МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Конфлікти в організаціях та у сфері управлінняТаблиця 2 Чинники та форми прояву міжособистісніх конфліктів
Конкретні причини міжособистісних конфліктів різноманітні й багатозначні. Причини конфліктної взаємодії у міжособистісних стосунках класифікуються за декількома підставами: за змістом міжособистісної взаємодії; за особливостями міжособистісних взаємовідносин; за особистісними властивостями учасників. Достатньо поширеною є класифікація міжособистісних конфліктів, що запропонована В. Лінкольном з визначенням їх чинників (табл. 2). Міжособистісні конфлікти включені у конфліктні зіткнення іншого рівня ніж, наприклад, міжгрупові. Коли виникають суперечності й зіткнення між групами людей, члени кожної з конфліктуючих груп найчастіше починають сприймати членів іншої групи як своїх суперників, противників, і, навіть, ворогів. Досить поширена наступна класифікація причин міжособистісних конфліктів, що дещо відрізняється від загального комплексу причин конфліктів, які надані нами вище: • обмеженість ресурсів; • розбіжності в цілях; • розбіжності в уявленнях, цінностях, потребах; • відмінності в манері поведінки, сприйнятті життєвих ситуацій і життєвому досвіді; • незадовільні і неефективні комунікації, наприклад, активне самоствердження і застосування конфліктогенів спілкування; • незадоволеність життям і собою; • особистісні та специфічно конфліктні властивості учасників конфліктних зіткнень. Конфлікти у міжособистісній взаємодії можуть приймати як конструктивний, так і деструктивний характер. Суперечності, що виникають, наприклад, у групі, свідчать про зміни у взаємодії, які відбуваються. Завдяки наявності суперечностей здійснюється перехід членів групи на новий рівень функціонування, або, навпаки, група може закінчити своє існування, оскільки всі її можливості будуть вичерпані. Психологічне вивчення особливостей причин, видів і методів регуляції конфліктів в міжособистісних стосунках базується на наступних основних підходах: мотиваційному; когнітивному; діяльніс-ному; організаційному. 1.2. Конструктивна та деструктивна функції міжособистісних конфліктів Важливий інтерес представляє питання про функціональну роль міжособистісних конфліктів. Міжособистісний конфлікт як невід'ємний елемент соціального буття особистості і групи може виконувати дві функції: конструктивну або позитивну, деструктивну або негативну. Акцентування конструктивної (позитивної) функції міжособистісних конфліктів базується на наступних позиціях: • конфлікт запобігає «застою» і «омертвінню» індивідуальної або групової життєдіяльності і стимулює їх рух вперед; • конфлікт об'єктивує джерело розбіжності і тим самим дозволяє усунути його; • оскільки основою виникнення всякого конфлікту є заперечення попередніх відносин між сторонами, сприяючи створенню нових умов, конфлікт виконує ще й пристосовувальну функцію; • за допомогою конфлікту може бути усунена для особистості внутрішня напруженість і фрустрація. Та або інша роль конфлікту в міжособистісних стосунках і вну-трішньогруповому пристосовуванні залежить від характеру питань, що становлять предмет зіткнення, а також від типу соціальної структури, в рамках якої протікає конфлікт. Більшою мірою конфлікти розвиваються в соціальних структурах, що характеризуються: • тісними внутрішніми зв'язками; • значною частотою інтеракцій; • високим рівнем особистісного залучення; • яскраво вираженою тенденцією до придушення негативних емоцій, що виникають між членами групи, із заборонами на їх вияв. Виникаючі в таких групах конфлікти, як правило, загрожують розколом внутрішньогрупових відносин, дестабілізацією соціальної структури. В групах з частковою індивідуальною участю, в яких відсутні заборони на вияв емоційного антагонізму між членами групи, для яких типовою є множинність конфліктних ситуацій, руйнівна дія конфлікту зменшується. Конфліктогенна енергія індивідів виявляється тією, що розширюється в самих різних напрямах, що заважає її концентрації на рівні якої-небудь однієї вибухонебезпечної ситуації, що загрожує руйнуванням системи. Інтенсивність конфлікту, таким чином, пропорційна його соціальній неоднорідності. На конструктивні або деструктивні особливості конфліктів в міжособистісних і внутрішньогрупових відносинах істотно впливають конфлікти з іншими групами — зовнішні або міжгрупові конфлікти: • групи, які зайняті безперервною зовнішньою боротьбою, звичайно претендують на абсолютну стомленість своїх членів і, у зв'язку з цим, є орієнтований на придушення конфліктів. Якщо ж конфлікт все ж таки виникає, він веде до послаблення групи шляхом руйнування (розпаду) або насильного видалення інакомислячих; • групи, які не втягнуті у постійний конфлікт, що нерідко вимагають у зв'язку з цим від своїх членів усієї повноти їх особистої участі, як правило, відрізняються гнучкістю структур і внутрішньою рівновагою — значною мірою завдяки різноманітності конфліктних ситуацій. За умов структурної гнучкості неоднорідні конфлікти в групі постійно накладаються один на інший, запобігаючи тим самим глобальному розділенню групи у різному напрямі. Люди вимушені одночасно брати участь у декількох різних конфліктах, жоден з яких не поглинає повністю їх особистіших ресурсів. Часткова участь у різномаїтті конфліктних ситуацій виступає в ролі механізму, що підтримує рівновагу внут-рішньогрупової структури. Таким чином, у вільно структурованих групах і відкритих суспільствах, конфлікт, який націлений на зниження напруги антагоніста, виконує функції стабілізації і інтеграції внутрішньогрупових відносин. Надаючи обом сторонам невідкладну можливість для прямого виразу противоборствуючих вимог, такі соціальні системи можуть змінити свою структуру і видалити джерело незадоволеності. Властивий їм плюралізм конфліктних ситуацій дозволяє викоренити причини внутрішнього роз'єднування і відновити соціальну єдність. Крім того, конфлікт усередині групи часто сприяє появі нових соціальних норм і оновленню існуючих і є способом адекватного пристосування соціальних норм до обставин, що змінилися. Акцентування деструктивної (негативної) функції міжосо-бистісних і внутрішньогрупових конфліктів відбувається в тому випадку, якщо учасники незадоволені результатом конфлікту і переживають відчуття втрати. Якщо ж всі учасники задоволені ре зульгатом конфлікту, то він продуктивний. Оскільки усунути конфлікт неможливо, основною метою його