• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 1. Передумови та проблеми становлення наддержавного регулювання світової економіки.

План.

1. Загальні дані про серцево-судинну систему.

2. Будова серця.

3. Серцеві клапани і їх проекція на грудну клітку.

4. Кровопостачання та іннервація серця.

5. Будова стінок і класифікація кроносних судин.

6. Мікроциркуляторне русло.

7. Кола кровообігу і судини, що до них входять.

8. Анатомія лімфатичної системи.

9. Шляхи, що проводять лімфу.

10. Будова і класифікація лімфатичних вузлів.

11. Структура селезінки.

1. Кровоносна система людини замкнена і складається з центрального органа – серця та сполучених з ним кровоносних судин. Судини, які несуть кров від серця називаються артеріями, а судини, що несуть кров до серця – венами. Серце і кровоносні судини утворюють систему, яка забезпечує транспорт крові по організму. Разом з кров'ю транспортуються різноманітні речовини і виконуються дихальна, видільна, трофічна, регуляторна тощо функції кровоносної системи. Разом з тим в крові є специфічні компоненти, які забезпечують захист організму від чужерідних впливів та від втрати цілісності організму (зсідання крові). В роботі серця розрізняють дві фази: систола, під час якої скорочується серцевий м΄яз і кров проштовхується в наступні відділи серцево-судинної системи, та діастоли, коли серцевий м΄з розслабляється і камери пасивно наповнюються кров΄ю.

В організмі виділяють макро- і мікроциркуляторне русло. До першого відносяться артерії з їх розгалуженнями і вени з їх притоками.Мікроциркуляторне русла складає периферичну частину сулинної системи.

2.Серце це порожнистий орган, розділений всередині на 4 камери: 2 передсердя і 2 шлуночки (праві і ліві). Зовні передсердя відділені від шлуночків вінцевою борозною, шлуночки - передньою і задньою міжшлуночковими борознами. Передсердя розділені між собою міжпередсердною перетинкою, на якій є овальна ямка. В утробному періоді тут був овальний отвір, крізь який передсердя сполучалися між собою. З народженням цей отвір заростає.

Міжшлуночкова перетинка складається з двох ділянок: більша (знизу, від верхівки) має м'язеву будову. Менша (верхня її ділянка) - із фіброзної тканини. Перетинка з обох боків вкрита ендокардом.

Стінка серця складається з трьох шарів: зовнішнього (епікард), середнього (міокард) і внутрішнього (ендокард). Стінка лівого шлуночка приблизно 20 мм товщиною, правого - 5-8 мм, передсердь - 2-3 мм.

Епікард це вісцеральна пластинка серозного перикарду. Епікард обгортає серце, початкові відділи легеневого стовбуру і аорти, кінцеві відділи легеневих і порожнистих вен, а потім переходить в паріетальну пластинку серозного перикарду. Таким чином утворена навколосерцева сумка.

Переважна частина серцевої стінки - міокард - тобто м'язевий шар, утворений серцевим смугастим м'язом. Кардіоміоцити майже прямокутної форми (довжина = 50-120 мкм, товщина = 15-20 мкм.), в центрі мають 1-2 овальних ядра і багато мітохондрій; міофібрили розташовані по периферії строго прямолінійно. Клітини контактують між собою вставочними дисками, через які відбувається передача імпульсів.

Міокард передсердь ізольований від міокарду шлуночків, тобто працюють вони відокремлено. Вони починаються від двох фіброзних кілець, розташованих навколо лівого і правого передсердно-шлуночкових отворів.

У передсердях два шари м'язів: поверхневий (суцільний для обох передсердь) - циркулярних або поперечно розташованих волокон, глибокий (окремий для кожного передсердя) - повздожні волокна.

Навколо гирл великих венозних стовбурів (порожнстих і легеневих вен), які впадають у передсердя, є циркулярні пучки міоцитів.

