• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Геополітична структура сучасного світу.

План

Тема 14. Значення геополітики в забезпеченні національної безпеки.

1. Геополітична структура сучасного світу.

2. Поняття геополітичної безпеки

3. Загальна характеристика України як суб'єкта геополітики

4. Проблеми міжнародно правового регулювання глобальної геополітики.

5. Правові основи забезпечення національної безпеки України в геополітичній сфері.

Поширення процесу глобалізації та злам бі­полярної міжнародної системи певним чи­ном збіглися в часі, що дало підстави прихильникам мондіалізму говорити про початок творення єдиного світу. Більшість із них пророкують, що першість у цьому процесі буде за США, які з кінця 80-х років XX ст. панують і в економічній, і в політичній сферах.

Протягом лише одного сторіччя США під впливом внут­рішніх змін та динамічного розвитку міжнародних подій з держа­ви, відносно ізольованої в Західній півкулі, трансформувалася в державу світового масштабу за розмахом інтересів і впливу, в пер­шу справді глобальну державу.

"Дебютом" США на світовій арені можна вважати іспано-американську війну 1898 p., результатом якої було захоплення Філіппін, Пуерто-Рико та Ґуаму і перетворення Куби фактично у власну колонію. Вже на початок Першої світової війни ВНП США становив 33% світового, такий чином Велика Британія бу­ла позбавлена ролі провідної індустріальної держави світу. Аме­риканські політичні інститути і вільна ринкова економіка ство­рили безпрецедентні можливості для амбіційних, неупереджених винахідників; національна культура унікальним чином сприяла економічному розвиткові. Все це забезпечувало експансію націо­нальної могутності.

Європейська ера у світовій політиці підійшла до завершення в ході Другої світової війни. Замість єдиної глобальної євро­пейської держави, якою б могла стати Німеччина в разі перемо­ги, спадкоємцями незавершеної суперечки за світове лідерство стали два неєвропейські агенти — США га СРСР. Наступні 50 ро­ків ознаменувалися боротьбою провідної військово-морської держави — США і найбільшої суходільної — СРСР.

Політична життєздатність, ідеологічна гнучкість, динамізм економіки і привабливість культурних цінностей стали вирішальними факторами на шляху США до вершини світової політики.

За 3. Бжезінським, США і нині належать провідні позиції в чотирьох головних галузях світової влади:

- у військовій сфері вони володіють безпрецедентними глобальними можливостями розгортання;

- у галузі економіки залишаються основною рушійною силою світового розвитку, незважаючи на конкуренцію в деяких сферах з Японією, Німеччиною та Великою Британією;

- в технологічному відношенні вони зберегли абсолютне лідер­ство в передових галузях науки та техніки;

- незважаючи на деяку примітивність, американська культура набула світового поширення і є доволі популярною, особливо серед молоді.

Саме це робить США єдиною супердержавою. Період їх не­подільної влади залежатиме від багатьох внутрішніх та зовнішніх факторів, і передовсім від ситуації в Євразії.

Отже, злам біполярного світу наприкінці XX ст. вивів на вер­шину світової політики США, однак це не сприяло стабілізації гло­бальної політичної ситуації. Однополюсний світ не може існувати довго. США — справжній лідер чи гегемон? Як їм зберегти своє становище і нейтралізувати ймовірного суперника? Хто буде цим суперником? Ці та багато інших запитань нині дуже актуальні.

Оскільки деякі моменти зовнішньої політики США не мають підтримки навіть серед нинішніх союзників (невизнання ролі ба­гатьох міжнародних організацій, відмова від підписання угоди про заборону протипіхотних мін, збереження смертної кари, не­участь у конференції ООН з проблем расизму тощо, іракська кампанія), то в перспективі можлива поява домінуючої в Євразії й антагоністичної США держави. Глобальна першість США без­посередньо залежатиме від того, наскільки довго й ефективно зберігатиметься їх зверхність у Євразії.

На нинішньому етапі політика більшою мірою, ніж будь-ко­ли, залежить від економіки (основна теза геоекономіки). Супут­ня глобалізації хвиля активного впровадження демократичних стандартів, ідейного плюралізму та багатопартійності наприкінці 80-х — на початку 90-х років охопила всі континенти. Лише по­одинокі держави "утрималися" від загальної демократизації і є на сьогодні головними об'єктами ідеологічного чи військового пре­сингу з боку США та їхніх союзників (Ірак, Іран, Судан, Аф­ганістан, Лівія, Куба, Білорусь, КНДР та ін.). Як писав І. Райо­не в "Геополітиці хаосу" (2001): "Мабуть, унаслідок того, що політики погоджуються віднині підкорятися пануванню економіки і диктатурі ринку, демократичні режими безперешкодно поширилися по планеті". Без сумнівів, економічні процеси відіграють провідну роль, однак на розстановку сил у міжнародній політиці впливає і безліч інших параметрів природно-історичного та суспільно-історичного характеру, в тому числі військова могутність, і всі їх необхідно розглядати в комплексі.

