Теорія і практика структурних реформ

Необхідність структурних реформ звичайно пов'язана з занепадом національної економіки, затяжною економічною кризою. У ситуації, коли функціонування національної економіки не відповідає вимогам гідного рівня життя, під тиском населення уряд країни змушений піти на ряд крайніх заходів щодо зміни стану національної економіки - на структурні реформи.

Напрямок структурного реформування національної економіки визначається конкретними потребами держави, його становищем у світовій економіці, виробляється на підставі оцінки існуючого стану країни та її бажаного майбутнього стану. На етапі порівняння існуючого стану економіки і її бажаного майбутнього стану визначається набір конкретної методології досягнення необхідних економічних показників.

Одним з перших теорію структурних перетворень розглядав Артур Льюїс, який говорив про те, що необхідно акцентувати увагу на механізмі перетворення аграрної економіки країн з перехідною економікою в господарство з більш розвинутою галузевою структурою й більш високим рівнем урбанізації. У своїй теорії для аналізу він використовує неокласичні поняття ціни й розподілу ресурсів, а також сучасні економетричні методи.

Теорія розвитку Льюїса є однією з найвідоміших теоретичних моделей розвитку, у центрі уваги якої перебуває структурна трансформація натуральної споживчої економіки. [5]. Створена в середині 1950-х рр. модель пізніше була розширена й формалізована Джоном Фаєм і Густавом Рейнисом у 60-ті й напочатку70-х рр. Двосекторна модель Льюїса була пануючою теорією розвитку для праценадлишкової економіки країн третього світу. І сьогодні ця модель має багато прихильників, особливо серед американських теоретиків розвитку.

Модель Льюїса, аналіз форм розвитку акцентують увагу на послідовних змінах в економічній, індустріальній та інституціональній структурах, які призводять до заміни традиційного сільського господарства новими галузями промисловості, що, ймовірно, є суттю процесу розвитку.

Одна з найбільш відомих моделей структурних змін була розроблена економістом з Гарварда X. Ченері [6] на основі емпіричного аналізу розвитку багатьох країн з перехідною економікою у післявоєнний періоді. Проаналізувавши порівнявши поточні і багаторічні дані країн з різними рівнями доходу на душу населення, Х. Ченері виявив ряд характерних рис у їхньому розвитку. Серед них: перенесення економічної активності з аграрного сектора у промисловий; постійне нагромадження фізичного й людського капіталу; зрушення споживчого попиту від вузького набору товарів першої необхідності до різноманітних промислових виробів і послуг; розвиток міст і міської промисловості; зниження середньої чисельності родини й темпів зростання населення у зв’язку з тим, як кількість дітей втрачає економічну значущість і на перший план виходять якісні характеристики (рівень утворення).

Провідна гіпотеза теорії структурних зрушень полягає в тому, що розвиток є одночасним процесом зростання й інших супровідних змін, більш-менш однакових для всіх країн. Однак ця модель передбачає розбіжності між країнами в темпах і формах розвитку у зв'язку із цілим рядом специфічних факторів. До них належать природні ресурси й розмір країни, мета й кошти державної політики, доступ до іноземних інвестицій і технологій, зовнішньоторговельний стан країни.

Таким чином, емпіричні дослідження структурних зрушень Х. Венері свідчать, що темпи й форми розвитку можуть сильно розрізнятися залежно від внутрішніх і від зовнішніх факторів, більшість з яких непідконтрольні окремій країні, що розвивається. Але, незважаючи на ці розбіжності, прихильники моделі структурних зрушень стверджують, що можна виділити ряд напрямків і форм розвитку, спільних майже для всіх країн. Аналіз показує, що на них можна впливати через державну політику, раціональну організацію зовнішньої торгівлі й програми зовнішньої допомоги розвитку. Прихильники структуралістської школи[6] роблять досить оптимістичний висновок, що «правильний» вибір економічної політики здатний призвести до підтримуваного зростання.