У шлуночках є три шари м'язів: поверхневий - поздовжній, його м'язеві пучки починаються на фіброзному кільці і ідуть косо вниз. На верхівці серця вони утворюють загин і переходять у внутрішній поздовжній шар, який своїм верхнім кінцем прикріплюється до фіброзного кільця. Між ними розташований середній шар - циркулярний. Цей шар самостійний для правого і лівого передсердя.

М'язевий шар лівого шлуночка значно товщий ніж у правого.

Ендокард вистилає зсередини камери серця, вкриває сосочкові м'язи, хорди і клапани. Ендокард товщий у лівих камерах серця, особливо на міжшлуночковій перетинці та на початку аорти і легеневого конусу. Ендокард утворений ендотелієм, який лежить на товстій базальній мембрані, під якою розташовані сполучнотканинний (субендотеліальний) і м'язево-еластичний шари. На межі з міокардом лежить зовнішній сполучнотканинний шар (субендокардіальна основа).

Перикард - замкнений мішок із двох шарів: зовнішній – фіброзний перикард переходить у зовнішню оболонку великих судин, спереду прикріплюється до грудної кістки. Внутрішній - серозний перикард має два листки: вісцеральний (епікард) і паріетальний (він зрісся з фіброзним). Між цими листками є перикардіальна порожнина з невеликою кількістю рідини.

3. Серце розташоване в середньому середостінні асиметрично. Більша його частина розташована в лівій частині грудної клітки. Довга вісь (близько 12-13 см) серця розташовується зверху вниз, зправа наліво, ззаду наперед. Найбільший поперечний переріз серця - 9-10 см, а передньо-задній - 6-7 см.

Межі серця проектуються на грудну стінку таким чином. Верхівка знаходиться на 1 см досередини від лівої середньоключичної лінії у 5-му міжреберному проміжку. Верхня межа іде на рівні верхнього краю третіх ребрових хрящів. Права лежить на 1-2 см вправо від правого краю грудини від 3 до 5 ребер. Нижня проходить косо від хряща 5 правого ребра до верхівки серця; ліва - від хряща 3 ребра до верхівки серця.

На межі між передсердям і шлуночком є передсердно-шлуночковий отвір, по краю якого розташований передсердно-шлуночковий клапан: у лівій частині - двостулковий, у правій - тристулковий. У тристулкового клапана є передня, задня і перетинкова стулки (складки ендокарда із щільною волокнистою сполучною тканиною, вкритою ендотелієм). На шлуночковій поверхні стулок прикріплюються сухожильні хорди, протилежні кінці яких приєднуються до сосочкових м'язів. Двостулковий клапан (мітральний) між лівими передсердям і шлуночком має дві стулки - передня і задня.

Ці клапани проектуються на грудну клітку на пряму лінію, що проходить по грудині між третім лівим і п΄ятим правим міжреберними проміжками.

Внутрішня стінка шлуночків ребриста - вкрита трабекулами, які розташовані впоперек і вздовж. Із правого шлуночка бере початок легеневий конус чи стовбур. В його основі розташований кишеньковий клапан із 3-х кишеньок - ліва, права і передня. Він називається клапаном легеневого стовбура. Проекція знаходиться біля грудинного кінця ІІІ лівого ребрового хряща.

З лівого шлуночка бере початок аорта, в основі якої є також кишеньковий клапан з 3-х кишеньок: лівої, правої і задьної. Він носить назву клапану аорти. Проектується він позаду грудини на рівні ІІІ ребрового хряща.

4. Кровопостачання серця забезпечується двома вінцевими артеріями, які починаються від цибулини аорти з-під лівої та правої кишеньки аортального клапану. Розташовуються артерії по вінцевій та міжшлуночкових борознах. Вінцеві артерії розгалужуються до капілярів у всіх трьох оболонках стінки серця, папілярних м'язах, трабекулах. Кров із капілярів збирається у серцеві вени, венозний синус і безпосередньо у праве передсердя. Вінцеві артерії формують на серці 2 артеріальні кільця: горизонтальне та вертикальне. Для кровопостачання серця характерний так званий “парадоксальний серцевий кровотік”, що характеризується наповненням артерій кров΄ю під час діастоли, а не під час систоли, як це відбувається в інших органах і тканинах.

