• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Показники ехокардіограми

ЕхоКГ

ФКГ

Фонокардіографія (грец. phōnē звук + kardia серце + graphō писати,зображати) — метод дослідження і діагностики порушень діяльності серця і його клапанного апарату, базується на реєстрації і аналізі звуків, що виникають при скороченні і розслабленні серця.

Фонокардіографію здійснюють в спеціально обладнаній звукоізольованій кімнаті при температурі приміщення не нижче 18°С, оскільки запис проводять з оголенням верхньої половини тулуба обстежуваного, у якого в холодному приміщенні може з'явитися м'язове тремтіння, що створює перешкоди. Обстежуваний лежить горизонтально на спині з витягнутими уздовж тулуба руками. Спочатку проводять запис ЕКГ в стандартних, а при необхідності також в однополюсних відведеннях від кінцівок, що дозволяє вибрати для синхронного запису відведення ЕКГ, в якому чітко виражені основні зубці. Потім проводять градуювання масштабу реєстрації на каналах фонокардіографа так, щоб калібрувальний сигнал 1 мВ давав відхилення кривої на 1см.

Перед фонокардіографією доцільно провести ретельну аускультацію серця з виділенням найбільш істотних для реєстрації звукових феноменів і визначенням точок їх якнайкращого вислухування на грудній клітці. Мікрофон встановлюють послідовно в 6 стандартних точках, а з урахуванням даних аускультації запис може бути проведеним і в нестандартних точках. У точках на передній грудній стінці мікрофон, як правило, утримується власною тяжістю без додаткової фіксації, в інших точках його доводиться фіксувати гумовим поясом, який важливо правильно закріпити. Дуже щільне прикріплення мікрофону перешкоджає реєстрації звуків високої частоти, а нещільне - заважає уловлювати низькі. Не рекомендується при записі притримувати мікрофон пальцями через можливе виникнення перешкод, проте цього важко уникнути у деяких хворих з вузькою грудною кліткою і різко позначеними ребрами, а також у дітей. У таких випадках обов'язкова нерухомість фіксуючих пальців.

Правильність установки мікрофону контролюється на слух за допомогою телефону. Обстежуваному пропонують зробити видих чергової звичайної глибини і затримати дихання, після чого включають лєнтопротяжний механізм спочатку на швидкість 50 мм/с, потім, переконавшись в хорошій якості запису, - на 100 мм/с (при цій швидкості руху стрічки записану криву легко аналізувати). Аналогічно проводять запис з іншої точки. Зареєстровані криві - фонокардіограми (ФКГ) аналізують.

У дітей фонокардіографія проводиться принципово так само, але маленькі діти не можуть затримувати дихання, що враховують при аналізі і інтерпретації реєстрованих кривих.

Мал. Схема розташування на грудній клітці точок установки мікрофону для запису фонокардіограми: 0 - «нульова» точка (V міжребер’я по передній аксілярній лінії зліва), 1 -точка, відповідна приблизно верхівці серця (V міжребер’я по лівій среднеключичній лінії), 2 - точка проекції мітрального клапана (IV міжребер’я біля лівого краю грудини), 3 - точка проекції тристулкового клапана (IV міжребер’я у правого краю грудини), 4 - точка проекції аортального клапана (II міжребер’я праворуч від грудини), 5 - точка проекції клапана легеневого стовбура (II міжребер’я зліва від грудини).

Мал. Області найкращого прослуховування І та ІІ тонів

Мал. Розташування тонів серця на фонокардіограмі (внизу), зареєстрованій синхронно з електрокардіограмою (вгорі): цифрами I, II, III, IV позначені відповідно перший, другий, третій і четвертий тони серця.

Нормальна фонокардіограма у дорослих в переважній більшості випадків представлена тільки двома основними тонами серця - систолічним I тоном (ним починається акустична систола серця) і діастолічним II тоном, початок якого відповідає закінченню систоли і початку діастоли. Тривалість акустичної систоли (інтервал між початками I і II тонів) залежить від частоти серцевих скорочень; у зіставленні з інтервалами Q-Т на ЕКГ (електрична систола) вона в нормі є коротшою на 0,04-0,05 с, а при порушеннях обміну в міокарді може подовжуватися. Рідше реєструються непостійні діастоли (тобто в період діастоли - між II і I тонами) III і IV тони, украй рідко - інші додаткові тони.

