Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Форми держави

Форма держави містить в собі три елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політич­ного режиму.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з політичними партіями, класами і соціальними групами. За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки, які у свою чергу, мають різні види.

Монархія — це форма правління, при якій вища влада в державі належить одній людині — монарху; формальним джерелом влади є одна особа. Монархії поділяють на абсолютні і обмежені. Законодавча, виконавча і судова влада належить монарху. Влада передається у спадок. Іноді монарха обирають. За свою державну діяльність монарх, як правило, ні перед ким не звітує і не несе юридичної відповідальності.

У залежності від рівня конституційного обмеження влади монарха і наявності інших вищих органів влади монархії поділяють на абсолютні, обмежені, деспотичні, тиранічні, дуалістичні, теократичні.

Абсолютна монархія історичний тип монархії, при якій монарх володіє необмеженою владою. (Арабські Емірати, Кувейт).

Обмежена монархія форма правління, при якій існує чітке визна­чення повноважень монарха. У сучасний період цей вид монархії досить поширений. Таких країн налічується близько 38. у них влада обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх – це глава держави, але він не може суттєво впливти на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархія має формальний характер і існує я традиція. До обмежених конституційних монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія. Приклад парламентської монархії – це, безумовно, Велика Британія.

Конституційна монархія характеризується певним співвідно­шенням повноважень монарха і парламенту. Влада монарха е законодав­че обмеженою і виконує лише представницькі функції; нормативні акти, що видаються монархом, набувають юридичної сили після їх затверджен­ня парламентом. Переважна більшість сучасних демократичних монар­хій — конституційні (парламентські). Уряд у них формується парла­ментською більшістю і є підзвітним парламенту, а не монарху (Велика Британія, Швеція, Іспанія, Данія).

Дуалістична монархія – форма правління, за якої монарх сам формує уряд і призначає прем’єр-міністра або існує парламент. У такій державі діють два вищих державних органи – монарх і уряд на чолі з прем’єр-міністром.Вона передбачає двопалатний пар­ламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня признача­ється монархом. Уряд призначається монархом і контролюється ним са­мостійно або через прем'єр-міністра, якого також призначає монарх (Йорданія, Марокко).

Теократична монархія – абсолютна влада релігійного лідера є водночас і державною владою, тобто релігійний лідер є главою держави (Ватикан, Тибет).

Республіка це форма правління, при якій джерелом влади є народ, вищі органи держави обираються громадянами. Республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані (парла­ментсько-президентські).

Парламентська республіка характеризується утворенням уряду на парламентській основі і його формальною відповідальністю перед парла­ментом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: фор­мує і підтримує його; встановлює фінансові рамки діяльності уряду; контролює уряд і може виражати йому вотум недовір'я тощо. Уряд наді­лений виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держа­ви, реально він — перша особа в державі. Президент (якщо ця посада існує в державі) може бути обраний або парламентом, або зборами ви­борців, або безпосередньо народом. Його роль зводиться до представни­цьких і церемоніальних функцій (Німеччина, Італія, Фінляндія, Індія, Австрія, Туреччина).

Президентська республіка характеризується наявністю глави держа­ви — президента, який може об'єднувати повноваження глави держави та уряду. Президент сам призначає членів кабінету міністрів (уряд), які відповідальні перед ним, а не перед парламентом. У президентській рес­публіці існує жорсткий поділ влад, їх значна самостійність. Парламент може обмежити діяльність президента за допомогою законів і через за­твердження бюджетів. Президент може користуватися правом вето по відношенню до актів парламенту, може його розпустити, а парламент може при певних обставинах ініціювати процес відсунення президента від влади (СІЛА, Аргентина, Бразилія, Мексика, Росія).

Змішана республіка (парламентсько-президентська)об'єднує риси парламентської і президентської республіки, прагне поєднувати сильну президентську владу з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду. Її основна риса — подвійна відповідальність уряду: перед президентом і парламентом (Україна, Франція).

 

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ це елемент форми держави, який відображає спосіб адміністративно-територіальної організації держави, поділ держави на складові частини і поділ влади між ними і керуючим центром. Територіальна організація держави характеризує співвідношення цілого і частин, центральних і регіональних органів влади.

У залежності від устрою держави поділяють на прості (унітарні) і складні.

