Нова економічна політика

Історія України - О.Д. Бойко Історія України

Започаткована в роки війни політика «воєнного комунізму» з її продрозкладкою з кожним днем все поглиблювала прірву, що розділяла владу й основну масу населення — селянство. Незважаючи на це, слушні пропозиції Ю. Ларіна, Л. Троцького про необхідність заміни продрозкладки продподатком, які вносилися ще з січня 1920 р., неодноразово відхилялися прибічниками воєнно-комуністичних методів управління.

Відомий більшовик-прагматик Л. Красін на одному з пленумів ЦК напередодні X з'їзду РКП(б) звертався до присутніх: «Джерелом усіх бід і неприємностей, які ми переживаємо в даний час, є те, що комуністична партія на 10 відсотків складається з переконаних ідеалістів, готових вмерти за ідею, але не здатних жити за нею, і на 90 відсотків із безсоромних пристосуванців, що вступили в неї, щоб отримати посаду. Марно і безнадійно намагатися переконати 10 відсотків фанатиків у необхідності цієї нової економічної політики, тому я звертаюсь до останніх 90 відсотків і чесно попереджаю: якщо ви не хочете, щоб маси... вчинили з вами таке ж, як з царською челяддю, відкиньте необґрунтовані мріяння і поверніться обличчям до економічних законів».

Залпи повсталого Кронштадту, що були відлунням антоновщини, махновщини, широкого селянського руху, свідчили навесні 1921 р. про суспільно-політичну кризу. Лише реальна загроза втрати влади змусила більшовицьке керівництво усвідомити необхідність повороту в політиці.

У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком (незабаром РНК УСРР видав декрет про норми і розмір податку — загальна сума податку становила 126 млн. пудів зерна замість 180 млн. пудів згідно з продрозкладкою), що поклало початок переходу до нової економічної політики.

Поява непу як нової моделі господарювання була зумовлена низкою об'єктивних причин:

1) закінчення бойових дій, перехід до мирного будівництва, початок відбудови господарства вимагали зміни акцентів у економіці;

2) кризовий стан економіки, що мав тенденцію до посилення негативних явищ, стимулював відхід від воєнно-комуністичної доктрини;

3) невдоволення селянства продрозкладкою, що періодично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади, зумовлювало зміну співвідношення класових сил у суспільстві і диктувало необхідність нового підходу до відносин міста і села. Зауважимо, що питання продрозкладки — це не тільки соціально-економічна проблема, а й проблема військова, адже 77% особового складу Червоної армії цього періоду становили селяни;

4) спад світового революційного руху вичерпав надії на швидке здійснення світової революції і матеріально-технічну допомогу західного пролетаріату, що змусило більшовицький режим дотримуватися гнучкішої лінії в ставленні до селянства.

Суть непу вбачалась у зміцненні союзу робітників і селян, оскільки внаслідок такої консолідації можна було вирішити проблеми економічної відсталості країни. Спочатку неп розглядався більшовицькими теоретиками як тактичний хід, тимчасовий відступ, і лише згодом — як один із можливих шляхів до соціалізму. Неп — це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-грошових відносин, формування ринку; кооперування трудящих; запровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленості у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних елементів у економіку.

Протягом 1921—1922 pp. формується непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізовувалася на практиці. Ця модель базувалася на концепції шляху до соціалізму через державний капіталізм. Її складовими були в політико-ідеологічній сфері — жорсткий однопартійний режим; в економіці — адміністративно-ринкова система господарювання. Принциповими чинниками економічного розвитку країни ставали: державна монополія (мінімальний зв'язок із світовою економікою) у зовнішній торгівлі; державна власність на крупну та значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту; госпрозрахунок у промисловості, діючий в обмеженому вигляді лише на рівні трестів (об'єднань підприємств), що перебували у власності держави; нееквівалентний обмін з селом на основі продподатку; гальмування розвитку крупного індивідуального господарства на селі.

Реалізація непу в Україні відбувалася надзвичайно суперечливо. Реальні наслідки заміни продрозкладки продподатком стали відчутними згодом, оскільки продподаток мав стягуватися з урожаю 1921 p., до того ж на практиці цей процес здійснювався методами продрозкладки. Проте відмова влади від практики реквізицій під час хлібозаготівель і свобода торгівлі пробуджували зацікавленість селянина в ефективнішому веденні власного господарства.

З переходом до непу почала відроджуватися кооперація, в якій більшовики вбачали оптимальну форму залучення селянства до соціалістичного будівництва, важливий елемент змички міста та села. Протягом короткого часу сільськогосподарська кооперація республіки зосередила у своїх руках значну частину товарної продукції: до 37% планової заготівлі зерна і майже 50% технічних культур. До кінця відбудовчого періоду в Україні усіма видами кооперації було охоплено більшу частину сільського населення республіки.

