Координаційним органом з питань національної безпеки є Рада національної безпеки і оборони України.

Обсяг і складність вирішуваних завдань у системі національної безпеки залежить від оцінки реальних загроз і ступеня їх небезпеки для життєво важливих інтересів України, зроблених на основі об'єктивного аналізу. За результатами цих оцінок завдання НБ слід розділити за часовими параметрами на оперативні, тобто такі, які потребують невідкладного вирішення, тактичні, що передбачають деякий, не дуже значний часовий інтервал для їх вирішення, і стратегічні, тобто такі, вирішення яких здійснюється у віддаленій перспективі.

Верховна Рада України: визначає пріоритети у захисті національних інтересів і об'єктів безпеки; розробляє систему правового регулювання відношень у сфері безпеки; встановлює порядок організації та діяльності органів гарантування безпеки; здійснює контроль за кадровою політикою державних органів та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки; заслуховує щорічну доповідь Президента України про гарантування національної безпеки України; визначає бюджетні асигнування на фінансування органів і програм гарантування національної безпеки; ратифікує та денонсує міжнародні договори і угоди України з питань національної безпеки; ратифікує та денонсує міжнародні договори і угоди України з питань національної безпеки. До повноважень Верховної Ради України Конституція також належать питання війни та укладення миру; направлення підрозділів Збройних Сил до іншої держави; введення воєнного чи надзвичайного стану тощо (ст. 85, 92 Конституції).

Загальне керівництво державними органами щодо гарантування НБ здійснює Президент України, який виступає гарантом безпеки і оборони країни. Він очолює Раду національної безпеки і оборони України; спільно з Верховною Радою визначає стратегію гарантування національної безпеки; контролює й координує діяльність державних органів щодо національної безпеки; приймає оперативні рішення щодо гарантування національної безпеки в межах компетенції, визначеної законодавством; не менше як раз на рік подає Верховній Раді звіт про забезпечення національної безпеки України.
У разі воєнного нападу або загрози збройної агресії проти України Президент приймає рішення про оголошення стану війни, загальну або часткову мобілізацію і своїм указом вводить воєнний стан на всій території України чи в окремих її місцевостях. Про введення воєнного стану та інші заходи з цих питань Президент зобов'язаний невідкладно повідомити Верховну Раду (внести на розгляд); Президент також приймає рішення і видає наказ Збройним Силам на ведення бойових дій (ст. 85, 106 Конституції; ст. 5 Закону України «Про оборону України»)

Рада національної безпеки і оборони України як координаційний орган з питань НБ і оборони при Президентові України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах безпеки і оборони (ст. 107 Конституції).

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, котрий відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, НБ України; громадського порядку і боротьби зі злочинністю.

Кабінет Міністрів здійснює також заходи щодо обороноздатності країни, гарантування НБ, оснащення Збройних Сил озброєнням, військовою технікою, керує мобілізаційною підготовкою й мобілізаційним розгортанням народного господарства та переведення його на режим роботи в умовах воєнного стану тощо (ст. 116 Конституції, ст. 7 Закону України «Про оборону України»).
У межах визначеної законом компетенції Кабінет Міністрів забезпечує керівництво державними органами щодо національної безпеки; організує й контролює розробку та реалізацію заходів щодо гарантування національної безпеки міністерствами і відомствами, іншими підпорядкованими йому органами України, Автономної Республіки Крим і областей.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України з відповідних питань.

Національний банк України розробляє й здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень, наявних засобів бюджетного й позабюджетного фінансування забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки; забезпечують створення, підтримання в готовності й застосування сил та засобів щодо НБ, а також управління їх діяльністю; розробляють внутрівідомчі інструкції (положення) щодо гарантування НБ і подають їх на розгляд Ради національної безпеки і оборони.

Особливе місце посідає Служба безпеки (СБ) України. В інтересах національної безпеки держава покладає на органи СБ завдання захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань СБ України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції і організованої злочинної діяльності в сфері управління і економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави.

В комплексі заходів, які проводяться органами державного управління в сфері національної безпеки, важлива роль належить органам внутрішніх справ.Сьогодні їх діяльність носить досить складний характер. Вона містить у собі декілька груп суспільних відносин, зокрема, організацію боротьби зі злочинністю (в тому числі і з організованою); забезпечення громадського порядку і громадської безпеки; паспортної системи; режиму проживання й т. ін.

Для безпосередньо виконання цих завдань органам внутрішніх справ надається відповідна система прав і функціональних обов'язків. Діяльність органів внутрішніх справ містить у собі ряд організаційно-правових форм, що характеризуються специфічними ознаками й призначеннями, а саме: адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну функції. Всі функції нерозривно пов'язані між собою і утворюють єдиний комплекс діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та боротьби зі злочинністю як головною загрозою цим та іншим об'єктам національної безпеки. При цьому зміст і діяльність органів ВС має визначатися рівнем та напрямком загроз життєво важливим інтересам України.
У гарантування національної безпеки, і насамперед військової безпеки, важлива роль відводиться органам військового управління Збройних Сил України.Це основний державний інститут, покликаний гарантувати захист України від зовнішньої збройної агресії (ст. 17 Конституції). У даному випадку діяльність органів військового управління у цій сфері носить виконавчо-розпорядчий характер. Система військового управління Збройних Сил, яка складається із центральних органів, органів управління військових округів (флотів), органів управління військових об'єднань, частин тощо, об'єднується й керується Міністерством оборони України як центральним органом військового управління. Специфічним видом органів військового управління потрібно виділити штаб.

