• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Умови реалізації продукту при простому і розширеному відтворенні

Або продукція підприємств, що знаходяться за кордоном.

Чистий продукт (ЧП) - частина валового національного продукту.

ЧП = ВНП - вартість відшкодованої частини засобів виробництва (вартість предметів праці та витраченої на виробництво ВНП частини засобів праці).

ЧП = вартості необхідного продукту (НП) + вартість додаткового продукту (ДП).

ЧП = Фонд заробітної плати галузей матеріального виробництва + сумарний прибуток в суспільстві.

Чистий продукт - це реальний дохід, який суспільство може використати для особистого споживання та розвитку виробництва, інакше кажучи, це новостворена в суспільстві протягом року вартість або національний дохід суспільства.

ЧП = НД

Національне багатство - це сума матеріальних та духовних благ, які є в розпорядженні суспільства. Національне багатство нагромаджується протягом усього історичного періоду виробничої діяльності суспільства.

У процесі розширеного відтворення кожна з частин сукупного суспільного продукту (ССП) виконує різні функції і виступає в різних функціональних формах. Та частина ССП, за рахунок якої відновлюються спожиті засоби виробництва, виступає як фонд заміщення (ФЗ) . Після реалізації суспільного продукту вона повинна бути знову повернена у виробництво, щоб забезпечити початок нового виробничого циклу. Частина суспільного продукту, яка надходить у споживання у вигляді оплати праці, прибутків підприємців, різноманітних соціальних виплат, становив фонд споживання (ФС). Частина ССП, яка йде на розширення виробництва (нагромадження), є фондом нагромадження (ФН). Як бачимо, структура ССП досить складна, і тільки тоді будуть забезпечені умови для безперервного його відтворення, коли між відповідними частинами суспільного продукту як у вартісній, так і натурально-речовій формах буде забезпечена певна пропорційність.

Перший в історії політекономії системний аналіз установлення балансових пропорцій між натурально-речовими та вартісними елементами ССП зробив французький економіст фізіократ Ф. Кене і представив його в праці "Економічна таблиця" (1758).

Подальший розвиток цього підходу до аналізу процесу відтворення ССП здійснив К. Маркс, який розробив модель реалізації ССП за умов простого та розширеного відтворення. Слід зауважити, що перш ніж створювати ці моделі, К. Маркс зробив ряд наукових припущень : 1) він абстрагувався від докапіталістичних форм виробництва, припускав, що суспільство складається з двох класів - найманих працівників та підприємців; 2) він вважав, що всі товари продаються й купуються згідно з вартістю, тобто абстрагувався від цінових коливань; 3) К. Маркс припускав, що органічна побудова капіталу та норма додаткової вартості залишаються незмінними, а остання дорівнює 100%; 4) він абстрагувався від існування світового ринку товарів та зовнішньої торгівлі між країнами тощо.

В основу аналізу пропорцій виробництва і реалізації сукупного суспільного продукту при простому відтворення К. Маркс поклав таку схему:

Вартість усього ССП за цією схемою становить 9000. У першому підрозділі (І) вироблено засобів виробництва на 6000 грошових одиниць, предметів споживання, у другому підрозділі (ІІ) - на 3000. Реалізація суспільного продукту відбувається так. В І підрозділі засоби виробництва вартістю 4000 с обмінюються між підприємцями того самого підрозділу. Це дозволяє відновити весь витрачений постійний капітал І підрозділу як за вартістю, так і за натуральною формою. В І підрозділі залишилися нереалізованими засоби виробництва, вартість яких дорівнює 2000 (1000 V + 1000 т) грошових одиниць.

Всередині ІІ підрозділу реалізується продукція цього ж підрозділу (предмети споживання) на 1000 (500 V + 500 т). Наймані робітники на 500 V купують необхідні їм предмети споживання, а підприємці на 500 т забезпечують один одного необхідними засобами існування і предметами розкоші. В ІІ підрозділі залишилися нереалізованими предмети споживання, рівні за вартістю теж 2000 одиниць.

Безумовно, робітники і підприємці можуть знайти предмети споживання тільки в ІІ підрозділі, а підприємці - відновити свій тільки за рахунок продукції І підрозділу. Ці потреби задовольняються шляхом взаємного обміну І - (1000 V + 1000 т) на ІІ -2000 с. В результаті реалізації сукупного суспільного продукту створюються можливості для відновлення виробництва в наступному році в такому самому обсязі.

