Особливості міжнародного права

МП відрізняється від усіх інших правових систем за предметом і методами правового регулювання, об’єктам і суб’єктам права, а також за способом нормотворення та забезпеченню виконання припису міжнародно-правових норм.

Предметом регулювання МП є політичні, економічні та інші відносини між державами, різні за своєю природою, характером, внутрішньому устроєві, території і населенню та між іншими суб’єктами міжнародного права.

Отже, МП регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компетенції кожної конкретної держави, так і його територіальних кордонів.

Має відмінності і метод правового регулювання, що використовується у МП. В основному тут використовується імперативний метод правового регулювання суспільних відносин, зумовлений, насамперед, їх суб’єктивним складом; він полягає в обов’язковому виконанні приписів, що містяться в нормах міжнародного права.

Як вже зазначалося, мають особливості також суб’єкти МП, а саме: коло суб’єктів МП є персоніфікованим (названим, поіменним), остаточним і не підлягає розширенню.

Якщо у внутрішньодержавному праві суб’єкт − це носій прав і обов’язків, то суб’єкт МП − носій міжнародних прав і обов’язків.

Суб’єктами МП є:

а) держави;

б) нації і народи, які борються за своє національне визволення;

в) міжнародні організації;

г) державоподібні суб’єкти.

Як основні суб’єкти МП виступають суверенні держави. Саме від їх діяльності на міжнародній арені залежить стабільне існування та функціонування усієї міжнародної системи у цілому, збереження системи міжнародних відносин, що склалися, та ефективність самого МП. Адже лише держави, які діють у межах міжнародно-правових норм, володіють реальною силою та можливостями щодо забезпечення миру та міжнародної безпеки, у тому числі щодо примусового забезпечення дотримання та виконання усіма суб’єктами МП своїх зобов’язань.

Детальному розгляду усіх суб’єктів МП ми присвятимо окрему тему, отже, не будемо детально зупинятися на їх характеристиках.

Особливість об’єктів МП полягає у тому, що до них відноситься усе те, з приводу чого держави та інші суб’єкти МП вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

До кола об’єктів МП входять конкретні матеріальні блага, що не відносяться виключно до внутрішньої компетенції держави та можуть виходити за межі державної території. Лише держави мають право вступати до будь-яких правовідносин (визначати будь-який об’єкт правовідносин), які вони вважають необхідним та вигідним для себе. Єдиним обмеженням для держави у цьому сенсі є пряма заборона будь-якого об’єкту МП (наприклад, не можуть бути об’єктом продажу жінки та діти; вирішення спорів між державами шляхом оголошення війни тощо).

Як об’єкти МП можуть виступати:

а) територія та міжнародний простір;

б) дії;

в) утримання від дій.

Територія виступає як об’єкт міжнародно-правових відносин досить часто, зокрема, після закінчення воєн. Дії можуть бути об’єктом найрізноманітніших відносин, наприклад, у пактах про взаємну допомогу та союзних договорах. Утримання від дій є об’єктом міжнародно-правових відносин, наприклад, у пактах про ненапад, про нейтралітет, про закони та звичаї війни тощо.

Об’єкт міжнародно-правової відносини, виражений у дії або утриманні від дії має бути правомірним, тобто, він не повинен суперечити принципам і нормам МП.

Наступною особливістю МП є способи утворення та забезпечення виконання чинних норм МП.

Способи утворення норм міжнародного права носять координаційний характер, тобто норми МП створюються самими суб’єктами МП в результаті взаємних поступок та компромісів, які призводять до згоди у тих чи інших питаннях. Отже, норми МП є результатом узгодженості воль держав.

Особливість порядку примушування до дотримання норм МП полягає у передбаченні у таких нормах можливості застосування примусових заходів для забезпечення їх беззаперечного виконання. Таке примушення здійснюється самими суб’єктами МП, як правило, державами, на підставі чинних міжнародно-правових норм та у межах відповідних міжнародних договорів.

Примушування до дотримання норм міжнародного права здійснюється у формі індивідуальних або колективних (групових):

репресалій − правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на відновлення своїх прав, порушених державою-порушницею, за допомогою інших, ніж застосування сили або погроза її застосування, заходів;

реторсій − правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на зустрічне обмеження прав держави-порушниці (наприклад, зустрічні митні обмеження, дискримінація юридичних або фізичних осіб держави-порушниці у відповідь тощо).

Таким чином, якщо в основі репресалій лежить обов’язок держави, що хоче до них звернутися, використовувати для цього мирну процедуру відшкодування заподіяної шкоди, то реторсії мають на меті відновлення справедливості у взаєминах відповідних держав. При цьому слід пам’ятати, що МП забороняє збройні конфлікти, тобто пов’язані із застосуванням сили репресалії. Лише відмова держави-порушниці від мирної процедури відшкодування шкоди або від виконання рішення, прийнятого внаслідок застосування такої процедури, дає правомірну можливість для звернення до такої репресалії.

У цьому випадку важливим є дотримання принципу домірності та адекватності при застосуванні реторсій та репресалій. Це означає, що заходи, які застосовуються до держави-порушниці, мають бути пропорційними правопорушенню, яким вони викликані, та підлягати зупиненню з моменту відновлення положення, що йому (правопорушенню) передувало. Дотримання принципу домірності, а також категорична вимога незастосування воєнної силибуло висловлене Комісією з прогресивного розвитку та кодифікації міжнародного права ООН при розробці проекту міжнародної Конвенції про відповідальність держав.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та визначення міжнародного публічного права.	\|	Поняття поля.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.