Відмінність злочину від інших правопорушень та аморальних проступків.

Злочин – не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових тощо. Питання це не лише теоретичне: той або інший вид правопорушень тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має велике практичне значення не лише для охорони суспільних відносин, але й для захисту прав осіб, що їх вчинили.

Розмежування злочинів та незлочинних правопорушень відбувається за такими основними критеріями: 1) за об’єктом; 2) за суспільною небезпечністю; 3) за видом протиправності.

1. За об’єктом. Об’єктами злочинів визнаються такі суспільні відносини, які в інших галузях права не зустрічаються або в силу їх особливої цінності (наприклад, об’єкти злочинів проти основ національної безпеки України, проти життя та здоров’я особи, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку), або великої кількості кримінально-правових відносин. Тому державна зрада, вбивство, тяжке тілесне ушкодження можуть вважатися лише злочинами. Посягання ж на інші об’єкти, наприклад, власність, громадський порядок, господарську діяльність, можуть бути як злочинами, так і адміністративними правопорушеннями. Однак у цих випадках їх правову природу визначають тяжкість шкоди, небезпечність способів, форма і ступінь вини, мотиви, мета, повторність та інші ознаки. Так, наприклад, ст. 164 КпАП передбачає відповідальність за “заняття господарською діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачене законом”, а стаття 202 КК визнає це діяння злочином, якщо воно було пов’язане з отриманням особою доходу у великих розмірах.

2. За суспільною небезпечністю. Злочини, як було вказано вище, характеризуються такою ознакою як суспільна небезпечність. Тому в кримінальному праві обґрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, що має бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Однак щодо питання, яким чином вона виконує цю розмежувальну функцію, серед науковців немає єдності.

Існують два різних підходи до вирішення цього питання. Одні юристи, відмежовуючи злочин від інших правопорушень, вважають, що лише злочин має суспільну небезпечність, що це специфічна соціальна властивість лише злочину. Інші правопорушення не є суспільне небезпечними: їм притаманна лише така властивість, як суспільна шкідливість. Тобто відповідно до такої точки зору має місце якісна різниця в соціальній природі злочину й інших правопорушень: злочин за своєю природою – це суспільне небезпечне діяння, а іншим правопорушенням така соціальна властивість не притаманна, бони є лише суспільне шкідливими, тобто здатні заподіювати шкоду окремим державним, суспільним, особистим інтересам. Таким чином, відповідно до цієї точки зору, злочин та інші правопорушення – якісно самостійні види правопорушень не лише за правовою природою, ознакою протиправності, але й за їх соціальним змістом – матеріальною ознакою.

Інша точка зору виходить з єдності соціальної природи всіх правопорушень – їх суспільної небезпечності. Тому відмінність між злочином та іншими правопорушеннями визначають за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину виявляється саме в підвищеному ступені суспільної небезпечності: він завжди є більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення. А тому відмінність злочину від інших правопорушень відрізняється кількісною, а не якісною характеристикою.

Така точка зору є більш обгрунтованою, оскільки будь-яке правопорушення заподіює шкоду (чи містить у собі загрозу заподіяння шкоди) певним суспільним відносинам, що й визначає його соціальну і правову природу як правопорушення. Але ступінь суспільної небезпечності різних видів правопорушень різна, а злочини в системі правопорушень – найбільш небезпечні. Це обумовлено і важливістю об’єкта, посягання на який визнається злочином, і характером і тяжкістю шкоди, способом вчинення діяння, формою і ступенем вини, мотивами і метою, а також всіма іншими об’єктивними і суб’єктивними його ознаками. Такий висновок підтверджується порівняльним аналізом злочинів та інших правопорушень, зокрема найбільш близьких до злочинів адміністративних деліктів.

