• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Паливно-енергетичний комплекс

Міжгалузевих комплексів.

Питання для обговорення.

5. Паливно-енергетичний баланс, його сутність

6. Вугільна промисловість

7. Нафтова промисловість

8. Газова промисловість

9. Електроенергетика

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов’язані з усіма галузями народного господарства.

На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша – паливно-енергетична проблема. Успішне її розв’язання визначає можливості, темпи й напрями економічного та соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту.

Основними первинними джерелами енергії у сучасному світі є нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія, а також швидко зростає значення атомної енергії. Частка решти джерел (дрова, торф, енергія сонця, вітру, геотермальна енергія тощо) у загальному енергоспоживанні становить лише кілька відсотків. Щоправда, в окремих країнах вони мають істотне значення для енергопостачання: наприклад, у Фінляндії – дрова, в Ісландії – гарячі термальні джерела.

Паливно-енергетичний баланс– баланс виробництва, перетворення та використання всіх видів енергії: мінеральної, сонячної, вітрової, хвильової, геотермальної тощо.

Структура паливно-енергетичного балансу світу: нафта – 40%, природний газ – 23%, вугілля – 31%, інші види палива – 1%, атомна енергія – 2%, гідроенергія – 3%.

На економічно розвинуті країни й країни, що розвиваються, припадає приблизно 540 млрд т.у.п., що 2/3 з них становить вугілля й менше 1/3 – нафтогазове паливо. Переважна частина запасів твердого органічного палива та урану розташована на території промислове розвинутих країн, а ресурси нафти й гідроенергії – передусім у країнах, що розвиваються.

Вугільна промисловість. Серед загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає (залежно від оцінки) 65%–90%.

Вугілля оцінюється за кількома параметрами:

1) За глибиною залягання. Вугілля видобувають відкритим або закритим (шахтовим) способами: від цього залежить собівартість.

2) За марочним складом та якістю. Щодо цього вугілля поділяється на кам’яне, буре, коксівне, енергетичне.

Хоча загальні світові запаси кам’яного вугілля великі й воно є у багатьох країнах, на деякі марки високоякісного вугілля – зокрема коксівного – вони бідні.

Найбільшим басейном в Україні є Донбас із запасами 240 млрд т. Тут є усі марки вугілля: коксівне (половина запасів), антрацит, газове, довгополуменеве. Донецьке вугілля має високу теплотвірну здатність і незначну зольність. Проте собівартість його порівняно висока через велику глибину залягання шарів та їхню малу потужність. Це знижує його конкурентноспроможність. У 1998 році видобуто 77,2 млн т вугілля, в тому числі – 75,8 млн т – кам’яного і 1,4 млн т бурого.

В Україні вугілля видобувається також у Львівсько-Волинському та Дніпровському вугільних басейнах, проте поклади тут невеликі. Україна імпортує вугілля з Росії та Польщі, а експортує – у Словаччину, Австрію, Фінляндію, Чехію.

Нафтова промисловість. Нафта – основа світового паливно-енергетичного балансу, найефективніше й найзручніше паливо. Продукти нафтопереробки широко використовуються в усіх галузях промисловості, сільського господарства, на транспорті, у побуті. Основна частина продукції використовується для вироблення енергії, а тому вона відноситься до групи галузей енергетики. Частина нафти й нафтопродуктів йде на нафтохімічну переробку.

Нафта має певні природні переваги порівняно з твердим паливом: більша ефективність на одиницю об’єму й ваги, висока теплотвірна здатність, відносна дешевість перевезень наливними суднами великої вантажопідйомності, значно менші витрати навантаження й розвантаження, властивості плинності й швидкого згоряння (що полегшує механізацію та автоматизацію видобутку й транспортування), більша «чистота», – все це сприяє утвердженню нафти як основного енергоносія та сировини для хімічної промисловості.

Україна не багата на нафту. Виокремлюються три райони: Прикарпатський, Дніпровсько-Донецький та Причорноморський.

Прикарпатський район охоплює територію, розташовану вздовж північно-східних схилів Карпатських гір, і є найдавнішим. Нафту видобувають тут з другої половини XIX ст. Найбільші родовища: Долинське, Бориславське, Битківське. Запаси нафти розвідані на великих глибинах – до 5–6 тис.м. Освоювати такі свердловини складно, проте сучасна техніка й технологія роблять це цілком можливим.

Дніпровсько-Донецький район обіймає Дніпровсько-Донецьку западину й північно-західну окраїну Донбасу. Тут зосереджені основні нафтові ресурси України. Промислове значення мають Леляківське, Прилуцьке, Гнідинцівське родовища (Чернігівська область), Качанівське (Сумська область), Радченківське (Полтавська область) тощо. Сьогодні на Сумщині видобувається половина нафти України. Нафта залягає тут на глибині 8–9 тис.м.

Причорноморський район охоплює Причорноморську западину, Керченську протоку, північно-західну частину акваторії Чорного та Азовського морів. Цей район перспективний на нафтовидобуток; орієнтовні запаси – до 4–5 млрд.т. нафти. Зараз нафта видобувається з покладів «Штормове» та «Дельфін» за участю Британсько-Голандської компанії «Shell».