Серцеві шуми у дорослих в нормі зазвичай не вислуховуються і не реєструються на ФКГ як в період систоли між I і II тонами (систолічний шум), так і в період діастоли (діастолічний шум). Проте іноді у зв'язку з деякими особливостями гемодинаміки за відсутності ураження клапанів серця виникають шуми, названі функціональними.

У дорослих функціональний шум практично ніколи не буває діастолічним; функціональний шум систоли зазвичай характеризується на ФКГ коливаннями низької і середньої частоти (до 200 Гц) і мінливістю за амплітудою, тривалістю і формою в різних серцевих циклах. На ФКГ у дітей досить часто визначають так званий фізіологічний систолічний шум вигнання крові, а іноді (тим частіше, чим менше вік дитини) реєструється низькочастотний, функціональний діастолічний шум, що практично не сприймається вухом, розташований в середині діастоли (після III тону).

Інтенсивність тонів і шумів серця оцінюють за амплітудою до відповідних осциляцій. При аналізі серцевих тонів велике значення мають також взаємне порівняння їх амплітуд і вимірювання деяких інтервалів. При записі ФКГ з точок 1, 2 і 3 амплітуда найбільших осциляцій I тону серця в нормі коливається в межах 10-25 мм, II тони - 6-15 мм; відношення максимальних амплітуд I і II тонів складає приблизно 3:2. В точках 4 і 5 інтенсивність I і II тонів може бути рівною, а у ряді випадків II тон має більшу амплітуду, ніж I тон. Інтервал від початку зубця Q на ЕКГ до перших осциляцій I тону на ФКГ (інтервал Q-I тон) в нормі складає 0,02-0,05 с. Частота осциляцій I тону лежить в межах 30-120 Гц, II тони - 70-150 Гц. Загальна тривалість I тону складає 0,07-0,15 с, II тони - 0,04-0,12 с.

На фонограмі II тону зазвичай помітні дві групи високочастотних осциляцій з інтервалом між ними 0,02-0,04 с; перша з них в нормі відповідає закриттю стулок аортального клапана (аортальний компонент II тону), друга - закриттю стулок клапана легеневого стовбура (легеневий компонент II тону). Амплітуда осциляцій III тону зазвичай складає 2-3 мм. Інтервал між II і III тонами на верхівці серця в нормі не перевищує 0,15 с (у дітей він складає в середньому 0,13 с). Біля основи серця - 0,18 с. IV тон починається через 0,06-0,12 с після початку зубця Р на ЕКГ, він непостійний за амплітудою (але завжди менший за II тон), представлений зазвичай одним - двома низькочастотними коливаннями загальною тривалістю близько 0,03 с; інтервал між IV і I тонами в середньому складає 0,06 с.

Ехокардіографія - це метод дослідження структури і функції серця, який базується на реєстрації відбитих імпульсних сигналів ультразвуку, що генеруються ехокардіографічним давачем з частотою близько 2,5-4,5 МГц. Віддзеркалення ультразвукової хвилі відбувається на межі розділу двох середовищ з різною акустичною щільністю, причому тільки в тому випадку, якщо розміри об'єкту перевищують довжину ультразвукової хвилі (1-1,5 мм). Якщо на шляху її руху з'являються дрібніші частинки (менше 1 мм), відбувається не віддзеркалення, а розсіяння ультразвуку.

Чим вищою є частота ультразвукових коливань (відповідно, чим меншою є довжина хвилі), тим більшою роздільною здатністю володіє прилад, тобто тим менше розмір частинок, від яких відбивається ультразвук. При віддзеркаленні від рухомих структур ультразвук міняє свою частоту (ефект Доплера): при віддаленні від давача частота коливань зменшується, при наближенні - збільшується. Чим більшою є швидкість руху об'єкту, тим більше змінюється частота ультразвукового сигналу. Відбитий сигнал ультразвука («ехо») уловлюється ехокардіографічним давачем і передається в комп'ютерну систему обробки інформації і залежно від інтенсивності сигналу відображається на екрані дисплея у вигляді яскравих точок, що зливаються в зображення досліджуваного об'єкту.

Мал. Проведення ЕхоКГ

Мал. ЕхоКГ

Мал. Блок-схема устаткування для реєстрації ЕхоКГ

При дослідженні серця і судин використовуються зазвичай три режими роботи приладу. М-режим (одновимірна ехокардіографія), при якому на екрані дисплея зображується тимчасова розгортка положення всіх рухомих структур серця і судин по відношенню до ехокардіографічного датчика, які перетинає ультразвуковий промінь. У цьому режимі по вертикальній осі відкладається відстань від тієї або іншої структури серця до ехокардіографічного датчика, а по горизонтальній осі – час.

