Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Висновок.

Вступ

Заключна частина.

· формулюються висновки з розглянутої теми;

· визначаються завдання для самостійної роботи, даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань теми.

· рекомендуються літературні та інші джерела для додаткової самостійної роботи (з наведеного переліку);

· даються відповіді на запитання.

Перебуваючи на шляху реформування, кримінально-виконавча система України керується принципом гуманізму та економії каральних засобів.

Сьогодні суди все частіше практикують призначення покарань, не пов’язаних із позбавленням волі.

Адже мета покарання – не саме покарання а, позитивний ефект від нього.

Людям, які схибили в житті та скоїли не тяжкий злочин, держава повинна давати шанс виправитися не за гратами.

І замість набуття кримінального досвіду за гратами, людина, яка скоїла не тяжкий злочин, може знаходитись у звичайній обстановці і виховуватися серед людей, в колективі.

При застосуванні альтернативного виду покарання засуджений не буде відірваний від нормального середовища, для нього встановлюються лише певні првообмеження.

У сімї лишається годувальник, а сімї потерпілих можуть розраховувати на відшкодування матеріальних та моральних збитків.

Альтернативні позбавленню волі види покарань мають переваги і в економічному плані, адже на утримання засудженого в колонії протягом місяця витрачається 105 гривень, а на засудженого що знаходиться під опікою служби виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, біля 15 гривень.

І, як зазначав у своєму виступі на сторінках газети “Закон і обов’язок” начальник відділу виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі Держдепартаменту В.Д. Шкадюк, в основному альтернативні види покарань виправдовують себе.

1. Порядок і умови виконання вироку про конфіскацію майна.

Конфіскація майна (ст. 59 КК) — різновид додаткового кримінального покарання і полягає в примусовому безплатному вилученні майна засудженого у власність держави. Цей вид покарання застосовується тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним.

Глава 11 Кримінально-виконавчого кодексу України (ст. ст. 51-56) визначає порядок і умови виконання даного виду покарання.

Конкретніше ці питання розглядаються в Законі України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV та Інструкції "Про проведення виконавчих дій", яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 p. № 74/5.

Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання у державну виконавчу службу, про що сповіщає відповідний фінансовий орган. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опис майна не проводився.

Виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою районних (міських) управлінь юстиції за місцем перебування майна з такими особливостями:

· в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку суду;

· засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.

Стаття 51 Кримінально-виконавчого кодексу визначає, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, що передане засудженим у довірче управління.

Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна встановлено в додатку до КК України.

Спори, пов’язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.

Державний виконавець негайно після одержання виконавчого листа перевіряє наявність майна, зазначеного в опису, виявляє інше майно, що підлягає конфіскації, і складає опис цього майна. При наявності довідки про те, що опису майна не проводилося, державний виконавець вживає заходів до виявлення майна засудженого, що підлягає конфіскації, і при його виявленні складає опис цього майна.

В опису зазначається повне і точне найменування кожного предмета, його відмінні ознаки, в тому числі вага, колір, метраж, ступінь зношеності та індивідуальні характеристики. Описані предмети пломбуються, опечатуються і передаються на зберігання, про що в опису робиться відповідна відмітка.

Опис майна, складений державним виконавцем, підлягає затвердженню суддею.

Державний виконавець вживає необхідних заходів до зберігання майна, що підлягає конфіскації і піддане описові.

Частка засудженого у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні в фінансових установах, а також майно, що передане засудженим у довірче управління, визначаються за поданням Державної виконавчої служби судом у порядку, передбаченому законом.

Передача фінансовим установам конфіскованого майна засудженого здійснюється після задоволення у відповідності із законами України всіх пред'явлених до засудженого вимог.

Щодо претензій, які підлягають задоволенню за рахунок конфіскованого майна засудженого, держава відповідає в межах активу.

Передача конфіскованого майна засудженого фінансовим установам здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Юридичні і фізичні особи, у яких знаходиться майно, що підлягає конфіскації за вироком суду, зобов'язані повідомити про це суд або відповідну фінансову установу.

Юридичні і фізичні особи, яким указане майно передано на зберігання відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу, зобов'язані забезпечити його збереження.

За укриття, пошкодження або привласнення даного майна винні особи притягуються до відповідальності згідно із законом.

У тих випадках, коли після виконання вироку в частині конфіскації всього майна, але до закінчення встановлених законом строків давності виконання обвинувального вироку суду, виявляється неконфісковане майно засудженого, набуте ним до винесення вироку або після винесення вироку, але на кошти, що підлягають конфіскації, суд, який постановив вирок, або суд за місцем виконання вироку за поданням державного виконавця виносить ухвалу про звернення стягнення на майно, якщо воно може бути конфіскованим відповідно до закону.

