• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

З ДИСЦИПЛІНИ

Подходы к принятию решений в условиях риска и неопределенности

В управленческой практике существуют следующие подходы к принятию решений в условиях риска (все подходы) и неопределенности (только последний):

1) риск рассматривается как один из критериев решения, а задачу решается как многокритериальная. В этом случае степень риска можно оценивать качественно;

2) решение принимается на основе наиболее вероятных значений вероятностных параметров – их математических ожиданий;

3) использование моделей теории игр;

4) другие подходы.

[1]Раймунд Луллий (ок. 1235 – ок. 1315) – средневековый философ-мистик, богослов и миссионер. Учился и преподавал в Париже.

“ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ”

ТЕМА:Сутність, роль та методологічні основи менеджменту

План

1. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності. Сутність категорій “управління” та “менеджмент”.

2. Інструменти менеджменту: ієрархія; організаційна культура; ринок.

3. Особливості менеджменту в економічно розвинутих країнах.

1. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності. Сутність категорій “управління” та “менеджмент”.

Управління-це загальна функція складних організованих систем, спрямована на досягнення належного стану в самій системі та в оточуючому її середовищі.

Коли мова йде про управління виокремлюють такі поняття:

· об’єкт управління, станом якого потрібно управляти;

· ціль управління – бажаний характер поведінки об’єкта управління;

· систему управління, що складається з об’єкту управління та керуючої системи.

Управління необхідно для нормального існування та розвитку любих систем: біологічних; технічних; економічних та соціальних. Процеси управління в окремому біологічному організмі відбуваються за складними генетичними програмами. Цей процес ускладнюється коли мова йде про управління людиною не тільки як біологічним але й соціальним об’єктом. Розрізняють три типи управління людьми:

· політичне управління;

· соціальне управління;

· економічне управління.

Політичне управління здійснюється на рівні суспільства та проявляється у функціонуванні держави.

Соціальне управління пов’язано з поведінкою окремих організацій, соціальних груп.

Економічне управління являє собою систему заходів, спрямовану на задоволення економічних потреб.

Економічне й соціальне управління покладено в основу управління організаціями. Особлива система управління організаціями в умовах ринку отримала назву менеджменту. Тобто, менеджмент є різновидом управління. Термін “менеджмент” переважно використовують коли мова йде про управління організаціями, метою діяльності яких є отримання прибутку [9, 26].

Існує кілька тлумачень походження слова “менеджмент”. За думкою одних авторів це слово походить від англійського Manage – управляти, яке у свою чергу запозичило свій корінь від латинського Manus – рука [9, 16].

За думкою інших - слово “менеджмент” утворено від італійського manegio/maneggiare та французского manege, що означає “арену, по якій бігають по колу коні, що підганяються довгим хлистом шталмейстера".

Найчастіше менеджмент розглядається як сукупність функцій, орієнтованих на ефективне використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів із метою досягнення цілей організації.

Об’єктом менеджменту як діяльності виступає виробничо-господарська організація і чинники оточуючого її середовища.

Суб’єктом менеджменту виступають співробітники організації, які своїми діями впливають на об’єкт управління.

Види менеджменту:

А. За ресурсами:

· фінансовий менеджмент;

· менеджмент персоналу;

· інформаційний менеджмент;

· управління матеріально-технічними ресурсами.

Б. За сферами діяльності:

· виробничий;

· банківський;

· торговий;

· рекламний;

· фармацевтичний;

· медичний;

· будівельний;

· аграрний та інші.

В. За функціями:

• стратегічний;
• операційний;
• інноваційний;
• інвестиційний та інші.

Г. За внутрішнім та зовнішнім середовищем:

• міжнародний;
• внутрішньофірмовий.

