Особливості розвитку рухових якостей в похилому віці

У віці за 60 років у чоловіків і 55 років у жінок темпи інволюційних процесів наростають на всіх рівнях і охоплюють практично всі морфофункціональні системи. Активізація дегенеративно-дистрофічних процесів в опорно-руховому апараті супроводиться обмеженням рухливості в суглобах, зміною постави і зниженням сили. Раніше і виразніше деструктивні зміни відбуваються в ікроножному і передньоберцовому м'язах, потім в м'язах спини і живота, і нарешті, в м'язах рук [А.С.Янковська, 1983]. Зміна топографії сили м'язів пов'язана з їх неоднаковою функціональною активністю. Більш активні м'язи, такі як згиначі рук і разгиначі ніг менше схильні до процесів інволюції.

Регрес кардіореспіраторної функції виражається в збільшенні артеріального і пульсового тиску з одночасним зниженням величин ударного і хвилинного об'ємів крові. Гіршає і стійкість організму до гіпоксії. Час затримки дихання у осіб старших за 55 років менше, рівень насичення крові киснем падає більш стрімко, компенсаторні реакції виражені яскравіше, відновний період розтягнуться. Аналогічним чином реагує організм людей похилого віку і на рухову гіпоксію: періоди впрацювання і відновлення розтягнуті у часі, після роботи відмічається значна напруженість вегетативних функцій.

З боку ЦНС спостерігається послаблення сили і рухливості нервових процесів, особливо внутрішнього гальмування. Цесповільнює утворення рухового стереотипу і подовжує латентний період реакції у відповідь. За період від 50-60 до 61-70 років має місце найбільш значне в порівнянні з попередніми віковими групами погіршення показників латентного періоду і швидкості окремих рухів. Найбільш помітне це зниження в тих рухах, в яких в молодому віці показувалися кращі результати: в згинанні і розгинанні пальця і кисті, підошвовому і тильному згинанні стопи і передпліччя. Істотно знижується темп рухів, їх точність за силовими і просторовими характеристиками. Повільно засвоюються ритми нових рухів, важко удосконалюються швидкість і спритність.

Причини регресу функцій полягають в зниженні ефективності центральної регуляції, біохімічних і біомеханічних перебудовах м’язових волокон. Загалом, для періоду старіння характерне зниження здатності до швидкого переходу від гальмування до збудження, зменшення функціональної лабільності всіх збудливих систем організму і закономірне падіння швидкісно-силових і координаційних здібностей. Навпаки, загальна витривалість, як здатність організму до тривалої роботи помірної потужності, завдяки резистентності коркових центрів і узгодженості вегетативних систем, зберігається на достатньому рівні. Наприклад, на фоні різкого зниження сили м'язів найбільші значення статичної витривалості до локальних навантажень на рівні 1/2 і 1/3 максимальних довільних сили зареєстровані саме у жінок у віці 55-60 років [Е.Г. Городніченко, 1996]. Ця особливість дозволяє включати в заняття жінок похилого віку статичні локальні навантаження на рівні 60-70 максимальної довільної сили. Цілком доступні людям похилого віку і динамічні аеробні навантаження середньої потужності. Так, наприклад, чоловіки у віці 60-75 років здатні виконувати роботу на рівні індивідуального ПАНО (60 % МПК) протягом 45 хв. [О.В. Коркушко зі співавт., 1995]. Значний (30-40 %) приріст МПК у чоловіків і жінок у віці 60-70 років під впливом систематичних аеробний навантажень відмічають Wi1mоге. J.Н. [1974], Соldman еt а1 [1977], V.Hollman (1985), Л.Я.Іващенко (1988). Ці дослідження підтверджують ефективність і необхідність тренування аеробної функції в похилому віці.

Здатність зберігати рухову активність в цьому віці пов'язана зі специфічним механізмом регуляції м’язової діяльності: при втомі, що недалеко зайшла ця діяльність уривається, і тим самим забезпечується більш довершена, ніж у молодих людей, організація режиму праці і відпочинку (табл. 5.).

