Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Види та критерії вибору заходів медичного характеру

Експерти і суд в кожному конкретному випадку повинні індивідуально, з урахуванням усіх вищезазначених факторів оцінити соціальну небезпечність хворого, котрий скоїв протиправні діяння, і призначити відповідні заходи медичного характеру.

Примусові медичні заходи застосовуються виключно на основі закону і за рішенням суду. Так, відповідно до ст. 421 КПКУ, суд, визнавши, що саме ця душевно хвора особа вчинила суспільно небезпечне діяння і є потреба застосувати стосовно неї примусові заходи медичного характеру, в своєму рішенні повинен вказати ці заходи.

Від 1988 р. в Україні застосовується триступеневий принцип проведення примусового лікування:

лікування у психіатричній лікарні зі звичайним наглядом;

лікування у психіатричній лікарні з посиленим наглядом;

лікування у психіатричній лікарні із суворим наглядом.

Враховуючи тенденцію наближення нашого законодавства до стандартів найбільш розвинених демократичних країн, завдяки зусиллям провідних психіатрів України (С. Ф. Глузман, О. Г. Сиропятов, С. В. Жабокрицькийта ін.), які вказують на позитивний досвід використання препаратів пролонгованої (продовженої) дії в амбулаторному лікуванні, що знімає потребу у зайвих обмеженнях особи, у Законі України “Про психіатричну допомогу” включено четвертий вид примусових заходів медичного характеру – надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку(ст. 19, 94 ККУ), котрий теж застосовується тільки за рішенням суду, “якщо особа за своїм станом психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу”.

До психіатричних лікарень або відділень зі звичайним наглядом, тобто загального типу, направляються душевно хворі, які за своїм психічним станом і характером скоєного суспільно небезпечного діяння не становлять значної небезпеки, але потребують утримання в лікарі та лікування в примусовому порядку. Такі хворі утримуються в звичайних територіальних психіатричних відділеннях за місцем проживання. Найчастіше це стосується хворих на шизофренію, зі стійкими, що не підлягають корекції, маячними ідеями та галюцинаціями, епілепсією, органічними ураженнями головного мозку, церебральним атеросклерозом з психічними порушеннями та іншими психічними розладами, що вперше скоїли правопорушення.

До психіатричних лікарень із посиленим наглядом направляються душевно хворі, які вчинили cуспільно небезпечне діяння, що не пов’язане з посяганням на життя громадян, не становлять загрози для оточуючих, але потребують лікування та утримання в умовах психіатричної лікарні з посиленим наглядом. Переважно це особи, котрі ухиляються від лікування, порушують режим, вживають психоактивні речовини.

Примусова госпіталізація в психіатричну лікарню із суворим наглядом може бути застосовано щодо душевно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує утримання в лікарні, а також лікування в умовах суворого й інтенсивного нагляду. Примусове лікування в психіатричних лікарнях із посиленим і суворим наглядом, тобто спеціального типу, як правило, застосовується до психічно хворих, які скоїли повторні суспільно небезпечні діяння, за своїм психічним станом не втримуються в психіатричних лікарнях загального типу, втікають, виявляють стійку антисоціальну поведінку. Детальніше про вибір заходів примусового характеру залежно від особливостей і тяжкості психічного розладу, з урахуванням активного та пасивного типів суспільної небезпечності викладено в “Порядку застосування примусових заходів медичного характеру в психіатричних заходах до осіб, які хворі на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння” (див. Додатки).

Примусове лікування в психіатричних лікарнях спеціального типу призначається хворим на епілепсію, з частими присмерковими станами і виразними змінами особистості, особливо ускладненою алкогольною інтоксикацією та ін., а також хворим із клінічними проявами алкогольних параноїдів (зокрема, з наявністю маячення ревнощів) із рецидивним перебігом. Іноді такі заходи доцільні й щодо хворих на шизофренію, в яких виявляються психопатоподібні стани, ускладнені хронічним алкоголізмом зі стійкими антисоціальними формами поведінки.

Примусове лікування як у загальній, так і в спеціальній психіатричній лікарнях призначається особам, котрі вчинили тяжкі протиправні дії в осудному стані, але захворіли на душевні захворювання під час розслідування чи розгляду справ у суді. Найчастіше тоді тимчасово розвивається реактивний стан, після виходу з якого провадження кримінальної справи поновлюється.

