Внешнеэкономический комплекс России.

Вигуки

Лекція № 15

1. Загальна характеристика вигуків як частини мови.

2. Розряди вигуків (інтер’єктивів).

3. Інтер’єктивація.

Література

СУЛМ/За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища школа, 1997. – С. 480 – 485.

СУЛМ/За ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., - 1994. – С. 302 – 303.

Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівська В.М. Граматика української мови. Морфологія. – К.: Либідь, 1993. – С.318 – 326.

Мацько Л.І. Інтер’єктиви в українській мові. - К., 1981.

Германович А.И. Междометия русского языка. – К., 1966.

Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К., 1988. – С.34 – 40.

1. У традиційній класифікації частин мови вигуки зараховують до морфологічних одиниць, але виводять із системи повнозначних і службових частин мови. Він визначається як окремий і особливий розряд слів, що не мають номінативної функції її служать для безпосереднього вираження різних емоцій і волевиявлень.

Вигуки, або інтер’єктиви (лат. іterjektio – введення, вставка; interjere – кидати, класти, ставити між, перед), слугують для вираження емоційно-вольових реакцій, звукових уявлень мовців про навколишню дійсність.

На відміну від повнозначних слів вигуки не мають номінативної функції, на відміну від службових – не виконують граматичної функції зв’язку.

Лексичний склад вигуків досить широкий. Крім одиниць з емоційною і спонукальною функцією, до цього класу належать слова прикликання та відгону тварин, спеціалізовані команди, усталені одиниці мовленнєвого етикету, звуконаслідування.

Термін інтер’єктивияк спільна назва об’єднує вигуки, звуконаслідування та інші розряди слів, що виражають емоційно-вольові реакції на навколиш. дійсність поза морфологічними категоріями.

Мати спільну з іншими мовними одиницями матеріальну (звукову) природу і основні ознаки слова (фонетичну оформленість; непроникність, ізольованість, відтворюваність, однонаголошеність), інтер’єктиви виділяються оригінальною фонетичною і морфемною організацією. У звуковій структурі інтер’єктивів української мови особливо продукт. звуки [о], [а], [у], [б], [т], [д], [р], [ш]. Серед вигуків поширені однозвукові і односкладові одиниці (о! е! ох! ах! пхе!). Вигукам властиві часткова або повна редуплікація і повторення складів (бринь-бринь!, ой-ой-ой!).

На словотворчому рівні інтер’єктиви характеризуються тим, що, не мають похідних основ, самі часто виступають базою для творення похідних слів, зокрема дієслів (ахати←ах, дзенькати←дзень).

Лексичний склад інтер’єктивів поповнюється шляхом інтер’єктивації,тобто шляхом переходу в інтер’єктиви слів інших лексико-граматичних розрядів: стоп! марш! спасибі! будь ласка! прошу! куди там!

2. Розряди вигуків (інтер’єктивів)

Інтер’єктиви поділяються на два основні розряди: вигуки (виражають емоційно-вольові реакції) і звуконаслідування (виражають умовну імітацію звуків реальної дійсності засобами мови).

У складі вигуків виділяються такі групи:

1. Е м о ц і й н і в и г у к и - одиниці, що виражають емоційне ставлення мовців до певних об’єктів чи явищ, переживання, в яких відображається стійке і узагальнене ставлення до об’єктів і явищ (почуття).

За обсягом і рухливістю семантики первинні емоційні вигуки поділяються на:

а) багатозначні, з широким емоційним діапазоном захоплення, урочистості. Болю, розпачу, здивування, несподіванки тощо: а!, о!, е!, ай!, ах!, ой!, ох! та їх фонетичні варіанти, наприклад: - Ой! Не поспішайте! – сказав дід Панас.

б) однозначні, що виражають негативні емоційні реакції: пхе!, пхи!, пхі!, тьху!, фе!, фі!, фу!, тощо, наприклад:

- Пжд, - аж сплюнув з серця запорожець (П.К.)

2. І м п е р а т и в н і - вигуки, що виражають вольові явлення мовця. Їхнє загальне категоріальне значення, реалізується у більш конкретних значеннях наказу, спонукання, вимоги, заклику, оклику, заохочення тощо.

За ступенем інтенсивності прояву імперативної ознаки вигуки поділяються на:

а) оклики типу ау!, агов!, агей!, алло!, гей!, ей! використовуються, щоб звернути увагу співрозмовника або бажаного співучасника чи виконавця, наприклад: Гов, Лукашу! гов! го-го-го-го! А де ти? (Л.Українка);

б) вигуки типу ану!, анумо!, ну!, нум!, нумо!, нумте!, що мають найзагальнішу спонукальну семантику. Їх змістом є спонукання до здійснення дії, наприклад: Ой, пече, сум! Нум плакать, нум! (Леся Українка);

в) імперативні вигуки, що мають найвищий ступінь інтенсивності спонукальної ознаки. Вони виражають категоричне спонукання до виконання чи припинення дії, їх семантика вужча і конкретніша, наприклад: баста!, годі!, марш!, біс!, цить!

Спи мій маленький, цить. Зайчик сіренький спить (П. Воронько).

3. Е т и к е т н і в и г у к и - одиниці, що виражають такі узвичаєні складові частини спілкування, як вибачення, вітання, прощання, запрошення (спасибі!, даруйте!, добридень!, добраніч!, бувайте!, будь ласка!, тощо).

4. В о к а т и в н і і н т е р ’ є к т и в и, або слова прикликання або відгону домашніх тварин і птахів, орієнтовані на встановлення певного контакту мовцем і твариною (агуш!, бря-бря!. гей!, гиля!, киць-киць!, на! тощо).

Звуконаслідування виражають умовну імітацію звуків навколишнього середовища засобами мови. Сферою такої імітації виступають звуки й шуми природу, звукові сигнали тварин, птахів, звірів. Звукові копії природних звучань є ситуативними і не належать до лексичного складу мови.

Наприклад: шу-шу!, гав-гав!, тьох-тьох!

3. Інтер’єктивація – це перехід до класу вигуків слів і сполучень слів з інших лексико-граматичних розрядів. У результаті інтер’єктивації поповнюється лексичний склад похідних вигуків: горе!, лихо!, жах!, ґвалт!, рятуйте!, даруй!, прошу!

Перехід у вигуки повнозначних слів супроводжується втратою ними свого лексичного значення, набуття синтаксичної незалежності і застиглості форми. Ой, горенько! косо моя! косо моя золотая! Ой, лишенько! красо моя молодая (Леся Українка).

Процесові інтер’єктивації підлягають імен. (Лем! Який світ широкий);

дієслова (Диви! Ото паничі так паничі!);

словосполучення (де тобі! ото хіба що! куди там! – Пробував заперечувати... Куди там!)

Інтер’єктивація дає можливість твердити, що вигуки становлять клас слів, здатний до поновлення з рахунок функційно переосмислених одиниць різної первинної лексико-семантичної природи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Найбільш поширеними методами формування нових знань є: усний виклад , показ і демонстрація, самостійна робота.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.