Аналіз простого відтворення показує, що воно можливе лише в разі дотримання відповідних співвідношень між І та ІІ підрозділами і всередині них. Які це умови? 1. Змінний капітал і додаткова вартість І підрозділу повинні дорівнювати вартості постійного капіталу ІІ підрозділу:

2. Вартість продукту ІІ підрозділу повинна дорівнювати сумі вартостей постійних капіталів обох підрозділів:

3. Вартість продукту ІІ підрозділу повинна дорівнювати сумі заново створеної вартості І і ІІ підрозділів:

Якщо розглянуті пропорції порушені, частина сукупного суспільного продукту не буде реалізована або виявиться нестача засобів виробництва і предметів споживання. Це призведе до дестабілізації процесу виробництва. І навпаки, К. Маркс показав, якщо в процесі реалізації будуть забезпечені вищезазначені умови, то економіка країни перебуватиме в стані макрорівноваги й буде досягнута безперервність суспільного виробництва.

Модель розширеного відтворення і реалізації ССП представлена К. Марксом такою схемою:

Автор моделі припускає, що в першому підрозділі органічна побудова капіталу (с:о) дорівнює 4:1, а в другому - 2:1. При нагромадженні в обох підрозділах буде використовуватись половина додаткової вартості, а її норма дорівнюватиме 100%. З урахуванням цих умов на початок другого року відтворення розмір і структура ССП буде такою:

Наприкінці другого року створюється ССП у більшому обсязі, ніж у попередньому:

ССП буде повністю реалізовані на створені передумови для безперервності виробництва за таких умов:

Здійснений аналіз умов реалізації ССП дозволив К. Марксу дійти висновку, що процес відтворення перебував у тісному взаємозв'язку з обміном продуктів обох підрозділів і потребує певної пропорційності в самих підрозділах та між ними. Якщо порушуються такі пропорції, виникає диспропорційність, економічні потрясіння, кризові явища. Щоб цього не сталося, необхідно орієнтуватися на дотримання умов реалізації, які визначені в результаті аналізу моделей простого та розширеного відтворення.

Модель відтворення К. Маркса, безсумнівно, зробила значний внесок у розвиток макроекономічної теорії і протягом тривалого періоду використовувалась багатьма вченими як базисна модель визначення умов досягнення макрорівноваги і безперервності економічного розвитку. Проте значні зміни, що відбувались у розвинутих країнах світу в ХХ ст., призвели до того, що не всі параметри моделі повною мірою віддзеркалювали реалії функціонування суспільного виробництва. Так, деякі абстракції, які застосував К. Маркс, стали науково невиправданими. Як, наприклад, за сучасних умов можна абстрагуватися від впливу зовнішньої торгівлі на суспільне відтворення в межах окремої країни? Або припустити сталість органічної побудови капіталу? Окрім того, теорія відтворення К. Маркса не дає змоги відповісти на запитання: А за рахунок чого досягається економічне зростання? Який його тип покладено в основу розвитку? Екстенсивний, що в умовах обмеженості ресурсів також має певні рамки? Або інтенсивний? І до яких наслідків призводить останній? Тобто актуальними стали питання про джерела економічного зростання, визначення його оптимальних темпів, соціально-економічних наслідків тощо.

2. Економічне зростання: зміст, типи, чинники

Довгострокове економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики держави.

Економічне зростання визначається з двох позицій:

1) як поступальний приріст реального обсягу ВВП, ВНП або національного доходу (НД) за рахунок збільшення обсягів використовуваних ресурсів і (або) кращого їх використання без порушення рівноваги у короткострокових періодах;

2) як реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу.

Кінцева мета економічного зростання – збільшення споживання.

Економічне зростання класифікують за темпами і за типами.

За темпами розрізняють високі і низькі. Світовий досвід свідчить, що нормальними темпами економічного зростання є річні темпи на рівні 3-5%.

Розрізняють три типи економічного зростання:

— екстенсивний, збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється;

— інтенсивний, який здійснюється шляхом ефективнішого, продуктивнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва;

— змішаний, який поєднує інтенсивні й екстенсивні типи.

Оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм майже не існує, то будь-яке економічне зростання можна вважати змішаним.

Залежно від того, які фактори превалюють, можна говорити про переважно інтенсивний чи екстенсивний типи.

Для вимірювання економічного зростання використовують показники:

1) абсолютного приросту реального обсягу виробництва, який визначається за формулою

де ∆Y — приріст ВВП, ВНП чи НД; Y— обсяг ВВП, ВНП чи НД у період t; Y_t-1 — обсяг ВВП, ВНП чи НД у період, що передує періодові t.

2) темпу приросту, який визначається за формулою

де, ∆Т – темп росту.

