Структура національної економіки: поняття, суть і види

Сутність національної економіки полягає в тому, що вона представляє собою сформовану систему національного і громадського відтворення держави, у якій між собою взаємопов'язані галузі, види і форми суспільної праці, що склалися в результаті тривалого історичного еволюційного розвитку конкретної країни. Вплив на особливості національної економіки роблять історичні, культурні традиції, географічне положення держави, його роль у міжнародному поділі праці і т. д.

В. В. Леонтьєв визначає національну економіку як систему, здатну до саморегуляції, що складається з різних видів діяльності. Структура економіки - багатопланове поняття, яке можна розглядати з різних точок зору, що показують співвідношення різних елементів господарської системи.

Структурний аналіз національної економіки, за словами його основоположника Р. Бара, дозволяє провести більш повний і всебічний аналіз економічних процесів. Виходить він з того, що структура є способом упорядкування різних одиниць в економіці та формування між ними органічної взаємодії.

Структура національної економіки - це сукупність історично сформованих стійких, здатних до відтворення функціональних взаємозв'язків між різними одиницями національної економіки.

Основу національної економіки складають галузеві й міжгалузеві комплекси, підприємства, організації, домашні господарства, які об'єднані в єдину систему економічними відносинами й виконують певні функції в суспільному розподілі праці щодо вироблення товарів і послуг.

Національна економіка містить такі сфери: матеріальне й нематеріальне виробництво, а також невиробничу сферу.

Стрижнем національної економіки є матеріальне виробництво, тому що саме тут створюються необхідні для суспільства засоби виробництва й предмети споживання. У матеріальне виробництво входять: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв'язок, сфера послуг.

Підприємства матеріального виробництва поділяють на дві групи:

- виготовлення засобів виробництва (група «А»);

- виробництво предметів споживання (група «Б»).

Нематеріальне виробництво - це наука й наукове обслуговування, культура, освіта, охорона здоров'я.

Невиробнича сфера - це оборона країни, судові й юридичні органи, релігійні й громадські організації.

Структура національної економіки являє собою стійкі кількісні співвідношення між різними її складовими частинами. Розрізняють: відтворювальну, соціальну, галузеву, територіальну структури; інфраструктуру господарства, структуру зовнішньої торгівлі, а також тіньовий сектор економіки.

Згідно з відтворювальною структурою національну економіку поділяють таким чином:

- домашні господарства як основні споживачі національного доходу й постачальники робочої сили;

- підприємства як виробники необхідних для суспільства благ;

- держава, що регулює процеси в суспільстві і управляє ними.

Відповідно до соціальної структури національну економіку поділяють на сектори як сукупності соціально-економічних одиниць, об'єднаних певними соціально-економічними відносинами, за групами підприємств, групами населення, видами праці та власності.

Згідно з галузевою структурою національну економіку поділяють на галузі - якісно однорідні групи господарських одиниць, що виконують у процесі суспільного виробництва однакові за соціально-економічним змістом функції, наприклад авіабудування.

Територіальна структура визначається розміщенням продуктивних сил на території країни і означає розподіл національної економіки на економічні регіони, наприклад, Донбас - вугільний регіон, Карпати - лісовий, Крим - рекреаційний.

Інфраструктура народного господарства містить галузі, що обслуговують виробництво. До них відносять: транспорт, знерго-, водо-і газопостачання, зв'язок, біржі, фінансові установи.

Структура зовнішньої торгівлі характеризується співвідношенням різних експортних й імпортних товарних груп.

Світовий досвід показує, що при становленні ринкової економіки в структурі країн відбувається ряд змін:

- зменшується частка державних суб'єктів господарювання;

- зростає питома вага підприємницьких структур;

- поширюється сфера послуг.

Національна економіка будь-якої країни спрямована на встановлення оптимальних пропорцій, що забезпечують задоволення суспільних потреб при найменших витратах живої й уречевленої праці, при цьому збільшується частка машинної праці й знижується частка ручної.

Більшості структур національних економік властиві такі стійкі тенденції розвитку:

1. Зростання технічного рівня виробництва, що виявляється у підвищенні фондоозброєності праці, яке веде до збільшення обсягів виробничих фондів стосовно кількості працюючих.

2. Випереджальний розвиток електроенергетики, машинобудування, хімічної, приладобудівної, електронної та інших наукомістких галузей.

3. Збільшення частки невиробничої сфери порівняно з галузями матеріального виробництва.

4. Прискорений розвиток обробної промисловості порівняно з видобувною.

5. Розширення участі в міжнародному розподілі праці, що виявляється в більш швидкому збільшенні зовнішньоторговельного обороту стосовно зростання виробництва в країні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Теорія і практика структурних реформ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.