Вся нервова система серця складається з підхідних стовбурів, власне серцевих сплетень і зв΄язаних із сплетеннями вузлових полів. Функціонально серцеві нерви поділяються на прискорюючі і сповільнюючі, посилюючі і послаблюючі. Підхідні стовбури йдуть у вигляді гілок від блукаючого нерва і симпатичного стовбура. З перерахованих джерел формуються два нервових сплетення: поверхневе і глибоке. Вони переходять в підепікардіальні сплетення, від яких відходять внутрішньоорганні розгалуження нервів.

Робота серця здійснюється автоматично завдяки наявності у ньому провідної системи у вигляді скупчень атипових м'язевих волокон. Тут виділяють: синусно-передсердний, передсердно-шлуночковий вузол, пучок Гіса (передсердно-шлуночковий), його ніжки і розгалудження (волокон Пуркіньє).

Синусно-передсердний вузол розташований під епікардом правого передсердя між місцем впадання верхньої порожнистої вени і вушком правого передсердя. Передсердно-шлуночковий - на міжпередсердній перетинці ближче до стулкових клапанів. Від нього відходить пучок Гіса у бік шлуночків. Він у верхній частині міжшлуночкової перетинки ділиться на праву (меншу) і ліву (більшу) ніжки. Ніжки під ендокардом і в товщі міокарду шлуночків розгалужуються на більш тонкі, які закінчуються волокнами Пуркіньє, що контактують з кардіоміоцитами.

5. Як вже було сказано вище кровоносні судини поділяються на артерії і вени.

Стінка артерії складається з 3-х оболонок: внутрішньої, середньої і зовнішньої.

Внутрішня оболонка побудована ендотелієм, підендотеліальним шаром і внутрішньою еластичною пластинкою (мембраною). Ендотеліоцити вкривають просвіт судини.

Середня оболонка артерії складається із спірально розташованих міоцитів, між якими знаходиться невелика кількість колагенових і еластичних волокон, та зовнішньої еластичної пластинки утвореної поздовжніми товстими переплетеними еластичними волокнами.

Зовнішня оболонка складається із рихлої волокнистої неоформленої сполучної тканини, яка містить еластичні і колагенові волокна. В ній проходять кровоносні судини і нерви.

За співвідношенням структурних елементів в середній оболонці артерії поділяють на м'язеві, змішані та еластичні.

В залежності від розмірів артерії поділяють на великі (8 мм і більше в діаметрі), середні (від 2 до 8 мм) і малі (2 мм і менше). Артерії можна поділити і за функціями (пристінні, вісцеральні, органні, внутріорганні тощо) або за розташуванням (стегна, плеча тощо).

Розрізняють два типи вен: м'язеві і безм'язеві. У безм'язевих до ендотелію прилягає базальна мембрана, за якою розташований тонкий шар рихлої волокнистої сполучної тканини. Такого типу вени тісно зростаються з органами і не спадаються. Вени твердої і м'якої мозкових оболонок, сітківки ока, кісток, плаценти. Вени м'язевого типу поділяються за розвитком м'язевого шару. Він малий, середній або великий.

Поверхневі вени сполучаються з глибокими за допомогою проникаючих вен, які виконують роль анастомозів. Сусідні вени також сполучені між собою багаточисельними анастомозами, які утворюють своєрідні венозні сплетення.

