• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Типологія політичних систем. Політична модернізація.

Політична система суспільства - це сукупність взаємозв'язаних і взаємозалежних політичних інституцій та організацій, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.

Існують також інші визначення структури політичної системи суспільства. Їі становлять такі елементи як:

• політична, державна влада;
• політичні відносини;
• політична організація суспільства;
• політична культура.

Інколи структуру системи визначають через політичні інститути з огляду на те, що саме вони організують політичне життя.

Політичні інститути - це певні політичні установи (сукупність політичних партій, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та ін.), що визначають спільність людей, які мають особливі повноваження і виконують спеціальні функції в політичному житті суспільства (військові комітети, комісії), певної діяльності (президентське правління).

Специфіка політичних інститутів полягає в тому, що вони майже завжди узаконені і діяльність їх регламентована відповідними законами, рішеннями і іншими юридичними актами. Кожний з політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає соціальну спільність, шар, групу, спеціалізовану на її виконанні; політичні норми, регулюючі відносини всередині політичної системи суспільства і між ними, а також між політичними і неполітичними інститутами; матеріальні засоби, необхідні для досягнення поставленої мети.

Держава - основний політичний інститут, що організує, спрямовує і контролює спільну діяльність і стосунки, відносини людей, суспільних груп, класів, асоціацій, груп інтересів. Це політична форма організації суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфер, культури. Вона покликана захищати інтереси людей певної території і регулювати з допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи за необхідності спеціальні органи примусу. У внутрішній структурі держава поступово створює особливу соціальну верству, що безпосередньо здійснює державні функції, світську політику.

Політичні партії представляють інтереси соціальних груп і ставлять метою реалізацію їх інтересів шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.

Групи інтересів - найрізноманітніші, організовані групи, спільності людей (профспілки, молодіжні і жіночі рухи, творчі союзи і об'єднання, етнічні і релігійні спільності, організації ветеранів війни, асоціації підприємців і фермерів та ін.).

Політичні інститути забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної діяльності в суспільстві, збереження ідентичності політичної спільності, незважаючи на зміну її складу, посилюють соціальні зв'язки і внутрішньогрупову згуртованість, здійснюють контроль за політичною поведінкою своїх членів, заохочуючи бажане і припиняючи відхилення від норм поведінки.

Крім функцій, які виникають з концепцій америкнських вчених вітчизняні дослідники виокремлюють ще й наступні:

1. Функція забезпечення цілісності громадянського суспільства.
2. Владно-політична функція.
3. Функція народної, національної інтеграції.
4. Функція управління. організації, а саме функціонування як самоціль.
5. Функція відтворення політичного життя.
6. Функція демократизації життєдіяльності суспільства.
7. Функція організації й упорядкованості політичного життя.
8. Функція консолідації соціально-політичних сил.
9. Функція соціально-політичної модернізації.
10. Функція стабілізації соціально-політичного життя (див. детальніше про зміст цих функцій).

Існує інша класифікація функцій політичної системи. За нею політична система виконує 3 головних функції:

1. політичне цілепокладання;
2. владно-політична інтеграція суспільства;
3. регулювання режиму соціально-політичної діяльності

а також мобілізаційну, дистрибутивну функції і функцію легітимації (див. детальніше про зміст цих функцій).

Найрізноманітніші політичні системи можна класифікувати за принциповими, корінними ознаками.

Існує три головні моделі політичних систем:

1. командна;
2. змагальна;
3. соціо-примирлива.

Кожна з цих моделей політичної системи може мати багато модифікацій і не існує в абсолютно "чистому" вигляді.

Командна політична система характеризується такими ознаками:

• інтеграція, фактичне об'єднання всіх структур не шляхом відносин боротьби і співробітництва, що складаються природно, поступово, а на основі бюрократичної централізації "зверху" навколо одного центру;
• прийняття центром рішень;
• ліквідація автономії центрів у прийнятті рішень на місцях;
• протистояння політичному плюралізму;
• командний стиль управління всіма сферами суспільного життя;
• панування адміністрування у вирішенні всіх політичних проблем, усунення політичної опозиції;
• виняткова роль партійне-державного лідера, що відображається тією чи іншою мірою у культі його особи;
• приниження політичного значення громадянина, обмеження його прав і свобод;
• зовнішня і внутрішня безконтрольність політичних інституцій; відсутність розподілу влади; стримування способів саморегуляції суспільного організму; ставка переважно на силові, примусові методи;
• поширення політичної демагогії про захист інтересів народу; створення номенклатури (теократичної, королівської, військової або партійно-державної), яка побудована на принципах напівфеодальних рангів з відповідним матеріальним та іншим забезпеченням за рахунок суспільства;
• відкрите насильство, яке набирає форми відкритих тиранічних режимів.

Командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, через панування тиранів Греції, імператорів Риму, феодальних абсолютних монархів до сучасних авторитарних, тоталітарних систем. Різновидами тоталітаризму відповідно до панівної їх ідеологи є комунізм, фашизм і націонал-соціалізм. Командні системи ще існують в Африці, Азії та інших країнах. Історично доведено, що хоча на певних етапах розвитку суспільства командні системи можуть бути добре пристосовані для виконання проміжних завдань, проте у кінцевому підсумку вони є гальмом суспільного прогресу. Відомо, що так звані соціалістичні країни, лідери яких заявляли світові про гігантські успіхи, дедалі більше відставали від розвинених країн Заходу навіть у найбільш, здавалося б, благополучні часи їхнього існування.

