МІСЦЕВА АНЕСТЕЗІЯ, ЇЇ ВИДИ.

III. Післяопераційний період

II. Інтраопераційний період

3. Проведення загальної анестезії

Перед проведенням анестезії медична сестра готує лікарські препарати, апаратуру, анестезіологічний інструментарій, медичну документацію (листок загального знеболювання, який заповнюють під час наркозу), накриває стерильний анестезіологічний та маніпуляційний столи.

Далі анестезіологічна бригада здійснює анестезіологічне забезпечення операції: введення в наркоз, підтримання наркозу, закінчення наркозу.

Після наркозу, при відновленні адекватного самостійного дихання, тонусу м’язів, нормалізації гемодинаміки, хворого переводять до післяопераційної палати. Якщо необхідно залишити хворого на апаратному диханні, його переводять до післяопераційної палати з ендотрахеальною трубкою в трахеї і там підключають до апарата ПІВЛ.

4. Ведення раннього післяопераційного періоду

У ранній післяопераційний період слідкують за параметрами життєдіяльності хворого.

Проведення загальної анестезії має бути ретельно підготовлене, адже будь-яка анестезія може спричинити тяжкі ускладнення

Місцева анестезія — це тимчасова локальна втрата чутливості тканин, яка створена штучно за допомогою місцевоанестезійних засобів .

Місцевоанестезійні засоби — це лікарські препарати, які блокують імпульси з больових рецепторів або блокують проведення цих імпульсів.

В анестезіологічній практиці застосовують такі види місцевої анестезії:

• поверхневу (термінальну);

• інфільтраційну;

• провідникову;

• спинномозкову (спінальну, субарахноїдальну);

• епідуральну.

Поверхневу (термінальну) анестезію проводять шляхом змазування або зрошування слизових оболонок.

Інфільтраційну анестезію — через пошарове просочування анестетиком тканин. Спочатку анестетик вводять шприцем з тонкою голкою внутрішньошкірно у визначене місце розтину шкіри — утворюється “лимонна кірка”. Потім шприцем з довгою голкою роблять інфільтрацію підшкірної клітковини, далі за потребою і тканин, що розташовані нижче.

Провідникову анестезію здійснюють шляхом дії анестетика на стовбур чутливого нерва, унаслідок чого він не проводить больові імпульси з місця операції до головного мозку. Варіантами цієї анестезії є:

1) стовбурова — анестетик уводять за ходом нерва та здійснюється анестезія ділянки операції (наприклад, анестезія пальців кисті за методом Лукашевича—Оберста);

2) анестезія нервових сплетень (плексусна) — анестетик уводять у ділянку сплетення, що іннервує кінцівку (наприклад, плечового сплетення при операціях на верхній кінцівці);

3) паравертебральна — анестетик уводять у місця виходу спинномозкових корінців (стовбурів) з міжхребцевих отворів;

4) сакральна (каудальна) — один із варіантів епідуральної анестезії; застосовують при операціях у ділянці промежини та прямої кишки. Анестетик уводять у дистальний відділ епідурального простору.

Спинномозкова анестезія. Розчин анестетика вводять у підпавутинний (субарахноїдальний) простір після проколу твердої мозкової оболонки. Він досягає спинномозкових корінців й викликає анестезію ділянки тіла, що розташована нижче.

Епідуральна анестезія. Анестетик обмиває корінці спинномозкових нервів, проникаючи через міжхребцеві отвори до симпатичних стовбурів. Це блокує симпатичну, чутливу та рухову іннервацію, й анестезія охоплює значну зону.

Найчастіше місцеву анестезію проводить хірург. Анестезіолог виконує епідуральну або спинномозкову анестезію.

Хворому проводять премедикацію, готують обладнання для проведення ШВЛ (треба бути готовими до розвитку ускладнень) .

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
І. Передопераційний період	\|	ЗНЕБОЛЮВАННЯ ПІСЛЯ ОПЕРАЦІЙ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.027 сек.