• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 5. Витоки, причини та рушійні сили конфлікту.

1. Рушійні сили конфліктів.

2. Об'єктивні та суб'єктивні причини виникнення конфліктів.

3. Мотивація конфліктів.

4. Конфлікт потреб.

5. Конфлікт інтересів.

6. Конфлікт цінностей і норм.

Природа конфлікту.Будь-яка соціальне напруження за певних умов може перетворитися на соціальний конфлікт. Це перетворення, як наголошує ресурсно-ціннісний підхід, має здійснюватися за певними правилами. В діях сторін завжди буде мати місце апеляція до то­го, що життєво необхідно для відповідного суб'єкта, до того, що явля­ють собою засоби задоволення потреб, і до того, що для нього важли­во з точки зору збереження власної ідентичності, до того, що «загаль­ноприйняте», освячене звичаєм. Ці чотири лінії аргументації можуть бути визначені як апеляція до потреб, інтересів, цінностей та норм'.

Конфлікт буде повним та розгорнутим, коли він заснований на одночасному включенні у мотивацію всіх чотирьох рівнів мотивації: і потреб, і цінностей, і інтересів, і норм. Але на практиці справа мо­же бути такою, що у конфлікт включений тільки один рівень моти­вації: тільки потреби або тільки цінності. При цьому інтереси важ­ко виділити як самостійну лінію мотивації, бо вона розгортається на перехресті потреб та цінностей.

Друга лінія аналізу конфліктів пов'язана з тим, в якій сфері роз­гортається конфлікт. Йдеться про економічну, політичну та культур­ну сфери. У першій з них конфлікт, як правило розгортається з при­воду ресурсів соціальної дії чи з приводу засобів життєдіяльності суб'єктів. В другій головним предметом конфлікту буде влада, в третій — інтерпретація культурних норм і цільових установок суспільства як соціального цілого.

О. Здравомислов запропонував досить ефективну схему пере­хресного аналізу рушійних сил конфлікту та сфер життєдіяльності людей, яка дозволяє виявити найбільш істотні причини глибинних конфліктів між суб'єктами різного рівня. У сфері економіки це будуть конфлікти фз-за розподілу ресурсів, із-за проблем функціонування інститутів розподілу, конфлікти, що розкривають протилежність еко­номічних установок різного типу. В сфері політики вся сукупність життєвих інтересів сходиться біля засобів організації суспільства, рівня його згуртованості та характеру владних відносин. У сфері ду­ховного життя конфлікти пов'язані з внутрішнім світом людини, характером свободи, типом культури та інтерпретацією вищих цінно­стей: добра, справедливості тощо (табл. 2)².

Рушійні сили (або глибинні причини) конфліктів теж досить різноманітні. Якщо йдеться про потреби, то необхідно враховувати не тільки проблему відтворення ресурсів і характеру їх використан­ня, а й фундаментальні проблеми щодо засобів самоорганізації суспільства, орієнтації суб'єктів на раціональні чи емоційні харак­теристики діяльності. Інтереси визначають ставлення до існуючих

у суспільстві інститутів розподілу, які, в свою чергу, визначають до­пустимі для даного суспільства межі та форми нерівності. У взаємодії з духовними сферами інтереси визначають типи культури: її орієнтацію переважно на пізнання, працю, індивідуальні досягнен­ня чи на сильно розвинуті форми групового контролю за поведінкою індивіда. Цінності та норми значною мірою визначають базові орієнтації суспільства, зокрема його вибір між типами економічно­го розвитку та економічної організації суспільства. Характер ціннісних орієнтацій у суспільстві багато в чому визначає і ставлення до вла­ди. Крайні варіанти цього ставлення пов'язані з прагматичним став­ленням до неї або зі сприйняттям її як самодостатнього начала, пев­ної цінності у відносинах між членами суспільства.

Запропонована схема дозволяє досліджувати реальні конфліктні ситуації, бо показує порядок висунення вимог конфліктуючими сто­ронами, містить їх мінімальний набір. Цей набір пред'являється кож­ною стороною. В певних випадках ці вимоги можуть носити «дзеркальний» характер: потреби, висунуті однією з сторін, з тією ж силою пропонуються і іншою стороною. Але у більшості реальних ситуацій характер вимог є асиметричним, що дозволяє більш ретельно стави­тися до проблеми обміну уступками, підходячи до взаємної вигоди.

Об'єктивні та суб'єктивні причини виникнення конфліктів.Проблема вияву причин виникнення конфліктів посідає ключове місце у пошуку шляхів їх попередження та конструктивного розв'язан­ня. Без цих знань важко розраховувати на більш-менш ефективне їх врегулювання.

Взагалі причинність у соціальному середовищі характеризується значною складністю та заплутаністю. Кожна соціальна дія тягне за собою велику кількість різноманітних і суперечливих подій. Конфлікт врешті-решт може бути обумовлений абсолютно невинними діями індивідів і груп, що знаходяться у досить віддаленому зв'язку з конфліктуючими сторонами. Але якщо ми хочемо розібратись в істин­них причинах конфлікту, необхідно ретельно проаналізувати весь ланцюжок взаємозв'язків між подіями та людьми.

Мотив часто розглядають як внутрішню, суб'єктивну причину того чи іншого вчинку. Зрозуміло, що без спонукаючого мотиву не­можливо здійснити певну дію — вона виявиться безглуздою, не­потрібною. Мотив є в діях кожного учасника конфлікту. Інша спра­ва, що мотиви поведінки різних суб'єктів можуть бути неоднакови­ми, такими, що не збігаються, а часто і протилежними. І це зрозуміло: якщо конфлікт є протиборством, то і психологічні його причини скла­даються із суперечностей, протилежних цілей і мотивів поведінки. Якщо ми розкриємо мотивацію конфліктуючих сторін, ми значною мірою зможемо розуміти сенс їх протистояння.

Аналізуючи причини поведінки сторін у різноманітних конфліктах, неважко помітити, що всі вони зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси. Користь, помста, ненависть, недобро­зичливість, образа, незадоволеність прийнятим рішенням, бажання забезпечити себе матеріально сьогодні або в майбутньому — це ли­ше невелика частка мотивів побутових конфліктів, які зустрічають­ся, наприклад, у судовій практиці. Іншою, не менш різноманітною, є, наприклад, мотивація групових конфліктів: економічні труднощі, політичні симпатії та антипатії, прагнення лідерства, національна гордість тощо. Такі ж різноманітні мотиви поведінки держав на міжнародній арені. Тобто, конфлікти можуть відображати всю складність сучасного життя.