Екологічна безпека –стан навколишнього середовища у межах світового господарства, у країні та в окремих регіонах і на підприємствах, що не загрожує життєдіяльності людини. Кризовий стан навколишнього середовища визначає екологічну небезпеку, яка визначається пороговими (критичними) значеннями відповідних показників. До таких показників слід віднести ступень забруднення середовища (води, повітря, продуктів харчування, земельних ресурсів) шкідливими для здорові речовинами. Екологічна безпека – це 1) сукупність дій, станів та процесів, які прямо або опосередковано не призводять до життєво небезпечних загроз, що завдаються природному середовищу, окремим людям та людству в цілому;

2) комплекс станів, явищ та дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі та на різних її територіях на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно та політично підготовлено людство. Екологічну безпеку можна розглядати на глобальному, регіональному, локальному рівнях, в тому числі в межах держави.

В 1992 році в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася Конференція ООН з питань довкілля та розвитку, в якій взяли участь глави та інші вищі посадові особи із 179 держав. Це була найбільша зустріч світових лідерів. До них приєдналися сотні офіційних осіб із організацій ООН, представники органів місцевої влади, ділових, наукових, неурядових та інших кіл. Крім основної роботи Всесвітнього форуму-92, в його межах було організовано й проведено низку зустрічей, лекцій, семінарів і виставок для громадськості з питань довкілля та розвитку. Загалом у міжнародних зустрічах в Ріо взяли участь 18 000 представників із 166 країн, а також 400 000 відвідувачів.

Процес в Ріо був започаткований ще в 1972 році, коли представники 113 країн зібралися на Стокгольмську конференцію з питань довкілля людини – першу всесвітню зустріч з питань довкілля. В 1983 році Організація Об’єднаних Націй створила Всесвітню комісію з питань довкілля і розвитку. А вже за чотири роки в її звіті “Наше спільне майбутнє” пролунало застереження про те, що людство має змінити багато чого в своїй діяльності та способі життя, позаяк на нього чекають неймовірно важкі випробування й значне погіршення довкілля.

У результаті зустрічі в Ріо було схвалено п’ять основоположних документів, а саме:

1. Ріо-де-Жанейрська Декларація щодо довкілля і розвитку, в якій 27 принципів визначають права і зобов’язання країн у справі забезпечення розвитку і добробуту людей;

2. Порядок денний на XXI сторіччя – програма того, як зробити розвиток збалансованим із соціальної, економічної та екологічної точок зору;

3. Заява про принципи щодо управління, захисту і сталого розвитку всіх видів лісів, які життєво необхідні для забезпечення економічного розвитку та збереження всіх форм життя;

4. Рамкова конвенція ООН про зміни клімату (ратифікована Верховною Радою України 29 жовтня 1996 року), метою якої є зменшення і стабілізація концентрації газів, зокрема вуглекисню, що можуть спричинити дисбаланс у світовій кліматичній системі;

5. Конвенція про біорозмаїття, головною метою якої є збереження біологічного розмаїття, стале (збалансоване) використання його компонентів та спільне отримання на справедливих засадах вигод, пов’язаних із використанням генетичних (біологічних) ресурсів, в тому числі через надання необхідного доступу до генетичних ресурсів і належну передачу відповідних технологій з урахуванням усіх прав на такі ресурси і технології, а також завдяки належному фінансуванню (в принципі, це все і складає грунт сталого розвитку суспільства).

Регламентація питань організації та здійснення державного контролю в галузі охорони довкілля була здійснена в затвердженому Указом Президента України від 10 лютого 1995 року Положенні про Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Основними завданнями Мінекобезпеки України серед інших названо державний контроль за додержанням вимог законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки.

Державна екологічна інспекція відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, використанням та відтворенням природних ресурсів центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та господарювання, громадянами, а також іноземними юридичними і фізичними особами, в тому числі в процесі експлуатації діючих підприємств, споруд і інших об’єктів, водо-, пило- і газоочисного обладнання, апаратури та інших природоохоронних споруд, включаючи контроль за наявністю та станом обладнання та апаратури для обліку використання природних ресурсів, систем контролю за викидами, скидами забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і додержанням установлених термінів їх атестації; експлуатації механічних транспортних засобів, літаків, суден та інших пересувних засобів і установок у частині додержання нормативів викидів та скидів забруднюючих речовин і допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту; проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів; зберігання, транспортування, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів; добування, використання та охорони корисних копалин; використання підземних і поверхневих вод та охорони їх від виснаження, засмічення і забруднення промисловими, побутовими, дренажними та іншими стічними водами і скидами та у ході проведення різних видів робіт на водних і водогосподарських об’єктах і в прибережних водоохоронних зонах (смугах); використання природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони; використання повітряного басейну та охорони атмосферного повітря від забруднення для всіх видів народногосподарської діяльності; використання та охорони земель; використання та охорони рослинного світу, у тому числі лісів; використання, охорони, відтворення диких тварин та інших об’єктів тваринного світу, в тому числі рибних запасів, додержання встановлених правил, норм, лімітів і термінів у веденні мисливського та рибного господарства; використання та охорони територій і об’єктів природно-заповідного фонду, а також охорони видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України; здійснення регулювання чисельності, акліматизації, реакліматизації, схрещування, торгівлі, створення зоологічних колекцій та інших вимог використання і охорони тваринного світу;додержання вимог, установлених дозволами на проведення робіт, направлених на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ в господарських цілях; виконання заходів щодо скорочення і регулювання викидів, скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище в періоди несприятливих гідрометеорологічних умов, запобігання аварійним (залповим) викидам, скидам забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і ліквідації їх наслідків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Національна безпека суспільства та її державне управління.	\|	Державне управління і сфера особистого життя людини.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.