Ієрархічна система світовлаштування, що прийшла на зміну біполярній, здавалося б, найбільшою мірою може забезпечити стабільність міжнародного життя. І справді, припинилися периферійні конфлікти між двома світовими системами. Більшість збройних конфліктів початку XXI ст. — це внутрішні конфлікти, з в яких центральній владі держави протистоїть етнічна, соціальна чи релігійна група власного населення (Боснія та Герцеговина, Велика Британія, Іспанія, Мексика, Судан, Китай, Ліберія, Руанда, ДР Конго, Молдова, Росія тощо).

Однак "жорстке" (військове) протистояння змінилося "м'яким" (торгівля, фінанси, міг рація населення, розрив між багатими та бідними). Замість чітко означених супротивників за біполярної системи світ отримав не­безпеку екологічної катастрофи, міжнародні терористичні та мафіозні угруповання тощо. Крім того, нині відсутні загально­прийняті правила гри на світовій арені. Одночасно діють супе­речливі настанови, що посилюють ситуацію невизначеності та конфліктності.

За висловом І. Рамоне, "Земля - вільне поле для завойов­ників". Однак якщо починаючи з XV ст. головними суб'єктами завойовництва були суверенні держави, то нині поряд з ними ак­тивно діють нові актори: транснаціональні компанії, міжнародні економічні, фінансові, мафіозні організації і навіть окремі особи, та й завоювання відбувається не військовою силою.

Не до кінця усвідомленими залишаються і наслідки зламу протистояння по осі "Схід - Захід", серед яких В. Колосов, вис­тупаючи на конференції "Геополітичні та геоекономічні пробле­ми Росії", зазначав такі:

• геополітична структура світу ускладнилася. На політичній сцені виникли нові центри сили. Інтернаціоналізація світово­го господарства робить світ більш однорідним, космополітич­ним, однак породжує й жорстку реакцію у вигляді націо­налізму, сепаратизму, увиразнюючи цивілізаційні й культурні відмінності між країнами і регіонами;

• поставлено під сумнів стабільність усієї системи міжнародних кордонів і поняття територіальної цілісності держави; ядерна зброя як фактор могутності втратила свої позиції, і володіння нею не гарантує миру (формування ядерного клубу: США - 1945, СРСР - 1949. Велика Британія - 1952, Франція - 1960, Китай - 1964, Індія - 1974...); |

• прискорилися деградація одних країн і підвищення статусу інших, формування і перебудова міжнародних союзів. За цих умов багато країн (зокрема країни Центральної Європи) змінюють свої геополітичні коди; s

• набір акторів, що діють на міжнародній арені, значно розширився за рахунок міждержавних блоків, які функціонують на економічній та цивілізаційній основі, етнічних, релігійних та інших неурядових організацій;

• немає міжнародно-правової інфраструктури, адекватної змінам - Рада Безпеки, НАТО, ОБСЄ та інші організації ефективно діяли за умов біполярного світу, але мало пристосовані до сьогодення;

• посилилася взаємозалежність політичних подій на різних gпросторових рівнях, від локального до глобального.

Звичайно, набір принципів та норм міжнародного права за­лежить і від типу міжнародної системи, які динамічно змінюють одна одну протягом існування людства.

Про кругообіг форм правління в державі писав іще Полібій, так само нині можна говорити про зміну типів міжнародної сис­теми: однополюсна —> багатополюсна -+ двополюсна. Реальне фор­мування міжнародних систем одиничного вето та універсальної не є можливим на даному етапі й поки що становить предмет міркувань мондіалістів, фантастів та філософів.

Історія XX ст. яскраво проілюструвала цю аксіому. До Другої світової війни існувала мультиполярна; кінець 40-х — кінець 80-х років — жорстка та гнучка біполярні; з кінця 80-х років, як уже згадувалося, — однополярна. За логікою речей, нині світ пережи­ває етап становлення багатополярної системи і можливої пере-структуризації геополітичної картини світу.

