку й використання, називається документалістикою.

З поняттям документа нерозривно пов’язані поняття архіву та бібліотеки.

Збереження важливих історичних документів у давнину засвідчено літописами. Місцем збереження державно-правових документів були церкви та монастирі, які водночас слугували архівами та бібліотеками. Найперші бібліотеки в Україні з’явилися в ХІ ст., зокрема в Києво-Печерському монастирі та у храмі св. Софії. Це були збірки рукописів та рукописних книг, якими мали змогу користуватися духовні та світські особи. Такі збірки мали князі й бояри (Святослав ІІ Ярославич, Володимир Волинський, Микола Святоша Чернігівський), церковні братства (Ставропігійське братство у Львові), вище духівництво (Петро Могила, Лазар Баранович, Феофан Прокопович, Дмитро Туптало), а також українські старшини (Кирило Розумовський, Григорій Потьомкін, родини Кочубеїв і Милорадовичів).

Від найдавніших часів збереглися лише поодинокі документи, акти приватно-правового або державного значення, переважно в монастирських та приватних архівах. Відсутність власної держави позначилася на долі найдавніших документальних матеріалів. Вони потрапили до архівосховищ та колекціонерів Москви, Петербурга, Відня, Варшави тощо.

Тільки утворення Української держави в 1917 р. поклало початок національному архівництву, коли у складі Головного управління у справі мистецтв і національної культури було утворено Архівно-бібліотечний відділ.

Документи (акти, хроніки, кодекси права, історичні описи тощо) відігравали життєво важливу роль у різні періоди історії України.

Скажімо, для історії княжої України(часи Київської держави Х – ХІІІ ст. та Галицько-Волинської держави ХІІІ – ХІV ст.) основними джерелами є літописи, що збереглися у вигляді:

· літописних кодексів: Іпатіївський кодекс (1425 р.), Лаврентіївський кодекс (1377 р.);

· актів (міжнародні договори, зокрема з Візантією);

· княжих грамот (грамоти галицько-волинських князів ХVІ ст.);

· правових кодексів («Руська Правда»).

Для литовсько-польської доби(ХІV – ХVІІ ст.) характерні:

· грамоти великих князів литовських і королів польських;

· акти сеймів, «Литовська метрика», «Коронна метрика», «Судебник» Казимира, Литовський статут, акти трибуналів, актові книги земських, міських судів, акти магдебургій (міські книги), акти й документи церковних інституцій;

· документи приватні (маєткові та родові) тощо.

Поважне значення в цей період мають джерела іноземного походження:

· документи міжнародно-правового характеру;

· хроніки;

· літописи московські, польські, турецько-татарські;

· спогади західноєвропейських мандрівників;

· листи;

· щоденники; описи («Щоденник» Е. Лясоти, «Опис України» Г. ле Вас сера де Боплана).

Починаючи з часів Хмельниччини, зростає диференціація документальних джерел і збільшується їх загальна кількість. Державним характером гетьманської України визначається українське походження і зміст документів ХVІІ – ХVІІІ ст. Основними джерелами цієї доби є:

· міжнародні договори (зокрема, гетьманські статті ХVІІ – ХVІІІ ст.);

· конституції (Бендерська конституція 05.04.1710);

· універсали й листи гетьманів;

· акти Генеральної військової канцелярії, акти Генерального військового суду, акти Генерального скарбу, акти Генеральної артилерії, акти полкової адміністрації й судочинства, акти сотенних урядів, акти міського самоврядування (магістратів і ратуш), акти й документи церковних та культурно-освітніх інституцій.

Залежність України від московської царської, а згодом російської імперської влади зумовлює появу таких видів історичних джерел, як документи російського уряду, які стосувалися України, документи російських установ, які діяли на території України («Малороссийская коллегия», «Канцелярия министерского правления Малороссийских дел»). Після скасування української автономії у другій половині ХVІІІ ст. з’являються документи російських установ, які керували колись Гетьманщиною (намісництва, генерал-губернаторства тощо). Серед документів слід виокремити «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.), а також «Полное собрание законов Российской империи».

Першорядне значення в історії цієї доби має документальний матеріал офіційного походження, проте все більшої ваги набувають приватні документи: матеріали маєткових і родових архівів, щоденники, мемуари, листи.

Нову своєрідну групу становлять документи фабрично-заводських архівів України (починаючи з ХVІІ ст.). Тексти літописів цього періоду (Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб’янки), крім суто літописного матеріалу, містять усілякі документи (універсали, листи тощо), хоч деякі з них сфальсифіковано.

Різноманітний матеріал дають іноземні джерела – московські, польські, турецько-татарські, угорські, шведські, західноєвропейські документи; щоденники, спогади, листи.

Саме цієї доби поряд із рукописними джерелами з’являються друковані, які набувають особливого значення вже в наступний період.

У ХІХ – ХХ ст. кількість документального матеріалу, рукописного й друкованого, зростає безмірно. Відбувається процес подальшої диференціації та спеціалізації життя; через те документи доводиться класифікувати. Іноземні матеріали цього періоду втрачають своє значення, проте, як і раніше, велику вагу мають документальні матеріали державних, громадських установ та організацій, приватні архіви. Можна виокремити декілька груп документів цієї доби:

· щоденники, мемуари, листи українських діячів ХІХ – ХХ ст. (Т. Шевченка, І. Франка, М. Драгоманова, В. Антоновича та ін.);

· акти й документи установ Української держави 1917 – 1921 рр.;

· документальні матеріали політичної еміграції;

· документи установ УРСР;

· ділові папери незалежної України (з 24 серпня 1991 р.).

