• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Сутність та необхідність податкового планування. Об’єкт та суб’єкти податкового планування. Мета і функції податкового планування на мікрорівні.

Будь-яка система оподаткування, незалежно від того, наскільки вона є фіскальною, суттєво впливає на функціонування та ділову активність суб’єктів господарювання. Зрозуміло, що цей вплив не є позитивним. Тому кожен господарюючий суб’єкт, який одночасно є платником податків та суб’єктом податкового планування, природно, шукає способи нейтралізації такого впливу, зменшення податкового навантаження, і, відповідно, - зменшення сум сплачуваних ним податків і податкових платежів. При цьому об’єктом податкового планування є відносини, які виникають між державою та платниками з приводу сплати податків і обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів. Проте, як слушно зауважує автор, метою цього є не мінімізація податків, а збільшення доходів підприємства та його прибутку після сплати податків.

Всі способи зниження податкових платежів поділяються на дві групи - законні і незаконні. Ми не будемо розглядати незаконні способи ухилення від сплати податків. Все, що суперечить законодавству, навіть якщо воно використовується із добрими (для підприємства чи для конкретного підприємця) намірами, не може бути виправдане жодними аргументами. Наша позиція полягає в тому, що «несплата податків - це злочин проти держави. Невикористання всіх законних можливостей для зменшення оподаткування - це злочин проти власного підприємства». Право платника податку на захист своїх фінансових інтересів та своєї власності випливає з основних юридичних принципів (зокрема з таких, як недоторканність приватної власності) і закладене в законодавство більшості цивілізованих держав світу.

Є багато легальних методів зменшення податкового навантаження на підприємство за будь-якої системи оподаткування. І, як це не парадоксально, чим громіздкішим є податкове законодавство, тим більше можливостей для того, щоб знайти таку схему оподаткування доходів, майна, прибутку, заробітної плати тощо, яка дасть змогу зменшити суму податків до бюджетів різного рівня та спеціальних фондів. Це пояснюється тим, що громіздким може бути тільки те податкове законодавство, яке перебуває на етапі становлення. Підтвердженням цього є податкове законодавство України за останні десять років минулого і в перші роки нового тисячоліття, яке через свою нестабільність налічує десятки тисяч нормативних та інструктивних документів (закони, інструкції, роз'яснення, зміни і доповнення, листи різних відомств) з питань сплати податків і податкових платежів. До таких основних нормативно – правових документів відносяться: Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436 – ІV; Закон України від 18.02.97р. №77/97-ВР “Про систему оподаткування” (зі змінами і доповненнями); Закон України від 21.12.2000р. №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (зі змінами та доповненнями); Закон України від 24.12.2002р. №346 - IV “Про податок на додану вартість” (зі змінами та доповненнями); Закон України від 24.12.2002р. №349 - IV “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (зі змінами та доповненнями); Закон України від 22.05.2003р. №889-ІV “Про податок з доходів фізичних осіб” (зі змінами та доповненнями) тощо. Ця лавина документів, які нерідко суперечать один одному, не є тим випадком, коли кількість переходить у якість. Неузгодженість окремих документів зі сфери податкового права, неоднозначне трактування чи нечітка регламентація певних ситуацій щодо нарахування та сплати податків дають змогу підприємцям формувати такі схеми реалізації підприємницьких проектів та угод, які забезпечують мінімізацію податкових платежів без порушення чинного законодавства. Формування та реалізація таких схем здійснюється методами податкового планування.

Економісти-теоретики та фахівці-практики у сфері обліку, планування, фінансів та податків виробили два концептуальних підходи до суті податкового планування.

Згідно з першим, податкове планування передбачає визначення (обчислення) сум податкових платежів на плановий період та календарне планування їх сплати (з урахуванням термінів сплати кожного податку відповідно до термінів, передбачених законодавством). Зокрема, відомий фахівець з проблем фінансового менеджменту професор І.О. Бланк визначає термін „податкове планування” як важливий етап „розробки податкової політики підприємства, спрямований на визначення планових сум його податкових платежів у майбутньому періоді й розробку графіка їх сплати („податкового платіжного календаря”)”. Цей же автор в іншій праці уточнює, що податкове планування є ще й „етапом реалізації політики управління прибутком підприємства”. Аналогічних позицій дотримуються й автори одного з економічних тлумачних словників.