вивчення є виявлення психологічних чинників, що визначають розвиток конфлікту конструктивним або деструктивним шляхом. Як основа для вирішення даної задачі, відповідно до мотиваційного підходу, може бути використаний закон соціальних ставлень М. Дойча, згідно з яким характерні процеси і ефекти, обумовлені типом соціальних ставлень (кооперативним або конкурентним), мають тенденцію посилювати тип соціального ставлення. Конфлікт між сторонами, що знаходяться у кооперативному взаємозв'язку, менш руйнівний, ніж за умов конкурентного процесу. Процес і способи вирішення деструктивної і конструктивної функції конфліктів істотно різні, як і різні причини й типи соціального взаємозв'язку, що їх визвали: • відмінна характеристика деструктивного міжособистісного конфлікту, що припускає конфронтацію сторін — тенденція до розширення та ескалації. В результаті конфлікт найчастіше стає незалежним від первинних причин, що його визвали, і може продовжуватися вже після того, коли ці причини вичерпані; • відмінна характеристика продуктивного міжособистісного конфлікту — поєднання концентрації зусиль сторін на рішення конфліктних проблем, що аналогічно процесу творчого мислення. Як і рішення творчих задач, продуктивний конфлікт проходить ті ж етапи — від пізнання проблеми і невдалих спроб вирішити її традиційними засобами, в тому числі і шляхом подолання фрустрації і дискомфорту до осяяння, що дозволяє побачити проблему в новому ракурсі і знайти її нове рішення. Конструктивні і деструктивні шляхи розвитку міжособистісних конфліктів залежать від особливостей: • предмету конфлікту: • діапазону конфлікту; • ригідності та незмінності його змісту й предмету; • централізованості конфлікту; • зв'язку з іншими проблемами; • рівня усвідомленості змісту й предмету конфлікту учасниками конфліктної взаємодії. Міжособистісний конфлікт розвивається та розгортається, коли: • збільшується кількість конкуруючих груп і учасників; • порушуються права особистості; • учасники конфліктної взаємодії орієнтовані на виграш/програш; • погляди і інтереси сторін не зв'язані між собою; • невизначений й розмитий зміст й предмет конфлікту; • підвищена значущість конфлікту для його учасників. Ригідність і стереотипність міжособистісних конфліктів залежить як від самого предмету конфлікту, так і від ставлення до нього сторін конфлікту. Ригідність збільшується у випадках, коли сторони не бажають розглядати альтернативи, наполягають і «зациклюються» на своїх позиціях, розглядають відхід від первинної позиції як приниження гідності і зниження статусу. Чим в більшій мірі тема і предмет конфлікту зачіпають самооцінку, образ, честь, репутацію або владу сторін, тим більше міжособистісний конфлікт централізується, тим більше зростає інтенсивність конфлікту. Міжособистісний конфлікт, який не усвідомлюється, складніше піддається вирішенню. Його усвідомлення не веде автоматично до вирішення, особливо у випадках, якщо конфлікту уникають. Уникання є своєрідним захистом від конфронтації, проте при цьому уникання ускладнює процес і робить неможливим ефективне розв'язання проблеми. Одним із найважливіших питань, що виникають при обговоренні природи міжособистісного конфлікту є питання про чинники, що детермінують виникнення і протікання конфліктів, які розглядаються відповідно до основних стадій розвитку конфлікту. Істотним моментом в цьому відношенні є виділення конфліктної ситуації, що базується на визначенні поняття «конфліктна ситуація» і «взаємодія в конфліктній ситуації» у міжособистісних конфліктах. Конфліктний стан системи інтеракції в міжособистісній взаємодії обумовлений наявністю об'єктивних чинників, що дозволяють кваліфікувати цей стан як конфліктний (тобто такий, який виникає у ситуаціях «дефіциту ресурсів») в незалежності від того, чи сприймається він учасниками взаємодії. Під конфліктною ситуацією в міжособистісній взаємодії розуміється конкретне втілення в ситуації взаємодії «обличчям до обличчя» конфліктного стану системи діадичних відносин, сприйнятого або усвідомленого як такий принаймні одним із учасників цих ставлень. Таким чином, для конфліктної ситуації характерним є усвідомлення конфліктогенних чинників хоча б одним із суб'єктів взаємодії за конкретних умов. Визначення ситуації як конфліктної учасниками взаємодії характеризує першу фазу конфліктної взаємодії. На стадії усвідомлення ситуації як конфліктної, емоційні переживання дозволяють сигналізувати іншому учаснику, що ситуація сприйнята як конфліктна. Крім того, ці відчуття виконують мобілізаційну функцію, що дозволяє актуалізувати «зону ресурсів», необхідну для участі у конфліктній ситуації. Це приводить, базуючись на позиціях мотиваційного підходу, до другої фази конфліктної міжособистісної взаємодії, в якій кожний з учасників веде певну лінію поведінки, яка структурується, і дещо пізніше формується вже як загальна «стратегія»: • по-перше, це відхід від ситуації, унаслідок чого конфліктна ситуація елімінується за рахунок розпаду системи; • по-друге, це відношення «переговорів» (компромісний напрям), коли кожна із сторін одержує не все, до чого вона прагне, але ту частину, яка здатна задовольнити її в якійсь мірі; • по-третє, це власні конфліктні стосунки, які пов'язані з боротьбою, конфронтацією сторін, із прагненням отримати максимум бажаного. Слід зазначити, що найбільш розробленим в контексті мотиваційного підходу є етап активної взаємодії у конфліктній ситуації, особливо стадія досягнення угоди між конфліктуючими сторонами, що вимушені йти на взаємні поступки за допомогою «переговорів». Найважливіший суб'єктивний чинник, що обумовлює високу вірогідність вибору «конфліктної стратегії» у міжособистісній взаємодії, виділяється ригідність, яка не припускає можливість поступок і компромісів. Статус учасника переговорів визначається ступенем його можливості дії на партнера (за допомогою таких форм як «загроза» і «обіцянка» та ін.). Завершення або результат конфлікту як остання стадія розвитку міжособистісного і міжгрупового конфлікту у мотиваційному підході припускаються дві моделі: • модель взаємного виграшу, яка властива ситуації «переговорів»; • односторонній виграш, що спричиняє за собою в більшості випадків відкриту конфронтацію сторін. Результат конфлікту, без сумнівів, пов'язаний і з метою учасників, і з тими засобами, які вони використовують, при цьому невід'ємним елементом перемоги виявляється готовність того, хто програв, піти на поступки. Таким чином, переможець і переможений, вносячи рівний внесок в справу завершення конфлікту, забезпечать вільний виграш. Таким результат буде в тому випадку, якщо обом учасникам доступний певний контроль над ситуацією і діями іншого. Якщо ж можливість контролю відкрита тільки для однієї сторони, яка повністю зумовлює результат дії для іншої, загальний результат конфлікту може бути прийнятний для обох сторін. 