Обрядовий пратеатр.

Мальовнича природа України! Неозорий краєвид степу, стрімкі річки, затишні куточки лісів не могли не позначитися на світогляді українців. За уявленнями наших предків, природу населяли різноманітні божества – перелесники, польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки, – що мешкали в річках, болотах, лісах, на полях тощо, і могли приймати образ тварин; рослини також сприймались, як живі істоти. Все це пробуджувало чуттєву небайдужість до навколишнього світу, надихало на ігри, урочисті свята, обряди на честь обожнюваних, хоч водночас і незбагненних людиною сил природи. Ранньому обрядовому театру українців – дітей природи – з його танцями, масками, костюмами, вокальною вібрацією і оповідністю притаманна велика драматична сила. Починалося все з пісні, в якій головне місце відводилося не слову, а мелодії і ритму. Виконували пісню в хороводі (спів у колі) і супроводжували рухами та мімікою, тобто дією – однією з істотних ознак драми. Імітація чужих жестів, рухів, голосу мала на меті перебрати подобу «Іншого» – ставала тим зерном, з якого виросло театральне мистецтво. Поступово хор розпався на дві групи, що переспівують одна одну. У такий спосіб з’явилася наступна істотна ознака драматургії – діалог, поки що хоровий, який супроводжує і пояснює мімічну дію. У подальшому з хору виокремився головний співак – корифей, якому хор уже лишень допомагав, а згодом місце корифея зайняли дві особи. Тож монолог перетік у діалог двох акторів, відкривши простір їхньому натхненню та інтерпретаторським здібностям. Діалог став поштовхом до створення усних сюжетних епізодів, сценок, у яких поєднувалися комічне й трагічне, умовне й грубо-натуралістичне. Сцени з балету М. Скорульського «Лісова пісня» за однойменною драмою-феєрією Лесі Українки. Таким чином, ранній обрядовий театр містив елементи того, що згодом дістане назву літературний рід, а саме: епос, лірика, драма, які поки що існували в синкретичному (нероздільному, злитому) стані. Театралізовані уявлення язичницької доби перейдуть і до християнської, особливо обряди, пов’язані зі зміною пір року, що трансформуються в обряди веснянок, Купала, Коляди, щедрування або весільні. Знавець українських звичаїв, український народознавець О. Воропай записав весільний обряд «Просо», який має всі ознаки ігрового театру.

Обряд «Просо»

Зібравшись на вигоні, дівчата вибирають з-поміж себе двох: одну називають «матір’ю», а другу – «господинею». Решту учасниць гри називають «дочками». Зробивши такий вибір, дівчата стають в один довгий ряд. Першою в ряду стоїть «мати». «Господиня» бере в руку довгу палицю і стає збоку; потім вона підходить до «матері» й питає:

– Де твоя дочка?

Та відповідає питанням:

– Нащо вона тобі?

– Щоб ішла просо жати.

– Десь на тому кінці!

«Господиня» йде до протилежного кінця ряду, стає перед крайньою з дівчат і каже:

– Казала мати, щоб ти ішла до мене просо жати!

– Яке?

«Господиня» піднімає палицю вище голови і каже:

– Таке!

– Не дістану.

«Господиня» опускає палицю аж до землі, говорячи:

– Таке!

– Не нагнуся.

Тут відбувається діалог між «господинею» і «дочкою»:

– Куплю тобі сорочку.

– У мене є!

– Куплю тобі спідницю.

– У мене є!

– Куплю тобі хустку.

– У мене є!

І так «господиня» перелічує весь одяг, який звичайно повинна мати дівчина, що збирається виходити заміж. За кожним разом «дочка» відповідає: «У мене є!», тобто показує, що вона вже готова виходити заміж. Господиня, почувши, що в дівчини все є, удає з себе сердиту, ніби б’є дівчину палицею і гонить її до «матері», примовляючи:

«А заміж! А заміж!» Коли «дочка» заховається за «матір», «господиня» залишає її і знову звертається до матері з тим самим питанням: «Де твоя дочка?», і гра відбувається заново. І так продовжується, аж поки «господиня» не пережене всіх «дочок», раз-у-раз приказуючи: «А заміж!»

Україні дістався й античний театральний спадок від греків, що припливли морем у кінці VІІ – на початку VІ ст. до н.е. і заснували театри в грецьких колоніях Ольвії, Херсонесі, Феодосії, долучивши місцеве населення до умовної естетики античного театру. Археологи виявили поблизу сучасної Керчі уламки споруди амфітеатру і майстерню, де збереглися залишки печей для обпалювання і відливання теракот. Серед цих теракот – маски акторів у комедійних і трагедійних ролях. Досвід театру княжої доби зафіксовано в старовинних розписах. Після прийняття християнства, незважаючи на невдоволення церкви, при княжому дворі влаштовували бенкети. Популярною розвагою там були танці, музика та забави, про що свідчать зображення на стінах київського Софійського собору. Фрески відтворюють сцени поєдинку людини з рядженим звіром, свято Коляди, змагання вершників. У цих виставах відчувається вплив ранньої Візантії, міста якої славилися масовими видовищами, успадкованими від пізньої античної доби. З’являлись у княжих палацах і скоморохи. Можливо, вони прийшли з Візантії (візантійське слово скомарх означає – майстер сміховин). То були «люди перехожі», мандрівні актори, які постійно блукали з місця на місце. Через це простий народ сприймав їх як людей досвідчених, адже вони багато бачили й знали. Вони водили з собою «вчених» тварин – ведмедя, собаку, мавпу. Власне, саме скоморохів можна вважати першими акторами, які вміли співати, танцювати, грати на музичних інструментах, створювати й виконувати драматичні твори. Репертуар тогочасних вистав складався з пустотливих пісень, драматичних сценок, соціальної сатири. Дійові особи вдягалися в скомороший одяг і грали в масках.

За ілюстраціями опишіть мистецтво скоморохів. Подискутуйте на тему «Як відбувалася підготовка скоморохів до виступу».

Окрім мандрівних, були й осілі скоморохи. Ймовірно, вони – ініціативні корифеї, які виокремилися з народно-обрядового театру. Відомі навіть скомороші поселення, назви яких збереглися й дотепер: село Скоморошки Київської та Скоморохи – Львівської областей.

При підготовці до семінару та конспектування лекції зверніть увагу на

http://www.drabyna.com.ua/about.php?lang=rus

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стародавня народна творчість: епос, календарно-обрядові та родинно-обрядові пісні	\|	Особливості структурно-функціонального методу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.