Рівні управління та групи менеджерів

За функціями, які виконують керівники їх поділяють на такі рівні управління:

· технічний рівень – забезпечує щоденні операції і дії, необхідні для ефективної роботи організації;

· управлінський рівень – забезпечуєкоординацію роботи структурних підрозділів організації;

· інституційний рівень – визначає місію та цілі організації, забезпечує довгострокове планування, зв’язки організації із зовнішнім середовищем.

Трьом рівням управління відповідають три групи менеджерів: молодші менеджери; середні менеджери; менеджери вищого рівня.

Менеджери 1 рівня - низової ланки управління (супервайзери)– не керують роботою інших менеджерів, в основному здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань, відповідають за безпосереднє використання матеріальних ресурсів ( сировина, устаткування).

Типовою назвою посади на даному рівні є майстер, майстер зміни, адміністратор, старша медична сестра.

Менеджери середнього спрямовують роботу молодших менеджерів і мають широкий діапазон влади.

Середніх менеджерів поділять на:

· лінійних – керують відокремленими підрозділами. Вони управляють і кадрами, і фінансами, і технологічними процесами підрозділу. Прикладом такого лінійного менеджера може бути директор філії МАУП.

· функціональних – функціональні менеджери здійснюють керівництво функціональними підрозділами. Обіймають посади головного бухгалтера, завідувача економічного відділу, завідувача відділу маркетингу, тощо.

В останні десятиріччя відмічається тенденція до реструктуризації та скорочення управлінського апарату великих корпорацій. Це в першу чергу стосується середніх менеджерів.

В багатьох зарубіжних компаніях відмовились від середніх менеджерів, що дало можливість зробити пірамідальну структуру організації більш плоскою і прискорило передачу інформації на нижчі ієрархічні рівні. В таких організаціях процес прийняття та реалізації управлінських рішень відбувається теж більш швидкими темпами.

Наприклад, компанія «Крайслер» скоротила число керівників середньої ланки на 40%. В компанії Eastman Kodak кількість менеджерів середньої ланки скоротилась на 30 відсотків, а кількість ієрархічних сходинок з 7 до 3. В компанії Medical Systems Group, яка входить до складу General Electric кількість середніх менеджерів скоротилась на 35%.

Менеджери вищого рівня (топ-менеджери) відповідають за довгострокове планування, визначення широких цілей і стратегій, безпосередньо управляють роботою середніх менеджерів.

Вищий організаційний рівень – найменша за чисельністю ланка керівництва. Навіть у самих великих організаціях керівників вищої ланки – усього кілька людей.

Типові посади керівників вищої ланки в бізнесі – це голова Ради директорів, президент, віце-президент корпорації. В армії їх можна порівняти з генералами, у середовищі державних діячів – з міністрами, а в вищому навчальному закладі – з ректором або президентом.

Топ-менеджери відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації в цілому або для основної частини організації.

Якщо вище керівництво фірми вирішує перевести корпорацію на випуск комп'ютерів до того, як компанія може вести конкуренцію з «Ай Би Ем», то керівники середньої і низової ланок мало що можуть зробити, щоб перешкоджати великому провалу.

Сильні керівники вищої ланки накладають відбиток своєї особистості на весь вигляд компанії. Наприклад, атмосфера, у якій діє уряд, та й уся країна, звичайно зазнає значних змін при новому президенті.

Тому успішно діючі керівники вищої ланки у великих організаціях цінуються дуже високо, і їхня праця оплачується дуже добре.

Менеджери вищого рівня несуть відповідальність за широкомасштабні цілі.

Топ-менеджери відповідальні перед:

• радою директорів ( у корпорації);
• офіційними органами ( в уряді);
• довіреними особами ( некомерційних організаціях).

2. Інструменти менеджменту: ієрархія; організаційна культура; ринок.

Читайте також:

1. VII. ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА
2. З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
3. ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ
4. ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ
5. ІНФОРМАЩЙНЕ-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ
6. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ
7. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ
8. КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ДИСЦИПЛІНИ
9. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ
10. ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ПО ВИВЧЕННЮ ДИСЦИПЛІНИ
11. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ

Переглядів: 899