• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Оптимізація управління.

Рис. 4.2. Принцип компенсаційного управління

Рис. 4.7. Ціннісно-орієнтований метод

Рис. 4.6. Програмно-цільовий метод

Зворотній зв'язок Рис. 4.5. Детермінований метод

Використання детермінованого методу (рис. 4.5) стосовно організації передбачає насамперед постановку мети. На основі цього розробляється програма дій, а потім створюється механізм реалізації наміченої програми з подальшою оцінкою отриманих результатів.

У цій схемі зворотній зв'язок забезпечує сувору відповідність поведінки системи розробленою програмою. Призначення зворотнього зв'язку - виявити відхилення об'єкта управління для приведення його в стан, передбачене планом. При використанні детермінованого методу управління план виступає в якості міри оцінки (критерію) результатів функціонування системи, а зворотний зв'язок забезпечує умови впливу
на виконавчу ланку в разі відхилення від програми.

Гідність методу - його простота і ефективність в умовах незмінного стану зовнішнього середовища. Область застосування методу в менеджменті: організації бюрократичного типу.

До недоліків методу можна віднести його жорсткість, тобто неможливість перебудови при зміни зовнішнього середовища, здатних привести до протиріччя між планом і метою функціонування організації.

Більш ефективним в умовах мінливості зовнішнього середовища є програмно-цільовий метод управління. У науково-методичній літературі і на професійному жаргоні господарських керівників словосполучення «програмно-цільовий» давно закріпилася. Проте слід визнати, що фактичний зміст цього поняття, як правило, зводиться до адресності розподілу ресурсів і не відноситься до методології управління.
Одним з перших, хто запропонував розглядати програмно-цільовий метод на основі вивчення факторів зворотних зв'язків (тобто з кібернетичних позицій), був академік М. Моісеев.

Головна відмінність програмно-цільового методу від детермінованого полягає в більш розвиненому механізмі зворотного зв'язку, що забезпечує не тільки коригування поведінки системи, а й коригування самої програми в інтересах досягнення мети. Слід підкреслити, що мова йде не про довільну коригуванні програми, коли лише фіксується ситуація, що склалася, а про коригування, що забезпечує
досягнення мети оптимальним чином при постійно мінливих зовнішніх умовах і з урахуванням непередбачених внутрішніх змін.

Головним критерієм при використанні програмно-цільового методу є мета, а не план, як при використанні детермінованого методу. Розглянемо структуру програмно-цільового методу (рис. 4.6).

Порівняно розвинений механізм зворотного зв'язку забезпечує гнучкість управління.
Він містить дві петлі зворотного зв'язку. Перша забезпечує коригування поведінки системи при її відхиленні від заданого планом стану та за умови, що план не суперечить меті. Друга петля призначена для зміни плану, якщо в процесі функціонування організації план буде суперечити її мети. Механізм зворотного зв'язку забезпечує не тільки фіксацію відхилень і формування відповідних керуючих впливів, але й більш складні дії, пов'язані з аналізом обставин, що сприяють виникненню цих відхилень.

Програмно-цільовий метод управління служить кроком вперед у пошуках таких підходів до управління, коли на першому місці стоїть не формальний контроль над виконанням завдання, а створення умов для ефективного функціонування організації.

Розгалуженість і велика глибина зворотних зв'язків утворюють передумови до синергетичним тенденціям в організації, її орієнтацію на саморозвиток. Програмно-цільовий метод управління характерний для організацій органічного типу, поступово займають в сучасному менеджменті переважне становище порівняно з організаціями бюрократичного типу. Він складніше в реалізації, більш інформаційно
ємний і передбачає нестандартні організаційні структури. Тим не менш, в динамічних ринкових умовах саме ці обставини забезпечують ефективність методу.

Подальшим розвитком уявлень про управління є ціннісно-орієнтована метод управління (рис. 4.7).

При використанні цього методу механізм зворотного зв'язку містить три петлі, забезпечують коригування поведінки системи управління відповідно до розробленою програмою, її коригування на основі поставленої мети і зміна.