У 2000 році видобули 3,7 млн.т нафти. Будується нафтотермінал в Южному Одеської областіі потужністю спочатку 25 млн.т нафти на рік, а потім, можливо, 100 млн.т. Через нього буде перекачуватися нафта з Ірану, Іраку, Саудівської Аравії, Йємена, Сирії, ОАЕ, Казахстану та Азербайджану. Розпочато спорудження гілки нафтопроводу Одеса–Броди (Львівська обл.) – Плоцьк – Гданьськ (Польща) для експорту нафти в Європу. Розробляється варіант будівництва нафтопроводу Казахстан–Туркменія–дно Каспійського моря–Азербайджан–Грузія (порт Сусла), а далі – морськими нафтоналивними танкерами до терміналу у м. Южному. Можливо, буде будуватися гілка нафтопроводу і по дну Чорного моря: Грузія–Україна–Молдова–Західна Європа. Україна також візьме участь в будівництві нафтопроводу Джейхан–Самсун в Туреччині; нафтотермінал в Самсунзі вже збудовано.

В Україні нафтопереробну промисловість репрезентують найбільший в Європі Лисичанський (потужність 23,5 млн.т. нафти на рік), а також Херсонський (8,6), Одеський (4), Кременчуцький (18,6), Дрогобицький (4,0), Наддвірнянський та Львівський нафтопереробні заводи. Їхні потужності здатні переробити 50–60 млн.т нафти.

Одним із специфічних видів палива є торф. За його запасами виділяються 23 країни південної півкулі помірних широт: Росія, Україна, Білорусь, Естонія. На торфі працюють ТЕС, він використовується як сировина у хімічній промисловості та як добриво у сільському господарстві. Загальні запаси оцінюються у 1,9 трлн.т (36% – у Росії, 27% – у Канаді, 16% –у США)

Видобуток та переробка торфу ведуться у 11 областях України

Газова промисловість. Промисловість природного газу включає розвідування, видобуток, транспортування, зберігання й переробку природного й супутнього нафтового газу, що видобувається разом з нафтою. Ця галузь енергетики розвивається чи не найшвидше, через що її роль в енергопостачанні постійно зростає.

Промислові запаси в Україні дорівнюють 1,1 трлн.м³, відкриті – 500 млрд.м³. У Причорномор’ї та Приазов’ї родовища нафти і природного газу експлуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тарханкутське, Дельфін; родовища природного газу є на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.

Природного газу у 1998 році видобули 18 млрд.м³, хоча в перспективі його видобуток може зрости до 50 млрд.м³. Зараз тільки родовища Харківської області дають 50% природного газу України (поклади Юльєвське, Яблоневське, Селещенське). Видобуток газу на знаному Шебелинському родовищі постійно знижується через зростання глибини буріння (5–6 км).

Україні щорічно потрібно біля 75-80 млрд.м³ газу. Його будуть надалі закуповувати в Росії, Туркменії та Узбекистані.

Головними резервами нарощування газовидобутку в Україні є відкриття нових родовищ та запровадження нових технологій.

Електроенергетика – капіталомістка складова частина паливно-енергетичного комплексу будь-якої країни, його базова галузь. Їй належить провідна роль у розвитку науково-технічного прогресу. У багатьох країнах світу її розвиток фінансується за рахунок державних коштів.

В Україні функціонує 5 АЕС, на яких встановлено 11 енергоблоків. В останні роки вони виробляють 38–45% електроенергії країни. Це Запорізька, Хмельницька, Південноукраїнська, Чорнобильська та Рівненська АЕС.

Питання для самоконтролю

1.Визначте місце промисловості у народному господарстві України.

2.Як поділяється промисловість за ознакою економічного призначення продукції?

3.Які зміни відбулися у структурі галузей промисловості за останні роки?

4.Назвіть основні форми організацій промислового виробництва, дайте їх визначення.

5.Які ви знаєте види зв'язків між промисловими підприємствами? Дайте їх характеристику?

6.Що ви знаєте про територіальну організацію промислового виробництва?

7.Перелічте основні фактори, що впливають на розміщення промислових підприємств.

8.Дайте характеристику основних галузей промисловості України (за вказівкою викладача), користуючись таким планом:

1.Природні та економічні передумови формування і розвитку галузі.

2.Місце України у світі по виробництву продукції галузі.

3.Структура галузі.

4.Технологічні особливості галузі.

5.Фактори розміщення галузі.

6.Територіальна організація галузі.

Читайте також:

1. V Ідентифікація, раціоналізація, проекція, інтроекція, агресія, зворотна реакція та їх комплекси.
2. Аграрний комплекс національної економіки.
3. Агропромислова інтеграція. Агропромисловий комплекс (АПК).
4. Агропромисловий комплекс
5. Агропромисловий комплекс
6. Агропромисловий комплекс
7. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
8. Аналіз виробничого травматизму і професійних захворювань в рослинницькому технологічному комплексі
9. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткуван­ня, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.
10. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
11. Апромисловий комплекс
12. АСУТП без керувального обчислювального комплексу.

Переглядів: 775