3. За видом протиправності. Нарешті, остання розмежувальна ознака – вид протиправності. Злочини завжди забороняються тільки кримінальним законом. Незлочинні правопорушення регулюються сімейним, трудовим, адміністративним, цивільним та іншим законодавством. За вчинення злочину до особи застосовується кримінальне покарання з подальшою судимістю, а за вчинення інших правопорушень застосовуються менш суворі заходи впливу, які не тягнуть судимості. Зокрема, виправні роботи є і видом покарання, і адміністративним стягненням Однак відрізняються їхні строки. Виправні роботи як вид покарання призначається у межах від шести місяців до двох років, а як адміністративне правопорушення – не можуть перевищувати двох місяців. Штрафні санкції і відшкодування шкоди у цивільному праві можуть бути і більш значними ніж розмір штрафу як виду кримінального покарання. Але за ознакою судимості і тут відбувається чітке розмежування.

Необхідність визначення критеріїв розмежування злочинів та інших правопорушень виникає за наявності суміжних правопорушень, які належать до різних галузей права, але які посягають на один об’єкт. Ступінь суспільної небезпечності у випадку, коли вони є суміжними, є основним критерієм, який відрізняє злочин від інших правопорушень.

Злочини, суміжні з адміністративними правопорушеннями, посягають в основному на такі суспільні відносини, як авторитет органів державної влади, громадський порядок, громадська безпека, довкілля. У кримінальному та адміністративними законодавстві є так звані “норми-близнюки”, які досить тяжко відмежувати. Зокрема, норми, вміщені у розділі XIV Особливої частини КК “Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації”, мають майже ідентичні аналоги у КпАП. У зв’язку з цим законодавець виключив з КК ст. 331 “Незаконне перетинання державного кордону України”, а тому за такі діяння буде наставати тільки адміністративна відповідальність (ст. 204¹ КпАП).

Потреба у розмежуванні злочинів та дисциплінарних проступків проявляється найчастіше при вчиненні злочинів у сфері службової діяльності.

Між злочинами і аморальними проступками існує таке співвідношення: будь-який злочин є аморальним, але не навпаки. Моральні норми є своєрідною межею норм про злочини, а тому іноді вони використовуються при тлумаченні законів у правозастосовній практиці і є орієнтиром для законодавця при криміналізації та декриміналізації діянь.

Злочин та аморальний проступок відрізняються за об’єктом порушення, суспільною небезпечністю та протиправністю.

Об’єкти аморальних проступків значно ширші ніж об’єкти злочинів. Є такі форми міжособистісних відносин, які регулюються виключно нормами моралі, наприклад, кохання, дружба.

Злочин завжди є діянням. Аморальною може визнаватися не лише поведінка, але і спосіб думок, їх висловлювання.

Аморальні проступки завжди менш антисоціальні, ніж злочини. Як правило, шкода від аморальних проступків має соціально-психологічний зміст: приниження честі та гідності особи тощо. Суміжними з аморальними проступками є деякі злочини, що вміщені у розділі ХІІ Особливої частини КК “Злочини проти громадського порядку та моральності”: ст. 297 КК “Наруга над могилою”, ст. 298 КК “Нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури”, ст. 299 КК “Жорстоке поводження з тваринами”, ст. 300 “Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості”, ст. 301 КК “Ввезення, виготовлення і розповсюдження порнографічних предметів”, ст. 302 “Створення або утримання місць розпусти і звідництво”, ст. 303 “Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією”, ст. 304 КК “Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність”. Досить тяжко провести межу між відповідним злочином і аморальним проступком.

Злочини заборонені кримінальним законом, а аморальні проступки взагалі не врегульовані правовими нормами. Норми моралі можуть бути усними (наприклад, звичаї) та письмовими (наприклад, клятва Гіппократа – кодекс лікарської етики, етичний кодекс працівника міліції).

Принципи кримінального законодавства увібрали в себе основні моральні постулати, які вироблені людством за його багатовікову історію.

Література до теми:

1. Герцензон А.А. Понятие преступления в советском уголовном праве. – М., 1955.

2. Даньшин И.Н. Понятие преступления. – М., 1948.

3. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Х., 1983.

4. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М, 1969.

5. Ляпунов Ю.И. Общественная опасность деяния как универсальная категория советского уголовного права. – М., 1989.

6. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К., 1999.

7. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М., 1961.

8. Сахаров А.Б. Понятие преступления по советскому уголовному праву. – М., 1973.

9. Фефелов П.А. Общественная опасность преступного деяния и основание уголовной ответственности: основные методологические проблемы.– М., 1972.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття злочину та його ознаки	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.