Умовно всі чинники економічного зростання поділяють на три групи:

1) чинники попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;

2) чинники пропозиції, що є визначальними в більшості моделей і мають складну структуру, яка включає:

· природні ресурси у їх якісному та кількісному вираженні;

· обсяг і якість капіталу;

· чисельність і якість трудових ресурсів;

· технологічний рівень - НТП;

· інституційні чинники;

· інформаційне забезпечення;

· організаційні чинники тощо.

3) чинники розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу національного продукту та доходу, що впливає на сукупний попит.

Здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

Таблиця 12. 1.

Показники факторів економічного зростання.

Джерелами економічного зростання є:

— економічні ресурси, що пропонуються їх власниками;

— зростання продуктивності ресурсів на основі розвитку НТП.

Концепції та найпростіші моделі економічного зростання

Концепції економічного зростання різняться між собою, насамперед, позицією дослідників цієї проблеми стосовно того, бажаним чи небажаним є економічне зростання.

Рис. 12.2. Переваги та недоліки економічного зростання

Різне ставлення до перспектив і наслідків економічного зростання відобразилось у таких концепціях:

— нульового економічного зростання;

— сталого економічного розвитку;

— ноосферного розвитку;

— інноваційного економічного зростання.

Розглянемо коротко зміст кожної з них.

1. Концепція нульового економічного зростання. Невпинне зростання потреб населення, ідеологічне та рекламне заохочення до швидкого оновлення асортименту споживчих та інвестиційних товарів, з одного боку, а також усвідомлення обмеженості аж до вичерпності ресурсів і стрімкого зростання шкоди, завданої довкіллю виробничими системами, — з іншого, стали приводом для переосмислення оцінки економічного зростання.

Група дослідників під керівництвом Деніса та Донели Медуз звернули увагу на зворотний бік традиційного уявлення щодо економічного зростання, на його згубний вплив, який виявляється у забрудненні атмосфери, деформації озонового шару, дестабілізації Світового океану, виснаженні джерел прісної води, земних надр, ерозії та засоленні ґрунтів, ураженні та загибелі лісів, зникненні видів тварин, невирішенні проблеми утилізації відходів і т. ін.

У зв'язку зі сказаним вище, економічне зростання, на думку авторів, погіршує якість життя, загрожує глобальною катастрофою. Автори пропонують нульове економічне зростання як засіб підтримання високого рівня життя та, власне, продовження існування самого життя.

Важливо підкреслити, що позитивним у теорії нульового економічного зростання є зосередження уваги на необхідності підсумувати негативний вплив на довкілля економічної системи та здатності екологічної системи асимілювати і нейтралізувати цей вплив.

Недоліком цієї концепції вважають те, що її автори не побачили шляхів вирішення суперечностей між потребами, які зростають, й обмеженими економічними ресурсами в самому економічному зростанні (застосування безвідходних ресурсозберігаючих технологій тощо).

2. Концепція сталого економічного розвитку. Під сталим економічним розвитком розуміють особливий тип економічної динаміки, спрямований на якомога повніше задоволення потреб сьогодення; при цьому нічого не загрожує задоволенню потреб майбутніх поколінь.

Концепція сталого економічного розвитку ґрунтується на врахуванні трьох аспектів:

· економічного - має забезпечити ефективність та стійкість зростання;

· соціального - має спрямовуватись: на зменшення розриву між доходами найбагатших і найбідніпіих верств населення; збереження надбань матеріальної та духовної культури; забезпечення демократичних прав щодо участі різних верств населення у прийнятті управлінських рішень та ін.

· екологічного - полягає в забезпеченні всім поколінням доступу до природних ресурсів і довкілля, не сплюндрованого економічною діяльністю.

Інакше кажучи, концепція сталого економічного розвитку ґрунтується на зміні парадигми економічної політики від забезпечення високих темпів економічного зростання та соціальної допомоги безробітним у періоди депресії до більш виваженої з погляду довгострокових перспектив мети, змістом якої є створення умов для ефективного, соціально орієнтованого розвитку економіки, стратегічним завданням котрого є збереження природного довкілля.

3. Концепція ноосферного розвитку - ґрунтується на розумінні того, наскільки раціональним є життя (В. Вернадський.).

Прихильники теорії ноосфери (сфери розуму) дійшли висновку, що в XX ст. відбулося нагромадження нераціональності в житті соціуму, що поставило під загрозу виживання людства. Тому для ліквідування цієї загрози необхідно зробити вибір на користь розуму. У цьому разі кожний має усвідомити, що:

по-перше, людина — частина природної системи, на відтворення якої потрібно спрямувати діяльність людства;

по-друге, якщо людство й надалі буде нехтувати станом довкілля заради обсягів виробництва і споживання, які постійно зростають, природна система настільки спотвориться, що людство буде приречене.