Таблиця 5

Середні показники працездатності і відновлюючої дії відпочинку

в людей різного віку [І.В.Муравов, 1990]

Вік, років	Працездатність, Дж	Відновлююча дія відпочинку, %
20-29	629,6	56,4
50-59	513,9	60,8
60-69	477,6	62,1
70-79	431,4	64,3
80-89	378,7	67,4

Виходячи зцієї концепції, процес фізичної підготовки людей похилого віку повинен бути, насамперед, орієнтованим на стабілізацію темпів старіння кисневотранспортної системи, і особливо механізмів кардіогемодинаміки. Для цього придатні спортивні вправи циклічного характеру в режимі середньої і малої інтенсивності. З усіх циклічних локомоцій ходьба і плавання є найбільш доступними і оптимальними засобами розвитку аеробний функції у людей похилого віку. Інтенсивність ходьби (30-40 хв.) повинна знаходитися на рівні 60-65 % індивідуального МПК, а заняття плаванням викликати реакцію організму на рівні ЧСС рівному 130 уд/хв. Медичний комітет Міжнародної федерації плавання рекомендує чоловікам і жінкам у віці 61-70 років пропливати 500-600 м без урахування часу. При тренуванні аеробних здібностей не треба широко практикувати метод змагань для підвищення емоційного фону занять. Умови змагань спричиняють напруження сердечно-судинної системи, а в поєднанні з м’язовою роботою можуть вивести організм людини похилого віку за межі належного фізіологічного режиму. Для розвитку анаеробної витривалості придатні елементи баскетболу, рухливої гри, футбол, бігові вправи, ходьба у високому темпі і естафети. Кращим методом вдосконалення аеробних можливостей в цьому віці буде рівномірний; анаеробних - повторний.

Практикою масових форм фізичної культури доведена доцільність застосування для осіб похилого віку вправ, пов'язаних з нахилами і обертанням тулуба, зміною положення тіла в просторі, раптовою зміною напряму руху і т.п. Ці рухи не тільки підтримують рівень спритності, але і підвищують стійкість гемодинамічних механізмів до швидкої зміни пози. Це має важливе значення для адаптації осіб похилого віку до навколишнього середовища.

Процес вдосконалення спритності повинен бути орієнтований на підтримку і придбання життєво важливих навичок. Нарівні з приведеними раніше засобами рекомендується подолання різних (нескладних) перешкод, біг "змійкою", ходьба по гімнастичній лавці, жонглювання м'ячами, вправи з гімнастичною палицею і т.п. Тренувальний процес зміцнення навичок і утворення нових повинен враховувати знижені можливості кори головного мозку до формування рухового стереотипу. Нетреба пропонувати особам, що займається складні за структурою рухи обмежені часом.

Найбільші темпи зниження швидкості одиночних рухів властиві м'язам рук і гомілки. Тому тренувальний процес повинен охоплювати в основному саме ці м’язові групи. Передачі м'яча з використанням змагальних моментів, дрібочучий біг і інші будуть цілком адекватними для осіб похилого віку. Для підтримки рівня швидкості в інших суглобах придатні засоби, рекомендовані для більш молодих вікових груп. Ці засоби повинні бути суворо дозовані за часом і інтенсивністю.

"Вибухову" силу ніг добре тренують стрибки поштовхом двох ніг з місця, застрибування на снаряди, короткочасний біг з опором, присідання в максимальному темпі з невеликими обтяженнями і т.п. Для м'язів живота будуть корисними нахили назад і в сторони, рухи ногами в положенні сидячи, метання набивних м'ячів ногами, долання опору партнера або амортизатора. Незважаючи на те, що арсенал засобів і вправ для зміцнення цих м'язів вельми різноманітний, домінуючим чинником залишаються режими їх використання, стосовно до конкретного випадку це величина обтяження (опору) і час його дії. Наприклад, вправа в піднятті і опусканні тулуба 20-30 разів в середньому темпі буде розвивати динамічну силову витривалість; з субмаксимальним обтяженням - абсолютну силу; утримання тулуба під певним кутом більше за 20 з - статичну витривалість. Найбільш прийнятним методом розвитку силових здібностей у людей похилого віку є метод повторних зусиль.

