• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми держави

Форма держави містить в собі три елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політич­ного режиму.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ — це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з політичними партіями, класами і соціальними групами. За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки, які у свою чергу, мають різні види.

Монархія — це форма правління, при якій вища влада в державі належить одній людині — монарху; формальним джерелом влади є одна особа. Монархії поділяють на абсолютні і обмежені. Законодавча, виконавча і судова влада належить монарху. Влада передається у спадок. Іноді монарха обирають. За свою державну діяльність монарх, як правило, ні перед ким не звітує і не несе юридичної відповідальності.

У залежності від рівня конституційного обмеження влади монарха і наявності інших вищих органів влади монархії поділяють на абсолютні, обмежені, деспотичні, тиранічні, дуалістичні, теократичні.

Абсолютна монархія — історичний тип монархії, при якій монарх володіє необмеженою владою. (Арабські Емірати, Кувейт).

Обмежена монархія — форма правління, при якій існує чітке визна­чення повноважень монарха. У сучасний період цей вид монархії досить поширений. Таких країн налічується близько 38. у них влада обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх – це глава держави, але він не може суттєво впливти на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархія має формальний характер і існує я традиція. До обмежених конституційних монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія. Приклад парламентської монархії – це, безумовно, Велика Британія.

Конституційна монархія характеризується певним співвідно­шенням повноважень монарха і парламенту. Влада монарха е законодав­че обмеженою і виконує лише представницькі функції; нормативні акти, що видаються монархом, набувають юридичної сили після їх затверджен­ня парламентом. Переважна більшість сучасних демократичних монар­хій — конституційні (парламентські). Уряд у них формується парла­ментською більшістю і є підзвітним парламенту, а не монарху (Велика Британія, Швеція, Іспанія, Данія).

Дуалістична монархія – форма правління, за якої монарх сам формує уряд і призначає прем’єр-міністра або існує парламент. У такій державі діють два вищих державних органи – монарх і уряд на чолі з прем’єр-міністром.Вона передбачає двопалатний пар­ламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня признача­ється монархом. Уряд призначається монархом і контролюється ним са­мостійно або через прем'єр-міністра, якого також призначає монарх (Йорданія, Марокко).

Теократична монархія – абсолютна влада релігійного лідера є водночас і державною владою, тобто релігійний лідер є главою держави (Ватикан, Тибет).

Республіка — це форма правління, при якій джерелом влади є народ, вищі органи держави обираються громадянами. Республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані (парла­ментсько-президентські).

Парламентська республіка характеризується утворенням уряду на парламентській основі і його формальною відповідальністю перед парла­ментом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: фор­мує і підтримує його; встановлює фінансові рамки діяльності уряду; контролює уряд і може виражати йому вотум недовір'я тощо. Уряд наді­лений виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держа­ви, реально він — перша особа в державі. Президент (якщо ця посада існує в державі) може бути обраний або парламентом, або зборами ви­борців, або безпосередньо народом. Його роль зводиться до представни­цьких і церемоніальних функцій (Німеччина, Італія, Фінляндія, Індія, Австрія, Туреччина).

Президентська республіка характеризується наявністю глави держа­ви — президента, який може об'єднувати повноваження глави держави та уряду. Президент сам призначає членів кабінету міністрів (уряд), які відповідальні перед ним, а не перед парламентом. У президентській рес­публіці існує жорсткий поділ влад, їх значна самостійність. Парламент може обмежити діяльність президента за допомогою законів і через за­твердження бюджетів. Президент може користуватися правом вето по відношенню до актів парламенту, може його розпустити, а парламент може при певних обставинах ініціювати процес відсунення президента від влади (СІЛА, Аргентина, Бразилія, Мексика, Росія).

Змішана республіка (парламентсько-президентська)об'єднує риси парламентської і президентської республіки, прагне поєднувати сильну президентську владу з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду. Її основна риса — подвійна відповідальність уряду: перед президентом і парламентом (Україна, Франція).

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ — це елемент форми держави, який відображає спосіб адміністративно-територіальної організації держави, поділ держави на складові частини і поділ влади між ними і керуючим центром. Територіальна організація держави характеризує співвідношення цілого і частин, центральних і регіональних органів влади.

У залежності від устрою держави поділяють на прості (унітарні) і складні.

