ОЛІМПІЙСЬКА ХАРТІЯ - ОСНОВНИЙ ПРАВОВИЙ ДОКУМЕНТ ОЛІМПІЙСЬКОГО СПОРТУ.

Основи Олімпійської хартії були розробленні Пьером де Кубертеном. Затвердили яку, за ініціативою Пьера де Кубертена в червні 1894 р. в Парижі на Міжнародному атлетичному конгресі (що увійшов до історії як I Олімпійський). Одним зі своїх рішень конгрес затвердив Олімпійську хартію, основними положенями якої визначалися принципи олимпізму, головні цілі МОКНУВ і правові основи олімпійського спорту.

У цьому документі передусім було зафіксовано, що на користь моралі Міжнародний конгрес і окремі країни вважають необхідним відродити на міжнародній основі ігри в сучасній формі, але з дотриманням стародавніх традицій. Відзначалося, що до участі в цих Іграх слід запрошувати спортивні об'єднання усіх країн і що кожна країна може бути представлена тільки своїми громадянами. Встановлювалося, що перед Олімпійскими іграми, які проводитимуться кожні чотири роки, окремі країни повинні проводити відбіркові або попередні змагання з тим, щоб країни були представлені кращими спортсменами. Перераховувалися види спорту і спортивні дисципліни, що включались в програму Олімпійських ігор (біг, стрибки, метання диска - в легкій атлетиці, важка атлетика, вітрильний спорт, плавання, веслування, фехтування, боротьба, бокс, кінний спорт, гімнастика, велосипедный спорт, спортивна стрільба, ковзанярський спорт).

У Олімпійській хартії визначалося, що, за винятком фехтування, в змаганнях на Олімпійських іграх по усіх інших видах спорту можуть брати участь тільки аматори, а для кого спорт є професією, не можуть приймать участі в олімпійських змаганнях. У додатку до цього документу давалося роз'яснення відносно поняття "аматорство" в олімпійському спорті. Статус спортсмена-любителя визначався таким чином: "це людина, котра ніколи не брала участі в професійних змаганнях, за які отримувала би матеріальну винагороду, і ніколи не була викладачем фізичного виховання". Також відзначалося: "До змагань не допускаються ті, хто професійно займається спортом, і ті, хто отримував у минулому або отримує зараз грошову винагороду за заняття спортом. Саме тому на Олімпійських іграх ніколи не можна призначати грошові призи, а можна вручати тільки почесні нагороди".

У Хартії обговорювалося, що МОК має право не допускати до участі в змаганнях на Іграх тих, хто коли-небудь виступав проти олімпійської ідеї або проти ідеї сучасних Олімпійських ігор. Відповідно до Олімпійської хартії на МОК покладалось регулярне проведення Ігор, а також турбота про те, щоб вони були усе більш гідними їх славної історії і високих ідеалів. Крім того, на МОК покладалося керівництво любительським спортивним рухом, сприяння поглибленню дружби між спортсменами, заохочення зростання числа організацій, сприяючих проведенню змагань спортсменів-аматорів.

Надалі в Олімпійську хартію вносились зміни і доповнення (іноді досить значні). Проте ці зміни не вступали в протиріччя із засадничими принципами олімпізму, запропонованими Пьером де Кубертеном, які він послідовно відстоював і протягом усього періоду діяльності на посаді президента МОК, і надалі - до кінця свого життя.

Особливо помітним змінам піддавалися в Олімпійській хартії такі поняття, як "любительство" в спорті, "спортсмен-аматор" і т.д. тому Пьер де Кубертен через об'єктивні причини був вимушений стати прибічником аматорства в олімпійському спорті. Це практично означало визначення олімпійського спорту як захоплення элитарного, що охоплює відносно вузькі прошарки тодішнього суспільства.

В цьому відношенні найбільш красномовною і наочною ілюстрацією що склалася в ті часи був англійський спорт, який упродовж XIX ст. розвивався як частка аристократії, як засіб відділення "джентльменів" від простолюддя, як складова частина буржуазного способу життя. На службу реалізації цієї політики було поставлено і відчуження такзваного любительського спорту від спорту професійного. Наприклад, в статуті Любительського атлетичного клубу, заснованого в Лондоні в 1866 р., було положення, згідно з яким не лише тренери або особи, що коли-небудь отримували гроші за участь в змаганнях, але і будь-які працівники фізичної праці не могли виявитися в числі членів цього клубу або брати участь в люби-ельских спортивних змаганнях.

Подібні підходи в досить короткий час були реалізовані в різних видах спорту як в самій Англії, так і у ряді інших країн, а також поширилися і на міжнародні спортивні федерації, що створювалися у кінці XIX ст.. Цілком зрозуміло, що керівництво усіма цими органІзацІями: виявилося в руках представників правлячих класів і вищих прошарків суспільства.