Але мотиви поведінки індивідів і соціальних спільнот не є гли­бинними причинами конфліктів, бо самі ці мотиви потребують по­яснення. Людина під впливом зовнішніх змін змінюється і сама; в свою чергу, психологічні чинники впливають на перебіг економічних і політичних процесів. Суспільна свідомість реалізується через по­чуття, потреби, мотиви, розум, інтереси, а звідси — різні думки, по­зиції, мотиви, дії конкретних людей. При цьому саме в різноманітних формах індивідуального прояву суспільної думки суперечності ду­ховної сфери та суперечності буття проявляються у найбільш відкри­тому та гострому вигляді.

В цілому масштабна конфліктна ситуація свідчить про протікан­ня у суспільстві соціально дезорганізуючих процесів, короткочасну чи тривалу, більш-менш глибоку, іноді незворотну дезінтеграцію важливіших суспільних структур, які забезпечують стабільність да­ного суспільства чи спільноти.

Сама по собі дезорганізація — це сукупність соціальних про­цесів, які призводять до того, що відхилення від норми та негативні дії перевищують допустиму межу, серйозно погрожуючи встанов­леному ходу процесів колективного життя. Дезорганізація, зокрема, проявляється у розпаді інститутів, що не виконують своїх завдань, послабленні механізмів формального та неформального контролю, нестійкості критеріїв оцінок, появі зразків поведінки, яка суперечить допустимим нормам.

Стан дезорганізації характеризується посиленням багатьох не­гативних явищ: 1)поширенням алкоголізму та наркоманії у зроста­ючих розмірах, що загрожує нормальному функціонуванню суспільства; 2) поширенням форм сексуальної поведінки, які виз­нані небажаними; 3) зростанням рівня злочинності всіх видів; 4) збільшенням нервових захворювань, психічних розладів. Симпто­мами дезорганізації є і масові політичні заворушення.

Отже, врешті-решт конфлікти у сучасному суспільстві виступа­ють як породження та прояв об'єктивно існуючих соціальних супе­речностей. Суперечності суспільства є специфічним відображенням сутності останнього, його вирішальною рушійною силою. Кожна су­перечність специфічно проявляється у контексті всієї системи супе­речностей і потребує адекватного розв'язання. Так, ключ до розв'язан­ня певних суперечностей у сфері економіки може знаходитися не в економічній, а в політичній чи ідеологічній сферах, і навпаки.

Виникнення конфлікту нерозривно пов'язано з появою та роз­витком суперечностей. Назрівання і розгортання конфлікту відобра­жує кульмінаційний етап боротьбі реальних протилежностей. Розв'язання ж конфлікту веде до руйнування даної суперечливої єдності з одночасним виникненням його нової якості.

В цілому ж виникнення та розвиток конфліктів обумовлені дією чотирьох груп причин: об'єктивних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних та особистісних. Перші дві групи мають об'єктивний характер, дві останні — суб'єктивний. До об'єктивних причин конфліктів можна віднести головним чином ті обставини соціальної взаємодії людей, які призвели до зіткнення їх інтересів, думок, установок тощо. Об'єктивні причини викликають виникнен­ня передконфліктної обстановки — об'єктивного компонента перед-конфліктної ситуації.

Суб'єктивні причини конфліктів головним чином пов'язані з тими індивідуальними психологічними особливостями опонентів, які ведуть до того, що вони обирають саме конфліктний, а не будь-який інший спосіб розв'язання об'єктивної суперечності, що скла­лася. Людина не йде на компромісне вирішення проблеми, не посту­пається, не уникає конфлікту, не намагається обговорити і разом з опонентом взаємовигідно вирішити існуючу суперечність, а обирає стратегію протидії. Практично у будь-якій передконфліктній ситу­ації є можливість вибору конфліктного чи одного з неконфліктних засобів її розв'язання. Причини, за яких людина обирає конфлікт, у контексті того, що було сказано вище, носять головним чином суб'єктивний характер.

При розгляді характеру взаємозв'язку між об'єктивними та суб'єктивними причинами конфліктів можна відзначити, що, по-пер­ше, жорсткий розподіл об'єктивних та суб'єктивних причин конфліктів, а тим більше їх протиставлення, є неправомірним. Будь-яка об'єктивна причина грає свою роль у виникненні конкретної конфліктної ситуації, зокрема з причини дії суб'єктивних чинників. Наприклад, якщо б на заводі була розроблена та колективно схвале­на нормативна процедура заміщення вакантних посад керівників, кількість конфліктів, пов'язаних з боротьбою за просування по службі, стала б значно меншою. Але розробка такої процедури залежить від особистих якостей керівників заводу, тобто від суб'єктивного чинни­ка. Тому більшість об'єктивних причин відомою мірою є суб'єктив­ними. В свою чергу суб'єктивні причини конфліктів врешті-решт об'єктивно детерміновані. Припустимо, що людина розпочала конфлікт через власну підвищену агресивність, яка постає суто суб'єктивною. Але не виключено, що однією з головних причин аг­ресивності людини є підвищена агресивність соціально-економічно­го середовища, в якому вона народилася, зросла і живе. Таким чином, в основі цілком суб'єктивної, на перший погляд, причини конфлікту може лежати об'єктивний чинник.

По-друге, немає жодного конфлікту, який би тією чи іншою мірою не був обумовлений суб'єктивними та об'єктивними причи­нами. В той же час важко знайти передконфліктну ситуацію, що ви­никла за об'єктивних обставин, яку б не можна було розв'язати не-конфліктним способом. У будь-якому міжособистому конфлікті завжди ту чи іншу роль відіграє суб'єктивний чинник. Якщо люди­на суб'єктивно не вирішить розпочати конфліктну протидію, конфлікту не буде. Тому практично будь-який конфлікт має цілий комплекс об'єктивно-суб'єктивних причин.

Якщо проаналізувати достатньо велику кількість конфліктів, то можна виділити такі об'єктивні причини конфліктів.