Таким чином, метод допускає зміни не тільки плану, але і цілі. Хоча мета і є внутрішнім спонукає мотивом, все ж визначальним фактором ціле покладання служить система цінностей. Вона являє собою найбільш стійку категорію людських відносин, що сформувалася на основі довгого досвіду практичної та інтелектуальної діяльності. Система цінностей одночасно виступає і як основа визначення мети, і як глобальний критерій управління. Ціннісно-орієнтований метод управління включає в себе програмно-цільовий і детермінований методи; як окремий випадок - перехід від детермінованого до програмно-цільовим і від програмно-цільового до ціннісно-орієнтованого. Він передбачає не перекреслення попереднього методу, а його якісний розвиток. Внутрішня логіка цього розвитку обумовлена ​​в даному випадку розвитком механізму зворотних зв'язків та обоснування можливостей зміни критеріїв:

план - мета - система цінностей.

Таким чином, ціннісно-орієнтований метод управління стосовно до рганізаціям можна розглядати як модель узагальненої концепції управління. Система цінностей з часом змінюється, але пошук абсолютного критерію більше високого рівня, ніж система цінностей, неминуче виводить дослідника за межі
науки.

Останнім часом збільшується кількість робіт, що показують, що менеджмент, орієнтований на соціальну або природне середовище, сприяє досягненню ефективності в діяльності організацій.

Це підтверджує актуальність використання ціннісно-орієнтованого методу, який, мабуть, стане визначальним у менеджменті XXI ст. Управління являє собою свого роду примус, насильство над системою як частиною середовища, покликане коригувати природний рух, обумовлений початковими умовами, вихідним станом і обмінними процесами в системі і системи із зовнішнім середовищем. Результатом стає досягнення мети управління. При цьому важливо відзначити, що природний рух (саморозвиток) визначається деяким діапазоном ймовірних станів, тому, якщо управління здійснюється в межах цього діапазону, ми можемо говорити про керований ззовні саморозвитку. Проблеми самоорганізації вивчають у різних наукових дисциплінах, і насамперед у рамках синергетики.

4. Принципи управління (принцип розімкненого управління; принцип розімкненого управління з компенсацією обурень; принцип замкненого управління; принцип однократного управління).

Організація як процес організування - одна з основних функцій управління. Під функцією управління розуміють сукупність повторюваних управлінських дій, об'єднаних єдністю змісту. Оскільки організація (як процес) служить функцією управління, будь-яке управління являє собою організаційну діяльність, хоча і не зводиться до неї.

Управління - особливим чином орієнтоване вплив на систему, що забезпечує додання їй необхідних властивостей або станів. Одним з атрибутів стану служить структура. Організувати - значить насамперед створити (або змінити) структуру.

При розбіжностях у підходах до побудови систем управління існують загальні закономірності, розроблені в кібернетиці. Відповідь на поставлене тут питання виглядає так:

Система управління = Керуюча система (суб'єкт управління) + Керована система (об'єкт управління).

Базовим класифікаційним ознакою побудови систем управління, визначальним вигляд системи і її потенційні можливості, є спосіб організації контуру управління. Відповідно до останнього виділяють кілька принципів управління.

Принцип розімкненого управління. В основі його лежить ідея автономного впливу на систему незалежно від умов її роботи. Очевидно, що область практичного застосування цього принципу передбачає апріорну достовірність знання стану середовища та системи на всьому інтервалі її функціонування. Тоді можна визначити реакцію системи на розраховане вплив, який заздалегідь програмується у вигляді функції незалежного змінного часу (рис. 4.1).

Таким чином, якщо даний вплив відмінно від передбачуваного, негайно послідують відхилення в характері зміни вихідних координат, тобто система виявиться відкритою збурень. Тому даний принцип використовується при впевненості у достовірності відомостей про умови роботи системи. Наприклад, для організаційних систем подібна впевненість допустима при високій виконавській дисципліні, коли віддане
розпорядження не потребує подальшого контролі. Іноді таке управління називають Директивним. Безсумнівним достоїнством схеми служить простота організації управління.

Принцип розімкненого управління з компенсацією збурень. Зміст підходу полягає в прагненні ліквідувати обмеженість першої схеми: нерегульоване вплив збурень на функціонування системи. Можливість компенсації збурень, а значить, ліквідація недостовірності апріорної інформації, базується на доступності збурень вимірів (рис. 4.2).