2. Конфлікти в суспільстві, в різних сферах взаємодії людей .Суспільство як складний соціальний організм живе і розвивається за своїми законами. В ньому, як і будь-якій соціальній системі, виникають різноманітні конфлікти. Основою виникнення конфліктів у суспільстві є наявність в ньому соціальних відносин між суб'єктами соціальної взаємодії — групами та колективами, сім'ями, націями, класами, державами тощо. Не дивлячись на різноманітність конфліктів у суспільстві, вони значною мірою мають єдині психологічні механізми виникнення, розвитку та регуляції. Тому знання особливостей різних видів конфліктів у суспільстві, причин їх виникнення і засобів управління в різних сферах людської взаємодії, насамперед в сім'ї, в трудовій діяльності, в сфері управління та бізнесу, у навчальній діяльності тощо. 2. 1.Сімейні конфлікти Сім'я — найдревніша інституція людської взаємодії, унікальність якої в тому, що декілька людей тіснішим чином взаємодіють на протязі досить довгого часу, на протязі людського життя. Сімейні конфлікти є однією з найпоширеніших форм конфліктів. За оцінками фахівців, 80-85 % сучасних сімей мають конфлікти, а у останніх 15-20 % виникають сварки з різних причин. Унікальність сімейних стосунків обумовлює не тільки специфіку виникнення і протікання конфліктів у родині, але й особливим чином відображається на соціальному і психічному здоров'ї усіх членів родини. Сімейні конфлікти — це протидія між членами родини на основі зіткнення протилежно спрямованіх мотивів і поглядів, на основі різної культури і стереотипів. В залежності від суб'єктів взаємодії сімейні конфлікти поділяються на конфлікти між: подружжям; батьками і дітьми; подружжям і батьками чоловіка та /або дружини; бабусями (дідусями) та онуками. Безумовно, основну роль у сімейних конфліктах мають конфлікти подружжя. У табл. 6.1 надано узагальнені класифікації, підвалини класифікацій, типи та основні причини сімейних конфліктів . Сімейні конфлікти мають суттєві відмінності від інших видів конфліктів в інших сферах людської взаємодії. Врахування особливостей сімейних конфліктів є важливим при упередженні і розв'язанні таких конфліктів, а саме: 1. Сімейні конфлікти мають особливий предмет, специфіка якого зумовлена унікальністю сімейних стосунків. Важливою особливістю стосунків членів родини є те, що їх основний зміст створюють як міжособистісні стосунки (любов, родинність), так і правові і моральні обов'язки, які пов'язані з реалізацією функцій сім'ї — репродуктивної, виховної, побутової, економічної, комунікативної, регулятивної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров'я, організація дозвілля і відпочинку). 2. Сімейні конфлікти відрізняються і за причинами. Найважливішими з них є:
• обмеження свободи дій, активності, самовиразу членів родини; • сексуальна дисгармонія подружжя; • адиктивна поведінка одного з членів родини ( наявність залежності, алкоголізм, наркоманія, немотивована жорстокість, психічні проблеми типу психопатій тощо); • наявність протилежних інтересів, прагнень, обмеженість можливостей для задоволення потреб одного з членів родини; • авторитарний, жорсткий тип стосунків, які склалися у родині в цілому; • наявність ускладнених матеріальних проблем, які неможливо або надто складно вирішити; • авторитарне втручання родичів у подружні стосунки тощо. Таблиця 1 Основні класифікації сімейних конфліктів
При визначенні причин сімейних конфліктів важливо враховувати зміни у мікро і макросередовищі: погіршення матеріального становища; надмірна зайнятість одного або обох партнерів на роботі; неможливість нормального працевлаштування подружжя; довготривале відсутність окремого і влаштовуючого житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячі навчально-виховні заклади та ін. 3. Особливості сімейних конфліктів мають прояв в їх динаміці, а також у формах протікання. В цілому динаміка сімейних конфліктів відрізняється підвищеною емоційністю, швидкістю протікання кожного з етапів, формами протидії (недовіра, образи, ревнощі, сварки, скандали, порушення спілкування та ін.), способами їх регуляції та вирішення (примирення, угода, взаємні поступки, розлучення та ін.). 4. Суттєвою особливістю сімейних конфліктів є і те, що вони можуть мати тяжкі наслідки, як соціальні, так і особистісні. Нерідко вони закінчуються трагічно, суїцидальними спробами, захворюваннями членів родини. Суттєве місце у наслідках конфліктів для дітей, для яких будь-які конфлікти у сім'ї є психотравмами, які впливють на їх подальше життя, світосприйняття, сприйняття себе, прогнозування власного життєвого шляху та успіху в ньому. Визначаються основні кризові періоди в житті сім'ї, причому саме на ці періоди приходиться значна більшість сімейних конфліктів: • Перший кризовий період в сімейному житті спостерігається у перший рік подружнього життя. Цей період відзначається тим, що здійснюється адаптація подружжя один до одного, так звана «притирка» людей. Другий кризовий період у сімейному житті пов'язаний з появою дітей, значним навантаженням і зміною побуту, а також виникненням проблем економічного плану. Саме в цей період ускладнюються стосунки подружжя між собою, сексуальне життя, обмежуються можливості для професійного зростання і реалізації інтересів членів родини, в тому числі і бабусь. Виникають конфлікти у членів родини з приводу виховання дитини, боротьба за її любов, а також за любов подружжя один до одного, яка з появою дитини змінюється і набуває інші прояви та особливості. • Третій період сімейної кризи співпадає зі середнім супружнім віком (біля 7-10 років сімейного життя), який відзначається нерідко зміною у проявах почуттів, їх переходом у стадію звички та сталості, та, іноді має зовнішні ознаки дефіциту почуттів, насиченості тощо. • Четвертий кризовий період у житті родини відзначається підвищеною залежністю жінки від чоловіка, посиленням проблем побутового і економічного спектру, виникненням проблем відриву дітей від сім'ї та появою почуття відсутності смислу життя. Цей