Після передачі конфіскованого майна фінансовим установам виконавчий лист з відміткою щодо виконання вироку про конфіскацію майна повертається суду, який постановив вирок.

Фінансові установи передають суду, який постановив вирок, відомості, що підтверджують виконання вироку в частині конфіскації майна.

Представляючи собою захід державного примусу майнового характеру конфіскація майна, як один з видів кримінального покарання, відіграє важливу роль у здійсненні боротьби зі злочинністю, так, як посилює основну відповідальність шляхом впливу на майнові інтереси засудженого.

У другому питанні мова піде про порядок і умови виконання кримігнального покарання у виді штрафу.

2. Порядок і умови виконання вироку про призначення штрафу.

Штраф є найбільш м’яким покаранням у системі покарань, яка закріплена у ст.51 КК України і може застосовуватися як у якості основного, так і у якості додаткового покарання. Сутність цього виду покарання полягає у накладанні судом грошового стягнення у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України.

Розмір штрафу відповідно до ч.2 ст.53 КК України визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу.

Особливості застосування цього виду покарання до неповнолітніх полягають у тому, що штраф може бути застосований лише до тих неповнолітніх, які мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення і його розмір не може перевищувати п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст.99 КК України).

Питома вага цього виду покарання, призначеного в якості основного покарання, на протязі декількох останніх років стабільно зростає та посідає друге місце серед інших видів покарання, призначених засудженим за вироком суду. Зокрема динаміка його застосування характеризується наступним чином. У 2001 році до цього виду покарання була засуджена 7231 особа, що складало 3,3%від загальної кількості засуджених, у 2002р. – 10500 осіб, або 5,4%, у 2003р. – 8900 осіб або 4,4%, у 2004р. – 12516 осіб або 5,6%, у 2005р. – 12963 особи або 6,6%.

Порядок виконання покарання у виді штрафу регламентується нормами глави 5 КВК України і зокрема ст.26, яка передбачає три основні способи реалізації цього виду покарання:

· шляхом добровільної сплати суми штрафу засудженим;

· шляхом примусового стягнення суми штрафу уповноваженим державним органом;

· шляхом заміни штрафу покаранням іншого виду.

Відповідно до норми, що міститься у ч.1 ст.26 КВК України на засудженого покладається обов’язок у місячний строк після набрання вироком суду законної сили сплатити штраф та повідомити про це відповідний суд шляхом подання документу про сплату штрафу. Таким чином насамперед закон надає засудженому можливість сплатити штраф в добровільному порядку.

У випадку, якщо засуджений у вказаний вище строк не сплатив штраф добровільно, згідно ч.2 ст.26 КВК України стягнення штрафу проводиться примусово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з наступними особливостями:

· засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.

Отже виконання покарання у виді штрафу в таких випадках відповідно до вимог статті 12 та ч.2.ст.26 КВК України покладається на органи державної виконавчої служби, які здійснюють свої повноваження на підставі та у порядку передбаченому Законом України “Про державну виконавчу службу”.

До складу Державної виконавчої служби входять:

· державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя;

· державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

Безпосереднє виконання передбачених законом рішень покладається на державних виконавців.

Примусове стягнення штрафу здійснюється державними виконавцями в порядку, визначеному у Законі України “Про виконавче провадження”. З метою більш детального врегулювання порядку і умов вчинення виконавчих дій державними виконавцями і на розвиток Закону України “Про виконавче провадження”(далі – Закон), наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. № 74/5 “Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій” затверджена і оголошена Інструкція про проведення виконавчих дій.

Відповідно до ст.3 Закону примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі відповідних виконавчих документів, перелік яких закріплений у частині другій цієї ж статті і до якого поряд з іншими документами зокрема належать виконавчі листи, що видаються судами. Отже підставою для примусового виконання державним виконавцем покарання у виді штрафу є виконавчий лист, виданий судом, який постановив вирок.

Отримавши від суду виконавчий лист, державний виконавець, попередньо впевнившись в тому, що він відповідає всім вимогам до виконавчих документів, передбаченим у ст.19 Закону, відкриває виконавче провадження у порядку, визначеному ст.24 Закону – у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У ст.10 Закону закріплений перелік учасників виконавчого провадження, до яких зокрема належать: державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності— суб’єкти господарювання. У необхідних випадках та в порядку визначеному Законом для проведення виконавчих дій державним виконавцем можуть також залучатися поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна

Стаття 4 Закону передбачає, що примусове виконання рішень державними виконавцями може бути здійснено шляхом:

· звернення стягнення на майно боржника;

· звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

· вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

· застосування інших заходів, передбачених рішенням.

