Класифікація поживних середовищ

Мікробіологічний аналіз сировини для олійно-жирових виробництв.

Сировиною є тваринні, рафінована та дезодорована олія, саломаси, яєчні продукти, молоко коров’яче питне, молоко сухе, вершки коров’ячи та домішки, що забезпечують органолептичні характеристики готового продукту. До них відносять барвники, цукор, гірчичний порошок, кисломолочні закваски, ізоляти, концентрати та гідролізати рослинних білків та інші компоненти згідно рецептури.

Відбір проб на мікробіологічний аналіз проводять один раз на 30 днів від кожного виду продукту, а спецій – середню пробу від кожної партії.

Жири та олії, які мають вміст вологи 0,1 – 0,3%, мікробіологічному аналізу не піддаються.

Відбір зразків (маса 50-100 г) проводять в асептичних умовах. Кожен зразок окремо запаковують в стерильний пергаментний папір (вміщують в стерильний посуд), підписують і направляють в бактеріологічну лабораторію.

В ході мікробіологічних досліджень визначають загальне мікробне число в 1 г проби, характер мікрофлори (БГКП, дріжджі, мікромиіцети).

Визначення загального мікробного числа. Відбирають наважку сировини (1 г) і з неї готують проби для аналізу ваговим методом. В стерильну чашку Петрі піпеткою вносять 0,1 мл отриманої суспензії (її розведення), відбираючи пробу з верхнього шару. Чашку заливають поживним середовищем (МПА). Інкубацію чашок проводять в термостаті протягом 18-24 годин при 30°С. Рахують колонії і визначають кількості мікроорганізмів в 1 г продукту.

В лабораторній практиці для вивчення фізіологічних та біохімічних властивостей мікроорганізмів використовують різноманітні поживні середовища. Кожне з них повинно містити достатню кількість необхідних для росту мікроорганізмів сполук, мати оптимальне для даного виду мікроорганізмів рН та бути стерильним.

Будь-яке поживне середовище повинно містити: органогенні елементи - вуглець, водень, кисень, азот; зольні елементи – фосфор, сірка, калій, кальцій, магній, залізо та мікроелементи – молібден, цинк, мідь та ін.

Для розвитку деяких мікроорганізмів (ауксотрофів) необхідною умовою є наявність вітамінів або їх складових частин (Ко-ферментів) в складі поживного середовища.

За складом поживні середовища поділяють на природні (натуральні), штучні (синтетичні) та напівсинтетичні.

Натуральні середовища складаються з продуктів тваринного та рослинного походження (молоко, жовч, відвари та витяжки з м’яса, печінки; капустяне середовище, пивне сусло та ін). Напівсинтетичні середовища виготовляються на основі природних і містять штучні домішки, що поліпшують їх характеристики. Штучні або синтетичні середовища містять в своєму складі визначені органічні сполуки та неорганічні солі в точно зазначених концентраціях. За набором компонентів синтетичні середовища можуть бути складними та простими.

За консистенцією поживні середовища поділяються на щільні, рідкі та сипучі.

Для одержання щільних середовищ до субстратів додають ущільнювачі. До таких сполук відносять агар-агар (додають в кількості 1,5 - 4%) чи желатину (додають в кількості 5-25%). Подрібнені ущільнювачі вносять в рідке поживне середовище та піддають термічній обробці.

Щільні середовища використовують для аналізу мікрофлори різних об’єктів (зокрема повітря та води), виділення чистих культур мікроорганізмів, зберігання та транспортування чистих культур та ін. Рідкі середовища використовують для накопичення біомаси чи продуктів обміну, дослідження фізіолого-біохімічних властивостей мікроорганізмів. Сипучі – для зберігання деяких видів мікроорганізмів та їх спор, приготування маточного та посівного матеріалу.

За призначенням поживні середовища поділяються на універсальні, елективні (вибіркові) та диференціально-діагностичні.

До універсальних середовищ відносять: м’ясо-пептонний бульйон (МПБ), м’ясо-пептонний агар (МПА), м’ясо-пептонну желатину (МПЖ), м’ясну воду, м’ясопечінково-пептонний бульйон (МППБ). На таких середовищах росте більшість мікроорганізмів.

Для вирощування певних видів мікроорганізмів, які на універсальних середовищах ростуть погано або зовсім не ростуть, застосовують елективні середовища. До них відносять МПБ з кров’яною сироваткою, середовище Ендо, середовище Кітта-Тароцці та ін.

Диференціально-діагностичні середовища дозволяють розрізнити окремі види мікроорганізмів за фізіологічними ознаками. До таких середовищ відносять: середовища Андрере, Дригальського, “строкатий” ряд Гіса та ін. Зазначені середовища використовують переважно при вивченні біохімічних властивостей мікроорганізмів.

Диференціально-діагностичні середовища, залежно від складу, можна розділити на 4 групи:

1. Середовища, які містять білкові речовини (желатину, молоко, сироватку крові у згорнутому вигляді, курячі білки) і використовуються для визначення протеолітичних властивостей мікроорганізмів.

2. Середовища з цукрами, для визначення цукролітичних властивостей мікроорганізмів.

3. Середовища з хімічними речовинами, які змінюють свої властивості під дією окисно-відновних ферментів.

4. Середовища, які містять індиферентні хімічні складові, що є джерелом живлення одних видів мікроорганізмів і не асимілюються іншими видами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Список обзорных лекций для Государственного экзамена 4 страница	\|	Методи стерилізації поживних середовищ, посуду та інструментів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.