Другий концептуальний підхід до суті податкового планування полягає в тому, що воно є основою формування податкової політики підприємства і передбачає „вибір між різними варіантами здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства і розміщення його активів з метою досягнення найнижчого рівня податкових зобов'язань, що виникають при цьому. В основі податкового планування лежить максимальне використання усіх передбачених законом пільг, а також оцінка позиції податкових органів та урахування основних напрямів податкової, бюджетної та інвестиційної політики держави”. Цієї ж позиції щодо суті податкового планування, щоправда, з деякими уточненнями, дотримуються й інші економісти та юристи, зокрема, автори праць. Завданням податкового планування є „максималізація доходів за рахунок мінімізації податків”, а його механізм полягає у створенні таких схем та інструментів, які дозволяють знизити податкові втрати підприємства.

У багатьох роботах, розглядаючи теоретичні аспекти податкового планування, автори акцентують увагу на обов'язковості дотримання податкового законодавства. Зокрема, деякі з них трактують податкове планування як „організацію діяльності платника податків таким чином, щоб мінімізувати його податкові зобов'язання на стабільний період без порушення букви й духу законів”, а інші - як „вибір оптимального, з погляду конкретного платника податків, поєднання і побудови правових форм діяльності з метою зменшення податкового навантаження в рамках чинного податкового законодавства”.

В.Г. Бєлоліпецький податкове планування ототожнює з податковим щитом, даючи йому таке визначення: „Податковий щит - це інструмент, який дозволяє в рамках чинного законодавства захистити доходи фірми від оподаткування”. Класифікуючи ці інструменти законних методів економії на податках, він виділяє такі групи (класи):

• за впливом на оподатковуваний дохід: прямі - різні види податкових пільг; непрямі - впливають на величину окремих елементів собівартості, наприклад, амортизації, заробітної плати тощо;

• за окремими видами господарської діяльності, які повністю чи частково звільняються від сплати певних податків (сільськогосподарське виробництво, житлове будівництво тощо);

• за організаційно-правовою формою, наприклад, особливе оподаткування суб'єктів малого підприємництва, підприємницької діяльності без створення юридичної особи тощо;

• за місцезнаходженням підприємства: спеціальні (вільні) економічні зони; офшорні зони; країни з різним податковим режимом, що дає змогу отримати економію на податках за допомогою трансферних платежів;

• за можливістю впливу на об'єкт оподаткування за допомогою облікової політики відповідно до національних стандартів обліку та звітності: зміна величини виторгу від реалізації; зміна суми прибутку;

• спеціальні податкові щити - операції підприємств, які законодавство не регулює, але й не забороняє.

У зв'язку з тим, що тема податкового планування є новою для наукових досліджень країн постсоціалістичного табору, окремі автори, зокрема, російські, термін „податкове планування” підміняють термінами „податкова оптимізація (раціоналізація)” чи „оптимізація податкового навантаження”. Проте суттєвих відмінностей у визначеннях цих термінів немає, це практично ідентичні поняття. Так, російський професор Е.А. Уткін, не розмежовуючи понять „раціоналізація оподаткування” і „оптимізація оподаткування”, пише: „Можна ухилятися від сплати податків цілком законними шляхами. При розробці найвигіднішого для фірми варіанта раціоналізації оподаткування доцільно повною мірою враховувати необхідність адаптації до непостійності законодавства і регламентуючих документів, а також посилення податкового контролю. Оптимізація оподаткування може бути визначена як порівняння різних варіантів ділової активності та використання ресурсів з метою виявлення найнижчого рівня податкових зобов'язань, які виникають при цьому. Податкова оптимізація базується на вивченні чинних законів та інструкцій та на роз'ясненнях податкових законів, а також на аналізі податкової політики, що проводиться урядом”.

У цій же роботі автор виділяє чотири етапи податкової оптимізації, які, на нашу думку, можна вважати й елементами податкового планування:

• перший - визначення найвигіднішого з податкового погляду місцезнаходження підприємства, його керівних органів, основних виробничих та комерційних підрозділів тощо;

• другий - вибір правової форми підприємства та його структури з урахуванням специфіки діяльності;

• третій - найефективніше використання можливостей податкового законодавства, податкових пільг при оцінці оподатковуваного доходу та обчисленні податкових зобов'язань;

• четвертий етап - виявлення шляхів найвигіднішого використання обігових коштів, розміщення отриманого прибутку та інших доходів, визначення оптимальних форм і методів самої раціоналізації.