Природне зіткнення значущих матеріальних і духовних інте­ресів людей в процесі їх життєдіяльності. Люди повинні постійно спілкуватись, вирішувати численні проблеми; в процесі взаємодії інтереси людей час від часу можуть зіткатися; це зіткнення інтересів, яке практично не залежить від їх волі та бажання, і створює об'єктив­ну основу можливих конфліктних ситуацій.

Слабка розробленість правових та інших нормативних проце­дур розв 'язання соціальних суперечностей, що виникають у процесі взаємодії людей. Наприклад, в нашому суспільстві ще не розроблені ефективні, стандартні, всім відомі неконфліктні способи захисту підлеглих від свавілля начальників. Звісно, вони можуть оскаржити невірні, з їх погляду, дії начальника. Але процедура такого оскар­ження є малоефективною. Тому підлеглі реально користуються цією можливістю у крайніх випадках. У більшості передконфілктних си­туацій вони або поступаються, або йдуть на конфлікт.

Нестача значущих для нормальної життєдіяльності людей ма­теріальних і духовних благ. Те, що ми живемо у суспільстві різно­манітних дефіцитів, помітно впливає на життя людей, кількість і ха­рактер конфліктів між ними. Сьогодні головним дефіцитом стали гроші. Якщо в організації з'являється можливість одержати роботу для декількох співробітників, за яку добре платять, то виникають при­родні конфлікти між тими, хто одержить цю роботу, та іншими робітни­ками. Розподіл житла, премій, зарубіжних відряджень, інших ма­теріальних і духовних ресурсів є об'єктивно конфліктним процесом. Спосіб життя багатьох українців. Це об'єктивна причина ча­стини міжособистісних конфліктів, пов'язаних з матеріально-побу­товою невлаштованістю, нестачею фінансових коштів для задово­лення елементарних потреб сім'ї, діяльністю, в якій людина не завжди може реалізувати свої здібності і яка обмежує її творчість і самороз­виток. Очевидно, що бідна, невлаштована людина є більш конфліктною порівняно з людиною, в якої перелічені проблеми успішно вирішені.

Достатньо стійкі стереотипи міжособистісних і міжгрупо-вих стосунків громадян, що сприяють виникненню конфліктів. Ці стереотипи сформувалися за останнє сторіччя, а можливо, і за більш тривалий час. Радянська людина з моменту свого народження вихо­вувалась у дусі класової боротьби, нещадної нетерпимості до своїх класових супротивників і всіх, хто не поділяв відповідну інтерпре­тацію комуністичної ідеології. Практично безперервна боротьба не тільки із зовнішніми ворогами, а й з різними внутрішніми «шкідли­вими елементами» не могла не позначитися на характері міжосо­бистісних стосунків людей в цілому. Ми недостатньо терпимі до інших, легко уражаємо почуття власної гідності та інші інтереси ото­чуючих. Оскільки ми самі принижені та ображені державою, то лег­ко і не вагаючись йдемо на протидію. Добрі взаємостосунки з ото­чуючими мали для радянської людини меншу самостійну значущість, ніж це необхідно для мінімізації конфліктних засобів розв'язання виникаючих суперечностей. Все це тією чи іншою мірою характер­но для сучасних українців. Об'єктивно такі стереотипи міжосо­бистісних стосунків сприяють більш частому виникненню конфліктів.

Крім названих, існує ще ціла група об'єктивних причин, вплів яких на конфліктність людини поки ще не вивчений. До них можна віднести помітні відхилення від екологічних нормативів у навколиш­ньому середовищі людей, відхилення в характеристиках електро­магнітного поля, викликані активністю Сонця або технічними уст­роями тощо.

Друга група об'єктивних причин конфліктів має ор­ганізаційно-управлінський характер. Цим причинам елемент суб'єктивізму властивий більше порівняно з об'єктивними причинами; вони пов'язані із створенням і функціонуванням ор­ганізацій, колективів, груп.

Структурно-організаційні причини конфліктів полягають у невідповідності структури організації вимогам діяльності, якою вона займається. Невідповідність структури організації поставле­ним завданням виникає з двох причин: по-перше, припускаються по­милки при проектуванні структури організації. Важко точно прогно­зувати всі завдання, які вирішуватиме організація, і важко створити структуру, яка б детально відображала вимоги майбутньої діяль­ності; по-друге, завдання і діяльність організації безперервно зміню­ються, тому виникає її невідповідність діяльності. Чим менш гнуч­ко керівництво організації пристосовує її структуру до вимог діяль­ності, тим більше в організації виникає конфліктів.

Функціонально-організаційні причини конфліктів викликані не-оптимальністю функціональних зв'язків організації з зовнішнім се­редовищем, між структурними елементами організації, між окреми ми робітниками. Зовнішні функціональні зв'язки організації повинні максимально відповідати поставленим завданням і забезпечувати їх виконання. Будь-яка організація є елементом системи більш високо­го порядку. Ефективна робота організації неможлива без налагодже­них функціональних зв'язків із зовнішнім середовищем. Порушен­ня цих зв'язків веде до конфліктів. Функціональні зв'язки між струк­турними підрозділами організації мають відповідати вимогам діяль­ності та об'єктивним законам функціонування самої організації. Цим же вимогам повинні відповідати функціональні взаємозв'язки між окремими робітниками колективу.

Особистісно-функціональні причини конфліктів пов'язані з не­повною відповідністю робітника за професійними, моральними та іншими якостями вимогам посади. Будь-яка робота вимагає певних професійних знань і досвіду, іноді досить значущих. Істотні вимоги до особистих якостей робітника висувають діяльність і необхідність взаємодії з оточуючими. Якщо людина не відповідає цим вимогам, то можливі конфлікти між нею та керівниками, підлеглими, товари­шами по службі. Вони будуть викликані тим, що помилки, яких при­пускається цей робітник, стосуються інтересів усіх, хто з ним взаємодіє.

Ситуативно-управлінські причини конфліктів обумовлені по­милками, яких припускаються керівники та підлеглі у процесі вирішення управлінських та інших завдань. Прийняття хибного уп­равлінського рішення об'єктивно створює можливість конфліктів між авторами рішення та його виконавцями. Невиконання робітни­ками завдань керівництва також викликає небезпеку виникнення конфлікту з цього приводу.