Засуджені, котрі захворіли на хронічний психічний розлад під час відбування покарання, також направляються на примусове лікування в загальні та спеціальні психіатричні (з посиленим і суворим наглядом) лікарні за вищенаведеними підставами та медичними показаннями у випадках, які передбачені ст. 84 ККУ, ст. 408 КПКУ. Використання права на захист у справах про застосування примусових заходів медичного характеру, а також особливості відповідної судової практики затверджені у спеціальних постановах Пленумів Верховного Суду України.

У випадках, коли в засуджених виникають психічні розлади тимчасового характеру, такі, наприклад, як реактивні стани, примусове лікування відбувається в психіатричних лікарнях місць позбавлення волі з наступним після видужання поверненням цих осіб для подальшого відбування покарання. Згідно з діючим законодавством час, що було проведено засудженим у лікарняних закладах внаслідок хвороби, зараховується в строк покарання(ст. 84 ККУ, ст. 408 КПКУ).

Основним показником щодо вибору виду заходів медичного характеру стосовно психічно хворого є його небезпека для себе та оточуючих, яка виникає внаслідок хворобливих змін психічного стану особи. Для її ґрунтовної експертної оцінки потрібно використовувати об’єктивні дані, що характеризують поведінку хворого в обставинах вчинення діяння, мотиви і психопатологічні механізми, ознаки, які свідчать про можливість повторного вчинення суспільно небезпечних дій.

З визначенням примусових заходів медичного характеру суд у своїй постанові вказує, яким способом вони мають застосовуватися, тобто призначає один із наведених вище видів примусового лікування.

Всі психіатричні, лікувальні заклади та відділення, у яких здійснюється примусове лікування, підпорядковуються органам охорони здоров’я. Умови утримання хворих, медична допомога та необхідні заходи медико-соціальної реабілітації визначаються лише психічним станом хворого і не залежать від типу психіатричної лікарні. Такі лікувальні заклади різняться між собою лише режимом охорони. Так, у психіатричній лікарні зі звичайним наглядом режимні умови не відрізняються від умов психіатричної лікарні загального профілю, де всі охоронні функції покладено на медичний персонал закладу. В психіатричному стаціонарі з посиленим наглядом передбачена додаткова зовнішня охорона, яка здійснюється співробітниками органів внутрішніх справ. У психіатричних стаціонарах із суворим наглядом та інтенсивним спостереженням поряд із зовнішньою охороною передбачена охорона всередині лікарні, яку також здійснюють працівники органів внутрішніх справ.

Особи, які були направлені в психіатричний стаціонар для застосування примусових заходів медичного характеру, незалежно від виду психіатричного стаціонару користуються всіма правами пацієнтів психіатричних стаціонарів без будь-яких обмежень (Закон України “Про психіатричну допомогу”, ст. 25). Тривалість примусового лікування судом не встановлюється. В призначеному лікувальному психіатричному закладі воно продовжується до видужання хворого або до такої зміни в його психічному стані, при якому зникає небезпека для суспільства, відпадає необхідність у застосуванні до нього примусових заходів медичного характеру. Особи, котрі знаходяться на примусовому лікуванні, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу.

Питання про зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру вирішується судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра, який надає оcобi таку допомогу), що подається в суд за місцем знаходження психіатричного закладу разом з обґрунтованим висновком про це комісії лікарів-психіатрів у разі такої зміни стану психічного здоров’я особи, в результаті якої відпадає необхідність застосування раніше призначеного заходу або виникає потреба у призначенні іншого заходу медичного характеру (див. ст. 19 Закону України “Про психіатричну допомогу”). Продовження, зміна і припинення примусових заходів здійснюється судом на підставі подання адміністрації медичного закладу (див. ст. 95 ККУ).

У практиці, враховуючи підвищену суспільну небезпечність хворих, котрі перебували на примусовому лікуванні в закладах із посиленим і суворим наглядом, іноді приводиться поступова заміна заходів медичного характеру – переведення хворих на примусове лікування в лікарні зі звичайним психіатричним наглядом, а при стабільному покращенні стану хворих і закріпленні лікувального ефекту або за наявності інших причин зникнення соціальної небезпечності хворого – наступну його виписку під опіку органів охорони здоров’я, родичів та опікунів.

