Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



ІV. Філо- та онтогенез статевих органів. Класифікація маток ссавців.

ІІІ. Особливості будови стінок трубкоподібних органів апарату розмноження ссавців та особливості їх інервації.

Статеві залози – яєчники та сім’яники – паренхіматозні органи, для яких характерно наявність строми і паренхіми. Проте, більша частина органів системи розмноження – трубки. В зв’язку з тим, що трубкоподібні органи статевого апарату знаходяться на межі внутрішнього і зовнішнього середовища, будова шарів їх стінок дещо відрізняється від класичної схеми, що необхідно враховувати в клінічній практиці.

Епітелій слизової оболонки трубкоподібних органів самок змінюється від миготливого в яйцепроводах, циліндричного в матці до багатошарового плоского незроговілого – в піхві і присінку піхви, а самців – від циліндричного з війковими клітинами в придатках сім’яників і сім’япроводах до перехідного – сечостатевому каналі.

Середній шар переважаючої більшості трубок статевого апарату самців (придаток сім’яника, сім’япровід) і самок (яйцепровід, матка, піхва, сечостатевий присінок піхви) представлений непосмугованою м’язовою тканиною, однак у присінку піхви (зовні від непосмугованої мускулатури) і в товщі соромітних губ у самок з’являється посмугована мускулатура, яка формує м’язи-констриктори, а в самців у сечостатевому каналі вона утворює сечостатевий і цибулинокавернозний м’язи. Звідси випливають особливості інервації цих органів: зовнішні статеві органи та присінок піхви в самок і сечостатевий канал у самців інервуються соматичною нервовою системою, а решта трубок – вегетативною, що враховують у клінічній практиці під час застосування блокад. Крім того, в сечостатевому каналі самців виділяється специфічна – судинна (кавернозна) оболонка, основою якої є сполучна тканина, що містить еластичні й непосмуговані м’язові волокна та густу сітку кровоносних судин із розширеннями – лакунами.

Деякі особливості притаманні і зовнішній оболонці трубкоподібних органів статевого апарату. Завдяки тому, що очеревина із черевної порожнини куполоподібно вдається в тазову порожнину, не доходячи до її каудальної межі, яйцепроводи, матка і краніальна частина піхви в самок та придатки сім’яників і сім’япроводи в самців вкриті серозною оболонкою. Решта трубок – каудальна частина піхви і сечостатевий канал із додатковими статевими залозами вкриті адвентицією.

Органи розмноження у філогенезі пройшли досить складний шлях розвитку.

1. Одноклітинні й первинні багатоклітинні організми – спеціальних клітин і органів розмноження не було, всі клітини їхнього тіла були однакові і могли брати участь у розмноженні шляхом мітозу.

2. В подальшому виникають організми із спеціальними статевими клітинами, тому розмноження в таких тварин могло відбуватися як безстатевим, так і статевим шляхом.

3. Пізніше виникли різностатеві організми – губки, але спеціальних органів розмноження в них не було, статеві клітини могли знаходитися в будь-якій частині тіла, причому овоцит виникає один, а спермії локалізуються групою й обмежені особливими живильними клітинами.

4. З ускладненням організму і збільшенням його розмірів статеві клітини почали розвиватися й концентруватися в певних ділянках організму. Таким чином, виникають гонади, де розвиваються статеві клітини і спеціальні вивідні протоки, по яких статеві клітини виділяються назовні.

5. У подальшому ускладнення в будові статевої системи виражаються:

а) поява статевого диморфізму (круглороті – мінога, селахії – акули, кісткові риби);

б) перехід статевих залоз від дифузного стану до компактних органів;

в) поступова зміна локалізації статевих залоз до черевної порожнини (кісткові риби);

г) поява вивідних проток сім’яників у самців, яйцепроводів, матки в самок (акула);

д) заміна зовнішнього запліднення внутрішнім завдяки появі примітивних копулятивних органів (акула).

6. Рептилії – яєчники парні, зрілі яйцеклітини випадають у порожнину тіла і підхоплюються лійкою яйцепроводу, яка відкривається в клоаку. В самців сім’яники знаходяться в черевній порожнині, з’являються придатки сім’яників, від яких відходять сім’япроводи, а також два вирости, які розміщуються в стінках клоаки і виконують функцію парувального органу.

7. Птахи – статеві залози лежать у черевній порожнині. Яєчник непарний, складається з декількох відділів, в тому числі матки й піхви, що відкривається в клоаку. Сім’яники парні, є придатки, сім’япроводи, що відкриваються в клоаку і непарний орган парування – статевий член.