період може виникати після 15-20 років життя, відзначається значною кількістю неподоланих хронічних сімейних конфліктів особливо в зв'язку з їх посиленням і загостренням за роки сімейного життя. • прийняття члена сім'ї як особистості, спілкування у сім'ї на засадах взаємоповаги, взаєморозуміння, любові та турботи; • особистісна гнучкість у прийнятті сімейних рішень та відкрите прийняття думок і поглядів інших членів родини; • формування загальної, і, зокрема, психологічної культури спілкування у сім'ї; • наявність позитивної спрямованності та бажання членів родини зберегти її; • розвиток сімейно-сексуальної культури і бажання нею оволодіти; • усвідомлення власних конфліктогенів у застосуванні до членів сім'ї та бажання їх долати; • виховання дітей з урахуванням іх індивідуально-психологічних і вікових особливостей; • формування сімейних традицій, єдиних радощів, взаємної довіри і переживань. Існує досить значний перелік варіантів регуляції і подолання сімейних конфліктів, однак, суттєвими в усіх варіантах є розвиток культури спілкування та партнерства у стосунках між членами родини. 2.2. Конфлікти у педагогічній взаємодії Конфлікти у сфері педагогічної взаємодії є одними з найбільш насичених і варіативних, що тісно пов'язані з сімейними конфліктами і обумовлені розвитком конфліктності особистості та її впливу на оточуючих. Педагоги мають справу з учнями, колегами, родичами, і в кожному з означених зв'язків може виникати конфлікт. Однак ці конфлікти неможливо розглядати однаково. Значущість кожного виду конфлікту може ситуативно змінюватися. Конфлікти у педагогічному середовищі перевантажують психологічний клімат, впливають на емоційні стани, настрій, та, відповідно, навчально-виховний процес і розвиток особистості учня. Змістовний аналіз конфліктів педагогічної діяльності дозволяє вказати на наступні їх особливості: • професійна відповідальнісь вчителя за педагогічно вірне розв'язання ситуації; • різний соціальний статус, вік, життєвий досвід визначає різний ступінь відповідальності за поведінку у конфлікті; • присутність інших учнів у конфлікті робить їх із свідків учасниками, а конфлікт набуває виховного змісту і для них; • професійна позиція у конфлікті зобов'язує його взяти на себе ініціативу у розв'язанні конфлікту, і на перше місце ставляться інтереси учня як особистості, що формується; • будь-яка помилка вчителя при розв'язанні конфлікту породжує нові ситуації і конфлікти, в які включаються інші учні. Зміст ситуацій і конфліктів з учнями не лишається однаковим у різні вікові періоди їх психічного розвитку. Так, скажімо, джерело конфліктів з учнями молодшого шкільного віку міститься у: • слабкій саморегуляції дітьми власних емоцій, що має прояв у § у швидкій втомлюваності, яка має прояв у зниженні уваги, млявості, байдужості, впертості; • в інтертності пізнавальної діяльності; • в егоцентризмі, невмінні радіти успіхам інших; • у немотивованості вчинків, швидкій зміні настрою; • в ускладненій адаптації, невмінні встановити позитивні контакти з однолітками. У вчинках, ситуаціях, конфліктах цього віку мають прояв закономірності індивідуального розвитку дитини, котра при грамотній оцінці дозволить конструювати оптимальну педагогічну взаємодію. У підлітковому віці помітно збільшується кількість складних педагогічних ситуацій, котрі набувають конфліктного характеру: • потреба у самовиразі, у підвищеному інтересі і повазі до себе, прагнення відстоювати свою думку; • посилення статевої ідентифікації; • потреба у рівноправному спілкуванні з дорослими; • необгрунтоване вторгнення у світ міжособистісних стосунків дітей; • непродумані зауваження з приводу зовнішнього вигляду; • суперництво у статусних позиціях; • неприйняття лідерських позицій протилежної статі; • підлітковий максимализм, прагнення до самоствердження; • незгода підлітка з роллю учня і неадекватне засвоєння ролі дорослого. Збільшення складних педагогічних ситуацій, котрі можуть спровокувати конфлікти, пояснюється об'єктивними причинами — загостренням протирічь у кризовий період психічного розвитку підлітка. За своїм змістом конфлікти найчастіше можна віднести до конфліктів вчинків, ніж конфліктів стосунків відносин. Для старшого шкільного віку домінуюча тенденція висловлюється в оцінці власних можливостей, у прагненні визначити своє місце, потреба діяти у відповідності з власними переконаннями. Проявлюється прагнення пізнати складний світ людських відносин і ставлень, а помилки педагогів при оцінці вчинків приводять до складних ситуацій, відчуження, конфліктів. Серед множини психологічних причин, котрі обумовлюють конфлікти в цьому віці, визначаються: • ускладненість соціальної адаптації, рольова невизначеність у стосунках з дорослими; • неусталеність, ситуативність моральних принципів; • прагнення до особистішої неповторності, оригінальності; • застосування педагогом виховних мір, прийомів, які не відповідають віковим особливостям учнів; • неузгодженість з вимогами педагогів в зв'язку з неадекватною мірою взаємодії; • консервативна форма організації навчального процесу; • втручання у взаємовідношеннях юнаків і дівчат у школі та поза неї; • імпульсивні захисні реакції в зв'язку з приниженням власної самоповаги учня; • невиправдана «масивність» педагогічної взаємодії на учня в зв'язку з здійсненим вчинком; • використання уроку для вияву стосунків в системі «вчитель-учень», Конфліктогенне поле в цьому віці значно розширяються за рахунок прояву бестактності педагогів у спілкуванні з учнями. Найчастіше визначається наступна загальна картина психологічних джерел конфліктів2 • публічні образи старшокласників; • осудження взаємних симпатій під приводом їх аморальності; • афективне оцінювання і вимоги у формі погроз та криків; • зловживання відкритістю і розголос «секретів»; • цікавість до особистого життя юнаків і дівчат без їх згоди; • негативна оцінка колег з апеляцією до учнів. Конфлікти учнів супроводжуються, як правило, більш глибокими, усталеними мотивами і переживаннями. Переживання завжди носять індивідуальне ставлення до усього, що відбувається. Страх бути незрозумілим, ускладнення у спілкуванні створюють об'єктивні передумови для конфліктів у педагогічній взаємодії для будь-якого вікового періоду шкільного життя. Конфлікти у педагогічній взаємодії виникають за умов врахування специфіки студентського віку. Найбільш багаточисленну групу в класифікаціях фахівців1 утворюють конфлікти, що