У 20 - початок 40-х років XX ст. існувала явна конфронтація між СРСР (в особі його партійно-державного керівництва і відповідних структур у сфері радянського спорту) і МОК. З одного боку, СРСР тоді не був представлений в міжнародних спортивних федераціях і негативно відносився до МОК і до "буржуазних" (з точки зору радянської ідеології і пропаганды) Олімпійськиї ігор. З іншого боку, МОК і міжнародні спортивні федерації робили усе для того, щоб ігнорувати як СРСР і його спорт, так і міжнародний робочий рух і його спортивні структури. Таку ситуацію Пьер де Кубертен вважав ненормальною і неодноразово відмічав, що не можна позбавляти величезну кількість спортсменів участі в Олімпійських іграх - свого роду всесвітніх молодіжних фестивалях, святах "весни людства" - на тій основі, що їх майнове і соціальне положение, рід діяльності не відповідають анахроничным уявленням англо-саксонскої класової системи і її безглуздій ідеї аматорства.

Почесний президент МОК Пьер де Кубертен заперечував і проти того, щоб неприйняття социально-політичноого пристрою країни членами МОКНУВ позбавляло спортсменів цієї країни права участі в Олімпійських іграх. Проте такі погляди Кубертена мало впливали на позицію МОК, члени якого більше були схильні підтримувати в цьому питанні тодішнього президента МОК Анрі де Байе-Латура, який говорив, що більшовики поставили себе поза суспільством і що доки він керує МОК, радянський прапор не з'явиться на олімпійському стадіоні.

Підсумки Другої світової війни та ряд інших подій змусили МОК і міжнародні спортивні федерації змінити їх відношення до Радянського Союзу. Цьому багато в чому сприяла і нова політика керівництва СРСР, що змінив свій багаторічний ізолюючий підхід на прагнення до входження в різні міжнародні (включаючи і спортивніе) організації і активну діяльність в них, у тому числі і для поширення своїх поглядів і ідеології. Проте і в цих умовах багато керівників міжнародних спортивних федерацій і немало членів МОК все ще негативно відносились до включення спортсменів СРСР в систему міжнародного спорту, всіляко гальмували процес визнання спортивних федерацій СРСР і допуск радянських спортсменів до найбільших міжнародних змагань.

У 1947 р. в Стокгольмі на сесії МОК була заслухана доповідь очолюваною тодішнім вице-президентом МОКу Эйвері Брэндеджем Комісії з вивчення проблеми аматорства і прийнята пропозиція визначення спортсмена-аматора як людину, пов'язану із спортом, але що ніколи не отримувала з нього матеріальних вигод будь-якого роду. Це формулювання, що визначає статус спортсмена-аматора.

У 60-і роки XX ст. предметом неодноразових бурхливих дискусій (і не лише на сесіях МОК) стало правило 26 Олімпійської хартії, що визначало поняття аматорства в спорті. Тодішній президент МОКу Эйвері Брэндедж виступав як безкомпромісний захисник Кодексу любителя, відстоюючи принцип абсолютного любительства і рахуючи професійний спорт розвагою.

Проте проблеми в цій сфері зберігалися. І реалії світового спорту наполегливо вимагали корекції горезвісного правила 26, оскільки вже в 70-х роках XX ст. навіть самі прибічники "чистого аматорства" стали усвідомлювати, що спорт вищих досягнень перетворився на діяльність, в ході якої спортсменам доводиться напружено працювати, постійно переносити дуже високі фізичні і психологічні навантаження, що, відповідно, вимагає не лише моральної, але і матеріальної (у тому числі фінансовою) зацікавленості.

На 75-ій сесії у Відні (1974 р.) МОК вніс сутєві зміни до правила 26, яке стало іменуватися вже не "Положенням про аматорство", а "Положенням про допуск". Новою редакцією цих правил Олімпійської хартії спортсменам було дозволено отримувати відшкодування заробітної плати за період підготовки до змагань і участі в них, а також допомога для оплати харчування і проживання, транспортних витрат, спортінвентаря і спортивної форми, страхування, вартості лікування, фізіотерапії і оплати тренерів. Крім того, спортсменам-студентам дозволялося отримувати спортивні і академічні стипендії.