Подібно до В. Колосова про меншу прогнозованість та перед­бачуваність сучасного світу говорить шведський політолог Йоган Ґалтунґ. У своїй гіпотезі "семи паралелей однополярного світового простору" він виділяє сім центрів, що можуть претендувати на глобальну (регіональну) гегемонію:

• США з гегемонією в Західній півкулі та на Середньому Сході й прагненням бути гегемоном гегемонів;

• ЄС, який грає на протистоянні Росія — Туреччина;

• Росія з СНД та, можливо, православно-слов'янськими держа­вами Центральної Європи;

• Туреччина з більш світськими мусульманськими державами;

• Індія та індуїстські держави;

• Китай — поширення впливу як результат "прихованого капі­талізму";

• Японія, якій стане замало економічного лідерства,

Вже нині шість із семи центрів "координуються" США, а в перспективі Й. Ґалтунґ прогнозує можливі геополітичні коаліції: зокрема, США—ЄС—ЦЄ та Росія проти Китай—Японія—Ко­рея—В'єтнам. Такий висновок він робить на основі аналізу про­тистояння чотирьох світів: Перший — Захід, Другий — постсоціалістичні країни, Третій — країни, що не приєдналися, та Чет­вертий — Південно-Східна та Східна Азія. Головна лінія розколу на даному етапі проходить між Першим і Четвертим світами. Можлива ситуація, коли всі сім центрів стануть на шлях боротьби за ринки й сировину, оскільки розвиваються капіталістичним шляхом.

У контексті боротьби за лідерство варто згадати і концепцію геостратегічних агентів та геополітичних центрів З. Бжезінського.

Він вважає, що на даному етапі створити конкуренцію США з будь-яких спонукань — устремління до національної величі, ідеологічної реалізованості, релігійного месіанства чи економічного піднесення — та змінити наявне геополітичне становище можуть лише євразійські геостратегічні агенти. Такими державами 3.Бжезінський визнає Францію, Німеччину, Росію, Китай та Індію.

Ключовими і динамічними геостратегічними агентами в Єв­ропі є Франціята Німеччина, головну мотивацію яких становить образ єдиної Європи, хоч вони розходяться в поглядах на те, наскільки така Європа має бути пов'язана з США. Франція схиль­на брати участь у тактичних маневрах, щоб Росія проявила себе з невигідного боку перед США, а Велика Британія — перед Німеч­чиною, навіть готова піти на франко-німецький альянс. Сфера впливу Франції більше поширена на Середземномор'я, а Німеччи­ни — на Балкани та Центральну Європу.

Неоднозначне ставлення до об'єднання Європи та відданість особливим відносинам зі США перетворили Велику Британію на нікому не цікаву державу в плані серйозних варіантів вибору майбутнього Європи. Лондон чималою мірою сам виключив се­бе з європейської (світової) гри.

Інші держави Європи, більшість з яких є членами НАТО і/або ЄС, приймають провідну роль США або потихеньку шику­ються за Німеччиною та Францією.

Незважаючи на послаблену державність і економічні негараз­ди, Росія залишається геостратегічним агентом. Вона має амбіції, які дедалі відкритіше висловлює. Як тільки Росія відновить свою могутність, то почне впливати на своїх західних та південних сусідів. Багато залежить від того, чи стане вона європейською де­мократією, чи євразійською імперією.

Китай уже є важливою регіональною державою і плекає більш амбітні плани. Гегемонія Китаю, на противагу США, — це гегемонія однієї нації. З відновленням "Великого Китаю" не за­лишиться без уваги і проблема Тайваню, а це, безумовно, впли­не на американські інтереси на Далекому Сході.

Індіябачить себе передусім суперницею Китаю і, звичайно, є найсильнішою державою Південної Азії. Японія як одна з наймогутніших у політичному відношенні держав світу володіє політичним потенціалом держави першого gпорядку. Проте вона його не використовує, а воліє бути під протекцією США. Одна з головних причин цього — давня ворожість континентальних азійців до будь-яких претензій Японії на провідну політичну роль. Однак будь-яка зміна політики КНР чи США здатна відразу ж перетворити Японію на геостратегічного агента. Свої претензії на світове лідерство можуть за сприятливих умов висловити Індонезія, Туреччина та Іран.

На даному етапі жодна з названих держав самостійно не може конкурувати зі США, і тому важливим завданням для геостратегічних агентів є блокування між собою, а для США, відповідно, — у будь-якому разі не допустити таких союзів.

Важливу роль у сучасному світі автор відводить геополітичним центрам. Серед таких у Євразії: Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреччина, Іран.

