• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види примусових заходів медичного характеру

Застосування примусового заходу медичного характеру є правом суду. При вирішенні питання про застосування таких заходів та його виду суд повинен врахувати: 1) характер та тяжкість захворювання; 2) тяжкість вчиненого суспільно небезпечного діяння; 3) ступінь небезпечності психічно хворої особи для себе або для оточуючих.

Закон (ст.94 КК) передбачає чотири види примусових заходів медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Кримінальний кодекс 2001 року передбачив новий вид примусових заходів медичного характеру, який не пов’язаний з госпіталізацією у психіатричний заклад – примусова амбулаторна психічна допомога.

Амбулаторна психічна допомога - психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров’я осіб, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах (ст.1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу (ч.2 ст.94 КК).

Амбулаторний примусовий нагляд та лікування у психіатра може бути застосовано зокрема до осіб, які здатні відносно правильно оцінювати свій психічний стан, дотримуватися призначеного лікування, а також поведінка яких не потребує постійного контролю з боку медичних працівників. Таким вимогам відповідають обмежено осудні особи, які вчинили злочини у стані тимчасового розладу психічної діяльності, яка не має тенденції до повторення (наприклад гострий психоз, який виник в наслідок соматичного захворювання); особи, що страждають хронічними психічними розладами та слабоумством, які пройшли примусове лікування у стаціонарних умовах з позитивним результатом, однак потребують лікарського контролю впродовж певного періоду з метою попередження рецидиву.

З цього приводу постанова № 7 від 03.06.2005 р. зазначає, що лише цей вид примусових заходів медичного характеру може застосовуватись до обмежено осудних. Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду. Тому слід вважати, що ця допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання: якщо воно пов’язане з позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов’язане, - на психіатричні заклади органів охорони здоров’я за місцем проживання засуджених. Амбулаторний огляд не пов’язаний з виконанням покарання у вигляді позбавлення волі, має переваги порівняно з примусовим лікуванням у стаціонарних умовах, у зв’язку з тим, що дає можливість зберегти звичний для хворого образ життя.

Крім амбулаторного примусового лікування, чинне кримінальне законодавство передбачає госпіталізацію до психіатричного закладу (стаціонарна психіатрична допомога).

Стаціонарна психіатрична допомога - психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров’я осіб, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, і надається в стаціонарних умовах понад 24 години підряд.

Психіатричний заклад - психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги (ст.1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Законодавство передбачає три види психіатричних закладів, що здійснюють психіатричне лікування у примусовому порядку – із звичайним, посиленим чи суворим наглядом.

Вибір психіатричного закладу здійснюється судом з врахуванням характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння та ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст.94 КК госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

Психіатричний стаціонар із звичайним наглядом - це звичайна психіатрична лікарня (відділення) або інша медична установа, що надає стаціонарну психіатричну допомогу. В таких стаціонарах не передбачено ні постійного, ні інтенсивного нагляду за хворим. Тому стан хворих, які перебувають у стаціонарі такого типу, повинен допускати можливість їх утримання без здійснення спеціальних заходів безпеки в умовах звичайного режиму психіатричних лікарень.

Необхідність примусового лікування в психіатричному закладі із звичайним наглядом обумовлюється вірогідністю рецидиву психічного стану і можливістю вчинення нового суспільно небезпечного діяння в несприятливій обстановці. Зазвичай такі хворі не схильні до порушення режиму утримання, не конфліктні з оточуючими і мають неагресивний характер поведінки.

Відповідно до рекомендацій Міністерства охорони здоров’я України цей захід може бути призначений особам, які:

- мають недоумство, психічного розлад різного походження і, які вчинили дії, спровоковані несприятливими обставинами;

- страждають тимчасовим психічним розладом, що розвинувся після вчиненого суспільно небезпечного діяння, але до проголошення вироку - в порядку лікування до виходу з хворобливого стану;

- мають хронічний розлад психіки або недоумство після примусового лікування в психіатричних закладах із посиленим режимом - в порядку зміни примусового заходу медичного характеру у бік пом’якшення режиму;

- під час раніше призначеного примусового амбулаторного лікування погіршили психічний стан і (або) стали більш небезпечні - в порядку зміни примусового заходу медичного характеру у бік посилення режиму.

Примусове лікування в психічному стаціонарі із загальним наглядом проводиться спільно з психічно хворими, які не вчинили суспільно небезпечних діянь, і в тих же режимних умовах. Разом з тим відносно осіб, які знаходяться на примусовому лікуванні, застосовуються певні режимні обмеження, наприклад: відсутність вільного виходу з відділення, проведення прогулянок тільки на території лікарні, ненадання домашніх відпусток.

Таким чином, в психіатричні стаціонари із загальним наглядом застосовується до осіб хворих на психічні розлади, які вчинили небезпечні діяння, не пов’язані з посяганнями на життя громадян, які не представляють небезпеку для оточуючих, але потребують стаціонарного лікування в примусовому порядку, психічний стан і поведінка яких не вимагає інтенсивного нагляду.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду (ч.4 ст.94 КК).

