• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

І. Формування розвитку людського суспільства.

Лекція 15

Тема: Суспільство, природа, майбутнє.

План

1. Поняття природи та історичні форми взаємодії природи з людиною.

2. Протиріччя в системі «природа – суспільство». Вчення Вернадського про

ноосферу.

3. Глобальні виклики часу і майбутнє людства.

Природа є необхідною умовою матеріального виробництва, духовного і фізичного життя людини, джерелом найрізноманітніших ресурсів.

Але природа – це не просто середовище або довкілля. Це, насамперед, – універсум, що охоплює усе існуюче, в тому числі – людське пізнання і людську практичну діяльність. Людське життя неможливе без природи, тому що людина є її частиною, підкоряється всім її законам, тому людське ставлення до природи і до світу є критерієм бажання людини підтримувати життя як таке.

З утворенням біосфери, як сфери існування живої речовини, природа на лейтмотиві набула унікального статусу. Це означає, що ніде у Космосі (в оглядному майбутньому) людина не зможе знайти інше природне середовище для власного життя. Крім того, унікальність характеристик біосфери, важливість їх для людини посилюються тим фактом, що людина підкоряється закону фізико-хімічної єдності всієї живої речовини. Згідно з цим законом, попри всю багатоманітність, різноякісність, усі живі організми настільки схожі між собою у фізико-хімічному відношенні, що шкідливе для одних з них не може бути нешкідливим і для решти, але різною мірою.

Слід також пам’ятати про закон відповідності умов природного середовища до генетичної визначеності організму. Згідно з цим законом, будь-який живий організм, в тому числі людина, може існувати до тих пір і настільки, наскільки оточуюче природне довкілля відповідає генетичним можливостям пристосування організму до коливань. Різка зміна середовища (температура, склад атмосфери і т. ін.) виявляється згубною для генетично запрограмованих можливостей організму.

Історичні форми взаємодії людини з природою:

1. Безпосередня (синкретична). Єдність людини і природи спостерігається у стародавньому світі, коли благом для людини філософи вважали жити в гармонії з природою.

2. Різночинність з часів Відродження, появи буржуазних відносин, наукової революції у ХVІІ ст.. В цей час людина прагне панувати над природою, нав’язати їй свою волю, підкорити природні сили, розглядати природу як майстерню, в якій людина працює, щось створює, перетворює на свій розсуд, на свій лад, тобто за рахунок природи вирішує свої проблеми.

3.З 60-х років ХХ ст.. настає третя історична форма взаємодії людини з природою, коли людина усвідомила загрозу екологічної катастрофи, і коли вона запропонувала ідею коеволюції, тобто спів розвиток з природою, коли не погіршуються її параметри, не поглиблюється криза, а навпаки – запроваджуються новітні принципи природовідокремлення.

2.Загально визначеною є сьогодні наявність гострих протиріч в системі «суспільство – природа». Зміст цих протиріч полягає у наступному:

як свідчить досвід, у суспільства є безмежні потреби його розвитку, але з іншого боку, у природи, у біосфери є обмежені можливості для самовідновлення, само відтворення. Подальший антропогенний, техногенний тиск на природу може спричинити незворотні негативні наслідки щодо її можливостей до само відтворення.

Екологічна криза є глобальною проблемою людства.

Вона проявляється в наступному:

- Відбувається забруднення навколишнього середовища (при переробці корисних копалин на вільні землі, на воду 86-90% з того об’єму, що було видобуто викидається як відходи; в містах і селах України щороку нагромаджується 40 млн. м³ лише побутового сміття, яке вивозиться на 771 міське звалище, з яких 80% не відповідають санітарним нормам);

- Вичерпність природних ресурсів;

- Зростання народонаселення і проблема забезпечення його продуктами харчування;

- Індустріалізм, індустріальна раціональність, як хижатське ставлення до природи в людській свідомості і діяльності.

Шляхи подолання екологічної кризи:

- Перехід до екологічно безпечних технологій;

- Подолання хижатського ставлення людини до природи. У 1992 році Всесвітній екологічний форум ухвалив «Порядок денний на ХХІст.» в якому вперше була викладена концепція сталого (збалансованого) розвитку світу, коли задовольняються потреби нинішнього покоління, і в той же час не зменшуються природні можливості для наступних поколінь;

- Екологічне виховання, новий гуманізм, нова етика природного відношення, що орієнтується на принципи благоговіння перед життям. Цей принцип запропонував А. Швейцар. Життя – це прояв духовного внутрішнього зв’язку людини зі світом. Людина повинна відчувати свою близькість з будь-якою формою життя, тому Добро полягає в тому, щоб зберігати життя, а все те, що його руйнує, перешкоджає йому є Злом.

Основною сучасного екологічного мислення є «Вчення про ноосферу» В. І. Вернадського.

Поняття «ноосфера» має два основні значення:

1. Ноосфера – це сфера виникнення та існування розуму;

2. Ноосфера – це сфера взаємодії суспільства і природи, у якій домінуюча роль належить розуму, діяльності людини, озброєній розумом

«В наш час ,– писав Вернадський, – розум, праця, діяльність людини перетворюються на найбільш потужну геологічну силу, тому людство своїми діями так впливає на біосферу, що може зашкодити їй, а значить і собі. Подальший розвиток нашої планети або буде підтриманий інтелектом людини, або цивілізація зникне з планети.

