Мета покарання

Відповідно до закону, з одного боку, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50). З другого - покарання не має на метізавдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 3 ст. 50).

Покарання слід завжди розглядати тільки як засіб досягнення певної мети, бо покарання без мети позбавлене правового і соціального сенсу. Однак зазначена мета може бути різною.

Найпростішим його рішенням видається точка зору авторів, які наполягають на тому, що у покаранні немає ніякої іншої мети, окрім помсти (відплати) за вчинений злочин. Це так звана абсолютна теорія покарання, яка веде свою історію ще від принципу таліону та біблейських заповідей і яка обґрунтовувалась Кантом і Гегелем у вигляді певної пропорційної системи: за вбивство слід завжди призначати смертну кару, за заподіяння тілесного ушкодження - рівноцінне каліцтво тощо.

Вчені, яких не задовольняла ідея суспільної помсти злодію, висували за мету покарання різні інші цілі. Це так звана школа прихильників відносної теорії покарання. Одні з них вважали, що метою покарання є попередження вчинення злочинів шляхом залякування (Бентам).

Очевидні недоліки та однобічність запропонованих прихильниками як абсолютної, так і відносної теорій покарання рішень спричинили пошуки засобів раціонального поєднання відповідних ідей, внаслідок чого у XIX ст. почали виникати змішані теорії кримінального покарання, які у різних варіантах комбінували конкретні цілі або надавали різну пріоритетність цілям у тій чи іншій їх комбінації.

У вітчизняному КК закріплено саме змішану модель цілей покарання, її аналіз дозволяє зробити такі висновки:

По-перше, як вже зазначалось, метою кримінального покарання, за українським кримінальним законодавством, є кара, тобто певна відплата винному за вчинений ним злочин. Проте доречно зауважити, що у нашому законодавстві відтворено лише ідею кари, а на її застосування накладено суттєві обмеження. Наприклад, заборонено тілесні покарання, а у таких випадках, як, наприклад, майнові злочини, хоча інколи використовується принцип пропорційності, проте у досить обмеженому і значно модифікованому вигляді.

По-друге, безумовною метою кримінального покарання визнано виправлення засуджених. Саме ж це виправлення можна тлумачити у двох аспектах. Його можна розглядати як звичайну ресоціалізацію злочинця, тобто - як «юридичне виправлення», коли внаслідок, наприклад, пенітенціарного впливу засуджений не скоїть більше злочинів, головним чином, тому, що він не хоче знову відбувати покарання. Але виправлення можна тлумачити як процес докорінної перебудови всього психічного складу особистості, побудови нової структури мотивів замість тих навичок, що коренились у відповідної особи до того, як її було засуджено. Зауважимо, що з точки зору кримінального законодавства достатньо досягти мети ресоціалізації, хоча це не означає, що нею вичерпується зміст пенітенціарного чи іншого (при засудженні до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі) впливу взагалі.

По-третє, метою кримінального покарання є також запобігання вчиненню засудженими нових злочинів. Цю мету покарання у літературі прийнято поділяти на два різновиди - загальне та спеціальне попередження (запобігання вчиненню) злочинів. Під загальним попередженням розуміється запобігання вчиненню злочинів іншими особами, що являє собою певну модифікацію теорії залякування, коли завдяки суворості покарання, встановленого у санкціях статей КК, та загальному авторитету кримінального закону, законодавець розраховує на те, що окремі нестійкі особи будуть утримуватися від скоєння злочинів, з тим, щоб уникнути можливих небажаних наслідків їх вчинення.

Спеціальне попередження злочинів полягає у створенні таких умов, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення нових злочинів особами, які вже вчинили той чи інший злочин і відбувають за нього покарання. Тобто, це попередження спрямоване на запобігання переростанню одиничних злочинів у їх множину. Досягається ця мета покарання у різні засоби. Так, наприклад, тривале позбавлення волі інколи значно ускладнює скоєння засудженим нових злочинів, а у країнах, де застосовується смертна кара, її використання унеможливлює скоєння відповідним засудженим нових злочинів. До того ж пенітенціарний вплив на засуджених значною мірою орієнтовано на ефективну реалізацію карного аспекту покарання, оскільки завдяки загрозі повторного його застосування існує надія утримати злочинця від вчинення нових злочинів.

Що стосується положення КК, відповідно до якого покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. З ст. 50), то воно є специфічним (і цілком зрозумілим) відтворенням положень ст. 3 Конституції України, де передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, отже, і всіх державних органів. До того ж, згідно зі ст. 28 Конституції, кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та ознаки покарання	\|	Система покарань

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.