В першу чергу державним виконавцем повинно бути здійснено звернення стягнення саме на майно боржника, оскільки відповідно до ст.67 Закону стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається лише за умови відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Як встановлює ст.50 Закону, стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Всі готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються, а за наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт. І лише у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення(Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами наведений у додатку до Закону).

Разом з тим, необхідно відмітити, що звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник сам має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

У необхідних випадках Закон (ст.53) надає державному виконавцю право звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб.

Порядок накладення арешту на виявлене майно боржника та його вилучення регламентується ст.55 Закону, яка зокрема передбачає, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

· винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;

· винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

· винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

· проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або перелічених вище органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби – обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту.

Закон надає боржникові право оскаржити постанову державного виконавця про арешт його коштів чи майна начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований цей державний виконавець, або до суду у 10-денний строк.

Майно, на яке накладено арешт (за винятком цінних паперів, виробів із дорогоцінних металів, коштовностей тощо) передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (зберігачам), під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов’язок зберігання майна покладено на іншу особу – також зберігачеві. Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п’ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту. Цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна ст.62 Закону передбачає можливість звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном. При цьому в першу чергу провадиться звернення стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові, а в останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру. Разом з жилим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові.

Як вже зазначалося вище, відповідно до ст.67 Закону стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається лише при відсутності у нього коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати. За іншими виконавчими документами державний виконавець вправі звернути стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника, не вживаючи заходів примусового звернення стягнення на майно боржника, за письмовою заявою стягувача та за погодженням з боржником. Відрахування із заробітної плати (заробітку) чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів (ст.68 Закону).

Відповідно до ст.69 Закону наведені вище правила стягнення поширюються також і на випадки звернення стягнення на:

· доходи, отримані фізичною особою, яка є суб’єктом підприємницької діяльності;

· доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фермерському) господарстві;

· авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва, премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки, літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналізаторську пропозицію;

· суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника.

За правилами, передбаченими у ст.70 Закону розмір відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється законодавством про працю.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до повного погашення заборгованості:

· у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника, та збитків, заподіяних злочином, – 50% заробітної плати боржника;

· за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, – 20%.

Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей, у цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%.

Проте не на всі кошти боржника Закон дозволяє звернути стягнення. Зокрема ст.73 Закону передбачає, що стягнення не може бути звернено на такі виплати:

· вихідну допомогу, яка виплачується у разі звільнення працівника;

· компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

· компенсації працівникові витрат у зв’язку з переведенням, направленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей;

· польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які виплачуються замість добових і квартирних;

· матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

· допомогу по вагітності та пологах;

· одноразову допомогу при народженні дитини;

· допомогу по догляду за дитиною;

· допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною; інші допомоги на дітей, передбачені законодавством;

· допомогу на лікування;

· допомогу на поховання;

· щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території радіоактивного забруднення;

· дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Також не провадиться стягнення із:

· сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

· грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;

· вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби та з органів внутрішніх справ, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Виконавши всі передбачені законом дії і стягнувши всю необхідну суму штрафу в доход держави, державний виконавець приймає рішення про закриття виконавчого провадження на підставі п.8 ст. 37 Закону – внаслідок фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. Крім того, як передбачає ст. 28 КВК України, після стягнення штрафу органи державної виконавчої служби повертають суду який постановив вирок і виконавчий лист із відміткою про виконання вироку.

У тих випадках, коли під час здійснення виконавчих дій буде встановлено, що засуджений з тих чи інших причин неспроможний сплатити повний розмір штрафу, державний виконавець відповідно до ст. 33 Закону може звернутися до суду з клопотанням, щоби суд підставі ч.3 ст.26 КВК України замінив несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт відповідно до вимог ч.4 ст.53 КК України. Рішення про застосування такої заміни приймається судом в порядку встановленому кримінально-процесуальним законодавством із розрахунку: 10 годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або один місяць виправних робіт за 4 встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. За результатом судового розгляду суддя виносить постанову, яка разом з копією вироку направляється для виконання органу, який відає виконанням покарання, визначеного у постанові.