Проста (унітарна) держава характеризується повною політичною єдністю: вона має єдину структуру державного апарату, що розповсю­джує свої повноваження на всю територію держави; всі адміністративні одиниці по відношенню до держави мають рівний юридичний статус, і жодна з них не має ознак суверенітету. Проста (унітарна) держава являє собою організацію із адміністра­тивно-територіальних одиниць, що не мають власної державності (не мають ознак суверенітету). Така держава має єдину конституцію і гро­мадянство. Усі державні органи, в тому числі судові, складають єдину систему, діють на основі єдиних правових норм. Унітарні держави можуть мати у своєму складі утворення, що користуються автономією, компетенція якої визначається центральною владою (Україна, Італія, Португалія).

Складною державою є федерація— союзна держава. Для неї ха­рактерна наявність вищих органів влади для всіх членів федерації при збереженні ними у себе аналогічних органів, свого законодавства, грома­дянства, податкової системи. Федерація — це стійкий союз держав, самостійних в межах розпо­діленої між ними і центром компетенції, що мають власні конституцію, законодавчі, виконавчі і судові органи і подвійне громадянство. Повага союзним керівництвом і усіма суб'єктами федерації прав і повноважень один одного контролюється незалежним судом, а також зазвичай двопа­латним парламентом, верхня палата якого формується з представників штатів, земель, республік (США, ФРН, Росія, Канада).

Головна відмінність федерації від унітарної держави полягає в тому, що джерелом влади, суб'єктами державного суверенітету виступають у ній як великі терито­ріальні утворення (штати, округи, землі), так і весь народ, що склада­ється з рівноправних громадян.

Конфедерація – союз держав, який утворюється на договірній основі, члени якого, зберігаю­чи свою незалежність, створюють на договірних засадах спеціальні спіль­ні органи тільки для координації дій при вирішенні конкретних про­блем. Взаємовідносини суб'єктів конфедерації будуються виключно на добровільних угодах. Правова основа створення конфедерації — союз­ний договір, а не конституція (США — 1776—1787 рр., Німеччина — 1815—1867 рр.).

Імперія–держава, різні складові частини якої мають різний стурінь залежності від центру; утворена здебільшого шляхом завоювань.

ДЕРЖАВНИЙ (ПОЛІТИЧНИЙ) РЕЖИМ— це елемент форми держави, що вказує на методи і прийоми здійснення політичної влади, її взаємодію з населенням.

Його основні види:

а) демократичний — характеризується реальною участю населен­ня в здійсненні державної влади;

б) антидемократичний — характери­зується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної вла­ди, недотриманням основних прав людини.

У більшості сучасних держав поширений демократичний режим, який характеризується такими рисами:

1. Рівність і свобода всіх людей.

2. Пряма участь населення у вирішенні державних питань (пряма, або безпосередня, демократія) або за допомогою виборних пред­ставницьких органів (парламентська, або представницька, де­мократія).

3. Конституційне закріплення і гарантування прав і свобод грома­дян.

4. Існування різних форм власності.

5. Політичний плюралізм.

6. Законність і правопорядок.

7. Верховенство права в суспільстві і незалежне правосуддя.

8. Управління справами держави здійснюється за волею більшості

з урахуванням інтересів меншості.

Антидемократичний (недемократичний) державний режим ха­рактеризується такими рисами.

1. Відсутність реального здійснення прав і свобод особистості.

2. Верховенство держави над правом.

3. Панування однієї політичної партії (або руху).

4. Існування однієї — «офіційної» — ідеології.

5. Існування однієї форми власності.

6. Упор на каральні заходи і примушування.

7. Агресивність у зовнішній політиці.

У юридичній літературі часто вживається термін «авторитарний ре­жим». Він ототожнюється з антидемократичним або ж вважається од­ним з його різновидів нарівні з тоталітарним режимом.

Конституція України (ст. 5) визначає, що наша держава має рес­публіканську форму правління. Ст. 5 Конституції встановлює: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Це визначення не деталізується в Конституції, проте із змісту інших статей можна зробити висновок, що в Україні існує змішана республіка.

Ст. 2 Конституції України визначає Україну як унітарну державу.

Ст. 132 Конституції вказує, що державна територія України є єди­ною і цілісною.

Система адміністративно-територіального устрою України включає Автономну Республіку Крим. області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус.

Читайте також:

1. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
2. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
3. Автоматизовані форми та системи обліку.
4. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
5. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
7. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
8. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
9. Акредитив та його форми
10. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
11. Антиінфляційна політика держави
12. Антимонопольна діяльність держави

Переглядів: 795