Тому економіка і людство мають розвиватися в гармонії з природою. Еколого-економічна гармонія є запорукою суспільного прогресу.

4. Концепція інноваційного економічного зростання. - ґрунтується на підприємницькій ініціативі в галузі ринкової, науково-технічної й організаційно-економічної діяльності.

Ця концепція узгоджується з інтенсивним типом економічного зростання. Особливістю інноваційного типу зростання є те, що інновації дають змогу усувати (або ж суттєво зменшувати) бар'єри, утворені чинниками попиту і розподілу у зв'язку з суперечністю між ефективністю та соціальною спрямованістю економічного зростання.

Моделі економічного зростання

Сучасна макроекономічна теорія спрямована на створення оптимізаціиних економіко-математичних та економетричних моделей економічного зростання. їх вивчають такі дисципліни, як "макроекономіка", "економіко-математичне моделювання" й "економетрика".

Моделі економічного зростання:

— на основі кривої виробничих можливостей;

— на основі виробничої функції.

1. Модель економічного зростання на основі кривої виробничих можливостей графічно зображена на рис. 12.3.

Крива виробничих можливостей показує комбінації випуску продукції різних видів за наявної кількості природних, трудових, інвестиційних ресурсів і певного технологічного рівня виробництва.

Зміщення кривої виробничих можливостей праворуч і вгору означає економічне зростання. Це зміщення відбувається в результаті збільшення обсягів пропозиції ресурсів і технічного прогресу.

Рис. 12.3. Крива виробничих можливостей

Якби економіка працювала в умовах потенційного обсягу, але не зростала, а суспільство мало б потребу збільшити обсяг виробництва І підрозділу (ЗВ), наприклад, з Y_a до Y_b, суспільство мусило б жертвувати частиною продукту II підрозділу (від Х_a до Х_b).

Якщо економіка зростає, вона буде спроможною збільшити обсяг виробництва І і II підрозділів (Y_n; X_n).

Пропорції, в яких відбувається приріст виробництва І і II підрозділів, можуть відрізнятись. Чим більше національна економіка виробляє предметів споживання, тим більше вона дбає про сьогодення. Чим більше економіка виробляє засобів виробництва, тим більше вона дбає про майбутнє.

2. Модель економічного зростання на основі виробничої функції.

Створений національною економікою продукт є результатом використання економічних ресурсів: землі, праці, капіталу. Зв'язок між обсягом використаних ресурсів й обсягом вироблених із них продуктів описує виробнича функція

Y = f (L, K, A)

де L — ресурс праці; К — ресурс капіталу; А — ресурс землі.

Зазначена формула описує екстенсивне економічне зростання, оскільки вона відображає тільки кількісні характеристики застосованих у виробництві ресурсів.

Для того, щоб відобразити інтенсивне економічне зростання, необхідно знати величину граничного продукту кожного ресурсу.

Так, граничний продукт праці ; граничний продукт капіталу ; граничний продукт землі .

Ці показники виражають внесок кожної додаткової одиниці ресурсу в річний обсяг національного виробництва. Тоді виробнича функція матиме вигляд:

Приріст граничної продуктивності кожного з ресурсів відбувається під впливом НТП. Саме НТП дає змогу збільшувати обсяги національного виробництва навіть за скорочення залучених до виробничого процесу ресурсів.

Зобразимо графічно (рис. 12.4) модель економічного зростання на основі виробничої функції, яка характеризується: наявністю ресурсів праці (L) та капіталу (К); постійною граничною продуктивністю цих ресурсів; незмінною пропорцією обсягів праці та капіталу; постійною віддачею від масштабу.

Нехай на 10 од. капіталу припадає 15 од. праці, тобто К: L = 2:3.

На рис. 12.4 зображено три ізокванти, які показують різні комбінації праці й капіталу, необхідних для виробництва певного обсягу продукту і доходу.

Рис. 12.4. Економічне зростання на основі виробничої функції

Ізокванта (крива байдужості) — це крива рівновеликих випусків обсягів виробництва за різних комбінацій залучених до виробництва ресурсів. Крива має випуклу в бік початку координат форму, що свідчить про взаємозамінність ресурсів.

Лінія 0Y відображає економічне зростання. Як видно з графіка, для виробництва 100 од. продукту необхідно використати 10 од. капіталу та 15 од. праці. Для виробництва 200 од. доходу — відповідно 20 од. капіталу і 30 од. праці і т.д. Це означає, що спостерігається постійна віддача від масштабу.

3. Науково-технічна революція та її роль в економічному зростанні

До основних факторів економічного зростання, як відомо, належать: капітал, земля (у т. ч. природні ресурси), праця (функція трудових ресурсів), а також підприємницькі здібності.