Найбільш активні і істотні зміни в цій сфері сталися після того, як в 1980 р. президентом МОК був обраний Хуан Антоніо Са маранч. Так, на спільному засіданні МОКз представниками міжнародних спортивних федерацій і національних олімпійських комітетів обговорювався "Кодекс атлета", Який пропонувалося ввести замість правила 26. Відповідно до цього документу, до участі в Олімпійських іграх міг бути допущений будь-який спортсмен, що підтримує і дотримується Олімпійської хартії і Кодекс атлета. Це означало, що фактично стираються межі між спортсменами-аматорами і спортсменами-професіоналами, і для професійних спортсменів відкривалася можливість участі в Олімпійських іграх. До того ж вирівнялись шанси спортсменів різних країн (соціалистичних, капіталістичних і інших) на Играх, а оскільки брати участь в них могли б усі найсильніші спортсмени (без їх ділення на "любителів" і "професіоналів"), то істотно підвищелась конкуренція на олімпійських змаганнях, зростали їх спортивний рівень і видовищність. Нововведеннями по суті знімалися усі обмеження на фінансування олімпійської пдготовки спортсменів, а основні вимоги для їх допуску на Ігри були зведені до пошани духу "Фэйр плэй" ("чесної гри"), відмови від насильства і дотримання Медичного кодексу МОК. В той же час була збережена заборона учасникам Олімпійских ігор під час них використовувати свою особу, прізвище, зображення або спортивний результат в цілях реклами.

На 96-ій сесії МОК, що проходила в 1990 р. в Токіо, була схвалена нова редакція Олімпійскої хартії, робота над якою тривала близько восьми років. Як відмітив президент МОК Хуан Антоніо Самаранч, нова редакція Хартії не змінює принципи олмпізму, але сильніше виділяє концепцію чесної гри, незалежність организацій і єдність олімпійського руху.

Завдяки дуже відчутним змінам в Олімпійській хартії в 90-і роки XX ст. на Олімпійских іграх дістали можливість виступати усі найсильніші спортсмени в таких видах спорту, як баскетбол, хокей на льоду (з шайбою), велосипедный спорт і ряд інших.

Істотні зміни в Олімпійській хартії були зроблені на 110-ій сесії МОК, що відбулась в грудні 1999 р. в Лозанні. Ці зміни (їх виявилося близько п'ятдесяти) торкнулися структури і складу МОК, його ролі і організації діяльності.

Надалі окремі положення Олімпійскої хартії змінювалися і на ряду наступних сесій МОК, у тому числі і після 2001 р., коли президентом МОК став Жак Рогге.

Тепер Олімпійській хартії не суперечить навіть те, що напередодні кожних чергових Ігор Олімпіад і зимових Олімпійських ігор в різних державах абсолютно відкрито і офіційно оголошуються суми грошових винагород (премій), які будуть отримані спортсменами цієї країни у разі завоювання ними золотих, срібнх і бронзових олімпійських медалей.

За станом на першу половину 2009 р. діє Олімпійська хартія (у редакції, яка набула чинності з 7 липня 2007 р., коли на 119-ій сесії МОК, що відбулася в Гватемалі, в попнрндню редакцію Хартії, що діяла з 1 вересня 2004 р., були внесені зміни в ряд правил і параграфів цього документу).

Олімпійська хартія (у редакції 2007 р.), як відзначається в передмові до неї, є зведенням засадничих принципів олимпизма, правил і роз'яснень, затверджених МОК. Ця Хартія регламентує структуру, механізм дії і процеси олімпійського руху і визначає умови проведення Олімпійських ігор.

В цілому Олімпійська хартія виконує три основні завдання: як головний інструмент, що має характер основного закону, регламентує засадничі принципи і невід'ємні цінності олімпізму; є статутом МОК; визначає основні права і обов'язки трьох головних складових міжнародного олімпійського руху - Міжнародного олімпійського комітету, міжнародних спортивних федерацій і національних олімпійських комітетів, а також організаціоних комітетів з проведення Олімпійских ігор, які зобов'язані виконувати положення Олімпійської хартії.

У Олімпійській хартії (у редакції 2007 р.) після передмови і преамбули (у ній називаються дати основних подій відродження Олімпійських ігор і створення МОК), що йде за ним, йде розділ, в якому викладені наступні шість основних принципів олимпизма.

Олімпізм є філософією життя, що прославляє і об'єднує обєднує гідність тіла, волі і розуму. Олімпізм, обєднаний спорт з культурою і вихованням, прагне до створення способу життя, що гркнтується на радості від зусилля, на виховальній цінності хорошого прикладу і на пошані до загальних основних етичних принципів.

Метою олімпізму є становлення спорту на службу гармонійного розвитку людини з тим, щоб сприяти створенню мирного суспільства, що піклується про збереження людської гідності.

Олімпійський рух є концентрованим, організованим, унівесальним, що надихається цінностями олімпізму, з під керівництвом МОК. Ця діяльність охоплює п'ять континентів. Вершиною її є об'єднання спортсменів всього світу на великому спортивному святі - Олімпійських іграх. Її символом є п'ять переплетених кілець.

Займатися спортом - одне з прав людства. Кожен повинен мати можливість займатися спортом, не піддававшись дискримінації, у дусі олімпізму, взаєморозуміння, дружби, солідарності і чесної гри. Організація, керівництво і управління спортом повинні контролюватися незалежними спортивними організаціями.