До соціально-психологічних причин конфліктів належать ті, що обумовлені безпосередньою взаємодією людей, фак­том їх включення до соціальних груп. Чіткі межі між чотирма гру­пами причин конфліктів поки що не визначені. Не існує чіткого роз­межування між соціально-психологічними та організаційно-уп­равлінськими причинами, з одного боку, а також між соціально-пси­хологічними та особистісними — з іншого. Але вивчення конфліктів дозволило виявити декілька типових причин, що мають соціально-психологічний характер.

Однією з таких причин є можливі значні втрати та викрив­лення інформації в процесі міжособистісної та міжгрупової ко­мунікації. Людина в принципі не може в процесі спілкування пере­дати всю інформацію, яка міститься в її психіці, без істотних змін.

Значна частина інформації існує взагалі на рівні підсвідомості і сло­вами не описується. Частина інформації не може бути передана че­рез обмеженість словникового запасу конкретної людини, нестачу часу. Деяку інформацію просто невигідно повідомляти або вона не засвоюється внаслідок неуважності співрозмовника. Невірне ро­зуміння одним одного може бути основною причиною конфліктів або ускладнювати розв'язання соціальних суперечностей, що виник­ли за інших причин.

Другою типовою соціально-психологічною причиною міжосо-бистісних конфліктів є незбалансована рольова взаємодія двох лю­дей. В ситуації міжособистісного спілкування людина або обидва партнери можуть грати не ті ролі, на які очікує партнер по взаємодії. Теоретичною основою аналізу цієї причини міжособистісних конфліктів стала теорія американського психолога Е. Берна.

Кожна людина в процесі взаємодії з оточуючими грає більше де­сятка типових ролей — керівника, підлеглого, товариша по роботі, батька, чоловіка, сина, брата, пасажира, покупця тощо. Ці ролі люди­на грає не завжди однаково успішно. І найбільш небезпечними в плані виникнення конфлікту є роль старшого за психологічним статусом партнера по взаємодії, роль рівного партнера та роль молодшого.

Однією з типових соціально-психологічних причин міжосо­бистісних конфліктів є також нерозуміння при обговоренні проблеми того, що незбіжність позицій часто може бути викликана не дійсни­ми розбіжностями у поглядах на одне і те ж, а підходом до пробле­ми зрізних позицій. Як ілюстрація в цьому випадку може бути вико­ристана відома притча про слона та п'ятьох сліпців, які помацали різні частини тіла тварини і дійшли різних висновків про те, на що схожий слон. Перемогла точка зору сліпця, який виявився найбільш високим, встиг помаціти вухо і стверджував, що слон схожий на ар­куш пергаменту. Причина розбіжностей в цьому разі не в тому, що інші сліпці були неправі, а в тому, що кожний з них оцінював тільки частину слона і не розумів, що його правда становить тільки части­ну загальної правди.

Типовою соціально-психологічною причиною конфліктів між людьми є вибір ними різних засобів оцінки результатів діяльності та особистості один одного. В основі оцінки лежить порівняння. Існують п'ять основних способів оцінки. Це порівняння з можли­вим ідеальним станом справ; вимогами до даної діяльності з боку нормативних документів; ступенем досягнення мети діяльності; ре­зультатами, яких досягай інші люди, котрі виконували аналогічну роботу; станом справ на початку діяльності. Оцінюючи інших, лю­дина за основу оцінки бере те, що їм не вдалось зробити у порівнянні з ідеалом, нормою, метою діяльності та іншими людьми, які викона­ли таку ж роботу відмінно. Свої ж результати робітник оцінює у порівнянні з іншими людьми, які виконували таку роботу гірше. Отже, одна і та ж робота залежно від способів оцінки може бути оцінена не тільки по-різному, а й протилежним чином. Це призво­дить до конфліктів.

Існує ще низка соціально-психологічних причин міжособистісних і міжгрупових конфліктів: внутрішньогруповий фаворитизм, тобто перевага членів своєї групи перед представниками інших груп; при­таманний людині конкурентний характер взаємодії з іншими людьми та групами; обмежені здібності людини до децентралізації, тобто до зміни власної позиції в результаті співвіднесення її з позиціями інших людей; бажання одержати від людей більше, ніж віддавати їм; праг­нення до влади; психологічна несумісність людей; інші причини.

І, нарешті, о собистісні причини конфліктів пов'язані перш за все з індивідуально-психологічними особливостями учас­ників конфліктів, обумовлені специфікою психічних процесів, які виникають при взаємодії людей між собою та з оточуючим середо­вищем.

Під час соціальної взаємодії у людини існує певний діапазон варіантів очікуваної поведінки, діяльності з боку іншої людини, яка є партнером по взаємодії. Характер такої поведінки залежить від індивідуально-психологічних особливостей людини, її психічного стану, ставлення до конкретного партнера, особливостей актуальної ситуації взаємодії. Якщо реальна поведінка партнера є бажаною або допустимою, то взаємодія продовжується безконфліктно. Небажана поведінка може привести до створення передконфліктної ситуації, а недопустима — до конфлікту. Тобто однією з головних причин осо-бистісних конфліктів є суб 'єктивна оцінка поведінки партнера як недопустимої.

Як відомо, конфліктна ситуація — це складна для людини си­туація соціальної взаємодії. До конфлікту приводить саме непідготов­леність людини до ефективних дій у таких ситуаціях. Людина може мати уявлення щодо засобів безконфліктного виходу із перед-конфліктних ситуацій, але не мати навичок їх використання на прак­тиці. Крім того, вона може не мати достатньої психологічної стійкості до негативного впливу на психіку стресових чинників соціальної взаємодії.

Причиною конфліктів також може виступати погано розвинута у людини здібність до емпатії, тобто до розуміння емоційного ста­ну іншої людини, до співчуття. Оцінка поведінки людини, котра не розуміє емоцій та почуттів партнера по взаємодії, як небажаної чи не­допустимої може викликати конфліктну реакцію.

Неадекватний рівень домагань також сприяє виникненню міжо­собистісних і внутрішньоособистісних конфліктів. Завищена само­оцінка, як правило, викликає негативну реакцію з боку оточуючих. Занижена оцінка має своїми наслідками підвищену тривожність, не­впевненість у своїх силах, тенденцію уникати відповідальності тощо.