Усі вони різною мірою впливають на створення ВВП. До капіталу можна віднести і досягнення НТР, вплив якої на темпи, характер економічного зростання постійно посилюється. Дані фактори матеріалізуються як у кількісних, так і якісних параметрах суспільного відтворення. Їх ще називають факторами пропозиції. Кожний з них постійно змінюється залежно від інших, а також від характеру соціально-економічного розвитку суспільства.

В основі сучасного типу економічного зростання лежить поглиблення науково-технічної революції, початок якої відносять до середини 50-х років XX ст. Друга половина нещодавно минулого століття — це епоха бурхливого прогресу науки і техніки, що зумовило революційний переворот у технологічному способі виробництва. За порівняно короткий проміжок (останнє століття) були досягнуті більш значимі результати в економічному прогресі, ніж за всю його по-передню історію.

НТР – це революційна форма НТП – тобто швидкий перехід масового виробництва на якісно нові науково-технічні і технологічні принципи функціонування.

Головною особливістю сучасного етапу НТР є зрощування нових індустріальних технологій з мікроелектронікою та комп’ютерною технікою. Все це різко підвищує ефективність виробництва, а також зумовлює його урізноманітнення та динамічне пристосування до запитів споживачів.

Нова якість економічного розвитку проявляється:

1) у посиленні соціальної орієнтації економічного зростання. Особливо це очевидно у підвищенні ролі людини у виробничому процесі, що є першою характерною рисою нової якості економічного розвитку.

2) це докорінна зміна його джерел і факторів, що безпосередньо пов’язане з інтенсивними трудо-, матеріало- та фондозберігаючими факторами.

Складові сучасної НТР:

1. НТР — це глибокий процес інтеграції науки і виробництва, для якого характерно перетворення виробництва економічних благ на специфічний «технологічний цех науки».

2. Принципові зміни в підготовці кадрів. Нова техніка і новітні технології потребують і нового працівника: більш освіченого, кваліфікованого, високодисциплінованого, який гнучко пристосовується до нововведень. Працівник «виходить» з безпосереднього процесу виробництва, «стає над ним» як його контролер і регулювальник.

3. Кардинальні зміни в організації виробництва, праці та системі управління цими процесами. Воно переходить на нову техніко-технологічну основу — комп’ютерну технологію.

НТР охоплює всі сфери і напрями діяльності людини, що свідчить про її універсальний, загальний характер. Усе це має принципове значення для динаміки, масштабів, якості економічного розвитку суспільства, що відповідно активізує пошук економістів різних шкіл і напрямів, наукову розробку теорій і моделей економічного зростання.

4. Нагромадження та інвестиції, їх роль в економічному зростанні.

Сутність та структура капіталу, механізм самозростання вартості, процес виробництва і присвоєння доданої вартості, формування капіталу, його нагромадження є предметом вивчення найпомітніших вчених-економістів, темою дискусій і полемік.

У процесі історичного розвитку економічні категорії зазнають еволюції, що безпосередньо стосується поняття «нагромадження капіталу». Економічна еволюція зумовлює появу нових концепцій і трактувань капіталу.

На сучасному етапі є дві основні концепції капіталу:

1. Асоціальна. У свою чергу, асоціальна концепція капіталу має два напрямки:

1) перший напрямок характеризує капітал як сукупність засобів виробництва: верстати, машини, будинки, споруди, запаси матеріалів і напівфабрикатів у їхньому вартісному вираженні. Попит на капітал на ринку факторів виробництва - це попит фірм на фізичний капітал, який дає змогу фірмам реалізовувати свої інвестиційні проекти.

2) інший - як грошову суму, використовувану для господарських операцій з метою одержання доходу тобто фінансові ресурси (гроші та грошовий капітал). Купівля - продаж фізичного та фінансового капіталів відбувається на певних, особливих ринках, відповідно - на ринку інвестиційних товарів, котрий є сегментом ринку факторів виробництва, і на фінансовому ринку.

2. Соціологічна концепція розглядає нагромадження капіталу як історичну категорію, котра виражає специфічні суспільно-виробничі відносини між суб'єктами економіки з приводу умов (факторів виробництва) і результатів виробництва.

Представники соціологічної концепції під нагромадженням капіталу розуміють суспільно-виробничі відносини з приводу перетворення частини вартості додаткового продукту в додаткові фактори виробництва, котрі супроводжуються не тільки зростання ВВП, а й розширення відповідних відносин власності.