Сьогодні особливості різних галузей діяльності суспільства відтворюють специфічні документаційні системи (зовнішньо-економічна, банківська, юридична, дипломатична тощо). Найчисленнішою є система управлінських документів, класифікованих за певними ознаками.

Найважливіші компоненти управлінської діяльності – одержання, переробка, збереження й видача інформації, які здійснюються за допомогою уніфікованої системи документування. У зв’язку із цим актуальна задача документаційного забезпечення управління й обробки інформації – спрощення роботи з документами, прискорення їх оформлення. Вирішенню цього питання служать стандарти системи організаційно-розпорядчої документації: ГОСТ 6.38-72 («Основні положення»), ГОСТ 6.39-72 («Формуляр-зразок»), ГОСТ 6.38-90 («Уніфіковані системи документації. Системи організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів»), а також методичні рекомендації, довідники, спеціальні акти та статті Цивільного кодексу України.

Для забезпечення швидкого пошуку документів та підвищення оперативності роботи з ними, документи класифікуються.

Класифікація документівце розподіл текстів ОДС на групи, класи, типи на основі певних функціонально-мовних чи інших ознак.

Основною класифікаційною ознакою конкретного документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інфор­мації до особи, структури, предмета або до напряму діяльності укладача чи адресата. Відповідно й згідно з унормова­ними вимогами документи класифікують (див. табл. 7).

Класифікація документів допомагає вирішенню найважливішого завдання організаційно-управлінської діяльності – спрощенню обробки документації шляхом її формалізації, прискоренню процесу її складання.

2. Вимоги до змісту та розташування реквізитів

Кожний документ складається з окремих елементівреквізитів. Розрізняють постійні та змінніреквізити документа. Постійні реквізити друкують під час виготовлення бланка; змінні – фіксують на бланку у процесі заповнення (див. табл. 8).

Відповідно до ДСТУ 4163 – 2003, готуючи та оформлюючи документи, використовують такі реквізити:

01 – зображення Державного Герба України, герба Автономної Республіки Крим;

02 – зображення емблеми організації або товарного знака (знака обслуговування);

03 – зображення нагород;

04 – код організації;

05 – код форми документа;

06 – назва організації вищого рівня;

07– назва організації;

08 – назва структурного підрозділу організації;

09 – довідкові дані про організацію;

10– назва виду документа;

11 – дата документа;

12 – реєстраційний індекс документа;

13– покликання та реєстраційний індекс і дату документа, на який дають відповідь;

14 – місце складання або видання документа;

15 – гриф обмеження доступу до документа;

16 – адресат;

17 – гриф затвердження документа;

18 – резолюція;

19 – заголовок до тексту документа;

20 – відмітка про контроль;

21 – текст документа ;

22 – відмітка про наявність додатків;

23 – підпис;

24 – гриф погодження документа;

25 – візи документа;

26– відбиток печатки;

27 – відмітка про засвідчення копії;

28 – прізвище виконавця й номер його телефону;

29 – відмітка про виконання документа і скерування його до справи;

30– відмітка про наявність документа в електронній формі;

31 – відмітка про находження документа до організації;

32 – запис про державну реєстрацію.

Зразок оформлення реквізитів документа в управлінській документації подано в Додатках.

Документи, складені в організації, повинні мати такі обов’язкові реквізити, як: назва організації (07), назва виду документа (10), дата (11), реєстраційний індекс документа (12), заголовок до тексту документа (19), текст документа (12), підпис (23).

У документах, оформлених на двох і більше аркушах, після тексту проставляють такі реквізити: відмітку про наявність додатків (22), підпис (23), гриф погодження документа (24), візи документа (25), відбиток печатки (26), відмітка про засвідчення копії (27), прізвище виконавця та номер його телефону (28).

Такі реквізити, як відмітку про виконання документа й скерування його до справи (29), відмітку про наявність документа в електронній формі (30), відмітку про надходження документа до організації (31) оформляють на нижньому березі першої сторінки документа.

Реквізити 06, 07, 08, 09, 10, обмежувальні відмітки для реквізитів 11, 12, 13 у межах зон розташування реквізитів треба розміщувати одним із способів:

· сцентрованим (початок і кінець кожного рядка реквізиту однаково віддалені від меж зони розташованості реквізитів);

· прапоровим(кожний рядок реквізиту починається від лівої межі зони розташованості реквізитів).

Таким чином, знання про розташування реквізитів документа дозволять фахівцеві оформити документ відповідно до чинних стандартів, сформують навички роботи з різними видами документів.


Читайте також:

  1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
  2. V. Класифікація і внесення поправок
  3. V. Класифікація рахунків
  4. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
  5. А/. Верховна Рада України.
  6. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  7. Аграрні закони України
  8. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  9. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  10. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  11. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
  12. Адміністрація Президента України




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Основні параметри польових транзисторів | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.