виникають у педагогічній, і, насамперед, навчальній діяльності як її складовій: Конфлікти студентів з викладачами: • розбіжності у оцінці і самооцінці знань студента; • надмірний обсяг домашніх самостійних завдань; • авторитарний стиль поведінки, підозрілості на екзаменах і заліках; • прояв явної глупості і придуманості вимог; • погана організація навчального процесу; • байдужість до переживань студентів, інтриганство, глупість, відсутність культури, суворість. Конфлікти, що відносяться до порушень та аномалій у між-особистісних стосунках студентів: • несприятливі стосунки з однолітками; • сумісне проживання у гуртожитку з неприємними людьми; • складність входження у колектив в процесі навчання у ВНЗ; • сексуальні приставання; • конфлікти у сім'ї; • особливості одностатевого складу студентської учбової групи; • бестактність близької людини. Конфлікти, що виникають на підвалинах неблагополуччя у побуті, в режимі життєдіяльності викладачів та студентів: • транспортні незручності; • недосипання, перевтомлення; • відсутність культури побуту у гуртожитку; • нестача часу на влаштованість особистого життя; • фінансові ускладнення; • невизначеність власного майбутнього; • незадоволеність собою. Діапазони і зміст конфліктних ситуацій студентського віку визначаються не тільки особливостями розвитку особистості, але й характером професії, що отримується. Фахівцями відмічається різниця у домінуванні переживань, що пов'язані з конфліктами для студентів гуманітарних і технічних сфер. Конфлікти в середовищі професорсько-викладацького складу: • неврівноваженість характеру, невміння володіти собою, роздратованість, хвороблива реакція на слова і вчинки; • погане ставлення до професії і до власної роботи, відсутність зацікавленості успіхами у професійній діяльності; • невірні представлення деяких викладачів щодо своєї ролі у педагогічному колективі. Наприклад, вони виникають тому, що, будучи рівними за статусом, вони можуть виконувати функції неоднакової відповідальності. Це обумовлено різним досвідом, знаннями, педагогічною майстерністю. Серед викладачів є люди, які прагнуть виділитися з загальної маси викладачів за рахунок перебільшення своєї ролі, викривленого представлення про себе і свої можливості, що начастіше приводить до конфлікту між колегами. В результаті у деяких колег це викликає позицію пристосування, а у інших — приниження власної гідності і внутрішній протест; • зміщення професійно-особистісних установок окремих викладачів, зниження вимогливості і працездатності, переорієнтація інтересів або поза неї, пошук нового простору для реалізації. Це обумовлює ігнорування вимог директора, завуча школи, розділення колективу на групи. Конфлікти, що обумовлені недоліками освітнього менеджменту та помилками в управлінській діяльності: • слабка підготовленість, недосвідченість керівника і, як наслідок, пошук неадекватних шляхів виходу з ситуації, що склалася у взаємостосунках; • недостатня моральна культура, яка проявляється у грубості, черствості, несправедливості, формалізмі. Формалізм може бути відображенням педантизму. Але найчастіше за все приховується зневага до людей, егоїзм, незацікавленість і лінощі. Людині взагалі не потрібна «зайва робота», а нечулість прикривається офіційним приводом; • незрілість характеру, неврівноваженість, відсутність такту у спілкуванні з колегами; • неадекватність стилю керівництва рівню зрілості педагогічного колективу; • резонерство, невміле моралізування замість компетентного розв'язання навчально-виховних і управлінських задач;
• підвищення рівня домагань — відсутність або нестача будь-яких професійно-важливих здібностей або знань викликає у керівника психологічний дискомфорт, прагнення піднятися над підлеглими, бажання відчути свою владу. За таких обставин він потребує до себе особливого підходу, поваги, що ще більше погіршує стосунки з підлеглими; • скептицизм — невміння зрозуміти будь-яку ідею, заздрощі до чужих досягнень можуть проявлятися в огульній критиці, сумнівах; • загострення уваги на дрібницях — дефіцит інтелектуальних здібностей, невміння зрозуміти сутність справи і в той же час розуміння того, що робити щось треба, приводить до повторення відомого, обговорення зрозумілого і маловажливого; • відмова від серйозної аргументації — прагнення відійти від рішення проблеми, керівник схиляє підлеглих не ускладнювати життя, не хвилюватися, не переживати, не поспішати; • сублімація — керівник береться легко за вирішення другорядних, зайвих питань. Проявлює власну енергію, виставляє напоказ діяльність у не властивих йому напрямах — тим виправдовуючи помилки у своїй роботі. Розгляд конфліктів, причин їх виникнення і розвитку необхідно насамперед для визначення шляхів і технологій їх упередження. Попередження конфліктів обумовлює зняття джерел, причин і умов їх виникнення за допомогою засобів виховного і розвивального характеру. Придавлення або подолання досягається застосуванням будь-яких організаційних засобів, конкретних санкцій. Під вирішенням або розв'язанням конфлікту розуміється нормалізація та гармонізація взаємовідносин між людьми на основі зближення їх прагнень, устрімлінь, цілей. Організація є однією з основних осередків в соціальній структурі сучасного суспільства. Соціальне життя людей відбувається у складі тих або інших організацій (педагогічних, фінансових, комерційних, наукових та ін). Складна система відношень і взаємовідносин в організації поєднує в собі можливості виникнення найрізнома-нітних конфліктів, які специфічні за змістом, динамікою, засобами вирішення. Організація як соціальний інститут визначається фахівцями як соціальний осередок, що має специфічні ознаки: ! об'єднання у своєму складі не менш ніж дві людини; наявність для усіх членів організації загальної мети, заради якої вона створена; сумісну працю в інтересах загальної мети; наявність чіткої структури з виділенням ор ганів управління і розподілом прав, обов'язків і ролей між членами організації. Конфлікти в організаціях — це конфлікти, що виникають між суб'єктами соціальної взаємодії в середині організації. При психологічному аналізі, визначенні типів, причин та особливостей вирішення конфліктів в організаціях, важливо враховувати інтереси і цінності суб'єктів соціальної взаємодії, її зовнішнє середовище. Особливе місце в управлінні організаційними конфліктами займає їх прогнозування і упередження на основі контролю рівня соціальної напруги. Так, ознаками соціальної напруги, що може виступати симптоматикою виникнення конфлікту, є:
Однією з важливих особливостей управління організаційними конфліктми є те, що їх регулювання тісно пов'язані з управлінськими конфліктами, з проблемами і труднощами в сфері управління організаціями1 . Об'єктивні передумови виникнення конфліктів в сфері управління організаціями пов'язані з основним завданням управлінської діяльності, котра зводиться до забезпечення цілеспрямованої, скоординованої роботи як окремих учасників праці, так і колективів, організацій в цілому. Під конфліктами в сфері управління розуміються найчастіше конфлікти, які виникають в системах соціальної взаємодії суб'єктів і об'єктів управління. Джерелом будь-якого конфлікту, в тому числі і пов'язаного з управлінням, є протиріччя, які за специфічних умов переходять у конфлікт. Кожному виду і типу конфлікту властиві свої протиріччя, об'єктивність яких зумовлена структурою і змістом соціальної взаємодії, його специфікою і умовами, в яких це відбувається. Протиріччя у сфері управлінських стосунків в організаційних конфліктах багатозначні і визначаються деякими особливостями цих відносин. Серед багатозначності управлінскьих протирічь важливо виділити основне, котре зумовлює іншими протиріччями, так чи інакше «присутнє» в них. Таким протиріччям є протиріччя між встановленою системою групових норм і адміністративних правил, з одного боку, і потребою усіх суб'єктів взаємодії у свободі дій та самовираження — з другого боку. Це основне протиріччя дозволяє виділити ряд інших протирічь: протиріччя кар'єри; протиріччя підбору і розстановки кадрів; протиріччя делегування повноважень; протиріччя, що пов'язані з порушенням функцій об'єктів управління та ін. Класифікації, види та причини конфліктів в сфері управління
В життєдіяльності організації як колективу постійно виникають і долаються багаточисленні колізії у спілкуванні людей. Безумовно, не всі з них підпадають під визначення «конфлікт» і потребують відповідної реакції з боку керівництва. Про наявність конфлікту можна судити за властивими для конфліктної ситуації проявами, присутніми їм ознаками. Вони специфічні для управлінської організації. Так, загальною формою прояву первинно об'єктивних за своїм походженням конфліктів можна вважати дезорганізацію цільової групи організації як зворотний бік необхідних змін. Під дезорганізацією ми розуміємо такий стан організації, при якій групові норми, шаблони колективних дій в тій чи іншій мірі приходять у невідповідність з новими потребами організації та її членів. Дезорганізація на суб'єктивному рівні має прояв у вигляді порушення узгоджених дій членів групи або незгоди. Якщо згода характеризує здатність індивідів координувати між собою свої дії на основі визнаних у суспільстві сумісних дій окремими групами організації. Поведінка членів організації залежить від розуміння ситуації, від реакції на ситуації та зміни в організації, співвставлення з нею своїх інтересів і позицій. Типовим конфліктом, що пов'язаний з необхідними змінами, є конфлікт між консерваторами і новаторами. Цей конфлікт закономірний, бо нове ініціюється завжди окремими членами організації. Первинна форма прояву такого конфлікту — незгода з застарілими формами діяльності організації. Поглиблююча незгода породжує напругу у колективі організації — форму прояву більш високого етапу виникаючого конфлікту. Напруга як момент дезорганізації, що пов'язана з необхідними змінами, виступає у позитивному і негативному плані. Позитивний аспект — в незадоволеності станом справ в організації, заведеними правилами, стилем керівництва тощо. Така напруга стимулює перехід до реорганізації та оновлення організації. Негативна форма напруги проявлюється по-різному, включаю-чи девальвацію норм і цінностей, на яких базується організація, її дезінтеграція і формування кризового стану. Негативна напруга підриває владу, її авторитет, діяльність управлінської організації втрачає цілеспрямованість, дезорганізація ще більш поглиблюється. На перший план виходить не конструктивна мотивація поведінки керівництва і колективу, а прагнення виживати, зберегтися в ім'я власних і часткових інтересів. Кінцева форма негативної напруги — агонія організації. Конфронтація членів організації — важливий елемент напруги на високому рівні її розвитку і форма прояву конфлікту організації. Вона набуває різних видів, в тому числі — жорстку конкуренцію на базі кар'єрних прагнень членів колективу, дискусій, спрямованих на визнання непроможності влади і боротьбу за привілегії. Найбільші наслідки для позитивної діяльності організації має конфронтація, яка призводить до розпаду організації, що пов'язано з кристалізацією часткових інтересів і підміною ними загальних. За умов напруги і конфронтації позитивні форми конфліктної поведінки в організаціях можуть переходити у негативні. На перший план виходить практика використання негативних санкцій: зростає протилежність формальних і неформальних стосунків; в структуру нормальних ділових, службових стосунків входить підозрілість, взаємна недовіра, порушується ділове спілкування. В більшій мірі подібні явища збільшуються у конфліктних ситуаціях, що виникають з причин виключно суб'єктивного характеру. Правова культура, повага до влади, закону, професійний кодекс та його дотримання, службова етика і додержання правил ділового спілкування — гаранти успішного функціонування організації і попередження конфліктів деструктивного характеру, їх небажаних наслідків. Для упередження управлінських конфліктів в організаціях, керівнику будь-якого рівня надзвичайно важливо, по-перше, на лагодити зворотний зв'язок з усіма рівнями управління, а також з усіма об'єктами управління. По-друге, суттєвим є постійна корекція стилю, форм, засобів і методів управління з урахуванням конкретних умов. Важливим є також у попередженні конфліктів в системі управління, щоб керівник володів різними формами впливу на підлеглих і гнучко їх застосовував, в тому числі: • прямий психологічний вплив (наказ, директива, указания, завдання та ін.); • психологічний вплив через мотиви (стимулювання потреб і інтересів в цілях бажаної поведінки та діяльності); • психологічний вплив за допомогою системи цінностей ( виховання, освіта, засоби масової інформації); • психологічний вплив через соціальне середовище ( зміна умов праці, статусу в організації, зміни в системі взаємодії та ін.). Важливо враховувати, що суттєву роль у забезпеченні об'єктивності рішень з управлінських конфліктів відіграють демократичні механізми та правові гаранти рішень керівництва. 