Вимірювання збурень дозволяє визначати компенсує управління, що відбиває наслідки збурень. Зазвичай поряд з коригувальним управлінням система піддається програмного впливу. Однак на практиці далеко не завжди вдається зафіксувати інформацію про зовнішні збурення, не кажучи про контроль відхилень параметрів системи або несподіваних структурних змінах.

При наявності інформації про збурення принцип їх компенсації шляхом введення компенсуючого управління становить практичний інтерес.

Принцип замкненого управління. Розглянуті принципи відносяться до класу розімкнутих
контурів управління: величина управління не залежить від поведінки об'єкта, а являє собою функцію часу або обурення. Клас замкнутих контурів управління утворюють системи з негативним зворотним зв'язком, що втілюють базовий принцип кібернетики. В таких системах заздалегідь програмується НЕ вхідний вплив, а потрібне стан системи, тобто наслідок впливів на об'єкт, у т. ч. управління. Отже, можлива ситуація, коли обурення позитивно впливає на динаміку системи, якщо наближає її стан до бажаного. Для реалізації принципу апріорно знаходиться програмний закон зміни стану системи в часі [спр (t)], а завдання системи формулюється як забезпечення наближення дійсного стану до бажаного (рис. 4.3). Вирішення цієї завдання досягається визначенням різниці між бажаним і дійсним станами: Δc (t) = cnр (t) - c (t). Дана різниця використовується для управління, покликаного звести до мінімуму виявлене неузгодженість. Тим самим забезпечується наближення регульованої координати до програмної функції незалежно від причин, викликали появу різниці, чи це обурення різного походження або помилки регулювання. Якість управління позначається на характері перехідного процесу та усталеною помилку - розбіжності програмного та дійсного кінцевого стану.

Залежно від вхідного сигналу в теорії управління розрізняють:

• системи програмного регулювання (розглянутий випадок);

• системи стабілізації, коли cnр (t) = 0;

• системи стеження, коли вхідний сигнал апріорно невідомий.

Ця деталізація ніяк не позначається на реалізації принципу замкнутого управління, але вносить специфіку в техніку побудови системи. Широке розповсюдження цього принципу в природних і штучних системах пояснюється продуктивністю взаємодії елементів системи управління: завдання управління ефективно вирішується на концептуальному рівні завдяки негативній зворотного зв'язку.

Вище розглянуто випадок програмування зміни в часі стану системи cnр (t), що, згідно введеної термінології, означає попередній розрахунок траєкторії в просторі станів. Цей розрахунок виконується при врахуванні двох вимог: траєкторія повинна проходити через мету і задовольняти екстремуму критерію якості, тобто бути оптимальною.

У формалізованих динамічних системах для відшукання подібної траєкторії залучається апарат варіаційного обчислення або його сучасні модифікації: принцип максимуму Л. Понтрягіна, динамічне програмування Р. Беллмана. Коли завдання зводиться до пошуку невідомих параметрів (коефіцієнтів) системи, для її вирішення залучаються методи математичного програмування – потрібно відшукати екстремум функції якості (показника) у просторі параметрів. Щоб впоратися з погано формалiзуються, проблемами, залишається сподіватися на евристичні рішення, засновані на футурологічних прогнозах, або на результати імітаційного математичного моделювання. Точність подібних рішень оцінити складно.

Повернемося до задачі програмування. Якщо існує спосіб розрахунку програмної траєкторії для формалізованих завдань, то природно вимагати від системи управління, щоб вона задовольнялася цілевказівок, а програмне зміна стану система знаходила безпосередньо в процесі управління (управління в цьому випадку називається термінальним). Така організація системи, звичайно, ускладнює алгоритм управління, але дозволяє звести до мінімуму вихідну інформацію, а значить, робить управління більш оперативним. Подібне завдання в 1960-х рр.. була теоретично вирішена професором Є. Горбатовим для управління рухом балістичних ракет і космічних апаратів.