Ухилення засудженого від покарання у виді штрафу тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді кримінальної відповідальності. Відповідно до ст.27 КВК України якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він притягується до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.389 КК України. Санкція цього складу злочину передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк.

3. Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (питання винесене для самостійного опрацювання).

У відповідності зі ст. 54 КК України позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу можливе як додаткове покарання за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Вчинення таких злочинів ганьбить саме звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, тому закон надає суду право позбавити засудженого цього статусу.

У різних відомствах і службах виконавчої і судової влади для службових осіб встановлюються відповідні звання, ранги, чини і класи.

Так, у Збройних Силах України, Службі безпеки України, прикордонних військах, внутрішніх військах, військах цивільної оборони України існують військові звання (наприклад, капітан, підполковник, генерал-майор та ін.).

В органах внутрішніх справ України встановлені спеціальні звання (наприклад, майор міліції, підполковник внутрішньої служби та ін.).

Спеціальні звання передбачені в Державній податковій службі України, а також у Митній службі України (наприклад, інспектор податкової служби першого рангу, державний радник податкової служби та ін.).

Законом України від 16 грудня 1993 p. "Про державну службу" встановлюються різні ранги залежно від тієї категорії, до якої віднесені посади, що обіймаються особою. Так, особам, що обіймають віднесені до першої категорії посади, може бути присвоєно 3, 2 чи 1 ранг, а, наприклад, до сьомої категорії — 15, 14 чи 13-й ранг.

Ранги також встановлені в дипломатичній службі (наприклад, Надзвичайний і Повноважний Посол, радник першого класу, аташе та ін.).

В органах прокуратури встановлені класні чини (наприклад, юрист першого класу, молодший радник юстиції та ін.). Такі самі чини присвоюються фахівцям господарських судів (крім суддів).

Кваліфікаційні класи присвоюються суддям різних судів, у тому числі суддям господарських судів, а також судовим експертам.

Кримінальний закон не передбачає право суду позбавляти засудженого наукових ступенів і звань, а також почесних звань і державних нагород.

Згідно з діючою редакцією ст. 54 КК, суд має повноваження, при наявності для того підстав, позбавити особу будь-якого військового або спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, незалежно від того, ким вони були присвоєні.

У такому вирішенні питання знаходить конкретний вияв принцип рівності всіх громадян перед законом, а також принцип незалежності судової влади.

Стаття 31 Кримінально-виконавчого кодексу України визначає порядок виконанняданого виду покарання.

Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення військового або спеціального звання визначаються також гл. 6 " Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених."

Суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого військового чи спеціального звання, надсилає копію вироку після набрання ним законної сили органу, що присвоїв звання.

Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено військового або спеціального звання, орган що присвоїв це звання, вносить у встановленому порядку до відповідних документів запис про позбавлення засудженого звання і вживає заходів до позбавлення його всіх прав і пільг, пов'язаних з цим званням, про що повідомляє суд.

Вирішуючи питання про доцільність застосування покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу суд повинен враховувати не тільки суспільну небезпеку скоєного злочину , особу винного, а також і те, що застосування даного покарання здійснює на засудженого моральний вплив а також тягне за собою певні правові наслідки.

Застосування даного виду покарання. безумовно, необхідне в тих випадках, коли об’єктивні і суб’єктивні ознаки злочину свідчать про те, що винний за своїми моральними і діловими якостями втратив здатність виконувати обов’язки і займати посади, що передбачають наявність такого звання.

Застосування судами кримінальних покарань, що не повязані з позбавленням волі, дозволяє вплинути на особу іншими методами і формами не виключаючи її з цивільного середовища, не розриваючи сімейних, громадських, дружніх відносин.

В той же час на особу, яка скоїла злочин невеликої тяжкості, яка не занедбана в педагогічному плані, дані покарання впливають не менш ефективно при їх правильному і вмілому застосуванні і, крім того, мають профілактичний вплив на інших осіб.

Працівники кримінально-виконавчої системи не мають прямого відношення до виконання даного виду кримінальних покарань, але знання особливостей їх застосування, взаємодія з судовими органами, органами державного управління,громадським організаціями, недержавними формуваннями, окремими громадянами дозволяє в комлексі впливати на стан криміногенної обстановки в державі, вести боротьбу з порушенням законів, формувати у членів суспільства правослухняну поведінку, здійснювати заходи профілактики асоціальної поведінки, ширше залучати громадськість до цього процесу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекция 3. Критерий сходимости последовательности. Подпоследовательности	\|	Однобічні границі монотонної функції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.