Мал. Схема положення ультразвукового давача при дослідженні ехокардіографії з різних стандартних позицій (доступів): «1» - парастернальний доступ, «2» - верхівковий (апікальний) доступ, «3» - субкостальний доступ, «4» - супрастернальний доступ. ЛА - легенева артерія, ВПВ - верхня порожниста вена

В-режим (двомірна ехокардіографія, при якій на екрані отримують площинне двомірне зображення серця або судин, що частіше досягають шляхом швидкої зміни напряму ультразвукового променя в межах певного сектора (від 60° до 90°). При використанні лінійних ехокардіографічних давачів п'єзоелектричні елементи, збудовані в один ряд, посилають паралельно направлені ультразвукові промені, що також дозволяє отримати двомірне зображення об'єкту. Доплерівський режим дозволяє за величиною так званого доплерівського зрушення частот зареєструвати зміну в часі швидкості руху досліджуваного об'єкту.

Мал. Принцип одержання ультразвукового зображення в різних режимах дослідження (схема): а — М-режим, б, в — В-режим, г — режим доплерівського дослідження.

ЛЖ і ПЖ — лівий и правий шлуночки, ЛП і ПП — ліве і праве передсердя, МЖП — міжлуночкоова перегородка, МК и ТК — мітральний і трьохстулковий клапани, ЗСЛЖ — задня стінка ЛЖ, Ао — аорта, Е і А — піки діастолічного наповнення.

До переваг ультразвукового дослідження відносяться:

1. можливість візуалізації м'яких рентгенонегативних тканин при дослідженні серця, печінки, нирок, підшлункової залози і т. д.;

2. відсутність іонізуючого опромінювання, що надає біологічну дію на організм;

3. неінвазивність, безболісність і, у зв'язку з цим, можливість проведення багатократних повторних досліджень;

4. можливість спостерігати рух внутрішніх органів в реальному масштабі часу;

5. порівняно невисока вартість дослідження

Обмеження методу ультразвукового дослідження:

1. обмежена роздільна здатність методу, обумовлена більшою, ніж при рентгенівському опромінюванні, довжиною ультразвукової хвилі;

2. ультразвукові прилади калібруються по середньому значенню швидкості розповсюдження в тканинах (1540 м . с-1), хоча в реальному середовищі ця швидкість варіює, що вносить певні спотворення до зображення;

3. наявність зворотної залежності між глибиною зондування і роздільною здатністю;

4. обмежені можливості дослідження газовмісних органів і порожнин (легенів, кишечника) у зв'язку з тим, що вони практично не проводять ультразвукові хвилі.

Спеціальної підготовки пацієнта до проведення ехокардіографічного дослідження не вимагається, протипокази відсутні. Для кардіологічного дослідження у дорослих застосовуються ультразвукові давачі з частотою 2,25-3,4 МГц. При таких частотах забезпечується хороше фокусування ультразвукового променя і оптимальне віддзеркалення від досліджуваних структур. Чим більшою є частота роботи ультразвукового давача (тобто чим менша довжина ультразвукової хвилі), тим вищою є роздільна здатність приладу і меншою - глибина проникнення ультразвуку в тканині.

Дослідження може бути здійснене в будь-якому положенні хворого, при якому забезпечується найбільш чітке зображення досліджуваних структур. Найчастіше пацієнт знаходиться в горизонтальному положенні на спині з підведеним узголів'ям або на лівому боці. Для кращої візуалізації судинного пучка з супрастернального доступу під плечі пацієнта підкладається валик, а голова закидається назад. Дослідження виконується при вільному диханні пацієнта або при неглибокому видиху.

Ультразвукове сканування у В-режимі здійснюються з наступних стандартних позицій (доступів) давача:

1. парастернальний доступ - область III-V міжребер’я;

2. верхівковий (апікальний) доступ - зона верхівкового поштовху;

3. субкостальний доступ - область під мечовидним відростком;

4. супрастернальний доступ - югулярна ямка.

Для вивчення просторової орієнтації і кількісних вимірювань структур ЛЖ, ПЖ, лівого і правого передсердя, клапанів аорти і легеневої артерії, а також для дослідження глобальної і локальної скоротності ЛЖ зазвичай використовуються ліві парастернальний і апікальний доступи. Субкостальний доступ має особливі переваги у дітей і хворих емфіземою легенів. Супрастернальний доступ дозволяє досліджувати крупні судини (грудна аорта і її гілки, легенева артерія, верхня порожниста вена).