В главі II Олімпійської хартії ("Міжнародний олімпійський комітет") відбиті юридичний статус МОК, членство в МОК, у тому числі питання комплектування МОК, порядок обрання його членів і їх обов'язку; представлена організаційна структура МОК (сесія МОК, виконком МОК, президент МОК, комісії МОК); викладені заходи і санкції, які можуть бути застосовані сесією МОК, виконкомом МОК або Дисциплінарною комісією МОК у випадках порушення Олімпійської хартії, Всесвітнього антидопінгового кодексу або будь-якого іншого нормативного акту відносно членів МОК, почесного президента МОК, почесних членів МОК, міжнародних спортивних федерацій і їх асоціацій, національних олімпійських комітетів і їх асоціацій, міст-організаторів Олімпійських ігор, оргкомітетів по їх проведенню, міст-кандидатів на проведення Олімпійських ігор, інших визнаних МОК асоціацій і організацій, індивідуальних спортсменів і команд, інших осіб, аккредитованих на Олімпійських іграх.

У правилі 24 Олімпійської хартії вказано, що офіційними мовами МОКу являються французька і англійська, а також відмічено, що на усіх сесіях МОК має бути організований синхронний переклад на французьку, англійську, німецьку, іспанську, російську і арабську мови.

Глава III Олімпійської хартії ("Міжнародні спортивні федирації") присвячена опису ролі МСФ, їх місії в олімпійському русі і умов їх визнання МОКом.

В главі IV Олімпійської хартії - "Національні олімпійські комітети" - представлений матеріал, що відбиває їх роль і місію в олімпійскому русі, склад НОКу, його права і обязки.

Глава V Олімпійської хартії ("Олімпійські ігри") містить п'ять розділів: "Проведення, організація і управління Олімпійськими іграми"; "Участь в Олімпійських іграх"; "Програма Олімпійських ігор"; "Протокол"; "Арбітраж".

У розділ "Проведення, організація і управління Олімпійськими іграми" входять правила 33-40, які охоплюють терміни і порядок проведення Олімпійських ігор, вибори міста-організатора, задачі оргкомітету Ігор і порядок його діяльності, функції Координаційної комісії МОК по Олімпійських іграх і взаємодія між МОК, оргкомітетами Ігор, міжнародними спортивними федераціями і національними олімпійськими комітетами, а також питання, пов'язані з організацією Олімпійського села (для проживання в одному місці спортсменів, що беруть участь в Играх, офіційних осіб і персоналу команд), і з культурною програмою, що забезпечує оргкомітет під час Олімпійських ігор.

У розділі "Участь в Олімпійських іграх" (правила 41-45) основна увага приділена Кодексу допуску спортсменів на Ігри, громадянству учасників Олімпійських ігор, віковим аспектам, порядку і термінам розсилки МОК усім пвизнаним МОКом національним олімпійським комітетам запрошень для участі в Іграх і подачі НОК заявок на участь в Олімпійських іграх. Правилом 44 Олімпійської хартії передбачено, що Антидопінговий кодекс є обовязковим для усього Олімпійського руху.

Розділ "Програма Олімпійських ігор" (правила 46-51) містить опис порядку формування програм Ігор Олімпіад і зимових Олімпійських ігор (по видах спорту, дисциплінах і видах змагань). Відмічено, що відбір видів спорту для програми ІО, а також визначення критеріїв і умов для включення виду спорту в програму Олімпійських ігор є прерогативою сесії МОК. Вказано, що в програму Ігор включаються і залишаються в ній тільки ті види спорту, які (в особі відповідних міжнародних спортивних федерацій) приймають Всесвітній антидопінговий кодекс і керуються ним.

Рішення про включення в програму Ігор тієї або іншої дисципліни або виду змагань є прерогативою виконкому МОК.

У правилі 47 освітлюються технічні положення, що стосуються повноважень і діяльності міжнародних спортивних федерацій на Олімпійских іграх (кожна МСФ відповідає за технічний контроль і керівництво своїм видом спорту, стежить за тим, щоб правилам відповідної міжнародної спортивної федерації повністю відповідали усі технічні елементи, включаючи розклад змагань, місця їх проведення і місця для тренування спортсменів і усе устаткування).

У правилах 49-51 відбиті питання, повязані з висвітленням Олімпійських ігор засобами масової інформації, порядком випуску видань, що відносяться до Ігор, а також порядком і умовами розміщення реклами (включаючи заборону будь-якої реклами комерційного характеру на стадіонах, в місцях проведення олімпійських змагань і на інших спортивних аренах і заборона будь-якої політичної, релігійної або расової пропаганди на олімпійських об'єктах і в інших місцях проведення змагань Олімпійських ігор).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тероризм	\|	ДІЯЛЬНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО ОЛІМПІЙСЬКОГО КОМІТЕТУ (МОК).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.039 сек.