Принцип однократного управління. Широке коло практично значущих завдань складається з необхідності здійснити одноразовий акт управління, а саме - прийняти деяке рішення, наслідки якого позначаються тривалий час. Зрозуміло, і традиційне управління можна інтерпретувати як послідовність разових рішень. Тут ми знову стикаємося з проблемою дискретності та безперервності, кордон між якими так ж розмита, як і між статичними і динамічними системами. Проте відмінність все-таки існує: в класичній теорії управління виходять з того, що вплив на систему є процес, функція часу чи параметрів стану, а не одноразова процедура.

Іншою відмінною особливістю дослідження операцій є те, що ця наука оперує з управліннями-константами, параметрами системи. Тоді, якщо в динамічних задачах як критерій використовується математична конструкція - Функціонал, що оцінює рух системи, то в дослідженні операцій критерій має вигляд функції, заданої на безліч досліджуваних параметрів системи.

Область практичних завдань, охоплювана дослідженням операцій, дуже велика і включає заходи з розподілу ресурсів, вибору маршрутів, складання планів, управління запасами, чергами в задачах масового обслуговування та ін При вирішенні відповідних завдань залучається викладена вище методологія їх описи з урахуванням категорій моделі, стану, мети, критерію, управління. Так само формулюється і вирішується проблема оптимізації, яка полягає у знаходженні екстремуму критеріальною функції в просторі параметрів. Завдання вирішуються як в детермінованою, так і в стохастичною постановці.

Так як процедура оперування з константами істотно простіше, ніж дії з функціями, то теорія дослідження операцій виявилася просунутої далі, ніж загальна теорія систем, зокрема теорія управління динамічними системами. Дослідження операцій пропонує більший арсенал математичних засобів, часом
вельми витончених, для вирішення широкого кола практично значущих завдань. Вся сукупність математичних методів, які обслуговують дослідження операцій, отримала назву математичного програмування. Так, в рамках дослідження операцій розвивається теорія прийняття рішень - надзвичайно актуальне направлення.

Теорія прийняття рішень по суті являє собою процедуру оптимізації умов детального опису векторного критерію і особливостей встановлення його екстремального значення. Так, для 50 розділу I. Основні положення теорій організації постановки завдання характерний критерій, що складається з декількох складових, т. е. багатокритеріальна задача.

Для підкреслення суб'єктивізму критерію та процесу прийняття рішення в розгляд вводиться особа, яка приймає рішення (ОПР), що володіє індивідуальним поглядом на проблему. При вивченні рішень формальними методами це проявляється через систему переваг при оцінці тієї чи іншої складової критерію.

Як правило, для прийняття рішення ОПР отримує кілька варіантів дій, кожен з яких піддається оцінці. Такий підхід максимально наближений до реальних умовам дій відповідального суб'єкта в організаційній системі при виборі одного з варіантів, підготовлених апаратом. За кожним з них стоїть опрацювання (аналітичне або імітаційне математичне моделювання) можливого ходу розвитку подій з аналізом кінцевих результатів - сценарій. Для зручності прийняття відповідальних рішень організуються ситуаційні кімнати, обладнані наочними засобами відображення сценаріїв на дисплеях або екранах. Для обслуговування таких утворень залучаються фахівці (операціоналісти), що володіють не тільки математичними методами аналізу ситуацій та підготовки прийняття рішень, але і предметною областю.

Зрозуміло, що результатом застосування до об'єкту теорії дослідження операцій, зокрема теорії прийняття рішень, є оптимальний план дій. Отже, на вхід деякого блоку, «начиненого» оптимізаційним алгоритмом і побудованого з притрансформаційних змін відповідного методу математичного програмування до моделі ситуації, подається інформація: початковий стан, мета, критерій якості, перелік варійованих параметрів, обмеження. (Модель системи використовується при побудові алгоритму.). Вихід блоку і є шуканий план. З точки зору кібернетики така побудова класифікується як розімкнутий контур управління, оскільки вихідна інформація не впливає на вхідний сигнал.