При виписці хворого за рішенням суду повинні бути обов’язково врегульовані питання його трудової орієнтації і стану працездатності, пенсійного забезпечення, житла, опіки й інші проблеми медико-соціальної реабілітації. Рекомендації з цих питань обов’язково повинні бути у висновках комісії лікарів-психіатрів, що подаються до суду згідно з процедурою зміни та припинення примусового лікування.

Необхідно зазначити, що загальна тривалість реабілітаційних програм і термінів перебування на примусовому лікуванні буває різною, але в Україні ці показники для осіб, які скоїли суспільне-небезпечні дії, в 1,5–2 рази менші, ніж за кордоном (наприклад, у Німеччині – близько 3 років, у Великобританії – 6 років, у США – 5– 10 років і більше, аж до тривалості терміну ув’язнення за аналогічний злочин).

Примусове лікування відміняється на основі певних клінічних критеріїв, що свідчать про настання покращення психічного стану і відсутність суспільної небезпечності хворого. Так, хворим із шизофренічними розладами примусове лікування припиняється, коли досягнуто стійкої терапевтичної ремісії, в період, коли маячні ідеї або повністю піддаються зворотному розвитку, або зблідають, припиняють носити систематизований характер, втрачають актуальність для хворого. Важливим показником є зникнення афективної забарвленості цих патологічних переживань. Про покращення також свідчить зникнення галюцинаторних переживань, синдрому психічного автоматизму Кандинського-Клерамбо з повним або частковим критичним ставленням до своїх психопатологічних переживань.

Зняття примусового лікування показане тоді, коли виразно проявляється ефективність проведеної терапії психічного захворювання, що позначається в зменшенні чи повному зникненні афективної симптоматики і загальної напруженості, злобності й агресивності.

Важливим є ставлення самого хворого до лікування, тому що позитивний ефект нерідко дає тільки систематичне вживання відповідних медикаментозних препаратів. Коли хворий негативно відноситься до лікування, то відразу ж після виписки з лікарні він переважно припиняє приймати ліки, що нерідко призводить до погіршання стану.

У тих випадках, коли психічні захворювання ускладнюються хронічним алкоголізмом, хворим за відсутності протипоказань рекомендується проведення протиалкогольного лікування. Це стосується і випадків вживання інших психоактивних речовин, від прив’язаності до яких теж проводиться лікування.

Алкогольні психози в умовах стаціонару, як правило, лікуються порівняно швидко. Разом із тим, хворі, котрі лікувалися від алкогольних психозів, схильні до приховування своєї хвороби, тому що дуже швидко починають розуміти, які з їх висловлювань розцінюються лікарями як хворобливі. В цьому плані особливу небезпеку становлять ті хворі, в клінічній картині психозів яких присутні маячні ідеї ревнощів, особливо коли вдаються до такої дисимуляції. Порівняно раннє зникнення чи збліднення психопатологічної симптоматики, властивої алкогольним психозам, ще не свідчить про наявність показів для припинення примусового лікування. Відомо, що алкогольні психози виникають на тлі хронічної інтоксикації, а після зникнення психотичної симптоматики у хворих лишаються стійкі зміни у вигляді некритичного ставлення до свого зловживання алкоголем, подразливості, гнівливості, нестійкості настрою, негативного відношення до дружини і дітей. Ці особистісні зміни також потребують лікування із застосуванням медикаментозної терапії, реабілітаційних і медико-педагогічних заходів. Недостатнє врахування наявних особистісних змін і передчасна виписка хворих нерідко призводить до раннього рецидиву алкоголізму, повторних алкогольних психозів, що, як правило, протікають з ускладненням психічної картини.