Дещо інше тлумачення оптимізації дається в роботі, автор якої вважає, що „оптимізація податків - це методи і заходи, спрямовані на збільшення коштів, які залишаються в розпорядженні підприємства після сплати належних податків”. На відміну від цього тлумачення автори роботи, присвяченої методам податкової оптимізації, роблять акцент не на збільшенні коштів підприємства після сплати податків, а на зменшенні його податкових зобов'язань: „Зменшення податків (податкова оптимізація) в загальному розумінні - це певні цілеспрямовані дії платника податків, які дають змогу останньому уникнути чи в певній мірі зменшити його обов'язкові виплати в бюджет, здійснювані ним як податки, збори, мито та інші платежі”. Ми вважаємо, що за другого концептуального підходу, який передбачає мінімізацію податкових платежів, йдеться справді про податкове планування, тоді як за першого - тільки про планування податкових платежів. Основні відмінності між цими поняттями наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Відмінності між плануванням податкових платежів

та податковим плануванням

Планування податкових платежів є одноваріантним та безальтернативним, оскільки види податкових платежів для тих чи інших видів підприємницької діяльності, а також граничні терміни їх сплати визначені законодавчими нормами. Структурно-логічну схему такого планування зображено на рис. 1.1.

Х

Рис. 1.1. Структурно-логічна схема планування податкових платежів

На відміну від планування податкових платежів, податкове планування передбачає можливість вибору між альтернативними рішеннями щодо використання тих чи інших схем оподаткування. Такі рішення можуть прийматися як на етапі створення підприємства, так і під час його діяльності, а також при ліквідації підприємства.

Сама можливість податкового планування забезпечується альтернативністю господарського і податкового законодавства: одні й ті ж цілі можуть бути досягнуті різними шляхами, при цьому різні будуть і податкові, і фінансові наслідки.

Різні податкові наслідки можуть бути закладені ще в процесі створення суб’єкта підприємницької діяльності шляхом вибору організаційно-правової форми господарювання. Альтернативами тут можуть бути: створення самостійного підприємства (в тому числі у вигляді приватного підприємства), здійснення господарської діяльності з реєстрацією фізичної особи в якості суб’єкта підприємницької діяльності, створення філіалів або інших відокремлених підрозділів, формування групи взаємопов’язаних підприємств або укладення договорів про спільну діяльність. Крім того, з точки зору податкових альтернатив, на стадії створення господарського суб’єкта особливе значення має можливість реєстрації суб’єкта оподаткування, який має спеціальний податковий статус: неприбуткової організації, підприємства інвалідів тощо.

Різні податкові альтернативи містить в собі можливе місце реєстрації суб’єкта господарювання. Найбільш ярким прикладом в цьому плані є реєстрація підприємств в офшорних зонах або в спеціальних економічних зонах інших типів (технопарках, вільних економічних зонах, територіях приоритетного розвитку тощо.). Відміна в 2005 році податкових пільг для вільних економічних зон і ТПР в Україні дещо звузила можливість маневру в цьому плані, однак, по-перше, залишається законна можливість реєстрації суб’єкта господарювання на територіях з особливими режимами оподаткування за межами нашої країни; по-друге, спеціальний режим оподаткування збережено для технопарків, а по-третє, існують територіальні розбіжності між регіонами України з точки зору застосування місцевих податків і зборів, а також тих податків і зборів, ставки на які встановлюються органами місцевого самоврядування (плата за патенти, єдиний і фіксований податок для громадян-підприємців тощо.).

Крім цього, альтернативність податкового планування може бути зумовлена врахуванням таких можливостей: використанням спрощених систем оподаткування (єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, фіксований сільськогосподарський податок); можливістю реєстрації у формі юридичної особи чи суб'єкта підприємництва без створення юридичної особи; зміною напрямів діяльності, структури виробництва, видів продукції (робіт, послуг), які виробляються, виконуються, надаються підприємством; вибором найоптимальнішої стратегії і тактики під час укладання господарських договорів (угод, контрактів); вибором форми оплати праці найманих працівників; вибором сприятливої облікової політики, зокрема, методу нарахування амортизації, методу списання запасів; можливістю податкової оптимізації зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, через давальницьку сировину тощо.

