Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет

Мова – це своєрідна візитна картка кожної людини, саме вона дає змогу судити про її освіченість, ерудицію, начитаність і под. Ніщо не характеризує людину так швидко, всебічно і наочно, як її мова. Ще давньогрецький філософ Сократ говорив: „Заговори, щоб я тебе побачив”, указуючи тим самим на велике значення усного мовлення у характеристиці людини.

Усне мовлення– це така форма реалізації мови, яка виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння і є первинною формою існування мови.

Українське усне мовлення стало сьогодні засобом широких ділових контактів – у трудовому колективі, на зборах, нарадах, конференціях, з’їздах, а також під час бесід, переговорів з діловими партнерами тощо. Ця широта суспільних функцій стає основою для розвитку і вдосконалення усної літературної мови. Сьогодні вносять пропозиції про те, щоб до характеристики ділових якостей людини додати ще й мовну характеристику: вміє чи не вміє чітко та лаконічно висловлювати свої думки.

Живе усне переконливе мовлення – важливий засіб багатоманітного та різноспрямованого впливу на слухача. Правильне, внормоване усне мовлення може забезпечити швидкість взаєморозуміння між учасниками комунікативного акту.

Загальні вимоги, які визначають рівень культури усного літературного мовлення:

1. Ясність, недвозначність у формулюванні думки.

2. Логічність, смислова точність, небагатослівність мовлення.

3. Відповідність між змістом мовлення та мовними засобами.

4. Стильова однорідність тексту.

5. Різноманітність мовних засобів (багатство лексики в активному словниковому запасі мовця).

6. Самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, зіставленнях, у побудові висловлювань.

7. Виразність дикції, відповідність між темпом мовлення, силою голосу і ситуацією мовлення.

Етикет – це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях.

Мовний етикет – це сукупність правил мовної поведінки, які представлено в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

- контактнопідтримувальну – встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

- ввічливості (конотативну) – прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

- регулятивну – така функція регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

- впливу (імперативну, волюнтативну) – передбачає реакцію співбесідника;

- звертальну (апелятивну) – привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника.

Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет являє собою своєрідний механізм, за допомогою якого може відбутися ефективне спілкування.

Усі названі функції мовного етикету ґрунтуються на комунікативній функції мови.

Мовленнєвий етикет – це реалізація мовного етикету в конкретних ситуаціях спілкування, вибір мовних засобів вираження.

Мовленнєвий етикет –поняття ширше, ніж мовний етикет, і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність.

У постійних системних відношеннях із словесними формулами ввічливості перебувають немовні (невербальні) засоби вираження. Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет.

Спілкувальний етикет – це система, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків.

Суттєвою ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного вдмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, колего, друже.

Існують формули мовного етикету. Відомо, що спілкування можливе за наявності: мовця, адресата, до якого звернена мова; мети і теми мовленнєвої діяльності.
1. Етикетні одиниці, якими виражається вітання:Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрастуйте! Здоров був! Здоровенькі були! Доброго здоров’я! Моє шанування! Вітаю Вас! Скільки літ, скільки зим! Радий Вас бачити!та ін.

2. Формули із значенням прощання: Прощайте! Прощавайте! До зустрічі! До побачення! Щасливо! Бувайте здорові! Дозвольте відкланятись! На добраніч! Щасливої дороги! Побачимось! та ін.

3. Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, мені дуже шкода, перепрошую, не гнівайтесь на мене, приношу свої вибаченнята ін.

4. Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання;Будь ласка, будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас, якщо Ваша ласка, ласкаво просимо, чи не змогли б Ви…та ін.

5. Звертання:Мамо, тату, доню, сину,сестро, брате, пані, панове, добродію, товаришу, друже, приятелю, подруго, колегота ін.

6. Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, так, напевно, безперечно, безумовно, гараздта ін.

8. Висловлення власного погляду: На мій погляд, на мою думку, на моє переконання, як на мене, мушу зауважити та ін.

4. Словники у професійному мовленні. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.

У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, – лексикографія.

Лексикографія (від грец. лексикос – словник, графо – пишу) як галузь мовознавчої науки поряд із розв’язанням важливих теоретичних проблем словникової роботи задовольняє практичні потреби суспільства в словниках різних типів і різного призначення. Тобто лексикографія – це наука, що займається не лише розробленням теорії укладання словників, але й добиранням, упорядкуванням та описом різноманітних словникових (лексикографічних) матеріалів. У цій науці нерозривно пов’язані й взаємно зумовлені два аспекти – теоретичний і практичний, прикладний.

Словникова продукція залежно від складу лексичного матеріалу й способу його опрацювання буває різних типів. Слід розрізняти енциклопедичні словники та словники філологічні (лінгвістичні). Енциклопедичні фіксують і пояснюють не слова, а пов’язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних галузей знання, науки, мистецтва, виробництва, політичного життя тощо. До великих енциклопедичних словників належить „Українська Радянська Енциклопедія” (в 17-и томах).

Що ж стосується філологічних словників, то вони мають кілька різновидів, але об’єктом опису в них завжди є слово, яке може аналізуватися з погляду походження, семантики, правопису, наголошування тощо. Вони бувають 1-, 2- та кількамовними.

У перекладних словниках до кожного слова, що перекладається, подається відповідне слово іншої мови.

Тлумачні словники з’ясовують основні прямі та переносні значення слів певної мови, належність їх до певних стилів, частоту вживання тощо.

Етимологічні словники з’ясовують походження слів, їх найдавніші корені, а також розвиток значення слів, зміни у їх будові.

Історичні словники подають у текстах і пояснюють слова, що вживалися у мові раніше й зафіксовані в її писемних пам’ятках.

Орфографічні словники подають нормативне написання слів.

Словник іншомовнихслів дає пояснення слів і термінів іншомовного походження, що ввійшли до складу української літературної мови.

Синонімічнісловники подають згруповані в синонімічні ряди слова – синоніми.

Фразеологічні словники пояснюють значення і вживання стійких сполучень слів.

Термінологічні словники подають значення термінів з певних галузей знань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Комунікативні ознаки культури мовлення	\|	Сутність та види кошторисів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.