Значні труднощі виникають при вирішенні питань припинення примусового лікування хворим із паранояльними станами різного генезису. Впорядкована поведінка таких хворих, їхні заяви про те, що вони раніше неправильно себе поводили, обіцянки більше не займатися реалізацією своїх паранояльних ідей, які нібито втратили для них актуальність, не завжди є клінічним показникам видужання. У хворих із паранояльними синдромами частіше, ніж при інших формах психічних захворювань, спостерігаються явища дисимуляції. Дисимуляція таких хворих зумовлена особливостями змін особистості, збереженістю інтелектуальних функцій, які за відсутності дійсної критичної оцінки своїх хворобливих переживань дозволяє приховати їх, щоби надалі, після виписки з лікарні, реалізувати їх. Складність розпізнання дисимуляції полягає в тому, що паранояльні ідеї нерідко близькі за своїм змістом до реальних побутових мотивів і тому родичами не завжди розцінюється як хворобливі. Члени родини в таких випадках індукуються хворими, сприймають за реальність їхні патологічні висловлювання та наміри.

При оцінці стану таких хворих у зв’язку з можливим зняттям примусового лікування потрібно з особливою ретельністю аналізувати особливості клініки і динаміки паранояльного синдрому та ґрунту, на якому він виник. Зворотній розвиток синдрому проходить повільно, разом з іншими паталогічними ознаками, а не ізольовано. Найбільш ранньою ознакою, що свідчить про зворотній розвиток, є збліднення афективних порушень і загальних реактивних явищ (налагоджується сон, втрачається афективна забарвленість патологічних переживань, з’являються реальні плани на майбутнє).

При вирішенні питань припинення примусового лікування особам, котрі хворіють на інші душевні хвороби, лікарські комісії також керуються клінічними ознаками, що свідчать про настання покращення і зміну суспільної небезпечності хворого. Виключення можливої дисимуляції проводиться за клінічними критеріями, але варто відзначити, що не завжди соціальна небезпечність хворого втрачається при повному його видужанні. У практиці зустрічаються випадки, коли захворювання переходить в іншу стадію, змінюється психопатологічна картина і хворий, не одужавши, стає менш соціально небезпечним. Відміна такому хворому примусового лікування або заміна форми примусового лікування чи заходів медичного характеру бувають цілком правомірними. Він у подальшому потребує подовження лікування в звичайній психіатричній лікарні і спостереження медперсоналу диспансеру на загальних засадах.

При припиненні примусового лікування лікарі-психіатри і суд завжди повинні враховувати ті соціальні умови, в які потрапляє хворий після виписки. Зовнішні щодо особи фактори мікросоціального оточення мають важливе значення в генезисі соціально небезпечної поведінки деяких психічно хворих, тому необхідна оцінка того, наскільки вони змінилися за час перебування хворих на примусовому лікуванні. Повернення хворого в попередні побутові умови чи антисоціальне оточення може призвести до відновлення його антисоціальних форм поведінки і повторних суспільно небезпечних дій.

Якщо під час примусового лікування у лікарів-психіатрів виникають сумніви у правильності висновків, які викладені в акті судово-психіатричної експертизи, проведеної під час розслідування кримінальної справи, то в таких випадках адміністрація лікарні призначає лікарську комісію, котра складає висновок, що відображає особливості стану хворого, які викликають сумніви у правильності експертної діагностики або вказують на виявлені ними факти, що суперечать висновкам у справі чи недостатньо доказові. Цей висновок передається в суд, де розглядається справа, і це може бути підставою для перегляду справи з урахуванням нових обставин і призначення повторної судово-психіатричної експертизи (ст. 418 КПКУ).

Коли існує хворобливо-змінене підґрунтя, що не виключає повторення тимчасового розладу психічної діяльності, то стосовно такого хворого виправдане застосування примусових заходів медичного характеру. Коли ж після закінчення тимчасового розладу психічної діяльності особа залишається практично здоровою, то призначати їй примусове лікування немає підстав, навіть тому, що перебування в психіатричному закладі може негативно вплинути на її здоров’я і бути протипоказаним.

Важливим заходом із попередження повторних суспільно небезпечних дій психічно хворих є організація позалікарняної допомоги і нагляду за ними. Динамічне, активне спостереження психдиспансерів, відповідна терапія підтримування, допомога у вирішенні трудових і житлових питань, а також встановлення опіки в необхідних випадках дозволяють належним чином здійснювати профілактику суспільно небезпечних дій психічно хворих.

За здійсненням заходів медичного характеру і примусового лікування встановлюється контроль як з боку органів прокуратури, так і охорони здоров’я.