6. Дистальна частина серцево-судинної системи – мікроциркуляторне русло - є шляхом місцевого кровотоку, де забезпечується взаємодія крові і тканин. Мікроциркуляторне русло розпочинається найдрібнішими артеріальними судинами - артеріолами і закінчується найдрібнішими венами - венули. Стінка артеріоли містить лише один ряд міоцитів. Від артеріоли відходять прекапіляри і справжні капіляри (діаметром 5-30 мкм), біля початку яких знаходяться гладеньком'язові прекапілярні сфінктри (регулятори кровотоку). Посткапіляри утворюються злиттям 2 або більше капілярів, мають тонку адвентиціальну оболонку, стінки їх здатні добре розтягуватися і мають високу проникність. В міру злиття посткапілярів утворюються венули. Їх калібр широко варіює і у звичайних умовах дорівнює 25-50 мкм. Венули вливаються у вени. В межах мікроциркуляторного русла зустрічаються судини прямого переходу крові із артеріоли у венулу - артеріоло-венулярний анастомоз, в стінках якого часто є міоцити, які регулюють перехід крові. До мікроциркуляторного русла відносять також і лімфатичні капіляри.

7. Кола кровообігу. Мале (легеневе) починається у правому шлуночку легеневим стовбуром (конусом), який ділиться на праву і ліву легеневі артерії. Вони входять у ворота легень, де діляться на часткові, далі на сегментарні, часточкові і т.д.

Повертається кров із легень до серця 4 легеневими венами (верхньою і нижньою правою і лівою), що впадають у ліве передсердя.

Велике коло бере початок у лівому шлуночку аортою – найбільшою артерією організму людини. В аорті виділяють дугу (лежить над початком лівого головного бронха), грудний і черевний відділи. Від висхідної частини дуги аорти (в районі розташування клапанів відходять права і ліва вінцеві артерії. Від дуги відгалужуються великі артерії (плечеголовий стовбур, ліва загальна сонна артерія і ліва підключична артерія). Від грудного та черевного відділів аорти відходять пристінкові та вісцеральні гілки. Останні в черевному відділі, в свою чергу, діляться на парні і непарні. В місці біфуркації аорта ділиться на праву і ліву загальні клубові артерії, які поділябться на внутрішні клубові (кровопостачають органи тазової порожнини) і зовнішні клубові (кровопостачають нижню кінцівку) артерії.

Кров від верхньої частини тіла збирається в басейн верхньої порожнистої вени, а з нижньої – в басейн нижньої порожнистої вени. До останнього відноситься також система ворітної вени, при допомозі якої вся кров організму проходить через печінку, яка є біологічним фільтром.

8. Поряд з кровоносною системою, яка служить для циркуляції кро­ві і газообміну, в організмі є система судин для відведення лімфи - лімфатична система. Остання є складовою частиною судинної і представляє додаткове русло венозної системи, в тісному зв'язку з якою вона розвивається і з котрою має схожі риси будови (наявність клапанів, напрям відтоку лімфи від тканин до серця).

Лімфатична система анатомічно складається з наступних частин:

1. Лімфатичні простори: серозні порожнини людського тіла, шлуночки головного мозку, простір між мозковими оболонами, периневральні щілини, перилімфатичний простір внутрішнього вуха, камери ока (передня і задня), периваскулярні простори.

2. Лімфатичні шляхи, що проводять лімфу: лімфатичні капіляри, лімфатичні судини, лімфатичні протоки.

3. Місця утворення і накопичення лімфоїдннх елементів (лімфоцитів): лімфоїдні утворення в слизовій оболонці у вигляді: а) диф. лімфатичної тканини, б) поодинокі лімфатичні вузли, в) скупчення лімфатичних вузлів; лімфатичні вузли (600), мигдалики, селезінка, вилочкова залоза, ретикуло-ендотеліальна система.

Значення лімфатичної системи. Лімфатичні судини є дренажною системою, яка видаляє залишки тканинної, або інтерстиціальної рідини, яка знаходиться в органах, продуктів метаболізму (клітина живе, дихає, черпає поживні речовини); продукти обміну виходять в це ж середовище. Лімфа - посередник між кров'ю і тканиною.

Проведення лімфи від тканин у венозне русло (провідникова функція).

Утворення лімфоїдних елементів - лімфопоез.

Знешкодження сторонніх частин, які потрапляють в організм, бактерій і т.п. (лімфатичні вузли затримують сторонні речовини, видаляють мікроби, утворюють антитіла, вони нейтралізують антигени (бар'єрна).