Принципово можна розширити розглянутий підхід на випадок замкнутого управління. Для цього необхідно організувати ітераційний процес у часі: після реалізації плану ввести новий стан системи в якості початкової умови і повторити цикл. Якщо дозволяє завдання, можна скоротити плановий період за рахунок наближення мети до початкового Станом системи. Тоді проглядається аналогія пропонованих дій з розглянутим
вище ітераційної процедурою термінального управління, також базується - ся на періодичному оновленні вихідної інформації. Більше того, динамічну завдання, що оперує з процесами, можна звести до апроксимації функцій функціональними рядами. При цьому варійованих змінними вже будуть параметри
таких рядів, а значить, застосуємо апарат теорії дослідження операцій. (Так роблять в теорії ймовірностей, коли описують випадкові процеси канонічним розкладанням.)

Викладена методологія вже знаходить застосування в теорії штучного інтелекту при синтезі ситуаційного управління.

Слід вказати на небезпеку, пов'язану з практичним застосуванням теорії рішень недостатньо компетентними в теорії систем особами. Так, часто в організаційних системах (держустановах, фірмах, фінансових організаціях) прийняття рішення абсолютизують і зводять до оперування численними показниками і оптимальному здійсненню разового управлінського акта .. При цьому випадають з поля зору наслідки зробленого дії для системи; забувають, що керують не критерієм, а системою, не враховуючи багатостадійний замкнутий процес - Від системи до її стану, далі через показники до вирішення і знову до системи.

Звичайно, на цьому довгому шляху робиться безліч помилок, об'єктивних і суб'єктивних, яких вже достатньо для серйозного відхилення від планових результатів. Отже, розглянуті принципи управління надають досліднику надзвичайно широкі можливості для побудови систем управління. З урахуванням цих принципів розглянемо методи управління стосовно до менеджменту.

При постановці та вирішенні задачі оптимального управління слід враховувати наступне принципове обставина. Строго кажучи, тільки тоді можна вибрати оптимальну поведінку системи, коли достовірно відомі поведінку досліджуваного об'єкта на всьому інтервалі управління та умови, в яких відбувається рух. Оптимальні рішення можуть бути отримані і при виконанні інших, додаткових припущень, але справа саме в тому, що кожен випадок слід обумовлювати окремо, і рішення буде справедливо «з точністю до умов».

Проілюструємо сформульоване положення на прикладі поведінки бігуна, прагнучого досягти високого результату. Якщо мова йде про короткій дистанції (100 або 200 м), то підготовлений спортсмен ставить за мету забезпечити максимальну швидкість в кожен момент часу. При бігу на більш довгі дистанції успіх спортсмена визначається його умінням правильно розподіляти сили на трасі, а для цього треба чітко уявляти собі свої можливості, рельєф маршруту і сили суперників. Ні про яку максимальної швидкості в кожен момент не може йти й мови в умовах обмежених ресурсів.

Очевидно, що наведене обмеження виконується тільки в рамках детермінованою постановки завдання, тобто коли апріорно все достовірно відомо. Такі умови виявляються надмірними для реальних завдань - прокрустове ложе детермінізму не відповідає дійсним умовам функціонування системи. Апріорність нашого знання надзвичайно сумнівна щодо як самої системи, так і середовища і її взаємодії з тим чи іншим об'єктом. Достовірність апріорних відомостей тим менше, чим складніше система, що не додає оптимізму дослідникам, які проводять процедуру синтезу.

Подібна невизначеність призвела до появи цілого напряму в теорії управління, базується на обліку стохастичних умов існування системи. Найпопулярніші конструктивні результати були отримані при розробці принципів адаптивних і самоналагоджувальних систем.

Читайте також:

1. Адаптивні організаційні структури управління.
2. Адміністративне право і державне управління.
3. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
4. Аналіз і оптимізація обсягів замовлень
5. Аналіз і оптимізація обсягів замовлень
6. Аналіз організаційних структур управління.
7. Базові (головні, стратегічні) психологічні проблеми управління.
8. Бюрократичні організаційні структури управління.
9. Варіанти управління матеріальними потоками в рамках внутрішньовиробничих логістичних систем: штовхаюча система і тягнуча система управління.
10. Взаємодія між елементами інформаційної системи управління.
11. Види методів державного управління.
12. Види методів управління.

Переглядів: 4605