Українає геополітичним центром тому, що сама її поява допомагає трансформувати Росію. 3. Бжезінський зауважує: "Без України Росія перестає бути Євразійською імперією. Без України Росія все ще може боротися за імперський статус, але тоді вона буде в основному азійською імперською державою і найімовір­ніше втягнеться у виснажливі конфлікти з Середньою Азією". Втрата Україною незалежності автоматично перетворила б на геополітичний центр Польщу, позбавляючи її такої бажаної й без­прецедентної безпеки.

Геополітичні позиції Азербайджанузумовлені енергетичними ресурсами, крім того, якщо він потрапить у сферу впливу Моск­ви, то незалежність Середньої Азії стане фікцією.

Туреччина та Іран прагнуть установити свої сфери впливу в Каспійсько-Середземноморському регіоні, використовуючи втра­ти Росії. З цієї причини їх можна було б вважати геостратегічними агентами, однак значні внутрішні проблеми обмежують їхні зовнішні можливості. Крім того, вони є суперниками і зводять нанівець вплив один одного.

Південна Корея— геополітичний центр Далекого Сходу. її тісні контакти зі США дають останнім змогу відігравати роль щи­та для Японії, а це перешкоджає їй перетворитися на незалежну і могутню військову державу без потужної військової присутності США. Будь-яка зміна статусу Японії є небажаною для США.

Список центрів не є постійним. До нього можна було б дода­ти Тайвань, Таїланд, Узбекистан, Казахстан, Пакистан, а в інших регіонах — Мексику, Венесуелу, Бразилію, Нігерію тощо. Чіткий взаємозв'язок між економікою і політикою просте­жується у визначенні дієвих акторів світової політики канадійцем А. Беттлером.

Єдиним "центром сили" (за Беттлером, зовнішньоекономічний потенціал має перевищувати потенціал конкурента вчетверо) сучасного світу вважаються США. Однак якщо брати до уваги су­марні показники в рамках ЄС, то позиція США не є такою переконливою, а по деяких позиціях вони значно поступаються. США ніби "розчинилися" у глобалізаційних процесах, які, на їхню думку, вони контролюють. Насправді ж поступово втрача­ють здатність орієнтуватися в сучасному світі, Європі ж удалося зберегти національну та культурну ідентичність. Але, на щастя для США, Європа поки що не єдина в політичному відношенні. Серед геоекономічних полюсів (такий полюс відрізняється від інших геоекономічних суб'єктів перевагою власної економічної потуги як мінімум удвоє) автор називає Бразилію, Мексику, Нігерію, Польщу, Південну Африку.

Оригінальні погляди на геополітичну структуру сучасного світу запропонували А. Тойнбі, Дж. Голдстайн, Дж. Модельскі та B.Томпсон, М. Ільїн та ін. Та хоч про яку б модель ішлося в однополярному чи багатополярному світі, автори зосереджують увагу приблизно на одному й тому самому переліку держав.

Важливу інформацію для роздумів може дати моделювання еко­номічної карти майбутнього. За оцінками фахівців, принаймні до середини XXI ст. свої позиції збережуть три основні центри світо­вого господарства: США (НАФТА), ЄС та Східна Азія. Однак у ре­зультаті глобалізації Захід втратить своє лідерство, поступившись новим гігантам Сходу — Японії, Китаю та Індії. За сприятливого збігу обставин зможе відновити вагу Росія, але лише завдяки блоку­ванню з Німеччиною, Китаєм або Індією. Причому, як зазначав C. Коен, "стратегічний альянс Росії з Китаєм або Індією — воісти­ну кошмарний сценарій: регіон, який є по суті центром світу — а це понад 2 млрд. населення — набуває страхітливої потуги Росії. Це буде катастрофа для США".

Звісно, важко передбачити з достатньою часткою ймовір­ності, хто становитиме конкуренцію США, однак слід погодити­ся із 3. Бжезінським, що однополярний світ не може існувати довго і таким[и] конкурентом[ами] обов'язкове буде[уть] євра­зійська[і] держава[и]. Лідерами майбутнього світу можуть стати, як уже зазначалося, Китай, Німеччина, Франція (або в цілому ЄС), Росія, Індія. Серед держав, які прагнуть змінити наявне становище у світі й уже сьогодні є вагомими регіональними лідерами, найчастіше згадуються Туреччина, Іран, Індонезія, Південна Африка, Hireрія, Єгипет, Бразилія, Республіка Корея. За певних обставин свої претензії на політичне лідерство можуть висунути економічно,потужні нині Велика Британія, Японія, Канада, Австралія, які на даному етапі йдуть у фарватері американської політики.