Значення лімфатичної системи: дренаж - провідникова - лімфопоез, бар’єрна.

Лімфа - безколірна, майже прозора рідина (чиста вода, волога). Реакція лімфи лужна. В лімфі звичайно немає еритроцитів і дуже невелика кількість зернистих лейкоцитів. В ній міститься фібриноген, лімфоцити, амінокислоти, багато неорганічних компонентів. Лімфа, яка відходить від різних органів і тканин має різний склад, в залежності від особливостей їх обміну речовин і діяльності, лімфа - від печінки містить більше білків, від кінцівок білка менше, від залоз внутрішньої секреції містить гормони.

Лімфоутворення. Перше пояснення механізму утворення лімфи було дано в 50-х роках минулого століття К.Людвігом, який вважав, що цей процес обумовлений фільтрацією рідини через стінку капілярів. Він показав, що в утворенні лімфи, крім різниці гідростатичних тисків в крові, капілярах і тканинах, важлива роль належить різниці осмотичних тисків крові і тканинної рідини. Великий осмотичний тиск залежить від того, що білки плазми не проходять через стінку капілярів і сприяють затримці води в їх крові.

9. Лімфатичні шляхи, що проводять лімфу.Замкнутий кінець лімфатичного русла починається з сітки лімфатичних капілярів, які пронизують тканини органів. Лімфатичні капіляри здійснюють: 1) всмоктування, резорбцію з тканини колоїдних розчинів білкових речовин, які не всмоктуються в кровоносні капіляри; 2) додатковий до вен дренаж тканин, тобто всмоктування води і розчинених в ній кристалоїдів; 3) видалення з тканини в патологічних умовах сторонніх частин, бактерій і т.п.

Відповідно до цього лімфатичні капіляри представляють систему ендотеліальних трубок, які пронизують маже всі органи, крім: головного і спинного мозку, паренхіми селезінки, епітеліального покриву шкіри, слизових оболонок, хрящів, рогівки, кришталика ока, плаценти, дентину, емалі, волосся.

Лімфатичні капіляри мають більш широкий просвіт, ніж кровоносні. Розміри їх ендотеліальних клітин в декілька разів перевищують розміри ендотеліальних клітин кровоносних капілярів.

Вважають харатерним також повну відсутність базальної мембрани. Перехід лімфатичних капілярів в лімфатичні судини визначається наявністю клапанів.

Лімфатичні судини в залежності від діаметра розподіляються на дрібні - 30/40 мкм, середні - 0,2 мкм, крупні - більше 0,2 мкм. Дрібні є, головним чином, внутрішньоорганними лімфатичними судинами, м'язеві еламенти відсутні. Середні, крупні мають добре розвинуті оболонки: внутрішню, середню м'язову, зовнішню сполучнотканинну. Клапани лімфатичних судин являють собою складки внутрішньої оболонки. Відстань між клапанами: у дрібних судин - 1 мм, середніх судин - 12 мм, крупних судин - 6 см. Лімфатичні судини, анастомозуючи між собою, утворюють інтраорганні широкопетлисті сплетення. З кожного органа або частини тіла виходять відповідні лімфатичні судини, які ідуть до різних лімфатичних вузлів. По ходу зливаються і стають більш крупними, утворюють головні лімфатичні судини - колектори. Всі ці стовбури з’єднуються в дві кінцеві протоки: права лімфатична протока, грудна протока. Останні впадають в крупні вени (внутрішню яремну вену та підключитну вену).

Грудна протока має довжину 30-31см, з просвітом 3-6мм. Починаєть­ся від злиття правого і лівого поперекових стовбурів. Рівень по­чатку грудної протоки коливається між XI грудним і ІІ поперековим хребцями. На рівні YII шийного хребця грудна протока утворює дугу опуклістю вгору і вливається в ліву внутрішню яремну вену або кут з'єднання її з лівою підключичною. Місце впадіння грудної протоки зсередини забезпечене двома добре розвинутими складочками, що перешкоджають проходженню в нього крові.