Неп зумовив суттєві зміни і в промисловості. Контролюючи важку промисловість, держава передала в оренду організаціям (кооперативам, артілям та ін.), а також приватним особам дрібні підприємства. В Україні 1921 р. в оренду було здано 5200 таких підприємств, тобто майже половину наявного фонду. Розпочатий процес роздержавлення та запровадження госпрозрахунку вимагав гнучкішої форми управління. Тому замість надцентралізованих бюрократичних управлінь (главків), що гальмували неп, було запроваджено трести, які й стали основними ланками управління державною промисловістю. Перші трести в Україні було організовано восени 1921 р. Невдовзі один за одним виникають «Тютюнтрест», «Маслотрест», «Цукротрест», «Південьсталь». Всього в республіці було створено 21 республіканський і 54 губернські трести, які мали широку господарську самостійність. Поставлена в умови непу, державна промисловість активно переходила на ринкові відносини. Проте здійснений різкий поворот так і лишився незавершеним: госпрозрахунок фактично не поширювався на підприємства, що входили до складу трестів. Тому ні промислові підприємства, ні їхні трудові колективи не одержали господарської самостійності.

Неоднозначні, суперечливі процеси були характерні для тогочасної торгівлі, де приватний капітал у перші роки непу контролював 75% роздрібного товарообігу республіки, її пожвавлення, що, безумовно, стимулювало розвиток економіки, водночас зумовлювало і посилення негативних чинників — спекуляції, контрабанди, шахрайства та ін. Період непу не відзначався гармонійним розвитком. Навпаки — дестабілізуючі процеси розхитували економіку майже кожен рік: фінансова криза 1922 p., криза збуту 1923 p., товарний голод 1924 p., зростання інфляції 1925 р.

Запровадження непу мало помітні економічні наслідки. Тільки у 1928—1929 pp. в Україні вироблено електроенергії на 138% більше, ніж у 1913 p., кам'яного вугілля — на 119,3%, сталі — на 117%. Поступово виходило з кризи і сільське господарство республіки, яке за обсягом валової продукції вже 1927—1928 pp. дещо перевищило рівень виробництва 1913 р. Водночас сільське господарство помітно відставало від промисловості. Якщо 1927—1928 pp. порівняно з попереднім роком обсяг промислової продукції виріс на 19,5%, то сільськогосподарської — лише на 6%.

Однак, незважаючи на цілком реальні позитивні зрушення, неп наприкінці 20-х років було згорнуто.

Як і кожна перехідна модель, неп не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток. До того ж реформаційні пошуки призводили й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза та ін.). Та все ж завдяки «відбудовчому ефекту» (завантажувалося наявне обладнання, використовувалися староорні землі та ін.), відбувалося зростання економічних показників. Коли наприкінці 20-х років ці резерви було вичерпано, країна опинилася на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіталів для реконструкції промисловості. Перед СРСР стояла альтернатива: або низькі темпи розвитку всього господарства на базі непу і прогресуюче відставання від провідних капіталістичних країн, або ж відмова від ринку, повернення до адміністративних методів, концентрація наявних ресурсів і форсований ривок головної ланки господарства — важкої індустрії.

Крім економічних протиріч, поглиблення непу дедалі більше виявляло серйозні політичні та соціальні протиріччя. Зокрема, економічний плюралізм, що набирав сили, диктував необхідність появи плюралізму політичного, адже приватний сектор прагнув мати допуск до політичних та юридичних важелів, щоб надійно гарантувати захист власних економічних інтересів. Проте більшовицька партія ділитися владою не збиралася. Тому розвиток ринкових відносин, який сприяв відбудові економіки, суттєво дестабілізував ситуацію політичну. Серйозні протиріччя в період непу виникли в соціальній сфері. Прогресуюче розшарування суспільства, поява безробіття, безпритульності спричинили зростання соціального напруження. Почали лунати голоси про «ганебний відступ» перед капіталізмом, «здачу позицій соціалізму», «капітуляцію перед буржуазією». Це були погляди значної частини суспільства, яка в роки громадянської війни проливала кров за радянську владу, а в результаті непівської диференціації спускалась на соціальне дно. Логічне питання «За що боролись?» починає в середині 20-х років звучати все гостріше... За таких обставин у 1929 р. більшовицьке керівництво і вирішило здійснити «великий перелом», відкинувши неп.

Отже, нова економічна політика була реакцією на об'єктивні обставини — кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації. Ця політика була вимушеним тактичним кроком, здійсненим під тиском обставин, а не стратегічною лінією. Згортання наприкінці 20-х років непу зумовлене внутрішніми економічними протиріччями цієї політики та суперечливими процесами, які вона зумовила в суспільстві: зниженням темпів розвитку, вичерпанням ресурсів, небажанням більшовицької партії ділитися владою і поширити дію економічного плюралізму на сферу політичну; швидкою диференціацією суспільства, зростанням соціальної напруги, а значить, і створенням соціальної бази для рішучої відмови від ринкових відносин.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Україна в складі СРСР (1922—1939) 12.1 УСРР на початку 20-х років	\|	Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.