Варто зауважити, що в майбутньому значення "третього світу" та всієї Південної півкулі у світовій політиці зменшиться; «частина державного суверенітету відійде на регіональний «(районний), макрорегіональний (міждержавний) і глобальний рівні. Вся глобальна система стане більш гнучкою: країни од­ночасно входитимуть у різні організації, створені за різними ознаками; підвищиться роль співпраці між окремими частина­ми сусідніх держав. Уже нині, на відміну від ЄС, більшість інтеграційних угруповань дотримується моделі "відкритого регіоналізму".

Принагідно зауважимо, що абсолютна більшість моделей геополітичної структури світу побудовані на принципах взаємодії держав. Однак державний суверенітет підточується і зверху (МВФ, СБ, ГАТТ, СОТ та ін.), і знизу (регіоналізація). Навіть такі важливі функції держави, як валютна та економічна політи­ка, оборона, соціальна сфера, підпадають під прес стандартизації. У світі, де править економіка, більше важелів впливу і можливос­тей контролю над комунікаціями мають транснаціональні корпо­рації з їхніми власними, часто протилежними державним, інтере­сами. Держава як політичний інститут та як економічна система "виводиться з ладу тією мірою, якою вона використовує у влас­них інтересах інфра- і транс-державні спільності, простір функціонування яких більше не пов'язаний з певними тери­торіями". Тому новими і цілком самостійними суб'єктами геополітичної структури світу стали ТНК, а їх протистояння та економічна експансія вже визначають співвідношення сил на регіональному і глобальному рівнях. Якщо взяти до уваги основні макроекономічні показники держав і ТНК, то до зведеної півсотні лідерів входило б 13 ТНК. Серед них такі як General motors, Wall-mart stores, Exxon mobile, Ford motor, Daimler/Chrysler, Мlitsubishi syoji, Mitsui bussan, Toyota motor, General electric, Royal dutch/shell group тощо. Обсяг продажів, наприклад, General motors перевищує ВВП Данії, Греції або Португалії, Exxon mobile та Daimler/Chrysler — Південної Африки чи Польщі, Toyota motor — Єгипту чи Ізраїлю.

Звичайно, в правовому аспекті держава поки що є вищою, а ТНК — підпорядкованою одиницею, тому що діяльність остан­ньої регулюється законами першої. Але, як зазначив Дж. Сорос у своїй книзі "Криза світового капіталізму. Шлях до відкритого суспільства", відбувається зрощування політики та бізнесу. Через домінування приватного інтересу над суспільним ТНК отримали можливість активно лобіювати свої інтереси не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Не маючи законодав­чої ініціативи, вони все ж суттєво впливають на політичні рішен­ня. Процеси глобалізації та лібералізації є нічим іншим, як про­дуктами їхньої діяльності.

Згідно з даними "World investment report" за 2005 р., у 2004 p. 102 держави внесли 271 зміну до законів, що регулюють прямі іноземні інвестиції. З них понад 80% були спрямовані на те, щоб зробити інвестиційний клімат сприятливішим для прямих іно­земних інвестицій (отже, ТНК). На міжнародному рівні кількість двосторонніх інвестиційних угод і договорів про запобігання подвійному оподаткуванню досягла у 2004 р. відповідно 2392 і 2559. Питання про інвестиційну діяльність ТНК було основним на порядку денному 4-ї конференції СОТ на рівні міністрів у Ка­тарі в листопаді 2001 р.

Отже, нині актуальними залишаються інституційна перебудо­ва світу і пошук оптимальних форм контролю над розвитком; відбувається більш жорстка стратифікація держав у економічній та політичній сферах; зміна системи світоустрою з ієрархічної на багатополюсну та біполярну загострює проблему політичного лідерства та правомірності застосування сили. Розглядаючи геополітичну структуру майбутнього світу, не варто залишати поза увагою нових і доволі активних суб'єктів міжнародних відносин. Після геополітичного зламу кінця XX ст. світова система пе­ребуває в пошуку нової рівноваги, оскільки замість певної ста­більності світ на порозі XXI ст. отримав повну невизначеність політичного життя і знову прямує до зміни лідерів.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
4. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
5. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
6. Атомно-кристалічна структура металів
7. Базова алгоритмічна структура
8. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
9. Безцехова виробнича структура.
10. Будова систем: підсистема, елемент, структура, зв'язок.
11. Бухгалтерська оцінка капіталу банку. Структура капіталу
12. Бюджетна структура

Переглядів: 5389