ККУ передбачає примусове лікування від алкоголізму та наркоманії осіб, які вчинили злочини і відбувають покарання. Примусове лікування осіб, засуджених за вчинення злочину в стані сп’яніння, залежно від міри покарання проводиться в місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах. Організація примусового лікування засуджених, які страждають на хронічний алкоголізм, регламентується ст.411 КПКУ; лікувальний процес відбувається за місцем відбування покарання, в лікувальній установі місця позбавлення волі (статті 21, 117 КВКУ).

На основі висновку медичної комісії суд виносить рішення про застосування примусового лікування від алкоголізму під час відбування засудженим терміну покарання. Такий курс лікування проводиться двічі: при поступленні в такий заклад і за 2–3 місяці до звільнення з нього. У випадках, коли до часу звільнення з місць позбавлення волі лікування не буде завершено, засудженому, котрий потребує цього, адміністрація виправно-трудового закладу, за наявності відповідного медичного висновку, вносить у суд подання про подовження лікування такої особи в медичному закладі зі спеціальним лікувальним і трудовим режимом.

Непримусові заходи медичного характерутакож призначаються ухвалою суду в разі припинення примусових заходів медичного характеру (ст.95 ККУ), передбачають лікування хворих у психіатричних установах на загальних підставах, передачу хворих на піклування рідним чи опікунам за умови обов’язкового лікарського нагляду психіатричних диспансерів за місцем проживання. Контролюються ці заходи лише органами охорони здоров’я.

Деякі хворі, визнані судом неосудними, не потребують застосування до них примусового лікування. У цих хворих не знаходять перебігу форм психічного захворювання, а протиправні дії таких осіб зумовлені порушенням їх соціальної адаптації чи недостатнім наглядом. У цих випадках після припинення кримінальної справи хворі передаються на піклування органів охорони здоров’я, рідних та опікунів. Надалі добре організоване амбулаторне лікування, своєчасна госпіталізація при змінах психічного стану хворого, залучення його до лікувально-виробничих процесів, інших заходів медико-соціальної реабілітації та налагоджений нагляд можуть повністю попередити повторення антисоціальних вчинків психічно хворих.

Заключення:

В судовому засіданні за участю прокурора, захисника, свідків і потерпілих з’ясовується, чи було суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, чи скоїла його особа, про яку розглядається справа, чи перебувала ця особа в стані неосудності або захворіла після скоєння злочину на душевну хворобу, яка позбавила її можливості розуміти свої дії і керувати ними. З урахуванням рекомендацій СПЕК суд виносить постанову про застосування конкретного виду заходів медичного характеру. Для уточнення особливостей психічного стану особи, визнаної неосудною, в судове засідання може бути запрошений психіатр-експерт. Особи, які страждають на хронічний алкоголізм і наркоманію, засуджені до видів покарання, що не пов’язані з позбавленням волі, підлягають примусовому лікуванню в медичних установах зі спеціальним лікувальним і трудовим режимом.

Повне завершення і подальше закріплення результатів лікування багато в чому залежить від наступності лікувальних і реабілітаційних заходів у медичних закладах, які повинні здійснювати відповідне лікування тим, хто звільнений від покарання. Основним обов'язком експерта-психіатра є дослідження наданих йому матеріалів справи, проведення психіатричного огляду випробуваного і дача об'єктивного висновку з питань, поставленим органом, що веде розслідування в справі.

При виробництві судово-психіатричної експертизи згідно ч.3 ст. 77 КПК і ЦПК Україна експерт вправі: а) знайомитися з матеріалами справи, що ставляться до предмета експертизи; б) клопотатися про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; в) бути присутнім з дозволу слідчого або суду при виробництві слідчих (судових) дій; г) радитися з іншими експертами при виробництві комісійної експертизи; д) заявляти самовідвід при наявності законних підстав; е) повідомляти в письмовому виді про неможливість дати експертний висновок, якщо поставлені питання виходять за межі компетенції експерта або надані йому матеріали є недостатніми для дачі висновку; ж) указувати у своєму висновку обставини, із приводу яких не були поставлені питання органом, що призначив експертизу, за умови, що вони мають значення для справи і їхнє встановлення входить у компетенцію експерта.