 

Проста (унітарна) держава характеризується повною політичною єдністю: вона має єдину структуру державного апарату, що розповсю­джує свої повноваження на всю територію держави; всі адміністративні одиниці по відношенню до держави мають рівний юридичний статус, і жодна з них не має ознак суверенітету. Проста (унітарна) держава являє собою організацію із адміністра­тивно-територіальних одиниць, що не мають власної державності (не мають ознак суверенітету). Така держава має єдину конституцію і гро­мадянство. Усі державні органи, в тому числі судові, складають єдину систему, діють на основі єдиних правових норм. Унітарні держави можуть мати у своєму складі утворення, що користуються автономією, компетенція якої визначається центральною владою (Україна, Італія, Португалія).

 

Складною державою є федерація— союзна держава. Для неї ха­рактерна наявність вищих органів влади для всіх членів федерації при збереженні ними у себе аналогічних органів, свого законодавства, грома­дянства, податкової системи. Федерація — це стійкий союз держав, самостійних в межах розпо­діленої між ними і центром компетенції, що мають власні конституцію, законодавчі, виконавчі і судові органи і подвійне громадянство. Повага союзним керівництвом і усіма суб'єктами федерації прав і повноважень один одного контролюється незалежним судом, а також зазвичай двопа­латним парламентом, верхня палата якого формується з представників штатів, земель, республік (США, ФРН, Росія, Канада).

Головна відмінність федерації від унітарної держави полягає в тому, що джерелом влади, суб'єктами державного суверенітету виступають у ній як великі терито­ріальні утворення (штати, округи, землі), так і весь народ, що склада­ється з рівноправних громадян.

Конфедерація – союз держав, який утворюється на договірній основі, члени якого, зберігаю­чи свою незалежність, створюють на договірних засадах спеціальні спіль­ні органи тільки для координації дій при вирішенні конкретних про­блем. Взаємовідносини суб'єктів конфедерації будуються виключно на добровільних угодах. Правова основа створення конфедерації — союз­ний договір, а не конституція (США — 1776—1787 рр., Німеччина — 1815—1867 рр.).

Імперія–держава, різні складові частини якої мають різний стурінь залежності від центру; утворена здебільшого шляхом завоювань.

 

ДЕРЖАВНИЙ (ПОЛІТИЧНИЙ) РЕЖИМ це елемент форми держави, що вказує на методи і прийоми здійснення політичної влади, її взаємодію з населенням.

Його основні види:

а) демократичний — характеризується реальною участю населен­ня в здійсненні державної влади;

б) антидемократичний — характери­зується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної вла­ди, недотриманням основних прав людини.

У більшості сучасних держав поширений демократичний режим, який характеризується такими рисами:

1. Рівність і свобода всіх людей.

2. Пряма участь населення у вирішенні державних питань (пряма, або безпосередня, демократія) або за допомогою виборних пред­ставницьких органів (парламентська, або представницька, де­мократія).

3. Конституційне закріплення і гарантування прав і свобод грома­дян.

4. Існування різних форм власності.

5. Політичний плюралізм.

6. Законність і правопорядок.

7. Верховенство права в суспільстві і незалежне правосуддя.

8. Управління справами держави здійснюється за волею більшості

з урахуванням інтересів меншості.

Антидемократичний (недемократичний) державний режим ха­рактеризується такими рисами.

1. Відсутність реального здійснення прав і свобод особистості.

2. Верховенство держави над правом.

3. Панування однієї політичної партії (або руху).

4. Існування однієї — «офіційної» — ідеології.

5. Існування однієї форми власності.

6. Упор на каральні заходи і примушування.

7. Агресивність у зовнішній політиці.

У юридичній літературі часто вживається термін «авторитарний ре­жим». Він ототожнюється з антидемократичним або ж вважається од­ним з його різновидів нарівні з тоталітарним режимом.

Конституція України (ст. 5) визначає, що наша держава має рес­публіканську форму правління. Ст. 5 Конституції встановлює: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Це визначення не деталізується в Конституції, проте із змісту інших статей можна зробити висновок, що в Україні існує змішана республіка.

Ст. 2 Конституції України визначає Україну як унітарну державу.

Ст. 132 Конституції вказує, що державна територія України є єди­ною і цілісною.

Система адміністративно-територіального устрою України включає Автономну Республіку Крим. області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус.

 


Читайте також:

  1. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
  2. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
  3. Автоматизовані форми та системи обліку.
  4. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
  5. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  7. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  8. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  9. Акредитив та його форми
  10. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
  11. Антиінфляційна політика держави
  12. Антимонопольна діяльність держави




Переглядів: 800

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Механізм держави | Внутрішні функції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.022 сек.