8. Ссавці – в самок окрім яєчників і яйцепроводів виникли матка, піхва і зовнішні статеві органи; в самців окрім сім’яників і сім’япроводів виникають додаткові статеві залози, сім’яниковий мішок, препуцій, відбувається значний розвиток статевого члена. Для них характерне внутрішнє запліднення і розвиток нового організму в утробі матері. У вищих ссавців розвиваються зародкові оболонки, пов’язані з материнським організмом за допомогою плаценти: дитяча плацента розвивається із зародкових оболонок, а материнська – із слизової оболонки матки.

Підсумовуючи вищесказане, необхідно відмітити, що серед хребетних, для яких притаманне лише статеве розмноження, виділяють:

А) Яйцекладні тварини – ovipara– відкладають (викидають) статеві продукти в зовнішнє середовище (воду), де і відбувається процес запліднення. До них відносять переважаючу частину риб і амфібій (як виняток внутрішнє запліднення і живородіння – акули).

Особливості:

а) зовнішнє запліднення через відсутність зовнішніх статевих органів;

б) яйця великі, містять багато жовтка;

в) зародок розвивається у воді без зародкових оболонок (відсутній амніон).

Б) яйцеживородні тварини – ovovivipara – самки відкладають у зовнішнє середовище запліднені яйцеклітини. До них відносять рептилії, птахи, нижчі ссавці (клоачні – єхидна, качконіс).

Особливості:

а) внутрішнє запліднення завдяки наявності примітивних зовнішніх статевих органів (копулятивних): у самців – у ділянці клоаки, в самок – органом, який приймає сперму є сама клоака;

б) яйця дуже великі, містять жовток і частіше білок, який забезпечує живлення зародка в сухому середовищі, мають шкаралупу;

в) розвиваються на суші і мають зародкові (плодові) оболонки.

В) Живородні тварини – vivipara – вищі хребетні, в котрих відбувається не лише внутрішнє запліднення, але й порівняно довготривале виношування всередині материнського організму зародка, який розвивається, а згодом і годівля молоком новонародженого. До них відносять ссавців.

В онтогенезі органи розмноження ссавців закладаються у вигляді парних статевих складок мезотелію біля проміжних нирок. У подальшому статеві складки стають овальними, переходячи в сім’яники чи яєчники. Поряд з вольфовою протокою проміжної нирки, з якої, в основному, розвиваються провідні шляхи статевих органів самців, виникає особливий клітинний тяж – мюллерова протока, що дає початок статевим органам самок.

У процесі розвитку сім’яників мезотелій первинних статевих складок вростає в товщу зачатка статевої залози, формуючи клітинні тяжі, що перетворюються на звивисті сім’яні канальці. Передні сечовидільні трубочки проміжної нирки, з’єднуючись із звивистими сім’яними канальцями в товщі сім’яника, утворюють прямі сім’яні канальці та сім’яникову сітку, а інша їх частина входить до складу голівки придатка сім’яника й утворює вивідні канальці сім’яника. Вольфова протока перетворюється на канал придатка сім’яника і сім’япроводу. Сім’яники з’єднуються з черевною стінкою зв’язкою, початок її називається власною зв’язкою сім’яника, а кінцева частина – пахвинною зв’язкою. Сім’яники із черевної порожнини разом із серозною оболонкою опускаються в сім’яниковий мішок.

У процесі розвитку яєчників клітинні тяжі перетворюються на первинні фолікули. Передня частина мюллерової протоки утворює яйцепровід, середня – ріг, тіло й шийку матки, а задня – перетворюється на піхву.

Мюллерові протоки зливаються між собою на різній відстані, починаючи із задніх кінців свої середніх частин, що зумовлює різні типи маток.


Читайте також:

  1. B грудини зі здавленням чи пораненням органів.
  2. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
  3. V. Класифікація і внесення поправок
  4. V. Класифікація рахунків
  5. VII. Філо- та онтогенез органів виділення
  6. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
  7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  8. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
  9. Банківська платіжна картка як засіб розрахунків. Класифікація платіжних карток
  10. Банківський кредит та його класифікація.
  11. Банківські ресурси, їх види та класифікація
  12. Будівельна класифікація ґрунтів




Переглядів: 1188

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ІІ. Загальні принципи структурно-функціональної організації статевого апарату самців та самок | Закон тепловіддачі Ньютона

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.