Економічна теорія сформулювала критерій позитивних змін структури, так званий структурний ефект. Він відображає зв'язок між індексом змін структури(головним чином галузевої) і найважливіших показників динаміки господарства. Природно, що динаміка народного господарства не може цілком визначатися глибиною структурних змін. Разом з тим логічне виокремлення із загальної маси факторів впливу структурних змін на розвиток народного господарства цілком можливо. А отже, можна хоча б приблизно визначити структурний ефект. Він позитивний, коли значне зростання індексу змін структури супроводжується високими темпами зростання економіки. Він негативний, якщо індекс зміни структури невисокий (народногосподарські пропорції консервативні, отже, відбувається застій або навіть падіння рівня виробництва).

Для виведення національної економіки України з кризи був обраний метод кардинального реформування, що полягав у повному скасуванні планової економіки і встановленні протилежної йому ліберальної економічної політики. Широко використовувалася методологія монетаристської економічної політики, але вона була мало адаптована до конкретних умов національної економіки, а тому багато технологій, що дали позитивний результат на Заході, просто не працювали.

Особливістю економічних реформ було те, що в умовах соціалістичного режиму саме поняття вільного ринку було відсутнє. Необхідно було створити такі умови, в яких виникли б і почали нормально функціонувати нормальні ринкові механізми.

Програма реформ національної економіки початку 1990-х рр.. включала:

1) структурні реформи;

2) приватизацію;

3) макроекономічне регулювання.

Велику увагу було зосереджено на бюджетній і податковій політиці. З допомогою суто монетаристських методів держава стримувала темпи інфляції і одночасно реалізовувало заходи з підтримки виробництва.

Найбільш значні позитивні зрушення відбулися в галузевій структурі національної економіки, полягали в помітному зниженні питомої ваги сировинних галузей сільського господарства, технічній модернізації промисловості й розвитку сфери послуг. До негативних тенденцій належить зміна співвідношення між добувними й переробними галузями на користь перших, причому особливо збільшилася питома вага паливно-енергетичного комплексу. У структурі народного господарства значно знизилася частка машинобудівних галузей і галузей, що просувають споживчі товари. Крім того, помітно погіршилася технологічна структура економіки.

Найбільш високотехнологічні виробництва (приладобудування, електротехніка, верстатобудування, енергомашинобудування тощо), як і раніше, мають низьку питому вагу в складі машинобудування. Технологічне відставання може призвести до втрати конкурентоспроможності вітчизняної продукції не тільки на зовнішніх, але й на внутрішньому ринку.

Структурне коректування дасть змогу відновити порушений взаємозв'язок між виробництвом та споживанням, перейти від "виробництва для виробництва" до виробництва, спрямованого на платоспроможні потреби, задоволення попиту.

При здійсненні програми структурного коректування неможливо уникнути негативних наслідків: банкрутство збиткових підприємств, припинення діяльності значної кількості підприємств важкої промисловості, скорочення робочих місць і пов'язане з цим зниження життєвого рівня. Тому структурне коректування є не тільки найбільш складною та тривалою фазою трансформації, а й найбільш хворобливою, що потребує створення ефективної системи соціального захисту.

Проведення структурних реформ національної економіки завжди входить у поле діяльності державного апарату. Ні один господарський суб'єкт, крім держави, не володіє достатніми ресурсами для того, щоб здійснити структурне реформування. Тому джерелом і розробником реформування є тільки держава - державний апарат.

Для того щоб структурні реформи були більш ефективними, звичайно вони оформляються у вигляді програм - розрахованих на довгострокову реалізацію, взаємопов'язаних між собою заходів. Програми можуть бути різними за своїм змістом, цілями, завданнями, методам оформлення і відображають конкретні особливості національної економіки.

Структурні реформи ставлять своєю метою стабілізацію національної економіки, включаючи кілька невеликих структурних реформ, пов'язаних із залученням іноземного капіталу в країну. Як правило, програми структурних реформ підтримуються однією або кількома міжнародними організаціями, наприклад МВФ. Але замість цього вони вимагають серйозних змін у законодавстві країни за світовими стандартами.

Результатом структурного коректування є раціоналізація народногосподарських пропорцій у розподілі матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів відповідно до законів ринкової економічної системи, що буде об'єктивною базою досягнення макроекономічної стабілізації та економічного зростання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура національної економіки: поняття, суть і види	\|	Галузева та міжгалузева структура національної економіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.