Однією з найбільш частих особистісних причин конфліктів є різні акцентуації характеру. Вони виявляються у надмірному про­яві окремих рис характеру або їх поєднанні у конкретної людини і яв­ляють собою крайні варіанти норми, що межують з психопатіями.

Названі причини виникнення конфліктів зустрічаються най­частіше, але вони не вичерпують переліку всіх причин, що призво­дять до виникнення та загострення конфліктів як на соціальному, так і на особистісному рівні.

Важливими складовими конфлікту є прагнення сторін, стратегія та тактика їх поведінки, а також сприйняття конфліктної ситуації.

Мотивація конфліктів. При поясненні активності та спрямо­ваності дій опонентів у конфлікті йдеться про мотиви, цілі, інтере­си, цінності, потреби окремих осіб, соціальних груп, держав тощо.

Мотиви в конфлікті — це спонукання до вступу в конфлікт, пов'язані із задоволенням потреб, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають конфліктну активність суб'єкта. В конфлікті ча­сто досить складно виявити істині мотиви опонентів, бо вони у більшості випадків приховують їх, декларуючи мотивацію участі у конфлікті, яка відрізняється від первинних мотивів. Мотив є у діях кожного учасни­ка конфлікту. При цьому мотиви можуть не збігатися і навіть бути про­тилежними. Якщо ми знаємо мотивацію конфліктуючих сторін, то ми значною мірою починаємо розуміти сенс їх протистояння.

Базовим спонукачем активності людей у конфлікті є їх потреби, тобто стан суб'єктів, який утворюється завдяки нестатку об'єктів (ресурсів, влади, духовних цінностей), необхідних для їх існування та розвитку. Потреба в безпеці, визнанні, ідентичності, соціальній належності тощо властива як окремому індивіду, так і соціальним групам, цілим суспільствам і державам.

Аналіз причин поведінки сторін у конфліктах показує, що вони зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси, які являють со бою усвідомлені потреби. Близькими до інтересів є й цінності, які можна відстоювати у конфлікті. Це можуть бути загальнолюдські цінності, цінності, виражені у якомусь конкретному творі мистецтва, а також особистісні цінності.

Мотиви індивіда, групи не виникають самі по собі і часто виз­начаються умовами, ситуацією, в яких вони знаходяться. Соціально дезорганізуючі процеси у суспільстві деформують суспільну свідомість, яка реалізується і проявляється через потреби, інтереси і, отже, через цілі, вчинки та дії конкретних людей та груп.

Мотиви конкретизуються в цілях, на досягнення яких спрямо­вані дії людини. Ціллю суб'єкта в конфлікті є його уявлення про кінце­вий результат конфлікту. Цілі можуть бути стратегічними та тактич­ними. Основна ціль — оволодіння об'єктом конфлікту. Але залежно від розвитку конфлікту ця основна ціль може бути замінена на іншу, яка на початку конфлікту виступала як ціль-засіб.

Останній елемент спрямувань людини, соціальної групи у конфлікті, який треба обов'язково враховувати, — це позиція, тоб­то система ставлення до елементів конфліктної ситуації, яка прояв­ляється у відповідній поведінці та вчинках. Позиція характеризується, з одного боку, динамічністю, а з іншого — відносною стійкістю.

Традиційно панує думка, що конфлікт завжди є логічно пояс­нюваною суперечністю між людьми, які раціонально відстоюють свої інтереси. Але цьому розумінню суперечать багато чинників, які спостерігають фахівці: конфлікти не завжди піддаються логічній ре­конструкції і часто навантажені ірраціональною складовою, яка ут­ворює індивідуальну своєрідність конфлікту і не дозволяє розв'яза­ти його простими засобами. Особливо це помітно у міжнаціональ­них конфліктах, які через ірраціональність, непродуманість дій лю­дей, перевагу емоцій деструктивного характеру набувають некерованого характеру і в міру свого поширення та загострення пе­ретворюються на катастрофу. Ірраціональний елемент міжосо-бистісного конфлікту може слугувати й істинною його причиною, якщо в ньому беруть участь психічно хворі чи психопатичні особи. Зрозуміло, що об'єктивні, суб'єктивні, ірраціональні компоненти конфлікту, про які йшлося, не завжди мають чіткі межі у реальному житті. Але у всіх випадках ми маємо справу з інтересами людей, які можуть бути більш-менш істотними, стабільними чи ні, явними чи прихова­ними. Нерідко абсурдність та ірраціональність вчинків сторін такою лише здається внаслідок того, що конфлікт був заснований на помил­ковій уяві одного чи обох опонентів про протилежність їх прагнень.

Концепція депривації.Для пояснення причин значних суспільних колізій можна успішно використовувати так звану кон­цепцію депривації. Йдеться про стан, для якого характерною є явна розбіжність між очікуваннями людей і можливостями їх задоволен­ня. Очевидно, що з часом депривація може посилюватися, зменшу­ватися або залишатися незмінною. Посилення депривації залежить від того, в якому співвідношенні знаходяться очікування, з одного боку, і можливості їх задоволення — з іншого. Ріст депривації може відбуватися, по-перше, при зменшенні засобів для задоволення за­питів, які вже сформувалися, що спостерігається, зокрема, в умовах економічної кризи. Чекання багатьох у таких умовах визначаються скромною формулою зберігання статус-кво: «Аби гірше не стало». По-друге, можлива ситуація, коли чекання, запити ростуть значно швидше, ніж можливості їх задоволення. Тоді також спостерігається посилення депривації, а отже, і підвищення можливості виникнен­ня конфлікту.

Збереження стабільного рівня депривації або навіть зниження його (що можливо або при зменшенні рівня домагань, або при більш швидкому, ніж ріст чекань, рості задоволення запитів) веде до ство­рення психологічних умов, що сприяють стабілізації морально-психологічної атмосфери в суспільстві, послабленню напруженості. І, на­впаки, посилення депривації породжує агресивні реакції на фруст­рацію (блокування цілеспрямованої поведінки іншого). Реакція на фрустрацію втілюється звичайно у виступах, спрямованих проти джерел розчарування, справжніх або вигаданих винуватців тяжкого положення; вона може реалізуватися в пошуках «козлів відпущен­ня», якими в одних випадках стають національні меншості, у дру­гих— особи, що одержують «несправедливо багато» за свою працю (залежно від ситуації це можуть бути торговці, приватні підприємці, «взагалі начальники», вчені і т. ін.), в третіх — органи влади і уп­равління, функціонери і лідери правлячої партії. Інакше кажучи, по­силення депривації сприяє росту соціальної напруженості, виник­ненню відкритих соціальних, політичних та етнічних конфліктів.

