Поняття, підстави та види звільнення від кримінальної відповідальності.

ВСТУП

Злочинність являє собою складне соціальне явище, що має свої об’єктивні причини і умови. Здійснення на сучасному етапі задачі зниження рівня злочинності можливо лише шляхом правильного застосування в боротьбі з правопорушниками заходів громадського впливу і державного примусу, правильної координації діяльності громадськості і державних органів.

В комплексі заходів направлених на скорочення і ліквідацію злочинності в нашій державі важливе значення має і кримінальне законодавство.

В КК України неодноразово використовується поняття «звільнення від кримінальної відповідальності». Про звільнення від кримінальної відповідальності йдеться й у деяких статтях Особливої частини КК України. Проте КК України ніде не розкриває цього поняття. Системне і логічне тлумачення Закону дає підставу вважати, що КК України під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє звільнення лише від майбутньої, потенційної відповідальності. Що ж стосується звільнення від реальної кримінальної відповідальності, то Закон використовує тут поняття «звільнення від покарання». Це пояснюється тим, що кримінальна відповідальність реалізується в трьох формах, а саме:

1) не пов’язаній з призначенням винному покарання;

2) пов’язаній з призначенням покарання, але без його реального відбування;

3) пов’язаній з відбуванням призначеного покарання.

Тому звільнення від реальної кримінальної відповідальності - це звільнення від покарання, тобто від його призначення або відбування. В усіх інших випадках має місце звільнення від майбутньої, потенційної кримінальної відповідальності.

З метою повного розкриття теми лекції, було визначено ряд питань розгляд яких, повинно в своїй сукупності повноцінно розглянути основні та концептуальні положення з цієї теми, а саме:

1. Поняття, підстави та види звільнення від кримінальної відповідальності.

2. Характеристика окремих видів звільнення від кримінальної відповідальності.

Загальновідомим постулатом кримінального законодавства будь-якої країни є положення про те, що особа, яка вчинила злочин повинна зазнати кримінальної відповідальності. При цьому, як писав Ч. Беккаріа,один з найдієвіших засобів, стримуючих злочини, полягає не в жорстокості покарань, а в їх неминучості.[1] Разом з тим у ряді випадків, спеціально передбачених в законі, особа, яка вчинила злочин може бути звільнена від кримінальної відповідальності.

Судове (досудове) припинення кримінальних справ за нереабілітуючими підставами відоме з давніх часів і властиво законодавству не тільки нашої держави, але і багатьох інших країн. Як показав аналіз основних тенденцій світової кримінальної політики, проведений ООН, відмінною рисою сучасних систем правосуддя є «процес зменшення» кримінальних справ у зв’язку з їх припиненням ще на досудовому слідстві. При цьому, не дивлячись на різну процедуру здійснення даного інституту в різних країнах, юридична суть залишається скрізь однією – припинення кримінальної справи за наявності факту вчинення злочину. Державний примус – вимушений, крайній захід, що застосовується до осіб, які переступили кримінальний закон. Основним напрямом світової кримінальної політики, виходячи з принципів гуманізму, диференціації і індивідуалізації відповідальності, є виправлення злочинця (якщо для цього є реальна можливість) без реалізації заходів кримінального примусу.

Як справедливо помітив С. Н. Сабанін, звільнення від кримінальної відповідальності тоді можна визнати обґрунтованим і справедливим, коли воно не перешкоджає охороні прав і свобод особи, правопорядку від злочинних посягань і разом з тим сприяє виправленню винної особи, попередженню вчинення нових злочинів, іншими словами, коли воно відповідає задачам кримінального законодавства і дозволяє досягти мети покарання без його реального застосування.[2]