Алгоритм податкового планування зображено на рис. 1.2.

ні

так

ні

так

Рис. 1.2. Алгоритм податкового планування

Рис. 1.3. Складові планування податкових платежів

та податкового планування

За наявності суттєвих відмінностей між плануванням податкових платежів та податковим плануванням перший вид планування є складовим елементом другого (див. рис. 1.3).

Як видно з рис. 1.3, з шести виділених нами складових податкового планування, чотири є одночасно й складовими планування податкових платежів. У роботі автор виділяє і розкриває суть п'яти складових податкового планування. Хоча те, що в цій роботі мається на увазі під податковим плануванням, не є ним, і навіть не є плануванням податкових платежів. Це, швидше, деталізація наведеної на рис. 1.3 складової II „Обчислення сум податків, які належать до сплати, та розробляння податкового календаря”. Адже цими п'ятьма складовими є:

• перша - визначення основних видів податків, які сплачує підприємство під час здійснення операційної діяльності за рахунок різних джерел, базуючись на аналізі складу податкових платежів у передплановому періоді. Метою цієї складової є встановлення частки основних видів податкових платежів у загальній сумі їх виплат за рахунок окремих джерел - операційного доходу (для ПДВ і акцизного збору), операційних витрат (для страхових внесків та інших податків і зборів, що їх відносять на витрати виробництва) та операційного прибутку (для податку на прибуток підприємств);

• друга - розрахунок середньозважених ставок сплати (С) за рахунок окремих джерел:

, (1.1)

де П₁, П₂, ..., П_n - суми податкових виплат за рахунок певного джерела, обчислені за плановими показниками визначеної бази оподаткування;

Д_n - планова сума відповідного джерела сплати податків (операційних доходів, операційних витрат, операційного прибутку);

• третя - розрахунок планових сум податків, сплачуваних за рахунок різних джерел:

; (1.2)

; (1.3)

, (1.4)

де П_д, П_в, П_п - загальна сума податків, що планується до сплати за рахунок, відповідно, операційного доходу, операційних витрат та операційного прибутку;

С_д, С_в, С_п - середньозважені ставки оподаткування, відповідно, операційного доходу, операційних витрат та операційного прибутку, у %;

Д, В, П - планова сума, відповідно, операційного доходу, операційних витрат та операційного прибутку;

Ч_д, Ч_в, Ч_п - питома вага (частка) всіх інших видів податків, що їх сплачують за рахунок, відповідно, операційного доходу, операційних витрат, операційного прибутку, у%;

• четверта - розрахунок загальної планової суми податків, що їх сплачує підприємство в процесі операційної діяльності (П):

П = П_д + П_в + П_п; (1.5)

• п'ята - розробляння податкового календаря - календарного графіка сплати та подання звітності про конкретні види податків на плановий період, який дає змогу мінімізувати витрати підприємства з обслуговування податкових платежів та узгодити терміни цих платежів з планом надходження коштів та їх виплат. Ми не згідні з твердженням автора праці щодо розробляння платіжного календаря, оскільки, на наше переконання, повинен розроблятися податковий календар. Адже, згідно з чинним податковим законодавством, штрафні санкції на підприємство накладаються не тільки за несвоєчасну сплату податків, але й за несвоєчасне подання податкової звітності. Податковий календар, в якому вказують суми і дати сплати як авансових, так і розрахункових сум кожного податку, розробляють, як правило, на квартал з деталізацією на кожен місяць. Форма податкового календаря наведена в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Податковий календар

підприємства ___________ на ____ квартал 200__ р.

На нашу думку, наведена методика розрахунку планових сум податкових платежів доцільна і забезпечить правильний результат як щодо окремих груп податків, так і щодо загальної їх суми тільки в тому разі, коли в плановому періоді структура виробництва продукції та співвідношення між операційними доходами, витратами і прибутком, порівняно з попереднім (базовим) періодом, не зміняться. Адже зміна структури виробництва зумовлює зміну доходів, витрат і прибутку, оскільки різна продукція має різні питомі показники трудо-, зарплато-, матеріаломісткості та рентабельності. Крім того, дані, отримані внаслідок розрахунків на першому - четвертому етапах, не дають змоги розробити податковий календар (п'ятий етап), оскільки законодавче визначені терміни сплати податків навіть однієї групи (сплачуваних з одного джерела), як правило, різні. Для підтвердження можна порівняти хоча б терміни сплати ПДВ й акцизного збору, джерелом сплати яких є операційний дохід.