Отже, природокористування сьогодні потребує того, щоб обов’язково прораховувати і передбачати наслідки людських впливів на природу.

3.Екологічна проблема щільно пов’язана з іншими глобальними проблемами. Глобальними вони називаються тому, що зачіпають інтереси людства вцілому, кожної країни, кожної людини; ці проблеми мають об’єктивний характер, є взаємопов’язаними між собою і загрожують майбутньому людства. Ці проблеми потребують спеціальних зусиль для свого вирішення з боку всіх країн, усіх верств населення.

Можна поділити глобальні проблеми на такі групи:

- «природа – суспільство»;

- Проблеми у зв’язку з протиріччями між державами, які можуть у наш час, для розв’язання протиріч, застосувати зброю масового ураження. Це проблема розповзання ядерної зброї, подальше відставання у рівнях економічного розвитку між так званим «Золотим мільярдом» і рештою людства

- Проблеми, пов’язані з протиріччями в системі

«людина – суспільство». Демографічна проблема – це стихійне зростання чисельності населення планети. За останнє тисячоліття населення планети збільшилося у 15 разів. Демографічна проблема найбільш гостро торкається відсталих країн, де відбувається перенаселеність. Водночас, у розвинених країнах спостерігається суттєве зменшення народжуваності. По-новому, у зв’язку з демографічною проблемою, сприймається

«Закон народонаселення»,сформульований у ХVІІІ ст.. англійським мислителем Мальтусом. Згідно з цим законом, можливості сільського господарства щодо підвищення продуктивності збільшуються в арифметичній прогресії, а народонаселення – в геометричній.

- Глобальним викликом часу є проблема охорони здоров’я. У 1993 році Всесвітня організація з охорони здоров’я назвала туберкульозпершою глобальною проблемою охорони здоров’я.

Іншою глобальною проблемою охорони здоров’я є СНІД.

Для свого вирішення всі глобальні проблеми потребують комплексного підходу, відповідного ставлення і надійної системи соціального прогнозування, як безпосереднього передбачення (20 – 30 років наперед), так і оглядового (50 – 70 років), і віддаленого (100 років і більше).

Основними методами соціального прогнозування є:

- Комп’ютерне моделювання;

- Експертні оцінки;

- Розробки сценаріїв майбутнього;

- Метод екстраполяції.

Види прогнозів:

- Науковий;

- Нормативно-орієнтаційний;

- Аналітичний.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бичко А.К. та ін. Історія філософії./ А.К. Бичко, В.Г. Табачковський/– К.: Либідь, 2001.

2. Горохов В.Г., Розин В..М. Введение в философию техники./В.Г. Горохов, В.М. Розин/. – М. 1998.

3. Горський В.С. Історія української філософії./В.С. Горський/ – К.: ПАРАПАН, 1996.

4. Григор’єв В.Й. Філософія. Навчальний посібник./В.Й. Григор’єв/ – К., 2004.

5. Кармин А.С., Бернацкий Г.Г.Философия./ А.С. Кармин, Г.Г. Бернацький/ – СПб, 2001.

6. Кремінь В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції:Підручник./В.Г. Кремінь/ – К., 2005.

7. Новейший философский словарь: 3-е изд. – Мн., 2003.

8. Петрушенко В.Л. Філософія./В.Л. Петрушенко/ – Львів, 2005.

9. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: Навчальний посібник./Є.А. Подольська/ – К., 2006.

10. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія./Є.М. Причепій, А.М. Черній, Л.А. Чекаль/– К., 2005.

11. Соціальна філософія:Посібник/За ред. В.П. Андрущенко./ – К.-Х., 2002.

12. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. –К., 1996.

13. Философский словарь/И.В. Андрущенко и др./. – К., 2006.

14. Філософія. Підручник для вузів/ За ред. Г.А.Заїченка /– К.: Вища шк., 1995.

15. Філософія.Навчальний посібник/За ред. І.Ф.Надольного/ – К.: Вікар, 2005.

16. Філософія: світ людини. Курс лекцій/ В.Г. Табачковський та ін./ – К.: Либідь, 2003.

Зміст

Вступ 3

Модуль І. Філософія як специфічний тип знання 4

Тема № 1. Філософія як специфічний тип знання 4

Тема № 2. Проблема людини у філософії 7

Тема № 3. Світогляд 11

МОДУЛЬ ІІ. Історія філософської думки 16

Тема №1. Філософія стародавнього світу 16

Тема №2. Філософія V – XIX ст. 22

Тема №3. Сучасна світова та українська філософія 25

МОДУЛЬІІІ.Систематична філософія 30

Тема№ 1. Філософія уявлення про світ 30

Тема№ 2. Буття і матерія. Основні онтологічні категорії 34

Тема № 3. Свідомість 38

Тема № 4. Пізнання 42

Тема № 5. Наукове пізнання 45

Тема № 6. Суспільство 50

Тема № 7. Філософський аналіз науки і техніки 54

Тема № 8. Культура і цивілізація 58

Тема № 9. Суспільство, природа, майбутнє 63

ТЕСТИ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ 68

Список рекомендованої літератури 82

Зміст 83

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
9. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
10. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
11. Алгоритм формування потенціалу Ф2
12. Алгоритм формування статутного фонду банку

Переглядів: 1229