Польський дослідник Е. Вятр виділяє випадок «умовної» де­привації, відмічаючи, що вона зустрічається в групах, чиї запити особливо сильно зросли порівняно з можливостями їх задоволення. Саме тоді з'являється чітка тенденція до агресивної поведінки, спря­мованої проти політичної системи чи суспільної групи, яку вважа­ють винуватницею депривації. При цьому він посилається на робо­ту А. де Токвіля «Старий порядок і революція», в якій французький вчений XIX ст., мабуть, перший звернув увагу на цей механізм, по­казавши на прикладі Французької революції 1789 р., що революція може спалахнути не тоді, коли маси живуть гірше в абсолютному смислі, а тоді, коли їх становище дещо поліпшилося, викликавши, про­те, значно більш інтенсивний ріст очікувань. Взагалі ж можна ска­зати, що концепція депривації, по суті, розкриває загальний механізм реалізації і взаємодії потреб та інтересів у суспільстві.

Конфлікт потреб.Сучасна ситуація в світі висуває проблему ресурсів або життєвих потреб на одне з перших місць. На думку ба­гатьох вчених, конфлікти з приводу потреб можуть бути поділені на два типи: по-перше, конфлікти через обмеженість ресурсів; по-друге, конфлікти через співвідношення короткочасних і довгострокових потреб. Безсумнівно, що до найбільш істотних довгострокових по­треб всього людства належить опанування навколоземного космічно­го простору. Але реалізація відповідних програм — річ дуже дорога. Це ж стосується і фінансування фундаментальних наукових досліджень, які не можуть швидко дати прибуток.

Проблема орієнтації на найближчі та віддалені цілі є загально­людською і вічною проблемою. Вона стосується не тільки людства в цілому, а й життєдіяльності будь-яких спільнот, соціальних інсти­тутів, соціальних груп і кожного індивіда. Це перша сфера конфлікту на рівні потреб.

Друга сфера конфлікту, пов'язаного з динамікою потреб, зачіпає форми та засоби організації спільного життя людей. Самі ці засоби невірно уявляти як певну зовнішню силу. Випадки нав'язування політичного устрою дійсно мають місце в історії, але досить рідко вони справляють вирішальний вплив на потреби людей. У більшості випадків ці форми спільного життя людей виробляються суспільством і є істотною характеристикою народного способу життя. Кожний із існуючих сьогодні типів політичної системи спирається на певну су­му стереотипів політичної поведінки, які і складають певні потреби.

Сучасна Україна є суспільством перехідного типу. При цьому становлення нових політичних потреб участі у політичному житті відбувається важко. Головне питання тут полягає у формуванні но­вого морального ставлення до влади, яка сама по собі є досить відда­леною від демократичного ідеалу. Конфлікт між мораллю та політич­ною практикою стає глибинним конфліктом, який розвивається на рівні життєвих потреб людини.

Третя сфера конфлікту на рівні потреб пов'язана з утворенням балансу раціональних та емоційних прагнень, в яких час від часу проявляються підсвідомі сфери мотивації. Конфлікт раціонального та емоційного присутній в усіх сферах і структурах життя. В сучасній кризовій ситуації емоційне начало в людській поведінці все більше відходить від раціональної мотивації і стає підставою для ірраціональ­ної мотивації, немотивованої поведінки. Повсюди спостерігається звернення до забобонів, чаклунства, до піднесення безпосередньо­го почуття переваги інтуїції над розумом. Ця тенденція веде до примітивізації культури, стимулює насильство, яке виступає як ре­акція на безпосередні почуття.

Розгляд конфлікту потреб у трьох сферах життєдіяльності лю­дини та суспільства показує, що не можна зводити потреби лише до суми зовнішніх вимог, які випливають із соціальних та економічних умов. Вони становлять собою певні головні лінії організації всієї си­стеми взаємодії у соціумі, проявляються у масових звичках культу­ри, які засвоюються людьми під час соціалізації, індивідуального розвитку, виховання. Разом з тим визначення пріоритетності тих чи інших потреб залишається найважливішою проблемою соціально-політичного характеру. Жодна держава, жодна політична партія не мо­же в своїй практичній політиці закривати очі на конфлікти потреб, пов'язані не тільки з певними варіантами використання ресурсів, а й з вибором певних варіантів розвитку самої культури.

Конфлікт інтересів.Зіткнення інтересів особистості, групи, суспільства з об'єктивними можливостями в соціальному житті, конк­ретних умовах взаємодії з іншими соціальними суб'єктами — це, як правило, зіткнення одних інтересів з іншими, що їм перешкоджають.

На відміну від когнитивного (пізнавального) конфлікту проти­борство, засноване на зіткненні інтересів різноманітних соціальних суб'єктів, ми (услід за багатьма дослідниками) назвемо конфліктом

інтересів.

У відносинах між собою всі соціальні суб'єкти звичайно окрес­люють сферу своїх інтересів, співвідносячи їх з уявленнями про те, якими повинні бути інтереси іншого і якими вони є насправді. Не слід думати, що в спілкуванні інтерес — це абсолютне і незмінне вира­ження наміру однієї особи безвідносно ситуації. Інтерес при взаємодії завжди включає якийсь уявлення про припустимі і можливі інтере­си іншого. Уявлення про себе, співвіднесені з уявленнями про інших і виражені так чи інакше в поведінці суб'єкта, формують те, що іноді позначається як «самовизначення» у спілкуванні. Наприклад, у си­туації міждержавного спілкування це може бути визначення меж власної території, що пов'язано з уявленнями про те, якою повинна бути межа сусіди.

Пояснення природи суспільних конфліктів має давню традицію, що віддає пріоритет аналізу протиборства інтересів. У глобальному масштабі таке протиборство виявляється в боротьбі держав за зміну критеріїв і підстав розподілу ресурсів, придбання територій і т. ін. Най­частіше інтерес прямо не асоціюється з матеріальними благами, він може випливати з релігійних, культурних, фахових прагнень. Об'єктивний і детальний аналіз суперечностей, зіткнень інтересів (особливо класових, групових і національних) може істотно прояс­нити картину конфліктів у країні, регіоні, малій соціальній групі.