Експерт може відмовитися від участі в експертизі при наявності поважних причин, наприклад, якщо: а) хворий, б) складається в родинних зв'язках з підекспертним або в) перешкодою служить стихійне лихо. Не можуть бути експертами особи, що перебувають у службовій або іншій залежності від випробуваного (ст. 75 КПК України). При недостатності зібраних слідством матеріалів або якщо питання, поставлені перед експертом, виходить за межі його компетенції, він вправі повідомити орган, що призначив експертизу, про неможливість дативисновок (ст.77 КПК України, ст.59 ЦПК України).

За дачу свідомо помилкового висновку експерт-психіатр підлягає карному покаранню (ст. ст. 384, 385 КПК України).

Концепція обмеженої осудності виникла ще в класичній школі карного права, що вважала, що той суб'єкт, в якого менше суб'єктивної провини, повинен нести менше спокути, і визнавалося, що психічно неповноцінні люди мають меншу волю волі та відповідно меншою провиною.

Примусові міри медичного характеру є основою профілактики повторних суспільно небезпечних діянь, а не покаранням, принципово відрізняючись від нього своїми цілями й методами, але являють собою примусовий захід, оскільки призначаються та припиняються тільки судом. Їхнє застосування пов'язане з обмеженням прав осіб, у відношенні яких відповідні міри призначені, оскільки складаються в ізоляції особи в медичну установу без його згоди. Обов'язковою передумовою призначення примусового лікування є встановлення судом факту здійснення суспільно небезпечного діяння саме даною особою. Примусові міри медичного характеру не виражають негативної оцінки вчиненого від імені держави, не спричиняють судимості і не переслідують цілей виправного впливу. Суд не встановлює строків примусового лікування, його тривалість визначається психічним станом хворого та особливостями плину захворювання. Всі хворі, що перебувають на примусовому лікуванні, для визначення їхнього психічного стану повинні не рідше одного разу в 6 місяців проходити повторний огляд лікарською комісією, що вправі поставити перед судом питання про зміну або скасування примусових мір медичного характеру, представивши висновок, що обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових мір. Контроль за їхнім проведенням здійснюється органами охорони здоров'я, а нагляд покладений на прокуратуру.

Застосування конкретного виду примусових мір медичного характеру залежить від ступеня суспільної небезпеки психічно хворого і визначається в ході судово-психіатричної експертизи. Примусові міри медичного характеру включають надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку й госпіталізацію в психіатричну установу: а) зі звичайним, б) посиленим або в) строгим спостереженням (ст. 94 КК України). Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може застосовуватися судом до особи, що страждає психічними розладами та вчинив суспільно небезпечне діяння, якщо воно по стані свого психічного здоров'я не має потреби в госпіталізації в психіатричну установу. Примусовому лікуванню в лікарні зі звичайним спостереженням підлягають особи, які по характері зробленої суспільно небезпечної дії або психічному стану, мають потребу в лікуванні та лікуванні в примусовому порядку.

Питання для самоконтролю

1. Мета судової психіатрії як науки.

2. Питання судової психіатрії.

3. Найбільш поширені форми психічних розладів у практиці судової психіатрії.

4. Перші історичні прояви невідповідальності психічно хворих у суді.

5. Теорії біологічного детермінізму й агностицизму та їхня суть.

6. Основні завдання судово-психіатричної експертизи.

7. Хто може бути судово-психіатричним експертом? Його права та обов’язки.

8. Чи має судово-психіатрична експертиза інстанції? Поясніть її процесуальну незалежність і рівнозначність.

9. На основі чого дається судово-психіатричний висновок?

10. Порядок призначення судово-психіатричної експертизи.

11. Які заходи медичного характеру застосовуються щодо психічно хворих?

12. Порядок призначення, продовження, зміни та припинення примусового лікування хворих на психічні розлади.

13. Хто може подавати клопотання при призначення судово-психіатричної експертизи?

14. Які контингенти осіб підлягають судово-психіатричній експертизі.

15. Форма постанови про необхідність проведення судово-психіатричної експертизи.

16. Організаційні форми судово-психіатричних експертиз. Амбулаторна судово-психіатрична експертиза, її переваги та недоліки.

17. Стаціонарна судово-психіатрична експертиза.

18. Форма акта судово-психіатричної експертизи та його оцінка.

19. Що означають в юриспруденції поняття “осудність” і “неосудність”.

20. Медичний (біологічний) критерій неосудності, його складові.