У КК неодноразово використовується поняття «звільнення від кримінальної відповідальності» (наприклад, розділ IX Загальної частини КК так і називається «Звільнення від кримінальної відповідальності»). Про звільнення від кримінальної відповідальності йдеться й у деяких статтях Особливої частини КК (наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду (ч.2 ст.111), шпигунство (ч.2 ст.114), ухилення від сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів (ч.4 ст.212), участь у злочинній організації (ч.2 ст.255) тощо). Проте КК ніде не розкриває цього поняття. Системне і логічне тлумачення закону дає підставу вважати, що КК під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє звільнення лише від майбутньої, потенційної відповідальності. Що ж стосується звільнення від реальної кримінальної відповідальності, то закон використовує тут поняття «звільнення від покарання». Це пояснюється тим, що кримінальна відповідальність реалізується в трьох формах, а саме: 1) не пов’язаній з призначенням винному покарання; 2) пов’язаній з призначенням покарання, але без його реального відбування; 3) пов’язаній з відбуванням призначеного покарання. Тому звільнення від реальної кримінальної відповідальності - це звільнення від покарання, тобто від його призначення або відбування. В усіх інших випадках має місце звільнення від майбутньої, потенційної кримінальної відповідальності. Саме тому розділ IX «Звільнення від кримінальної відповідальності» поміщений в Загальній частині КК перед розділом X «Покарання та його види».

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави засуджувати особу, яка вчинила злочин, та застосувати до неї кримінально-правові засоби примусового характеру, відповідно до підстав, передбачених чинним кримінальним законом (КК України) і в порядку врегульованому кримінально-процесуальним законом (КПК України).

За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома моментами:

1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин. Обвинувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винною у конкретному злочині і який виражає негативну оцінку вчиненому з боку держави, не постановляється;

2) до винного не застосовується покарання, тобто особа звільняється від покладання на неї втрат і обмежень особистого, майнового та іншого характеру, передбачених кримінальним законом як покарання;

3) через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.

Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого КК. У зв’язку з цим звільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від тих випадків, коли склад злочину як підстава кримінальної відповідальності взагалі відсутній, що виключає кримінальну відповідальність. Маються на увазі: 1) дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч.2 ст.11 КК); 2) добровільна відмова при незакінченому злочині (ст.17 КК); 3) обставини, що виключають злочинність діяння (статті 36-43 КК); 4) вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою (ч.2 ст.19 КК) або особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (ст.22 КК).

Для звільнення від кримінальної відповідальності, з одного боку, та звільнення від покарання та його відбування - з іншого, спільним є фактичне незастосування щодо особи, винної у вчиненні злочину, заходів кримінального покарання. Водночас вказані правові інститути відрізняються один від одного, зокрема, за підставами, умовами та кримінально-процесуальними особливос-тями застосування. Якщо звільнення від кримінальної відповідальності відбувається до винесення обвинувального вироку суду, то від покарання та його відбування звільняється засуджений, тобто особа, щодо якої постановлено обвинувальний вирок і яку у такий спосіб вже притягнено до кримінальної відповідальності. Наприклад, звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК) передбачає винесення обвинувального вироку, призначення винній особі покарання, а тому вважається не звільненням від кримінальної відповідальності, а специфічною формою реалізації кримінальної відповідальності. Враховуючи різну юридичну природу та інші відмінності, законодавець передбачає регламентацію звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання і його відбування в різних розділах Загальної частини КК (відповідно розділи IX і XII).

Частиною 2 ст.44 КК звільнення від кримінальної відповідальності проголошується виключною компетенцією суду. Дане рішення зумовлене необхідністю втілення у правозастосовну практику принципу презумпції невинуватості і виходить з того, що лише суд повинен мати право встановлювати винуватість особи у вчиненні злочину. Як орган, покликаний покладати на особу кримінальну відповідальність, суд наділяється повноваженням звільняти від неї.

З 1 вересня 2001 р. органи дізнання, слідчі і прокурори позбавлені права приймати рішення про звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, вказаних у Загальній та Особливій частинах КК. Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав для такого звільнення складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Індійське кіно	\|	Підстави звільнення від кримінальної відповідальності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.