Аналіз найрізноманітніших конфліктів свідчить про те, що які б конкретні причини не лежали в основі поведінки протиборчих сторін, у кінцевому результаті вони відображують їх інтереси, які у разі конфлікту виявляються несумісними чи протилежними. Гітлерівська Германія прагнула до захоплення чужих земель, євро­пейські країни — до незалежності і суверенітету. Злодій викрадає чуже майно, власник його захищає. Чоловіки сваряться з приводу грошей: кожний прагне самостійно використовувати сімейні засо­би, і кожний по-своєму правий, коли відстоює власні інтереси.

При аналізі інтересів деякі дослідники звертають увагу на суміжні соціальні і психологічні явища, в тому числі такі, що гене­тично передують інтересу. Такою є, наприклад, категорія потреби, що тлумачиться звичайно як стан нестачі чого-небудь, як те, що ор­ганізм (особа, група, суспільство) намагається заповнити. Потреба пе­редує інтересу, який є усвідомленою потребою (а часом і усвідомле­ним шляхом її задоволення).

При характеристиці взаємовідносин може бути використане і по­няття позиції, що визначається як комплекс фактичних прав, обов'язків і можливостей суб'єкта в конкретній ситуації спілкування.

Якщо в когнитивному конфлікті мета кожного суб'єкта — пе­реконати опонента, довести свою правоту або, зрештою, виявити хи­би власної точки зору, то в конфлікті интересів кожний прагне захо­пити чи відвоювати якусь «зону», яка відповідає його самовизначен­ню, обмеживши інтереси іншого, зрадивши його позицію. Конкрет­но це може виражатися у прагненні захопити і відібрати в іншого якийсь матеріальний об'єкт, розширити свої права за рахунок обме­ження чужих або, наприклад, підпорядкувати іншого своєму впли­ву. Для характеристики поведінки в ситуації конфлікту інтересів мо­же бути використане поняття авторитарного засобу особистісного включення, розроблене А. Харашем. Авторитарне включення в сфе­ру чужої життєдіяльності і чужої свідомості — це з необхідніс шіключення (витиснення) із цієї життєдіяльності (і відповідно свідо­мості) якихось утримань, що є її власними складовими.

Когнитивний конфлікт у кінцевому результаті може призвести пише до спростування однієї з точок зору, до логічної безвиході чи шіроблення загального вірного рішення. Конфлікт інтересів, навпа­ки, чреватий серйозними втратами або навіть загибеллю однієї чи обох сторін, тобто витисненням центральних, життєво важливих «складових» тієї чи іншої сторони.

Саме цей тип конфліктів буде основним предметом нашого по­дальшого розгляду. В реальному житті майже всі виникаючі колізії та всі без винятку конфлікти з використанням сили є результатом чіткнення інтересів. Тут можна здивовано запитати: хіба ідейні розбіжності і суперечки не ведуть до жарких сутичок, бійок у пар­ламенті, приниження політичних опонентів? Зрозуміло, це так; ког­нитивний конфлікт у чистому вигляді можна знайти, мабуть, лише в «Діалогах» Платона або роздивляючись роденовського «Мислите­ля». Насправді ж оцінка будь-якого соціального явища, в тому числі й конфлікту, є амбівалентною, двоїстою, в ній присутня якась неод­нозначність, суперечливість.

Конфлікт цінностей і норм.Багато властивостей конфлікту інтересів, зокрема його амбівалетність, притаманні й конфлікту цінно­стей, що являють собою узагальнені уявлення людей щодо цілей і норм своєї поведінки. У цінностях втілюються історичний досвід і культура окремих груп (етносів, класів і т. ін.), тобто вони служать своєрідним орієнтиром, з яким люди співвідносять свої дії.

Взагалі ціннісно-нормативний конфлікт має порівняно з конфліктами, викликаними потребами та інтересами, більш вираже­ний ідеологічний характер. Тут стикаються різні і навіть протилежні інтерпретації цілей суспільного розвитку. Люди вірять у можливість досягнення кращого життя, в те, що саме ця група політичних лідерів знає правильний шлях виходу з кризи. Вони вірять в той чи інший варіант ідеї справедливості та свободи. Відповідно з цим будується і знання, тобто система раціональних аргументів, які пояснюють і виправдовують вихідні символи віри, на основі яких складається да­на система цінностей.

З цього погляду дуже важливе місце в європейський культурній традиції посідає питання про ставлення до державної влади. Безпе­речно, сама ця влада є суспільно значущою цінністю чи благом. Але ця цінність може мати й інструментальний характер, тобто розгля­датися як засіб, шлях для досягнення якихось інших цілей — слави, багатства тощо. За умов зламу однієї політичної системи і заміни її іншою в масовій свідомості поширюється негативне ставлення до влади як головного джерела зла. Але ж треба мати на увазі, що владні відносини присутні в усіх суспільних структурах, не тільки в то­талітарному, айв найбільш демократичному суспільстві. Відмінність лише в тому, як і яка саме частина цих відносин усвідомлюється. Слід мати на увазі, що людина відчуває себе тим більше вільною, чим менше вона зазнає тиску владних структур. Будь-який примус зачіпає права особистості, обмежує можливості індивідуального ви­бору. І влада, яка має реальні засоби примусу, сприймається як дже­рело погрози. Водорозділ між цінностями демократичного і недемо­кратичного суспільства знаходиться на межі відповідей на питання про засоби, що використовує влада як інструменти мобілізації та соціального контролю.

Є точки зору масової свідомості головним сьогодні є питання про ставлення до влади. І саме в цій сфері глибинним конфліктом стає конфлікт між мораллю та політичною практикою, який розви­вається на рівні життєвих потреб людини. Весь спектр думок про вла­ду знаходиться між двома полюсами: або «чиста совість», або політи­ка і влада. Ототожнення влади і політики з «брудною справою» про­вокує реальне творення «брудної політики», стає умовою, що сприяє формуванню громадянської безвідповідальності саме в тій сфері, яка повинна була б являти собою взірець найбільшої моральної відповідальності.