Права лімфатична протока,довжиною 10-12 мм, утворена злиттям трьох стовбурів. Вона впадає в праву підключитну вену. Досить часто вона відсутня, в такому випадку три стовбури впадають самостійно.

10. Лімфатичні вузли. Перед тим, як потрапити в грудну або в праву лімфатичну протоку, лімфа проходить через ряд лімфатичних вузлів, які знаходяться поодинці або групами на шляху лімфатичних судин.

Будова:вузли представляють собою утворення круглої або овальної форми, величиною приблизно від пшеничного зерна до боба (0,5-І см). З одного боку мають вдавлення (ворота). У вузол входять артерії і нерви і виходять вени і виносні лімфатичні судини. Судини, які приносять лімфу, залягають з випуклої сторони вузла.

Ззовні вузол покритий щільною ополучнотканинною капсулою. В ній багато колагенових волокон, залягають окремі пучки гладких м'язових клітин, особливо у вузлах нижньої половини тулуба. Всередину від капсули через правильні проміжки відходять тонкі сполучнотканинні перегородки. На поперечних зрізах вузла, проведених через його ворота, можна розрізнити периферичну - більш темну (кіркову) і центральну світлу (мозкову) речовини. Кіркова речовина невеликої товщини і складається з лімфатичних фолікулів, діаметром біля 0,5-І мм. Від фолікулів, всередину вузла, в його мозкову речовину, відходять мозкові тяжі. В їх основі лежить ретикулярна тканина, в петлях якої знаходяться лімфоцити. Простори, обмежені у вузлі капсулою і трабекулами з одного боку і фолікулами та мозковими стовбурами - з другого, називаються синусами.

Розрізняють: крайовий синус, який залягає між капсулою і фолікулами; проміжні кіркові синуси, які проходять між фолікулами і трабекулами; проміжні мозкові синуси, обмежені трабекулами і мозковими тканинами; ворітний синус.

Функціональне значення. Лімфатичні вузли - активний біологічний фільтр, в якому затримується і фагоцитується біля 99% всіх сторонніх частин і бактерій. Вони депонують протікаючу лімфу (під час травлення). Лімфатичні вузли беруть участь у русі лімфи, завдяки скороченню гладких м'язевих клітин капсули. Приймають участь в обміні жирів. Лімфопоез. Вироблення антитіл. У вузлах затримуються злоякісні клітини.

11. Селезінка. Це непарний орган масою 150-200 г, довжною - 14 см, шириною - 8 см, товщиною - 4 см. Розміри її залежать від ступеня кровонаповнення. Селезінка знаходиться в лівому підребір’ї між IX і XI лівим ребром. В нормі вона не прощупується. Має такі поверхні: діафрагмальну і вісцеральну, краї - задній тупий край і гострий передній край, кінці - нижній і верхній заокруглений. Селезінка з усіх боків покрита очеревиною. Головним фіксатором селезінки є тиск черевного преса.

Під очеревиною є білкова капсула, що складається з колагенових і еластичних волокон. Від капсули вглибину відходять селезінкові балки. Від перекладин всередині селезінки відокремлюються більш тонкі відростки, заповнені темно-червоною м'якоттю (трабекули і капсула складають більшу частину її тканини - білу м'якоть). На свіжозробленому розрізі серед м'якоті помітні більш світло забарвлені вузлики, мальпігієві тільця - лімфоїдні утворення круглої або овальної форми діаметром біля 0,36 мм, які сидять на стінках артеріальних гілочок. Пульпа складається з сітки ретикулярної тканини, петлі якої наповнені лімфоцитами, лейкоцитами, червоними кров’яними тільцями.

Функція: 1) кров в селезінці збагачується лейкоцитами; 2) кров звільнюється від зруйнованих червоних кров'яних тілець ("кладовище" еритроцитів) і від хвороботворних мікробів, сторонніх частин; 3) депо крові (містить 16% всього об'єму крові).