Основною метою і планування податкових платежів, і податкового планування є збільшення доходів підприємства, його прибутку за рахунок мінімізації податкових платежів. Разом з тим, якщо податкове планування мінімізує безпосередньо суми податків, зборів та платежів податкового характеру, то планування податкових платежів має на меті своєчасну і повну сплату податків, що дає змогу мінімізувати штрафні санкції, а в кращому разі - зовсім їх уникнути.

Податкове планування є:

• по-перше, наукою, оскільки передбачає наявність глибоких теоретичних знань з таких дисциплін, як бюджетна система, податкова система, господарське і податкове право, фінансовий менеджмент, податковий менеджмент, фінансовий облік та податковий облік, а також практичних навиків з формування схем реалізації операцій, які дозволяють сплачувати менші податки, ніж за звичайної діяльності;

• по-друге, стратегією виживання підприємств, особливо за умов жорсткої фіскальної системи оподаткування. Метою податкового планування є не приховування податків. В усьому світі і, особливо, у високорозвинених цивілізованих країнах, це вважається вчинком аморальним. Але сплачувати податки сумлінно - це не означає сплачувати їх бездумно, некомпетентно і на шкоду своєму підприємству;

• по-третє, елементом фінансового та податкового менеджменту. Однією з основних функцій фінансового менеджменту як системи принципів і методів розроблення та реалізації управлінських рішень щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємства та організації обігу його грошових коштів є планування фінансової діяльності підприємства за усіма її напрямами. Серед завдань фінансового планування - планування грошових потоків (надходження та використання коштів під час здійснення підприємством господарської діяльності), зокрема, й тих, які пов'язані зі сплатою податків, зборів та обов'язкових платежів податкового характеру до державного та місцевих бюджетів і до позабюджетних цільових фондів. Податковий менеджмент, як складова менеджменту, фінансове охоплює такі елементи: інформаційне забезпечення, економічний аналіз, планування і прогнозування, оперативну роботу, контроль, оптимізаційне регулювання, внутрішню і зовнішню координацію, засоби адаптаційного характеру;

• по-четверте, складовою податкової політики підприємства, яка є водночас складовою як фінансової стратегії підприємства, так і загальної політики управління його прибутком, і полягає у виборі найефективнішого варіанта сплати податків за альтернативних напрямів операційної діяльності та пов'язаних з нею господарських операцій.

Формування податкової політики підприємства здійснюється в декілька етапів, основними з яких є:

—вивчення податкового законодавства та законних методів зменшення податкового тягаря;

—вибір правової та організаційної форми підприємства;

—виявлення напрямів діяльності підприємства, які дозволяють мінімізувати податкові платежі внаслідок застосування різних ставок оподаткування;

—виявлення можливостей зменшення бази оподаткування через використання податкових пільг;

—виявлення шляхів оптимального використання обігових коштів та розміщення отриманого прибутку;

—врахування регіональних можливостей та непрямих податкових пільг;

—визначення методичних принципів податкового планування на підприємстві;

—економічна оцінка ефективності розробленої податкової політики.

Податкове законодавство надає платникові податків досить багато можливостей для зниження розміру податкових платежів, у зв'язку з чим можна виділити основні способи мінімізації податків:

• зниження бази оподаткування;

• перенесення бази оподаткування;

• метод заміни відносин;

• метод поділу відносин;

• метод відстрочення податкового платежу;

• приховування бази оподаткування.

Зниження бази оподаткування передбачає використання певних схем мінімізації податків. Чим менша база, - тим менший податок доведеться сплатити. Зменшення бази оподаткування-можливе при операціях купівлі-продажу, міни, дарування. Наприклад, продаж за заниженою вартістю не пов'язаним особам. Для оподаткування береться ціна товарів, робіт чи послуг, визначена сторонами угоди. Поки не доведено зворотне, передбачається, що вона відповідає рівню ринкових цін.