2.4. Політичні конфлікти в сучасних умовах Політичні конфлікти — це протидія суб'єктів соціальної взаємодії (націй, держав, класів, політичних партій, організацій та ін.) на основі протилежних політичних інтересів, цінностей, поглядів і цілей, що обумовлені статусом і роллю в системі влади. Політичні конфлікти є не щось інше, як боротьба різних суспільних сил на вплив в інститутах державної влади. Інакше кажучи, основним предметом політичних конфліктів виступає державна плада, яка дозволяє реалізувати різні інтереси тих чи інших суспільних сил і не тільки в політиці, айв усіх інших сферах соціального життя. Основними суб'єктами політичних конфліктів, як визначається в ряді досліджень, виступають: держави, міжнародні політичні спілки, політичні партії та організації тощо , Однією з суттєвих особливостей політичних конфліктів є те, що в них поєднуються практично усі суспільні інтереси — економічні, політичні, соціальні і духовні. Саме тому політичні конфлікти є найбільш гострими і широкими. Вони охоплюють і включають в свою орбіту мільйони людей. Інтенсивність та гострота політичних конфліктів обумовлена тим, що вони завжди ідеологічно мотивовані і організовані. Політичний конфлікт обумовлює в якості його першого етапу — розмежування суб'єктів як протилежностей політичного відношення, іншими словами, — їх самовизначення в якості суб'єктів конфлікту. Відзначимо можливі варіанти дій: • визнання реальності конфліктуючих протидіючих сил; • неприйняття конфліктних протилежностей як об'єктивно зумовлених політичними протиріччями; • прагнення приховати й замаскувати розділяючі конфліктуючі суб'єкти позиції й погляди посиланнями на їх «невизначеність», «розпливчастість»; • довільне, суб'єктивістське розмежування суб'єктів кофлікту, спрямоване або неусвідомлене змішування істинних конфлікто-генних протилежностей з придуманими, невірними, істотних з неістотними, випадкових з закономірними та ін. В залежності від політичної позиції суб'єктів і конфліктних шляхів їх протидії приймається один з вказаних варіантів розмежувань протилежностей, а найчастіше — поєднання деяких з них. Форми прояву політичних конфліктів відрізняються своєю різноманітністю і динамікою. Серед них важливо виділити легітимні і нелегітимні, що завжди мають тенденцію до взаємопереходів. Серед різноманітних форм політичних конфліктів широке розповсюдження у політичній практиці мають: мітинги і демонстрації, політичні революції, політичні кризи і дискусії тощо. Особлива форма прояву політичних конфліктів — війни і воєнні конфлікти. Сам факт визнання або невизнання протирічь і конфліктів у політиці — проблема не стільки ідеологічна, скільки практична. Те, як вона вирішується, визначає у більшості випадків стратегію і тактику політичної поведінки і дій. Більш того, вона може служити відправним пунктом навіть в орієнтації на визначений політичний режим. Демократичний режим, наприклад, не тільки визнає, але й інституціоналізує суспільні конфлікти.. Його інститути вголос, легітимно, на основі загальноприйнятих норм і правил гри призначені забезпечувати вільне обговорення конфліктів, що виникають, та шляхів їх подолання в інтересах більшості людей. Однак, треба відзначити, що в реальному житгі, така демократична норма не завжди реалізується. Управління політичними конфліктами здійснюється на міжнародному, державному, регіональному і місцевому рівнях. Особливе місце в управлінні політичними конфліктами належить державі, міжнародним політичним організаціям, політичним партіям і іншим суб'єктам політичних відносин на відповідних рівнях. Чи можливо вирішити і на справедливій основі розв'язати політичний конфлікт? Коли політичний конфлікт вирішено, чи не виникне він знову? Чи можливо так відрегулювати стосунки між політичними партіями і державами, щоб політичні конфлікти не мали високої гостроти і негативних наслідків? Значна кількість фахівців вважають1, що виходячи з специфіки політичних конфліктів як пов'язаних з боротьбою за владу, враховуючи домінування в них економічних інтересів, а також включення у політичну діяльність людей амбіційних і неординарних, можна твердо на усі ці питання відповісти негативно. Політичний конфлікт, на думку фахівців, принципово не розв'язується. В той же час існує багато шляхів і методів, що спрямовані на послаблення руйнувальної і деструктивної сили політичних конфліктів, зниження напруги, пов'язаної з ними. Серед найбільш поширених шляхів вирішування політичних конфліктів можна назвати наступні: • досягнення консенсусу як оптимального способу вирішення конфліктів (підтримка рішення більшістю; відсутність зауважень проти прийняття рішення з боку хоча б одного з учасників), що зумовлює відсутність прямих зауважень і дозволяє існування нейтральної позиції учасників; • досягнення громадянської згоди або злагоди як умови зниження рівня і гостроти політичних конфліктів, але лише за умови усвідомлення особистістю власних прав ( про які вона повинна як мінімум знати) та умінні їх відстоювати та реалізовувати; • досягнення міжпартійного консенсусу; • парламентське розв'язання політичних конфліктів; • конституційне правосуддя; • психологічний вплив, зокрема, коли по відношенню до учасників конфлікту формується негативна суспільна думка, їх активність зменшується, то вони починають шукати шляхи для досягнення компромісу або зміни форми і напряму діяльності. Вважається, що коли політичний конфлікт неможливо повністю розв'язати, то ним можливо і бажано управляти або регулювати, при цьому саме психологічні знання займають в цьому напрямку суттєве і провідне місце. 