1. Предмет та завдання вивчення дисципліни.

2. Багатомірність системи світового господарства.

3. Проблеми формування і розвитку системи наддержавного регулювання світової економіки (НДРСЕ).

1. Предмет та завдання вивчення дисципліни.

Остання половина ХХ століття характеризувалася істотним економічним зростанням у країнах-лідерах, а також низці нових індивідуальних країн та досягнень НТП у інформаційній, технологічній, енергозберігаючій і матеріалозамінній сферах, зростання ефективності менеджменту.

Нагромаджений потенціал “благ” вимагав лібералізації руху товарів, капіталів, послуг та ін., наслідком якої стають стрибкоподібне зростання обсягів зовнішньої торгівлі, зарубіжного інвестування, чисельності висококваліфікованих мігрантів (дещо менше це стосується руху результатів інтелектуальної праці). Так, з 1980-86 рр. темпи зростання світового промислового виробництва складало 2,0%, торгівлі 0,5, а у 1999 – 5,2 % і 12 % відповідно. Причому відбувається розширення обміну однотипними товарами на горизонтальному міжпромисловому (внутрішньогалузевому) рівні між країнами подібного рівня розвитку. Це входило у розбіжність між теоретичними положеннями факторних переваг або теорії технологічного розриву. Подібна тенденція обґрунтовується теорією міжпромислової торгівлі, згідно якої потенціал обміну зростає у залежності від простору розбіжностей у високотехнологічних товарах (машинотехнічній продукції, фармацевтиці, інструментах). Темпи росту торгівлі товарами зростають швидше, ніж справжніми: за період 70-80 –х років з 21,4% до 28,6 %.

Розвиток світової економіки та процесів, які раніше спрощено визначалися як міжнародні економічні відносини, свідчать про необхідність кардинальної зміни не тільки традиційних теоретичних та практичних підходів, але й більш високого рівня знань щодо суті процесів, які відбуваються.

На сучасному етапі виявилася тенденція, пов'язана з науково-дослід­ними роботами. Вони все більше характеризуються підвищенням комп­лексності та витрат саме за умов, коли проблема виходу нової продукції на ринки стає найважливішою. Фірми змушені визнавати, що вони не мо­жуть більше розробляти технологію та забезпечувати зростання вироб­ництва самостійно.

Саме тому вони активно починають займатися пошу­ком зовнішніх джерел для виробництва, сучасних технологій та інших стратегічних активів. За умов, коли технологічні можливості конвертуються, їх діяльність у цілому теж все більше інтернаціо­налізується. Значна кількість великих фірм, особливо таких, що орієнто­вані на виробництво високотехнологічної продукції, починають форму­вати міжнародні консорціуми з виробництва та реалізації нової продукції.(Волошин Н. Регулювання світової економіки)

Іншою тенденцією сучасного розвитку є посилення внутрішньорегіональної торгівлі: у середині 90-х років ії обсяги складали у Західній Європі – 68,3%; У Північній Америці - 36%, в Західну Європу – 18,6%, в Латинській Америці – 13,7%, В Азії – 51,9%. Загальновідоме розширення впливу ТНК на національні економіки виступає, як взаємопідсилююче поєднання товарного експорту та вивозу капіталів; причому темпи і глибоке проникнення на національні ринки істотно прискорюються: на початку 90-х у ТНК США працювало 3,8 млн. осіб, загальний обсяг продаж становив – 858,8 млрд. дол., з яких обсяг експорту складав 36,3 млрд. дол.

Істотні зміни відбулися у русі потоків прямих зарубіжних інвестицій: вирівнювання технологічних паритетів США - Європа – Японія переорієнтувало їх у бік Європейських країн та Японії. У галузевому розрізі відбувається концентрація інвестицій у сфері послуг (з 25% загальної суми у 70-х до 50% в кінці 80-х) внаслідок:

- інформаційної глобалізації і відповідної інтеграції послуг різних видів;

- лібералізації руху капіталів у банківсько-фінансову сферу, енергетику, транспорт і зв’язок. Тобто, ідеться про “сервіалізацію” економік країн з високим і середнім рівнем розвитку. Компенсація відбувається за рахунок перенесення виробництва товарів України, що розвиваються, відповідно частка ПЗІ у ці країни зростає вдвічі.