Причини заміни терміну «нагромадження капіталу» на «інвестиції»

1. Ідеологічна. Прихильники асоціальної концепції, навпаки, ігнорують характер відносин власності, у рамках яких відбувається процес нагромадження, і зводять останній тільки до нарощування масштабів функціонуючого капіталу з метою максимізації прибутку. Неважко помітити, що соціологічна концепція нагромадження капіталу має яскраво виражений ідеологічний характер. Остання обставина й стала однією з причин підміни поняття «нагромадження капіталу» на поняття «інвестиції».

2. У відтворенні реального капіталу дедалі більшу роль став відігравати фінансовий сектор економіки. До того ж, фінансовий сектор стає розвинутою сферою нового фінансового підприємства, специфіка якого в тому, що одержання прибутку базується на вкладеннях у фінансові активи. У цих умовах, коли значення сфери обігу (а саме в ній функціонують суб'єкти фінансового підприємства) у формуванні прибутку стало зростати, поняття «капітал» перестало виражати споконвічну суть процесу - вкладення в основну сферу економіки - безпосереднє виробництво. Саме тому в економічній літературі заходу, щоб відобразити ширшу палітру вкладень, стали використовувати поняття «інвестиції» .

Капітал складається з двох частин - постійного та змінного, котрі відіграють різну роль у капіталістичному виробництві, при цьому постійний капітал зростає швидше змінного. Швидше зростання постійного капіталу є в основі виробництва відносної додаткової вартості: підвищення продуктивності праці саме тому і виражається, що така ж сама кількість робітників надає руху більшій масі засобів виробництва. Тільки у випадку аналізу нагромадження капіталу, і не тільки з кількісної сторони, а й зі зміни співвідношення між змінним і постійним капіталом, це співвідношення стає в центрі дослідження і має бути виражене у певних поняттях:

- вартісна будова капіталу;

- технічна будова капіталу;

- органічна будова капіталу.

Вартісна будова капіталу виражає співвідношення вартості засобів виробництва, тобто постійного капіталу до вартості робочої сили або до змінного капіталу.

Технічна будова капіталу виражає співвідношення між масою застосовуваних засобів виробництва, з одного боку, і кількістю праці, необхідної для їхнього застосування, - з іншого.

Зміна органічної будови капіталу, виражаючи собою зростання технічної будови капіталу, котре є результатом розвитку продуктивних сил, у той же час означає погіршення становища робочого класу внаслідок відносного зменшення змінного капіталу, тобто означає загострення протиріччя між працею і капіталом.

Фактори нагромадження капіталу:

- ступінь експлуатації робочої сили. Чим вищий ступінь експлуатації робочої сили, тим більші розміри нагромадження;

- зростання продуктивності праці. Зростання продуктивності праці, знижуючи вартість засобів виробництва, а також засобів відтворення робочої сили, дозволяє, навіть не збільшуючи розмірів капіталу, експлуатувати більшу масу робочої сили і використовувати більше засобів виробництва;

- кількість застосованого капіталу порівняно із спожитим. Частина постійного капіталу, що представлена засобами праці, бере участь у багатьох виробничих циклах, а свою вартість на створюваний продукт переносить поступово, частинами, повертаючись до капіталіста у формі фонду амортизації. Виходить, що різниця між застосовуваним і споживаним капіталом служить ніби дармовою силою природи;

- величину авансованого капіталу. Чим більший авансований капітал, тим швидше він нагромаджується.

Масштаби нагромадження обумовлюються тією пропорцією, де додаткова вартість поділяється на капітал та дохід. Але не всяка сума додаткової вартості може відразу перетворитися на продуктивний капітал. Дійсному нагромадженню має передувати нагромадження грошей. Реально в капітал можна перетворити лише те, що може бути факторами виробництва, стати елементами продуктивного капіталу.

Основні форми нагромадження капіталу:

1. Концентрація капіталу становить собою збільшення капіталу шляхом капіталізації частини додаткової вартості, тобто це відтворення капіталу в розширених масштабах.

Однак процес нагромадження капіталу за допомогою його концентрації є процесом повільним. Суспільству довелось би довго чекати, поки розміри індивідуальних капіталів стануть достатніми для будівництва, наприклад, залізниць, каналів та інших великих підприємств і споруд.

2. Централізація капіталу становить собою збільшення розмірів капіталу в результаті об'єднання кількох капіталів в один, більш великий.

Централізація протидіє дробленню індивідуальних капіталів. Вона стає могутньою силою завдяки двом важелям: конкуренції і кредиту. Великий капітал побиває в конкурентній боротьбі своїх суперників і поглинає підприємства, що зазнали банкрутства.

За допомогою кредиту відбувається прискорення централізації капіталу, оскільки виникає можливість створювати акціонерні товариства і таким чином стягувати в руки індивідуальних або асоційованих капіталістів розсіяні по всій країні, а то й по світу, грошові кошти:

по-перше, шляхом насильницького захоплення слабких підприємств сильними.

