Для продовження часу місцевої анестезії вводять адреналіну гідрохлорид, який справляє судинозвужувальну дію .
Біль — складний психофізіологічний феномен. Кожна операція — це травма для організму людини. Своєчасне та адекватне усунення болю після операції є однією із найскладніших проблем клінічної медицини.
Методи післяопераційного знеболювання поділені на дві групи:
1. Методи усунення болю на підставі суб’єктивного відчуття хворого.
2. Методи усунення болю на підставі його постійного контролю та моніторингу з урахуванням скарг хворого, змін у нервовій системі та на підставі розроблених індивідуальних схем знеболювання залежно від виду оперативного втручання.
Методи контролю післяопераційного болю:
• запобіжна анальгезія — відвертає розвиток післяопераційного больового синдрому або максимально знижує його інтенсивність;
• збалансована анальгезія — це застосування препаратів, які діють на різні ділянки ЦНС, що відповідають за розвиток болю. Це дає змогу зменшити дози препаратів;
• анальгезія, яка контролюється пацієнтом (АКП), дозволяє пацієнтові отримувати знеболювальний препарат тоді, коли це йому необхідно з урахуванням його індивідуальних особливостей. Застосовують внутрішньовенне введення опіоїдних анальгетиків (морфін, пропофол, трамадол) за допомогою спеціальних пристроїв — перфузорів. Знеболювання настає тоді, коли досягається індивідуальна концентрація препарату, яка усуває біль.
Для усунення післяопераційного болю застосовують три групи препаратів:
1. Опіоїдні анальгетики — морфін, морфіноподібні (стадол, просидол, бупренорфін — бупранал). їх використовують при сильному болю. Уводять перорально, внутрішньовенно, внут- рішньом’язово, підшкірно.
2. Місцеві анестетики — ропівакаїну гідрохлорид, левобупівакаїн, бупівакаїн. їх уводять в епідуральний простір після операцій на органах грудної та черевної порожнин.
3. Нестероїдні протизапальні засоби — целекоксиб, парацетамол, диклофенак, парекоксиб (династат). Застосовують при болю малої і середньої інтенсивності.