21. Юридичний (психологічний) критерій неосудності, його складові.

22. Як оцінювати свідчення, що були отримані до і після виникнення психічного захворювання?

23. Особливості медичного та юридичного критеріїв при констатації психічного захворювання до винесення вироку.

24. Які фактори впливають на похибки в свідченнях потерпілих і свідків?

25. Предмет і об’єкти досліджень судово-психіатричної експертизи під час досудового та судового слідства.

26. Суть альтернативної відповіді судово-психіатричних експертів на поставлене слідством і судом запитання про можливість особи свідчити.

27. Особливості оцінки свідків і потерпілих судово-психіатричними експертами при шизофренії, епілепсії, органічних ураженнях головного мозку.

28. Особливості оцінки свідків і потерпілих судово-психіатричними експертами при реактивних станах, алкоголізмі, у справах із безпомічністю потерпілого в стані сп’яніння.

29. Обстеження засуджених, у яких душевні розлади виникли до скоєння ними правопорушення і були встановлені під час відбування покарання в місцях позбавлення волі.

30. Особливості обстеження та заходи щодо засуджених, які захворіли на психічні розлади.

31. Якими критеріями визначається недієздатність особи?

32. Що зумовлює визнання особи недієздатною у правовому аспекті?

33. Порядок розгляду справ про дієздатність.

34. Питання обмеженої дієздатності.

35. Поняття недієздатності і неосудності, їх різниця.

36. Питання, що розглядаються при судово-психіатричній експертизі в цивільному процесі (типові позови).

37. Мета примусового лікування і контингенти осіб, до яких воно застосовується; його види.

38. Найбільш потенційно соціально небезпечні розлади психіки.

39.Вплив несприятливих зовнішніх факторів на соціальну небезпечність психічно хворих.

40. Показання до примусового лікування в психіатричних лікарнях загального типу.

41. Показання до примусового лікування в психіатричних закладах спеціального типу.

42. Примусове лікування в місцях позбавлення волі.

43. Вплив характеру змін психічного стану на застосування та заміну заходів медичного типу.

44. Заходи запобігання (попередження) повторних соціально небезпечних дій психічно хворих.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Історія розвитку судової психіатрії.

2. Види судово-психіатричної експертизи.

3. Висновок експерта та його оцінка.

4. Загальна структура судово-психіатричної служби.

Теми реферативних повідомлень:

1. Вчені-психіатри, котрі виступали проти засудження психічно хворих і заклали основи судової психіатрії.

2. Завдання працівників слідства і суду при призначенні судово-психіатричної експертизи.

3. Зміст правоздатності і дієздатності особи.

4. Судово-психіатрична оцінка психічних захворювань, які виникли після скоєння правопорушення, але до винесення судом вироку.

5.Форми судово-психіатричної експертизи у цивільному процесі (заочна, посмертна).

6. Основна передумова провини.

7. Права та обов’язки експертів.

8. Визначення соціальної небезпечності хворого з психічними розладами.

9. Судово-психіатрична експертиза обвинувачених.

10. Судово-психіатрична експертиза засуджених.


[1] Симуляція(лат.) – удавання почуттів чи певного фізичного (психічного) стану; наприклад, симуляція психічної хвороби з метою уникнути кримінальної відповідальності.

[2] Агравація(лат.) – перебільшення пацієнтом своєї хвороби.

[3] Реактивний стан– психічний розлад, пов’язаний із перенесеною психічною травмою, що проявляється в розладах настрою, тузі, загальмованості.


Читайте також:

  1. E) теорія раціонального вибору.
  2. Акцентуації характеру
  3. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
  4. Алгебраїчні критерії стійкості
  5. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
  6. Аналіз ефективності системи антиризикованих заходів
  7. Аспекти вибору системи складування
  8. В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.
  9. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
  10. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
  11. В якості критеріїв для оцінки або вимірювання предмета завдання з надання впевненості не можуть використовуватись очікування, судження або власний досвід аудитора.
  12. Варіанти вибору ділової їжі (буфет або a la carte).




Переглядів: 1916

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Провідну роль у визначенні соціальної небезпечності хворих відіграє оцінка їх психічного стану. Такі психопатологічні порушення, як | Тема 1. Передумови та проблеми становлення наддержавного регулювання світової економіки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.018 сек.