по-друге, шляхом насильницького захоплення слабких індивідуальних капіталів за допомогою утворення акціонерних товариств.

Концентрація і централізація нерозривно зв'язані з концентрацією виробництва. В міру розвитку капіталізму виробництво все більше і більше зосереджується в руках незначної кількості величезних підприємств.

З нагромадженням капіталу, незалежно від того, чи воно відбувається шляхом концентрації чи централізації капіталу і виробництва, зростає будова капіталу .

Соціальна-економічна структура нагромадження детермінована структурою форм власності, враховуючи приналежність капіталу до різних фаз і його функціональну роль у виробництві.

Використовуючи такий методологічний підхід, виокремлюють наступні

форми нагромадження капіталу:

- державні інвестиції. Хоча для забезпечення економічного зростання вони повинні стати пріоритетним напрямком бюджетних витрат, у даний час централізовані капітальні вкладення є незахищеною статтею Державного бюджету і здійснюються за залишковим методом. Теоретично це пояснюється тим, що фінансування дефіциту Держбюджету через внутрішні показники (державні цінні папери) витісняє державу як інвестора з ринку капіталу. Знижує обсяг державних інвестицій також приватизація державної власності, оскільки, поряд зі зменшенням державних централізованих бюджетних нагромаджень, скорочуються нагромадження у державних підприємствах за рахунок їх власних коштів. Звідси випливає, що держава - підтримка підприємств у сфері інвестування буде незначною, держава зможе здійснювати інвестиції лише в невиробничу сферу і конверсію. Тому в перспективі державні інвестиції одержать підприємства пріоритетного значення, котрі виробляють капітальні товари - засоби виробництва для виробництва засобів виробництва.

- приватно-кооперативне нагромадження - континентальна модель акціонерної власності, що складається в українській економіці, характеризується приналежністю 70-80% акціонерного капіталу постійним акціонерам (на стадії первинної приватизації - трудовим колективам), за своєю соціально-економічною природою вона є робочою акціонерною власністю. Ця модель, показує практика її використання в різних країнах, ускладнює інвестиційні процеси, оскільки іллірійські (мордовські) фірми схильні до недоінвестування, використання доходу через заробітну плату, а прибуток - через дивіденди на споживання. Але зниження конкурентоспроможності продукції, її старіння і зниження попиту можуть змусити постійних акціонерів інвестувати прибуток. Крім того, перехід до другого етапу приватизації (від чекового до грошового), а також розвиток фондового ринку забезпечують поступову концентрацію контрольного пакету акцій в аутсайдерів, що свідчить про перехід до ефективнішої підприємницької моделі акціонерної власність, до так званої реструктуризованої власності.

- партнерські нагромадження. Значні кошти нагромаджено в рамках партнерств, якими є більшість товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з невеликою кількістю засновників (2-4 особи), що функціонують у різних сферах економіки, але є, як правило, торгово-посередницькими структурами. Однак вкладаються вони в основному у товарно-матеріальні цінності. Разом з тим, у зв'язку зі зростанням банківських відсотків за депозитами, комерційні структури вкладають вільні кошти в банки або купують цінні папери, тобто підвищується їхня інвестиційна активність, а через діяльність різних фінансових інститутів. Це пояснюється тим, що для здійснення інвестиційних проектів комерційним структурам не вистачає власних коштів, а високі відсоткові ставки не дають їм змоги використовувати довготермінові кредити.

- приватні інвестиції. Заощадження населення вкладають у невиробничі основні фонди (житлове будівництво, дачі, машини, комп'ютери), у кращому випадку - в оборотний капітал і фінансові спекуляції з найвищим ступенем ризику. Над ризикованість дрібних приватних фірм, їхнє розорення в умовах найменшого порушення встановлених контрактів призвели до відмови банків страхувати кредити, і, як наслідок, до істотного скорочення економічної активності індивідуального підприємства. Відсутність у багатьох підприємців економічної культури, бухгалтерських знань зумовило їхню неуважність до цієї сфери діяльності, через що їхня заборгованість державі перевищує фінансові можливості.

- «тіньове нагромадження». Специфічною структурою української економіки є «тіньовий» сектор. Якщо в здоровій ринковій економіці доходи «тіньового» бізнесу становлять 3-5% ВВП, то в Україні частка «тіньової» економіки виросла вдвічі й досягла 40% і зберігається на цьому рівні.

- дрібнотоварне нагромадження. Джерелом ремісного капіталу в рамках дрібнотоварного укладу (вулична торгівля) найчастіше є кошти, запозичені у родичів або друзів.