Перебування у такого виду стаціонарі, як правило, призначається психічно хворій особі з психопатоподібними розладами, різними проявами психічного дефекту. Вчинені ними діяння в більшості випадків мають корисливий, насильний або хуліганський характер. Такі хворі, на думку фахівців, представляють значну небезпеку, оскільки для них характерно вчинення повторних суспільно небезпечних діянь за наявності стійких антисоціальних установок.

Примусове лікування в психіатричному закладі з посиленим наглядом в разі неможливості проведення лікувально-реабілітаційних заходів в умовах психіатричного стаціонару із загальним наглядом або недоцільності примусового лікування в стаціонарі з суворим наглядом призначається:

- особам з хронічними психічними розладами або недоумством, які з причин характеру захворювання і (або) особистих особливостей проявляють схильність до вчинення повторних суспільно небезпечних діянь і порушень лікарняного режиму;

- особам з тимчасовим психічним розладом, що виник після скоєння злочину, за наявності загрози вчинення ними нових суспільно небезпечних діянь, грубих порушень лікарняного режиму, включаючи втечу;

- особам з хронічними психічними розладами або недоумством після примусового лікування в психіатричному стаціонарі з суворим наглядом - в порядку зміни примусового заходу медичного характеру у бік пом’якшення режиму;

- особам, у яких під час застосування менш суворого заходу медичного характеру психічний стан погіршився і (або) стали більш небезпечні, - в порядку зміни примусового заходу медичного характеру у бік посилення режиму.

Постійний нагляд такого типу стаціонарах забезпечується додатковим медичним персоналом і зовнішньою охороною. До числа контрольно-наглядових заходів відносяться: використання охоронної сигналізації, організація прогулянок в суворо ізольованих місцях, контроль за передачами.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду (ч.5 ст.94 КК).

Примусове лікування в психіатричному закладі із суворим наглядом - це найсуворіший примусовий захід медичного характеру, оскільки припускає постійний і інтенсивний нагляд за хворими, а також застосування спеціальних заходів безпеки. Зазначені стаціонари забезпечуються зовнішньою охороною і здійснюють нагляд за поведінкою хворих.

Лікування у закладах із суворим режимом може бути призначено особам, які за своїм психічним станом представляють особливу небезпеку для себе або оточуючих. Особлива небезпека визначається медичними і юридичними показниками. Медичними показниками особливої небезпеки є психотичні стани і продуктивна симптоматика. Зокрема, шизофренія і інші психози з манією переслідування, отруєння і галюцинаціями. Юридичними показниками особливої небезпеки є такі акти поведінки, які здатні заподіяти істотну шкоду собі або іншим особам. Про наявність ознак особливої небезпеки для самого себе свідчать спроби самогубства і членоушкодження. Показниками особливої небезпеки для інших є факти нападу на оточуючих і здійснення підпалів.

Критеріями особливої небезпеки є також:

а) характер вчиненого діяння (вбивство, розбій, зґвалтування і тому подібне);

б) неодноразове скоєння суспільно небезпечних діянь, не дивлячись на застосування примусових заходів медичного характеру;

в) вірогідність вчинення діянь, віднесених Кримінальним кодексом до категорії особливо тяжких (ст. 12 КК).

Психіатри цілком обґрунтовано вважають, що існує дві категорії хворих, що представляють підвищену соціальну небезпеку: одна категорія наполегливо прагне уникнути лікування, тобто хворі скоюють спроби втечі і здійснюють агресивні дії відносно медичного персоналу; інша категорія - це хворі, які повторно поступають в психіатричний стаціонар, погано піддаються медикаментозному лікуванню, заходам соціальної адаптації і постійно скоюють небезпечні дії.

Відповідно до ч.6 ст.94 КК, якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.

Примусові заходи медичного характеру скасовуються (припиняються) в порядку, передбаченому статтями 419, 422 КПК, у зв’язку з одужанням особи чи зміною її психічного стану на такий, що не становить очевидної небезпеки для неї або інших осіб. В останньому випадку постановлення рішення про передачу такої особи на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом є правом, а не обов’язком суду.

Оскільки в законодавстві про психіатричну допомогу не передбачено такого виду діяльності психіатричних закладів охорони здоров’я, як обов’язковий лікарський нагляд за особами, переданими судом на піклування родичам або опікунам, а піклування охоплює обов’язок лікування підопічного (статті 55, 67 Цивільного кодексу України, слід вважати, що у випадку, передбаченому ч.6 ст.94 КК, обов’язок забезпечити такій особі психіатричний лікарський нагляд (амбулаторний чи в умовах стаціонару) покладається не на психіатричний заклад, а безпосередньо на родичів чи опікунів, а тому не є примусовим наданням психіатричної допомоги чи примусовим лікуванням (п. 20 постанови № 7 від 03.06.2005 р.).

Читайте також:

1. Акцентуації характеру
2. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
3. Аналіз ефективності системи антиризикованих заходів
4. В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.
5. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
6. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
7. Варіанти неврологічних і мовних порушень залежно від характеру перинатального ураження головного мозку.
8. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями розподільчого характеру
9. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями розподільчого характеру.
10. Види заходів адміністративного примусу.
11. Види та критерії вибору заходів медичного характеру

Переглядів: 2091