2.5. Етнічні конфлікти та етнічні стереотипи Одне з суттєвих місць в сучасному суспільстві займають етнічні конфлікти, які тісно пов'язані з політичними конфліктами, політикою держави, з культурою та культурними і етнічними стереотипами населення, що сформовані й підтримуються суспільством. У психологічному словнику етнічний конфлікт визначається як форма міжгрупового конфлікту, коли групи з протирічними інтересами поляризуються за етнічною ознакою.1 Розгортання етнічного конфлікту супроводжується зростанням егоцентризму, зокрема, властивого етнічній самосвідомості будь-якого рівня розвитку, посиленням інтенсивності динаміки негативних етнічних стереотипів, розповсюдженням націоналістичної ідеології. Найчастіше етнічний конфлікт визначається як соціальна ситуація, що обумовлена неспівпаданням інтересів і цілей окремих етнічних груп на різних рівнях прояву. Основні напрямки прояву виражаються у прагненні змінювати етнічну нерівність і політичний простір в його територіальному вимірюванні.2 Суб'єктами етнічного конфлікту є насамперед групи, що поєднані за національною ознакою, при цьому етнічні конфлікти є завжди міжгруповими. Дані групи суб'єктів конфліктної протидії, відповідно, неоднорідні. У конфліктуючих етнічних групах обов'язково існує власна ієрархічна структура: є лідери, що визначають ідейну спрямованість конфліктів, засоби досягнення поставлених цілей, які сильно впливають на світогляд, ментальність та емоції людей. Учасники етнічних конфліктів нечасто називають себе опонентами, визначення даються більш жорсткі, тому що надто значна емоційна напруженість в них, до того ж політичні ставки у таких конфліктах надто значні. У затяжних і емоційних етнічних конфліктах усі, хто не згоден з лідерами, стають ворогами. У формуванні образів опонентів активно застосовується негативна міфотворчість, створення міфів та етнічних стереотипів. Етнічні стереотипи — це спрощені, схематизовані, емоційні і надзвичайно стійкі образи будь-якої етнічної групи, що легко поширюються на усіх його представників. В основі етнічних стереотипів, які значною мірою і провокують етнічні конфлікти, лежить поділ людей на групи. Стереотипи базуються на різноманітних характеристиках (позитивних, негативних і нейтральних), що приписуються різних групам людей (расовим, етнічним, тендерним та ін.). На жаль, етнічні стереотипи найчастіше є надмірно узагальненими, нечіткими і найчастіше негативними. Стереотипи, як це відзначається рядом дослідників, найчастіше застосовуються і, навіть, утворюються для домінування, приниження або дегуманізації членів інших груп. Більш того, в домінуючих групах стереотипи використовуються для виправдання і підтримки своєї влади1. Ще одна важлива функція етнічних стереотипів — захист позитивної етнічної ідентичності, тобто необхідність сприймати та інтерпретувати поведінку інших людей крізь призму своєї етнічної культури — «етноцентризм». Стереотипи засвоюються у процесі соціалізації, в усіх суспільствах у період зростання і формування дітей та їх свідомості. Саме під час становлення діти стикаються з расовими, етнічними, релігійними, тендерними та культурними стереотипами. Ці стереотипи автоматично можуть засвоюватися і використовуватися, навіть коли їх вплив не усвідомлюється. Коли стереотипи активізуються, свідомо або ні, вони звичайно приводять до викривлення і переробки інформації, і це викривлення більш значне у випадку стійких стереотипів, як. наприклад, расових або етнічних. Етнічні або расові стереотипи відрізняються від етнічних або расових упереджень. Упередження можуть бути визначені як негативні установки по відношенню до соціальних груп і найчастіше виступають як значні конфліктогени, які провокують виникнення та ескалацію етнічних конфліктів. Суттєві психологічні характеристики упереджень, які виступають суттєвим конфліктогенним чинником — їх негативізм, неприязнь, ненависть. Упередження відносяться до організованої перед-умовленості реагувати неприязно по відношенню до людей, які відносяться до інших етнічних груп саме внаслідок такої приналежності. Упередження — це психологічно оцінне і суто негативне ставлення. Більш того, упередження — це уніфікована, стійка і узгоджена тенденція негативно реагувати на членів визначної етнічної групи. Суб'єктами етнічного конфлікту є групи, об'єднані за національною ознакою, етнічні конфлікти є видом міжгрупових конфліктів. Об'єктом етнічного конфлікту виступають значні протиріччя, які пов'язані з національними почуттями людей. З погіршенням економічної ситуації, зниженням життєвого рівня населення, етнічні конфлікти обов'язково загострюються. В той же час вирішення етнічних протирічь можливо за допомогою адмінс-тративних і політичних дій. Предмет етнічного конфлікту є, водночас, і його рушійною силою. Предметом етнічних конфліктів можуть бути феномени етнічного егоцентризму як фіксації на своєму етносі, етнічна замкненість, прагнення до етнічної безпеки, а також етнічний конфліктний потенціал, який властивий для будь-якої етнічної свідомості.1 Психологічними причинами етнічних конфліктів можуть бути: • національна неприязнь (регіональний негативізм, ксенофобія, етнофобія, реально існуючі негативні особливості національних характерів та ін.); • відсутність продуманої політики в сфері національного виховання; • високий рівень етнічної толерантності; • низький культурний рівень населення, яке легко засвоює етнічні міфи, стереотипи тощо. Традиційним засобом вирішення етнічних конфліктів, безумовно, є усунення причин, які їх вшивають, незалежно від того, пов'язані вони з об'єктом та предметом конфліктів. Це, можливо, коли етнічний конфлікт має позитивну спрямованість та існує добра воля конфліктуючих сторін до конструктивного вирішення існуючій, протирічь. Коли етнічний конфлікт спровокований і має негативну спрямованість, ситуація зовсім інша. Одна з сторін явно зацікавлена тільки в його ескалації. Тому в цьому випадку бажано застосовувати активні дії, спрямовані насамперед на публічних та тіньових лідерах етнічних конфліктів, водночас здійснюючи психологічний вплив на основну його масу. Вибір засобів впливу визначається конкретною ситуацією, психологічними особливостями лідерів та специфікою національної свідомості, характеру і почуттів. Етнічні конфлікти, як це показує історія, не доцільно вирішувати силовими методами. Можливим, доцільним та ефективним є уз годження інтересів у результаті переговорного процесу з подальшою послідовною реалізацією досягнутих домовленостей. Паралельно цьому необхідно здійснювати активний вплив на лідерів. В той же час до врегулювання етнічного конфлікту, особливо коли він прийняв гострий характер і проявлюється у вигляді відкритої протидії, неможливо перейти за короткий час. Тому важливим у розв'язанні етнічних конфліктів є принцип поступовості, котрий при цьому є обмеженим для прийняття у кризовій ситуації. Коли події розвиваються досить швидко, то розтягування у часі мирного врегулювання може привести до загострення конфлікту і переходу його в стадію відкритого зіткнення. Читайте також:
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|