Принципи відновного правосуддя.

Конкретизують розуміння відновного правосуддя принципи, на основі яких воно базується і які визначають його сутність, призначення, завдання.

Відновне правосуддя ґрунтується на загальноправових (конституційних) принципах кримінального процесу та власних спеціальних принципах. У контексті відновного правосуддя можна виділити такі загальноправові (конституційні) принципи як демократизм, законність, гуманізм, диспозитивність, рівність перед законом, повага до гідності особи.

Також для відновного правосуддя характерні спеціальні принципи. Вони визначають специфіку даного способу розв’язання кримінально-правового конфлікту.

Попередньо ніхто з науковців, що досліджували відновне правосуддя, не звертались до загальноправоивх принципів.

Розглянемо зміст кожного з цих принципів у контексті проблеми, що аналізується.

Демократизм. Відновне правосуддя ґрунтується на визнанні, повазі та реалізації основних прав, свобод та інтересів людини і громадянина.

Законність. Відновне правосуддя будується і реалізується на основі Конституції, норм матеріального та процесуального законодавства.

Гуманізм. В основі відновного правосуддя перебуває людина як найвища соціальна цінність.

Диспозитивність. Передбачає, що тільки учасники кримінально-правового конфлікту приймають рішення щодо участі у відновних програмах, наділені правом самостійно приймати рішення про їхній перебіг, результат або ж відмовитись від них на будь-якому етапі.

Рівність перед законом. Учасники відновного процесу є рівними у своїх правах і обов’язках, з врахуванням особливостей процесуального становища та ролі у кримінально-правовому конфлікті.

Повага до гідності особи. Відновне правосуддя базується на повазі честі, гідності як потерпілого, так і правопорушника і акцентує свою увагу на негативності вчинення злочину, оцінці його як соціального зла, а не на особистості людини, що його здійснила.

Якщо зміст загальноправових принципів кореспондується з їх розумінням стосовно інших правових інститутів, то зміст спеціальних принципів відновного правосуддя потребує окремого аналізу.

Відновне правосуддя засноване на принципі збалансування інтересів потерпілого та громади, підкреслює М. Райт, з потребою інтеграції правопорушника у суспільство.

Відновне правосуддя має два основні принципи, відзначають В.Т. Маляренко та І.А. Войтюк. Перший принцип відноситься до заподіяної шкоди. З однієї сторони, реалізація цього принципу стосується потерпілого і передбачає, що потерпілий і його потреби мають знаходитися в центрі правосуддя, оскільки шкода заподіяна саме йому. З другої – правопорушник має нести відповідальність з урахуванням заподіяної шкоди. Його треба заохочувати до усвідомлення своєї вини і відповідальності за відшкодування збитків. Другий принцип – принцип участі. Його суть полягає у тому, що як у потерпілого, так і в правопорушника, і у суспільства повинні бути свої ролі в цьому процесі. Держава має брати участь у правосудді разом із потерпілим та правопорушником.

Існує думка, що програми відновного правосуддя, тобто безпосередньо відновне правосуддя, базуються на трьох спеціальних основних принципах:

1) відшкодування шкоди. Потерпілий та його потреби займають центральне місце у процесі правосуддя. Прийняття відповідальності означає, що правопорушник має брати до уваги потреби потерпілого, усвідомити наслідки скоєного і відшкодувати завдані збитки;

2) самовизначення сторін. Г. Зер зазначає, що цей принцип заснований на припущенні про прагнення людей домовитися та передбачає делегування сторонам права на самостійне прийняття рішення;

3) залучення до процесу найближчого соціального оточення та представників місцевої громади. Це сприяє зціленню потерпілого та допомагає правопорушнику виправити скоєне, змінити свою поведінку.

На думку Р. Р. Максудова, існують такі спеціальні принципи відновного правосуддя: 1) діяльна відповідальність правопорушника, що полягає в прийнятті обов’язку залагодити шкоду, спричинену жертві; 2) зцілення жертв – звільнення жертви від тягаря наслідків злочину; 3) активність безпосередніх учасників кримінальної ситуації в прийнятті рішень щодо злочину; 4) інтеграція правопорушника у суспільство, громаду.

Як вважає В.В. Землянська, в основу принципів відновного правосуддя покладено такі шість ключових положень: 1) пріоритетність надання підтримки та забезпечення зцілення жертви/потерпілого; 2) правопорушники несуть відповідальність за свої дії, але не в розумінні покарання, а в розумінні усвідомлення наслідків власної поведінки та активних дій з боку правопорушника, спрямованих на виправлення завданої шкоди; 3) активна участь у розв’язанні ситуації всіх осіб, на яких вплинула подія злочину. 4) громада сприяє реінтеграції жертви та правопорушника; 5) запобігання повторного вчинення злочину у майбутньому; 6) добровільність участі у відновному процесі усіх зацікавлених сторін.

Можна відзначити, що загальний підхід до визначення принципів відновного правосуддя, які називаємо спеціальними, є досить схожим. Однак їх "набір" в різних дослідників не співпадає, хоч сутність принципів є ідентичною. Така ситуація зумовлена тим, що основа їх визначення базується на науковій позиції, яка обґрунтована Г. Зером у праці "Фундаментальні принципи відновного правосуддя". Звичайно, теж погоджуємося з принципами, визначеними провідним теоретиком та ідеологом відновного правосуддя, хоч «набір» та зміст деяких з них потребує коментування. Вбачається, що можна виділити такі принципи відновного правосуддя:

1) максимальне відновлення стану потерпілого, що існував до вчинення злочину. Основна увага повинна бути зосереджена на почуттях і потребах жертви, вирішенні її проблем, що виникли в результаті кримінально-правового конфлікту;

2) реальне відшкодування шкоди, завданої злочином безпосередньо правопорушником, що передбачає активну участь самого порушника у відшкодуванні заподіяного збитку (не тільки матеріального, але й так званого "символічного") і задоволення інших потреб потерпілого;

3) активна участь сторін у вирішенні кримінально-правового конфлікту на основі діалогу потерпілого і правопорушника. Якщо учасники самі виробляють рішення, то, швидше за все, вони його і виконають. Важливо, щоб люди перестали бачити один в одному ворога, а починали бачити Людину. У цьому випадку не відбувається подальшої ескалації конфлікту, не виникає ворожості;

5) добровільність. Даний принцип передбачає добровільні засади при вирішенні кримінально-правого конфлікту за допомогою відновного правосуддя та можливість відмовитись від нього у будь-який момент до прийняття рішення;

6) консенсус при вирішенні кримінально-правового конфлікту передбачає, що сторони на основі виключно взаємної згоди приймають остаточне рішення;

7) участь представників громади. Відновне правосуддя характеризується залученням до відновного процесу найближчого оточення потерпілого та правопорушника, представників місцевої громади, в тому числі через соціальні служби, з метою підтримки сторін та їх реабілітації після вчинення злочину.

Визначення поняття та аналіз принципів відновного правосуддя є підґрунтям для подальшого дослідження обраної проблеми, розкриття її сутності у межах кримінального процесу.

[1] Під терміном «правопорушник» маємо на увазі обвинувачений (підсудний).

[2] Коментар Українського Центру Порозуміння при тлумаченні перекладу з англійської мови

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття відновного правосуддя.	\|	Класифікація педагогічних технологій.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.114 сек.