Перенесення бази оподаткування передбачає наявність двох і більше підприємств, одне з яких має з певних податків менші ставки, ніж інші, або нульові. Між цими підприємствами фінансово-господарські відносини встановлюються таким чином, щоб база оподаткування зменшилась у підприємства з більшими ставками оподаткування. Варіантами перенесення бази оподаткування є:

• реєстрація підприємства в спеціальних (вільних) економічних зонах;

• реєстрація підприємства за участю громадської організації інвалідів;

• реєстрація неприбуткової організації;

• реєстрація підприємства - платника єдиного податку;

• реєстрація підприємства в офшорній зоні.

Метод заміни відносин. Як правило, та сама господарська операція (придбання майна, одержання доходу і т. ін.) може бути досягнута кількома шляхами. Чинне законодавство практично не обмежує господарюючого суб'єкта у виборі форми й окремих умов угоди, виборі контрагента тощо. Підприємець може самостійно вибирати будь-який з припустимих варіантів, беручи до уваги ефективність операції як у чисто економічному плані, так і з точки зору оподаткування. На цьому і базується метод заміни відносин: операція, що передбачає надмірне оподаткування, замінюється на операцію, що дозволяє досягти тієї ж чи максимально близької мети, і при цьому застосувати пільговий порядок оподаткування.

Змінити треба саме правовідносини (весь комплекс прав і обов'язків), а не тільки формальний бік угоди (наприклад, лише назву договору). Тобто заміна не повинна містити ознак удаваності чи фіктивності. Заміні підлягає весь договір, і усі фактичні дії сторін повинні свідчити саме про його виконання. Наприклад, заміна договору купівлі-продажу з відстроченням платежу на договір комісії.

Метод поділу відносин базується на методі заміни. Тільки замінюється не вся господарська операція, а лише її частина.

Метод поділу застосовується, як правило, тоді, коли повна заміна не дозволяє досягти результату, близького до мети первісної операції. Наприклад, поділ договору підряду з фізичною особою на договір підряду на виконання робіт і договір купівлі-продажу матеріалів. При домовленості з фізичною особою на виконання робіт з матеріалів виконавця (ремонт техніки, будівельні роботи і т. ін.) доцільно укладати два договори - договір купівлі-продажу матеріалів і договір підряду на виконання робіт з матеріалів замовника. У цьому разі базою для обчислення страхових внесків до позабюджетних фондів буде тільки сума винагороди за договором підряду (тільки оплата праці виконавця).

Метод відстрочення податкового платежу. Порядок регулювання різних податків передбачає різні терміни їх сплати. Проте термін сплати більшості податків тісно пов'язаний з виникненням об'єкта оподаткування (валового доходу, податкових зобов'язань) і календарним періодом (місяць, квартал, рік). Метод відстрочення дозволяє перенести виникнення об'єкта оподаткування на наступний календарний період. Наприклад, відстрочення виникнення оподатковуваного обігу шляхом переказу коштів в останній день звітного періоду.

Останній спосіб мінімізації податків - приховування бази оподаткування - ми розглядати не будемо, бо він суперечить як законодавству, так і принципам податкового планування.

1.2. Наукова методологія податкового планування.

Податкове планування, за своєю суттю, являє собою підсистему внутрішньо фірмового планування і управління, тому в його основу покладені загальні принципи, властиві будь-якому виду планування на підприємстві. До них відносяться принципи: системності, безперервності, гнучкості, точності та участі (колегіальності). Разом з тим специфіка оподаткування потребує застосування поряд із загальними спеціальних принципів податкового планування, до яких відносяться:

1) принцип законності. Цей принцип є основоположним для податкового планування, оскільки система оподаткування в будь-якій країні, в тому числі і в Україні, строго урегульована діючим законодавством. Саме використання даного принципу дозволяє розмежовувати податкове планування і ухилення від оподаткування. Відповідно до нього всі методи, прийоми і засоби податкового планування, а також їх документальне супроводження повинні находитися виключно в правовому полі, тобто строго відповідати діючому законодавству;

2) принцип оптимальності (оптимального співвідношення ризику і вигоди). Основний зміст даного принципу полягає в тому, що кінцевим результатом податкового планування повинен бути той варіант організації господарської діяльності, який є оптимальним в даних умовах. При цьому критерії оптимальності і можливі обмеження визначаються цілями і можливостями конкретного підприємства в конкретний момент часу. Оптимальний в одному податковому періоді варіант може бути відхилений в іншому, причому не тільки у зв’язку зі змінами законодавства, але і за суб’єктивними причинами: зміна пріоритетів діяльності підприємства, особливості кон’юнктури ринка, механізму взаємодії з партнерами тощо.

