Найважливішою властивістю будь-якої геосистеми є її цілісність.

Це означає що поняття «геосистема» - не проста сума її частин, а всі частини геосистеми, власне компоненти природи (рельєф, повітря, вода) взаємодіючи між собою формують якісно нове утворення – відповідну геосистему регіонального чи локального рангу. До особливих властивостей цього нового утворення слід віднести його здатність продукувати біомасу. Кількість та якість продукованої геосистемою біомаси напряму залежить від характеру геосистеми: в степу буде продукуватися більше біомаси ніж в тундрі (це пов’язано найперше з кількістю сонячної енергії), в долинах рік більше ніж на вододілах (тут вплив має кількість води що поступає в геосистему), і т.д.

Своєрідним «продуктом» наземних геосистем та найяскравішим підтвердженням їх цілісності є грунт. Якщо б материнська порода, вода, сонячне тепло та організми не взаємодіяли між собою і не функціонували як складний механізм, то ніякого ґрунту не було б. Тому цілісність геосистеми проявляється в її відносній автономності та стійкості до зовнішніх впливів, в наявності об’єктивних меж, впорядкованості структури, тіснішими внутрісистемними зв’язками ніж зв’язками із зовнішніми системами.

Всю сукупність процесів кругообігу речовини, енергії та їх трансформації всередині геосистеми прийнято називати «функціонуванням геосистеми».

Складним та багатогранним поняттям в теорії геосистем є поняття «структури геосистем» - це просторово-часова організація (впорядкованість) частин геосистеми, тобто їх взаємне розташування та способи поєднання. Диференціація геосистеми передбачає поєднання як вертикальних так і її горизонтальних частин (компонентів), тому слід розглядати як вертикальну так і горизонтальну структуру геосистем.

Розуміння вертикальної структури геосистеми сприймається через зв'язок між компонентами системи, а поняття горизонтальної структури - це зв’язки між суміжними геосистемами. Прикладом вертикальної структури геосистеми може бути взаємозв’язок між атмосферою та літосферою - після випадання дощу вода просочується у грунт, при цьому розчиняє мінерали, промиває гумус в нижчі горизонти ґрунту при надмірних опадах, чи підняття вологи із водних горизонтів по капілярах на денну поверхню та випаровування вологи із неї, залишаючи солі, що були розчинені у воді, всмоктування водних розчинів рослинами та випаровування вологи із поверхні листя тощо.

Горизонтальна структура реалізується через горизонтальні зв’язки в геосистемах шляхом відповідних способів передачі речовини та енергії. Скажімо під дією дощових вод ґрунтовий покрив, що міститься на схилах балки поступово зноситься в її днище, або відбувається раптове переміщення великих мас породи під час зсуву ґрунту. Так чи інакше процеси ці відбуваються в межах двох суміжних геосистем – днища та схилу, які в свою чергу утворюють єдину геосистему вищого рангу балку. Балка разом із геосистемами такого ж рангу утворюють, поєднуючись в геосистему вищого рангу - річкову долину і т.д.

Слід зауважити що складові частини геосистем впорядковані не тільки у просторі але й у часі. Наприклад: сніговий покрив – цей компонент присутній у багатьох геосистемах тільки зимою; зелена маса рослин помірного поясу присутня тільки в теплу пору року і тільки тоді впливає на функціонування цілої системи. Очевидно що в поняття «структура геосистеми» слід включити відповідний закономірний набір її стану тобто характерний набір відрізків часу які відповідним чином ритмічно змінюють стан геосистеми.

Разом просторові та часові елементи структури геосистеми складають її інваріант – це сукупність стійких відмінних рис системи, що надають їй якісну відмінність та специфічність які дозволяють відрізнити дану геосистему від інших.

Наступною властивістю геосистем є їх динаміка – це такі зміни, які мають зворотній характер і не викликають змін в її структурі. До таких змін відносяться переважно циклічні зміни, які відбуваються в межах одного інваріанта, а також відновлювані зміни станів, які виникають після порушень в геосистемі зовнішніми чинниками.

Крім динамічних (циклічних) змін в геосистемах також відбуваються еволюційні зміни, тобто розвиток. Розвиток геосистеми - це направлені (незворотні) зміни які приводять до кардинальної перебудови її структури, а фактично до виникнення нової геосистеми. Час трансформації геосистеми вимірюється геологічними масштабами.

Регіональні та локальні геосистеми вивчаються як індивідуальному так і в типологічному плані. Це означає що для науки та й для практики важливий інтерес представляє як кожен індивідуальний природно-територіальний комплекс (ПТК) певного рангу (наприклад Руська рівнина, Карпатські гори тощо) так і подібні риси, закономірні процеси що відбуваються у природно-територіальних комплексах відповідного рівня. Систематизація інформації щодо подібних рис в середині геосистем дає можливість науковцям згрупувати певні ПТК за критеріями-ознаками та використовувати знання про відповідні закономірності в господарській діяльності людей, формувати відповідні рекомендації при прийняття тих чи інших господарських та управлінських рішень.

Складність будови геосистем знаходиться в прямій залежності від її рівня (рангу), тому всі ознаки та властивості потребують конкретизації щодо геосистемної ієрархії. Якщо весь ієрархічний ряд геосистем представити у вигляді драбини із багатьма сходинками – якщо найнижча із них буде відповідати фації, найвища – епігеосфері, то «ландшафт» як ієрархічну одиницю можна прирівняти до площадки. Це означає що нижчі ієрархічні рівні геосистем – фація, урочище, місцевість – відповідають топологічному рівню, а верхні – ландшафтні округи, ландшафтні провінції, ландшафтні області, ландшафтні країни та зони відповідають системам регіональних рівнів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні поняття вчення про геосистеми.	\|	Коротка історія розвитку соціальної психології.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.