Нагромадження основного капіталу складається з таких елементів:

· придбання (за вирахуванням вибуття) основних фондів,

· витрат на поліпшення невироблених матеріальних активів,

· витрат у зв'язку з передачею прав власності на невироблені матеріальні активи.

Особливе значення мають грошові нагромадження населення як сукупна величина коштів, що включають готівку, вклади в ощадних та інших банках, облігації, казначейські зобов'язання, страхові поліси, сертифікати, акції та інші цінні папери. Приватні кошти, за сучасними уявленнями, утворюють підґрунтя процесу нагромадження та розширеного відтворення ВВП. Саме тому визначальним фактором нагромадження та конкурентоспроможності економіки виступають національні заощадження.

Таким чином, нагромадження капіталу становить собою використання частини національного доходу на збільшення основних та оборотних фондів, а також страхових запасів.

Умова нагромадження полягає в тому, щоб капіталістові вдалося продати свої товари і знов перетворити в капітал більшу частину одержаних за них грошей.

Роль нагромадження капіталу.

1) він спроможний підняти економічний рівень країни;

2) завдяки нагромадженню капіталу створюються умови для забезпечення розширеного відтворення, якісної робочої сили.

Інвестиція (від лат. invest, вкладення коштів) — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

У ширшому трактуванні інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення

Фінансове визначення інвестицій — всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.

Економічне визначення інвестицій — видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Інвестиційний менеджмент — процес управління інвестиційною діяльністю.

Оці́нка інвести́цій — оцінка можливих майбутніх витрат і доходів, що можуть виникнути в результаті інвестицій у даний проект протягом очікуваного терміну його дії. Оцінка інвестицій включає оцінку ризиків і чутливості проекту, тобто того, в якому ступені можливі помилки в прогнозах можуть уплинути на очікувані результати за даним проекту. Така оцінка допомагає прийняти рішення про те, чи варто вкладати ресурси в даний проект.

Форми інвестицій

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками:

1. За об'єктами вкладень розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи: як матеріальні, так і нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішньодержавні та закордонні інвестиції. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

Фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери. Фінансова інвестиція передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та непрямі-портфельні.

1. Прямі інвестиції — безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Пряма інвестиція передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

2. Непрямі портфельні інвестиції — інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

Портфельна інвестиція передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій.

Капітальна інвестиція — це витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання будівель або їх частин, обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати на проектно-пошукові роботи, геологорозвідувальні і бурові роботи, а також витрати на відведення земельних ділянок і переселення у зв’язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються та ін.

Інвестиційна діяльність це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність в Україні здіснюється на основі:

· інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

· державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Автономної Ресубліки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

· іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

· спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Інвестиційна політика — загальнодержавні принципові рішення і заходи, що визначають напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки з метою забезпечення ефективності та пропорційності її розвитку, усунення міжгалузевих і внутрішньогалузевих диспропорцій, досягнення оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Інвестиційний клімат — сукупність чинників економічного, політичного, правового та соціального характеру, які бере до уваги інвестор, ухвалюючи рішення щодо здійснення інвестицій.

Комплекс чинників, що визначають інвестиційний клімат, можна поділити на три групи.

1. Інституційні: внутрішня і зовнішня політична стабільність, національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій, господарське і фінансове право, міцність державних інститутів, менталітет, ступінь державного втручання в економіку, культура.

2. Економічні: загальна характеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва.

3. Соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів виробництва.

Значимість кожного чинника в окремо взятій країні різна в залежності від рівня економічного розвитку, історичних та національних тенденцій.

Основні показники оцінки інвестиційного клімату:

· політична і фінансова стабільність;

• рівень загальноекономічного розвитку країни;
• рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури;
• ємність внутрішнього ринку;
• вартість робочої сили;
• купівельна спроможність населення;
• рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

Читайте також:

1. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
3. Аналіз впливу факторів на зміну сумми гуртової реалізації
4. Аналіз обсягу пропозиції і реалізації послуг туристського підприємства
5. Аналіз стану та проблем реалізації Болонського процесу в Україні за ключовими напрямками.
6. Аналіз факторів впливу на обсяги виробництва суспільного продукту.
7. Аналогія як умовивід
8. Б. Новостворена вартість, яка складається з вартості необхідного продукту (НП) і вартості додаткового продукту ( ДП).
9. Блок 4. Умови та охорона праці.
10. Блок перевірки умови
11. БУДОВА ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ ШАРУВАТИХ ТОВЩ
12. В цілому сукупність суспільного продукту – це сукупність благ і послуг, вироблених суспільством за певний період часу (як правило, за рік).

Переглядів: 1609