Оскільки господарська діяльність взагалі і міроприємства податкового планування зокрема пов’язані з ризиком, інший прояв даного принципу полягає в забезпеченні оптимального поєднання отриманих в результаті реалізації податкових схем вигод і ризиків. При цьому для кожного підприємства існує своє оптимальне співвідношення, яке визначається не тільки об’єктивними обставинами і цільовими установками підприємства, але і суб’єктивними факторами психологічного характеру (прийняття прийнятного рівня ризику керівництвом підприємства);

3) принцип альтернативності. Згідно з даним принципом обґрунтування вибору найкращого варіанта міроприємства по оптимізації оподаткування повинно здійснюватися на альтернативній основі з урахуванням різних варіантів організації господарської діяльності або оформлення господарської операції. Так, наприклад, при необхідності використання легкового автомобіля і при відсутності можливості його придбання альтернативними варіантами можуть бути: придбання транспортних послуг на стороні, оренда автомобіля у робітника підприємства, сторонньої фізичної особи або у громадянина - підприємця або використання автомобіля співробітника з виплатою компенсації чи на безоплатній основі. Для того щоб вибрати найбільш прийнятний з точки зору фінансового результату варіант, необхідно оцінити податкові наслідки кожного з них і порівняти отримані результати. Альтернативність податкового планування слідує із багатоваріантності шляхів досягнення господарських цілей в рамках діючого законодавства і є одним із його ключових принципів;

4) принцип комплексності. Планування всіх податкових платежів необхідно здійснювати в комплексі з обліком їх взаємного впливу. Навіть в тому випадку, коли предметом податкового планування є платежі по конкретному податку чи збору (локальні схеми оптимізації), реальну ефективність запропонованих заходів можна оцінити тільки з урахуванням відповідних змін інших податків і зборів. Пов’язано це з тим, що різні податки і збори мають загальні елементи об’єктів оподаткування і податкових баз, причому самі податкові платежі можуть включатися в об’єкт оподаткування в інших податках и зборах. Так, наприклад, у випадку використання довгострокового страхування життя робітників підприємства як засобу податкового планування виплат з оплати праці, необхідно враховувати не тільки наслідки оподаткування доходів фізичних осіб, але і вплив цього засобу на розмір внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування і на формування валових витрат підприємства. По суті, даний принцип є проявом системності оподаткування як економічної категорії;

5) принцип перспективності. Відповідно до нього в процесі податкового планування необхідно враховувати можливі зміни законодавства в майбутньому. Безумовно, динамічний, а інколи і не передбачуваний характер українського податкового законодавства не дозволяє зі 100-процентною вірогідністю спрогнозувати всі можливі зміни, однак при оцінці податкових наслідків господарських альтернатив по можливості їх слід враховувати;

6) принцип натуральності. Полягає в тому, що будь-який засіб податкового планування за своїм змістом повинен відповідати формі, виглядати логічно і натурально, відповідати цілям діяльності суб’єкта господарювання. Ці ж вимоги пред’являються і до документального забезпечення конкретних оптимізаційних схем. Невиконання цього принципу викликає обґрунтовані підозри контролюючих органів і збільшує ризик податкових перевірок.

Окрім того, основу податкового планування становить мінімізація податкових платежів. Окремі принципи податкової мінімізації викладені в багатьох працях. Проте вони не охоплюють усіх аспектів податкового планування. З урахуванням принципів, висвітлених у вказаних вище роботах, нами сформульовані принципи мінімізації податкових платежів, на яких, на нашу думку, мало б базуватися податкове планування:

1) дотримання чинного податкового законодавства. Ухиляння від сплати податків, що супроводжується порушенням правових норм, може призвести до штрафних санкцій (не говорячи вже про кримінальну відповідальність), які в декілька разів перевищать отриманий ефект. Будь-яка схема оптимізації податкових платежів має бути легітимною як щодо вітчизняного, так і щодо міжнародного податкового законодавства. Недоцільно також використовувати спірні, не до кінця урегульовані положення податкового законодавства, які можуть трактуватися як на користь платника податків, так і на користь держави. Вирішення спірних питань, як правило, вимагає додаткових витрат. Крім того, законодавець завжди може внести зміни до тих положень, які є спірними, і, як свідчить практика, здебільшого такі зміни не є вигідними для підприємця;