У зв'язку з цим О. Здравомислов виділяє сім норм-цінностей, до­держання яких є неекономічною умовою «добробуту всіх» і які пов'язані з фундаментальними формами людського співжиття: до­держання біблійної заповіді «не укради», тобто чесність як норма поведінки, пов'язана з додержанням права власності; 2) норма лю­бові до ближнього та терпимості, яка б допомагала уникати помсти як однієї з найбільш поширених сьогодні форм співіснування; 3) нор­ма турботи про дітей з боку батьків, важливість якої викликана поши­ренням практики підкидання дітей та дитячої безпритульності; 4) нор­ма турботи про родичів старшого покоління, про старість; 5) норма заборони проституції; 6) норма чесності при виконанні службових обов'язків, засудження хабарництва; 7) норма збереження власної гідності, недопущення розпаду особистості. Ці сім норм-цінностей охоплюють найбільш важливі сфери людських взаємостосунків — сімейні відносини, відносини власності, ставлення до державного апарату, до самого себе і собі подібних. В умовах аномії, поширен­ня негативізму, правового та політичного нігілізму норми-цінності пе­ретворюються на майже єдину опору суспільства, надають йому мож­ливості вижити, подолати конфлікти тощо.

Відносно самостійними є внутрішні психологічні конфлікти. Як­що 3. Фрейд все більше схилявся до оцінки такого роду конфліктів як сутички між силами, що витиснені, і силами, що витискують, то су­часні дослідники вважають, що в число внутрішніх конфліктів повинні бути включені суперечливі ставлення не тільки до інших людей, а й до самого себе, суперечливі якості і суперечливі множини цінностей.

Оскільки конфлікти часто стосуються переконань, віри або мо­ральних цінностей, їх визнання припускає, що ми розвинули свою влас­ну систему цінностей. Просто запозичені переконання, які не є части­ною нашого Я, навряд чи володіють достатньою силою, щоб виклика­ти конфлікти або служити головним критерієм при прийнятті рішень. Такі переконання, якщо на них справляється вплив, легко замінюють­ся на інші. Якщо ми просто запозичали вирощені в нашому оточенні цінності, то конфлікти з дуже важливих для нас питань не виникають.

Якщо, наприклад, син ніколи не сумнівався в мудрості свого обмеженого батька, то виникне ледь помітний конфлікт, коли бать­ко зажадає, аби син обрав професію, що відрізняється від тієї, якій він сам віддає перевагу. Одружений чоловік, який любить іншу жінку, перебуває в реальному конфлікті; і якщо він не зміг розібратися у своїх поглядах на смисл шлюбу, то просто обере шлях найменшо­го опору, замість того щоб визнати існування конфлікту і прийняти однозначне рішення.

Свою специфіку мають й інші рівні конфлікту цінностей: між індивідами, малими або великими групами. Геополітики знаходять різкі розходження між цінностями не тільки окремих країн, а й цілих цивілізацій. Християнська цивілізація, наприклад, відвіку як канони визнає десять моральних заповідей. Проте в розвинутих країнах За­ходу традиційні форми релігії (протестантизм, католицизм) перебу­вають у занепаді: рівень відвідування церкв знижується, знецінюється і роль традиційної моралі. Люди в меншому ступені порівняно з ми­нулими десятиліттями схильні підтримувати вимоги щодо абортів, самогубств, гомосексуалізму, розлучень.

Водночас ісламський фундаменталізм з його цінностями зна­ходиться на видимому підйомі, особливо в тих країнах, де економіка або слабко розвинута, або заснована винятково на продажу нафти.

Конфлікти цінностей в Україні та інших країнах у так званий перехідний період (проведення кардинальних економічних і політич­них реформ) також мають певні специфічні риси. Попри всю роз­маїтість процесів у цих країнах найбільш значним вважається конфлікт між традиціоналізмом і модернізмом. Цей конфлікт розви­вався поступово, він з багатьох причин передував політичним подіям початку 90-х років XX ст.

Іншими найважливішими видами конфліктів цінностей є: конфлікт між свободою і рівністю, справедливістю і нерівністю, ко­лективізмом і індивідуалізмом, ксенофобією (ворожнеча і вороже ставлення до іноземців) і відкритістю до світу, демократією і авто­ритарністю, прагненням до суспільної власності і орієнтацією на приватну власність тощо. Взагалі можна стверджувати, що конфлікти цінностей помітно прискорюють чи уповільнюють суспільні зміни. У розвинутих західних країнах сьогодні спостерігається посту­пове зникнення тих систем цінностей, що склалися в умовах дефіци­ту, і явне поширення серед сегментів суспільства, кількість яких постійно збільшується, цінностей, в основі яких лежать заможність і стабільність (Р. Інглхарт). Це обумовлюється беспрецедентно ви­соким рівнем реального добробуту, яким характеризується станови­ще народу в передових індустріальних країнах, на відміну від умов існування більш ранніх суспільств. У розвинутих індустріальних країнах більшість людей вважають достаток за звичайну річ і сприй­мають його як належне. І саме тому, що вони ставляться до свого матеріального добробуту як до належного, вони не усвідомлюють ступеня впливу цієї даності на їх світогляд.

У новій системі цінностей ті з них, що відвіку грали ключову роль у становленні індустріального суспільства, тобто економічні досягнення, ріст і раціональність, певною мірою втратили свій вплив. На рівні суспільства в цілому спостерігається радикальне зміщення пріоритетів раннього етапу індустріалізації, посилюється тенденція до переносу упору з економічного росту на занепокоєність його не­гативним впливом на навколишнє середовище. На рівні індивідуу­ма максимізація економічних успіхів поступово позбавляється пріори­тету: для основної частини населення куди більш значущими ста­ють самовираження і прагнення до осмисленої праці. Змінюється і мотивація праці: максимізація прибутків як головний пріоритет усе очевидніше поступається місцем ступеню задоволеності самим про­цесом праці.

Читайте також:

1. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
2. Банкрутство підприємства: причини, наслідки, процедура.
3. Банкрутство підприємства: причини, оцінка ймовірності настання та наслідки
4. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення
5. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
6. Безробіття, його суть та причини. Закон Оукена.
7. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
8. Бюджетний дефіцит як економічне явище та причини його виникнення
9. Бюджетний дефіцит, його суть, причини виникнення та джерела фінансування
10. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та можливі джерела покриття
11. Види і причини інфляції
12. Види і причини сколіозу.

Переглядів: 3645