Особливості процесів гемодинаміки в похилому віці виключають застосування ізометричних вправ для розвитку абсолютної сили. При розвиткові гнучкості, потрібно приділяти особливу увагу рухливості шийного відділу хребта, плечових і ліктевих суглобів. Обертальні і інші рухи в цихсуглобах перешкоджають розвитку вікових змін кістково-вязового апарату.

З урахуванням викладених закономірностей процес оздоровчого тренування для людей похилого віку повинен містити наступні навантаження: 15% - для розвитку швидкості і динамічної сили; 12% - спритність; 8% - анаэробной витривалості; 42% - аеробної продуктивності; 8% - силової статичної і динамічної витривалості. Оптимальними тестами для оцінки рухової підготовленості чоловіків і жінок старших за 60 (55) років будуть тести рекомендовані для попередньої вікової групи.

Достатньо висока працездатність осіб похилого віку зберігається завдяки механізму, що формується в процесы старіння - вітаукта ( Vita- життя і аuсtum - тривалий). Цей механізм забезпечує протилежній віковому регресу процес стимуляції функцій людей похилого віку [В.В.Фролькіс зі співавт., 1986], гальмуваны природного ходу старіння. Оптимальним засобом досягнення цієї мети є підвищена рухова активність.

До теперішнього часу накопичений величезний фактичний матеріал, що свідчить про позитивний вплив оптимального фізичного тренування на організм старіючої людини. М’язове тренування затримує атеросклеротичні зміни судин, поліпшує скорочувальну функцію серця, нормалізує функцію згущуючої і антизвертувальної систем крові, підвищує її кисневу місткість, вдосконалює механізми зовнішнього і тканинного дихання, зберігає на оптимальному рівні функціональні можливості рухового апарату, інтенсифікує рівень метаболізму, підвищує неспецифічну стійкість організму і попереджує розвиток старечих захворювань. Оптимально-максимальні фізичні навантаження призводять до структурно-функціональних перебудов на всіх рівнях - від організмового до клітинного: розвивається гіпертрофія міокарду і скелетної мускулатури, прискорюються пластичні і обмінні процеси, активується функція симпатоадреналової системи, зростає значення холінергічних механізмів в регуляції систем енергозабезпечення. Становлення холінергічного механізму супроводиться феноменом "економізації" функцій в спокої і збільшенням їх діапазону при м’язовій роботі. Систематичні фізичні навантаження позитивно впливають на нейродинаміку, викликаючи зсув уповільненого альфа-ритму у бік більш частих біоритмів і розширюючи діапазон засвоєння світлових і звукових подразнень. Тим самим створюється нейродинамічна база для засвоєння нових, не складних за біомеханічною структурою рухів [Р.Е. Мотилянська, 1990].

При систематичному і адекватному тренуванні в організмі людей похилого віку формується широкий спектр пристосувальних реакцій у вигляді багатокомпонентної функціональної системи. Рівень цієї системи забезпечує ефективність життєдіяльності людини похилого віку і стійкість організму до впливу різних стресорів. "Перехресна" адаптація в цьому віці досягається завдяки генералізованості тренувального ефекту, коли будь-яке, навіть малоінтенсивне навантаження, торкається механізмів, що забезпечують розвиток всіх рухових якостей. Цей ефект відсутній у молодих людей, а у осіб похилого віку виникає внаслідок систематичного тренування [Л.Я. Іващенко, 1986). Особливості адаптивних реакцій організму людей похилого віку на фізичні навантаження потрібно враховувати при розробці тренувальних програм корекції їх фізичного стану.

Фізичні тренування, природно, не змінять ходу інволюційних процесів, але затримають їх розвиток і тим самим забезпечать якісно інший рівень життя людини похилого віку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості розвитку рухових якостей в перший період зрілого віку	\|	Законодавчі основи фізичного виховання дорослого населення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.