Існують три аспекти відносно стимулювання інвестицій, які треба брати до уваги при розробці політики використання режиму взаєм­ного визнання.

1. Не всі стимулюючі заходи рівнозначно погані, деякі з них є до­сить позитивними.

2. Передумовою їх застосування є те, що інвестиційні стимулю­вання, які мають викривлені прояви, розглядатимуться, як такі, що перешкоджають торгівлі.

3. Інвестиційні стимули стають проблематичними, коли два або "більше урядів змагаються один з одним з метою перемоги в отриман­ні інвестиційного проекту.

Ці висновки щодо інвестиційних стимулів вимагають трьох на­прямків їх можливого режиму у взаємному визнанні. По-перше, усі стимули мають, перш за все, надаватися на засадах прозорості. Тому потрібно підготувати перелік запропонованих стимулів, кому вони надаються, у яких формі та розмірі. По-друге, треба розробити сис­темність категорій стимулів з конкретних об'єктів (стимулювання розробки напрямків та розширення виробничих потужностей; стиму­лювання науково-дослідних робіт, підготовки персоналу), а також з форм (скорочення податків, надання землі та інфраструктури). За межами такої системності залишається те, що є спільним з підходом СОТ зі стимулювання, а саме, перелік заходів з високим рівнем об'єк­тивності. Третє, свого роду "покриття" проекту. Воно залежатиме від розміру присутності країни у проекті. Якщо вона дорівнюється нуле­ві, то деякі заходи будуть заборонені самі по собі, але інші мають вживатися на практиці. Однак, може виникнути проблема, коли "по­криття" урядом проекту стає надмірним і виникає проблема супере­чок. Процес вирішення суперечок відносно режиму взаємного ви­знання вимагає застосування двох типів механізмів: переговори між інвестором і державою та міждержавні переговори.

Відбувається інтернаціоналізація продукування науково-технічних результатів через народні консорціуми (проект “Еврика”), як на міждержавному рівні так і нарівні ТНК. Як наслідок цих процесів конкуренція у СГЗ набуває рис глобальної, що потребує узгоджених заходів з її урегулювання, усунення бар’єрів на шляху ресурсів різного роду. Основними напрямами досягнення цієї мети були:

1) Усунення національних бар’єрів щодо товарів, капіталу, послуг (дещо менше – продуктів інтелектуальної праці та робочої сили), що характеризує дискримінаційний характер лібералізації.

2) Розповсюдження національного режиму на іноземні товари, послуги, капітали.

Істотну роль у формуванні системи наддержавного регулювання світової економіки (НДРСЕ) відіграють ТНК, які наполягають (часто з допомогою тиску урядів країн базування) на стабільності і цивілізованості правил господарювання у приймаючих країнах, безпеці і відкритості національних економік, захисті прав промислової власності.

Локалізація світового господарства як протилежна до глобалізації тенденція внаслідок існуючих протиріч глобалізації зумовлює “стягування” національних економік до економічних центрів (США, Європа, Японія) і формування макрорегіональних утворень (ЄС, НАФТА з розвитком у Американську зону вільної торгівлі). Відповідно, виникають макрорегіональні системи наддержавного регулювання. Передумовою вдосконалення існуючої системи НДР став розпад СРСР та “соціалістичного товару”. .(Волошин Н. Регулювання світової економіки)

Отже, головним завданням даного видання є вивчення економічних процесів, які сприяють розвитку світової економіки та методів ії регулювання.

Читайте також:

1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
3. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
4. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
5. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
6. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
7. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
8. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
9. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
10. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
11. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
12. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій

Переглядів: 868