З кожної стандартної позиції датчика здійснюють ультразвукове сканування серця в декількох напрямах: по довгій осі органу, по короткій осі і в площині чотирикамерного серця.

Мал. Зображення одновимірних ехокардіограм здорової людини, зареєстрованих в М-режимі з лівого парастернального доступу на рівні стулок аортального клапану (а), на рівні стулок мітрального клапану (б) і на рівні папілярних м’язів (в).

«1» — діаметр устя аорти, «2» — діаметр ЛП, «3» — амплітуда відкриття аортального клапану, «4» і «5» — товщина МШП під час діастоли и систоли, «6» і «7» — товщина ЗСЛШ під час діастоли и систоли, «8» — діаметр ПШ, КДР і КСР — кінцевий діастолічний і кінцевий систолічний розміри ЛШ, ПМ — папілярні м’язи, S — систола шлуночків.

Кут нахилу давача вибраний таким чином, що ультразвуковий промінь як би розтинає серце на рівні стулок аортального клапана, мітрального клапана, а також на рівні папілярних м'язів. При цьому добре виявляються всі структури серця, розташовані на його шляху. При напрямі ультразвукового променя на рівні мітрального клапана, щонайближчою до ультразвуковому давача знаходиться передня стінка ЛШ. За нею видно порожнину ЛШ і міжшлуночкову перегородку (МШП).

Велику частину зображення займає порожнина ЛШ, в центрі якого добре виявляються рухи передньої і задньої стулок мітрального клапана. Найбільш віддаленою від давача виявляється задня стінка ЛШ. В залежності від вибраної позиції давача і напряму центрального ультразвукового променя, навколо якого відбувається сканування по довгій або короткій осі серця, можна отримати зображення лівого і правого шлуночків і передсердя, аорти, легеневої артерії, клапанів серця, внутрішньосерцевих утворень, перикарду і так далі.

Важливо підкреслити, що ехокардіографічне дослідження з кожного стандартного доступу починається саме з двомірного сканування серця по довгій або короткій осі, що дозволяє визначити взаємне розташування відділів серця і магістральних судин, що цікавлять, і вибрати оптимальний напрям ультразвукового променя для подальшої локації серця в М-режимі. Крім того, деякі важливі в практичному відношенні вимірювання проводять тільки по двомірних ехокардіограмах, які дають точніші результати. Нарешті, для вивчення регіональних порушень скоротності (наприклад у хворих ІХС) повинні бути використані тільки двомірні ЕХОКГ.

Третій спосіб ультразвукового дослідження серця - запис доплер-ехокардіограм, які використовують для якісної і кількісної характеристики внутрішньосерцевих або внутрішньосудинних потоків крові Дослідження мітрального і аортального клапанів зазвичай проводять з верхівкового доступу по довгій осі лівого шлуночку. В цьому випадку ультразвуковий промінь повинен бути направлений строго паралельно до потоку крові. У нормі доплер-ехокардіограма діастолічного потоку через мітральний клапан має двофазний характер, причому спектр обох фаз звернений до давача. Перша фаза доплер-ехокардіограми (пік Е) обумовлена рухом крові через мітральний клапан під час фази швидкого наповнення, друга фаза (пік А) відповідає систолі лівого передсердя. Максимальна (пікова) швидкість першої фази (Е) складає в середньому 62 см . с-1, другої фази (А) - 35 см . с-1 При використанні кольорового доплерівського сканування весь спектр забарвлюється в червоні кольори.

Мал.ДОППЛЕР-ЕХОКГ трансмітрального потоку крові, зареєстрована з апікального доступу у здорової людини. а - схема розташування УЗ-Давача і напрями сканування; б - допплерограма трансмітрального потоку крові.

Під час діастоли визначається 2 піки швидкості діастолічного наповнення: пік Е (швидке наповнення ЛЖ) і пік А (систола ЛП) систолічний потік крові через аортальний клапан на доплер-ехокардіограмі в нормі представлений одним піком, направленим від давача (синій колір). Пікова швидкість потоку складає в середньому 96 см . с-1.