2) оперативне врахування усіх змін у чинній податковій системі. Ефективна схема реалізації певної господарської операції, яка забезпечує мінімізацію податкових платежів і базується на конкретних податкових нормах, у разі зміни цих норм не тільки може стати неефективною, але й зумовити збитки та стати підставою для застосування штрафних санкцій з боку податкових органів;

3) пошук та використання найефективніших господарських рішень, які забезпечують мінімізацію податкових платежів, повинні спиратися на логіку. „Штучні схеми, побудовані на недоліках законодавства, - не вихід... правильна схема будується не на недоліках законодавства, вона лише використовує їх. Недоліки зникають - логіка залишається”;

4) схема мінімізації податкових платежів, що використовується в податковому плануванні, не повинна суттєво відрізнятися від звичайного порядку здійснення господарських операцій, що не тільки дозволяє уникнути зайвої уваги з боку податкових органів, але й не дає підстав сумніватися в законності операцій партнерам;

5) оптимізація може зменшити суму сплачуваних підприємством податків, але ніколи не зведе їх до нуля, тому не потрібно прагнути цього;

6) оптимізація вимагає певних витрат, тому про її ефективність можна говорити, тільки зіставивши результат і витрати. Вартість певної оптимізаційної схеми, яку реалізує підприємство, чи витрати на податкове планування за певний час не повинні перевищувати сум, на які зменшуються податкові платежі. Як стверджує автор, відношення витрат на розробляння оптимізаційної схеми, її реалізації та обслуговування до суми економії податкових платежів має певний поріг, який залежить, в основному, від ризику, пов'язаного з реалізацією схеми. Цей поріг на практиці здебільшого становить 50-90 відсотків від суми податків, що мінімізуються. Розраховуючи витрати, пов'язані з оптимізацією податків, слід пам'ятати, що багато схем, окрім витрат на створення та обслуговування, вимагають і певних витрат на їх ліквідацію, нерідко немалих;

7) кожна схема мінімізації податкових платежів обов'язково має бути проаналізована з юридичного погляду. Податкова схема роботи кожного підприємства та фінансова схема кожної угоди чи господарської операції унікальні і вимагають попередньої правової експертизи фахівців;

8) інформація щодо схем оптимізації податкових платежів має бути конфіденційною, а доступ до неї повинні мати тільки керівники та безпосередні виконавці, причому останні мають володіти не повною інформацією, а тільки тією, яка дає їм змогу виконувати їхні функції. Для цього бажано кожному виконавцеві розробляти індивідуальні інструкції локального характеру;

9) реалізація конкретних схем оптимізації податкових платежів має проходити під ретельним контролем за усіма виконавцями на усіх етапах і передбачати можливість реальних важелів впливу на процес реалізації у разі відхилень від розробленої схеми;

10) оптимізацію податкових платежів бажано проводити за рахунок своїх податкових зобов'язань, а не за рахунок збільшення відрахувань контрагентів по бізнесу. Процедура нарахувань окремих податків (ПДВ, податок на прибуток підприємств) може передбачати такі операції, за яких зменшення платежів у одного з учасників договірних відносин призводить до їх збільшення в контрагентів і навпаки. Тому при розроблянні оптимізаційних схем слід брати до уваги й інтереси постачальників, покупців, підрядчиків та інших контрагентів і, по можливості, вирішувати свої проблеми на взаємовигідних умовах;

11) схеми оптимізації оподаткування повинні якомога менше залежати від зовнішніх учасників, особливо конкурентів;

12) різноманітні види підприємницької діяльності доцільно не зосереджувати в одній організаційній структурі, а виокремити в різні, що збільшить можливості для податкових маневрів.

Читайте також:

1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
2. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
3. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
4. Аварії на пожежно-вибухонебезпечних об’єктах
5. Аварії на радіаційно небезпечних об’єктах.
6. Аварії на хімічно небезпечних об’єктах.
7. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
8. Автоматичне і ручне створення об’єктів.
9. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
10. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
11. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства
12. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції

Переглядів: 6095