Змагальна політична система має такі типологічні ознаки:

• політичний плюралізм;
• наявність механізму впливу на державну владу різних центрів прийняття політичних рішень через "групи тиску", що інституційно відокремлені й змагаються між собою;
• наявність багатьох центрів прийняття політичних рішень;
• визнання рівності й гарантій прав людини й об'єднань громадян;
• примус не виключається, але не є прямим, основним методом в управлінні;
• зв'язок політичної системи і саморегуляції суспільства у сфері економіки, соціальних відносин, духовного життя та ін.;
• захист конституційного ладу, його правових засад;
• ставлення до права як до цінності та ін.

Змагальна політична система існувала у деяких рабовласницьких державах (наприклад, Афіни), феодальних містах-державах (російський Новгород, Дубровник на Адріатиці, ганзейські міста-держави узбережжя Балтійського моря). Утвердження цієї системи найбільш яскраво виявило себе за капіталізму з його постулатами вільної конкуренції, вільного товарообміну, природних прав людини. Змагальна політична система Італії, Іспанії, Португалії, Греції та інших країн продемонструвала свої позитивні сторони і висвітлила проблеми їхнього розвитку. Змагальна політична система може добре функціонувати за умов стабільного суспільства як єдиного соціального організму.

Соціопримирлива політична система має такі ознаки:

• висунення на перший план соціальних проблем у змаганні за утвердження політичних цілей і завдань;
• використання компромісів у вирішенні політичних та інших проблем;
• розгляд командних методів протиборства як великих затрат економічних, духовних та людських ресурсів;
• професіоналізм політичного управління;
• утвердження політичного плюралізму, що передбачає певні обмеження панівних сил, груп, які змагаються на ґрунті поступок, консенсусу, добровільних узгоджень сторін;
• високий рівень політичної культури;
• прагнення до утвердження соціального миру, соціальної справедливості, служіння їм;
• уведення певних обмежень щодо власності, розподілу доходів, свободи договору (насамперед на продаж робочої сили) з метою досягнення соціального миру;
• поступове і постійне здійснення соціальних програм;
• високий рівень захисту прав людини; політична безконфліктність; саморегульованість та ін.

Примітивні форми соціопримирливої системи знаходимо в історичному минулому. Однак справжня соціопримирлива система складається лише в умовах високого рівня економічного розвитку, зміцнюється в процесі переходу людства від конфронтації до співробітництва, від протиборства до створення єдиної нової цивілізації.

Типи політичних систем неоднаково проявляли себе у конкретному часі й історичному просторі. Людство завжди замислювалось над проблемами ефективності їхнього функціонування. Говорити про історичну життєздатність названих вище типів політичних систем у сучасному, цивілізованому світі можна, виходячи з певних індикаторів ефективності.

Індикаторами ефективності політичної системи є загальнолюдські цінності: суспільний прогрес; демократія; політичні права й свободи людини; соціальна справедливість; людський вимір політики; всебічний розвиток особи. Звичайно, кількість таких індикаторів можна розширити або ж названі розкласти на складові. Всі вони визначають ефективність функціонування політичної системи.

Моделі політичної системи в залежності від особливостей політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів запропонував Габріель Алмонд. Він поділив їх на чотири типи:

• англо-американський (Канада, США, Великобританія, Австралія);
• континентально-європейський тип (Франція, Німеччина):
• доіндустріальний (частково індустріальний) - Африка і Латинська Америка;
• тоталітарний тип (Кітай, Північна Корея, В'єтнам, Куба).

Політична модернізація є однією з функцій політичної системи. На кожному історичному етапі свого розвитку суспільство ставить за мету соціальну модернізацію. Для країн посткомуністичного суспільства це означає швидкий рух до сучасних цивілізованих структур, високого рівня життя. А цього можна досягти на основі нових технологій і зрілих політичних відносин. Суспільство, для якого характерним є процес модернізації, здійснює відтворення на органічній новації, а не на тенденції розриву або руйнування попередніх організацій. Воно прагне до збалансованості, гармонії економічної, політичної, правової та інших систем, а також їхніх внутрішніх елементів.

Читайте також:

1. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
2. Англійці Вільям Стенлі Джевонс (1835–1882) та Альфред Маршалл (1842–1924), замість терміна ”політична економія”, вводять нейтральний термін “economics“.
3. Аудит інформаційних систем.
4. Вибори, їх класифікація та особливості при різних політичних режимах.
5. Вибори, їх класифікація та особливості при різних політичних режимах.
6. Виникнення Народного Руху України за перебудову. Роль цієї організації у розвиткові політичних подій в республіці протягом 1989-1991 р.
7. Вироблення політичних напрямів
8. Генеза політичних ідей на початку – наприкінці ХХ ст. Формування політології як самостійної галузі та загальної системи соціальних і гуманітарних наук.
9. Геополітична структура сучасного світу.
10. Грошова система та її елементи. Основні типи грошових систем.
11. Грошова система та її елементи. Основні тити грошових систем.
12. Держава- політична організація даного суспільства (країни) з певним режимом влади і органами управління.

Переглядів: 554