В цілому ехокардіографічний метод дослідження дозволяє:

1. кількісно і якісно оцінити функціональний стан ЛШ і ПШ;

2. оцінити регіональну скоротність ЛЖ (наприклад у хворих ІХС);

3. оцінити ММЛШ і виявити ультразвукові ознаки симетричної і асиметричної гіпертрофії і дилатації шлуночків і передсердя;

4. оцінити стан клапанного апарату (стеноз, недостатність, пролапс клапана, наявність вегетації на стулках клапана і т. д.);

5. оцінити рівень тиску в ЛА і виявити ознаки легеневої гіпертензії;

6. виявити морфологічні зміни перикарду і наявність рідини в порожнині перикарду;

7. виявити внутрішньосерцеві утворення (тромби, пухлини, додаткові хорди і т. д.);

8. оцінити морфологічні і функціональні зміни магістральних і периферичних артерій і вен.

Оцінка систолічної функції лівого шлуночку Метод Teicholz. Систолічна функція ЛШ оцінюється за декількома кількісними показниками, центральне місце серед яких займає ударний об'єм (УО) і фракція викиду (ФВ). До останнього часу розрахунок цих показників проводився на підставі вимірювань М-модальноїехокардіограми, зареєстрованої, як правило, з лівого парастернального доступу.

Оцінка функції систоли лівого шлуночку. Для розрахунку враховувався ступінь передньо-заднього укорочення ЛШ, тобто відносини КДР і КСР. Розрахунок проводився по формулі L. Teicholz:

де V - об'єм ЛШ (КСО або КДО) і D - передньо-задній розмір ЛЖ, відповідно, в систолу або діастолу. УО визначався як різниця КДО і КСО, а ФВ як відношення УО до КДО.

В даний час більшість дослідників відмовилися від такого способу визначення УО і інших гемодинамічних показників, оскільки метод Teicholz відрізняється істотними недоліками. Істотно точніші результати обчислення глобальної скоротності ЛШ можуть бути отримані при кількісній оцінці двомірних ехокардіограм. Найбільш придатним для цієї мети є метод Simpson (метод дисків), що базується на планіметричному визначенні і підсумовуванні площ 20 дисків, що є своєрідними поперечними зрізами ЛШ на різних рівнях.

Для розрахунку систолічного і діастолічного об'ємів ЛШ отримують два взаїмоперпендикулярних двомірних зображення серця з верхівкового доступу по довгій осі. Після виділення курсором в обох проекціях внутрішнього контура ЛШ, останній автоматично ділиться на 20 дисків (ai і bi) однакової висоти і обчислюється їх площа (Si): Метод Simpson (метод дисків).

Для розрахунку об'єму ЛШ (V) площі 20 дисків підсумовуються, і суму множать на висоту кожного диска ЛШ (L/20): де L - довжина ЛШ.

Метод Доджа. При відсутності регіональних порушень скоротності може бути використаний ще один метод визначення УО за допомогою двомірної ехокардіографії. На ехокардіограмі двокамерного серця (ЛШ і ліве передсердя), зареєстрованій з верхівкового доступу по довгій осі, планіметрично визначають площу порожнини ЛШ (А) і його довжину (L). Об'єм ЛШ визначають по формулі:

де А - площа ЛШ на зображенні і L - довжина порожнини ЛШ.

У здорової людини УО складає в середньому від 60 до 80 мл, ФВ - 0,55-0,70 %.

Ступінь укорочення передньо-заднього розміру ЛШ в систолу DS - 30-40% і швидкість циркулярного укорочення волокон міокарду VCF - 1,20 с-1.

Ще точніші дані можна отримати за допомогою методу доплерехокардіографії, який базується на вимірюванні величини об'ємного кровоплину через аортальний клапан. З цією метою з верхівкового доступу проводять доплер-локацію кореня аорти і отримують спектр систолічної лінійної швидкості кровоплину через аортальний клапан. Для розрахунку УО (мл) середню лінійну швидкість кровотоку Vср.(м . с-1) множать на тривалість систоли ЕТ(с) і площу поперечного перетину аорти - S (см2): УО = Vср. х ЕТ х S (мл).

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. Абсолютні показники фінансової стійкості
3. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Аналітичні показники динаміки та прийоми їх обчислення
6. Аналітичні показники ряду динаміки.
7. Аналітичні показники ряду динаміки.
8. Базисні показники
9. Вартісні показники обсягу виробництва.
10. Вартісні показники продукції сільського господарства
11. Види і показники зношення основних фондів
12. Види і показники собівартості.

Переглядів: 1355