Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Внесок римських юристів у світову юридичну теорію та юридичну практику

Юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити ряд ознак, які дозволять висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших професій. В попередньому матеріалі ми вже відзначали, ідо юридична діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам організаційно-управлінської, творчої роботи. Таким чином, юридичну професію можна охарактеризувати такими рисами.

*Масовість юридичної професії.Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностей в межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості для реалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів.

*Елітність.З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

* Особлива відповідальність.Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім'ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста - це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

*Конфліктність.Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач - відповідач, обвинувачений -потерпілий, правопорушник - співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлена протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками.

*Інтелектуальна привабливість.Будь-яка кваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи. Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки.

* Колективність праці.Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер.

Значна кількість рішень приймаються не від імені конкретного виконавця, а від імені органу держави або всієї держави, що вказує на колективність його вироблення, прийняття та забезпечення реалізації. Наприклад, рішення суду базується на результатах колективної праці багатьох учасників процесу (слідство, адвокати, прокуратура, оперативні служби, свідки, експерти). Слід сказати і про системну єдність юридичних установ в цілому, які можуть виконувати свої функції лише у тісному контакті та взаємодії.

Система юридичної діяльності

Відповідно до існуючих науково-теоретичних надбань, юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності уявляється можливим розкрити крізь призму цілісної сукупності складових компонентів, які висвітлюють порядок та умови здійснення юридичної діяльності, способи зовнішнього прояву та фіксації її результатів тощо. Таким чином, це такий системний аналіз даного правового явища, який проводиться з метою визначення різноманітних факторів здійснення юридичної діяльності, без наявності яких втрачається цілісність сприйняття явища як певної системи. Крім того, такий підхід дозволяє розглянути юридичну діяльність не тільки як процес, але й як сукупність складових елементів статичного походження у єдності із динамічними.

З питань системи юридичної діяльності вже склалася певна методика дослідження, яка дозволяє виділити такі складові елементи: суб'єкти, об'єкти, засоби, форми, методи, функції.

- Суб'єкти юридичної діяльності - це професійні юристи, їх об'єднання та установи, які можуть бути державного та недержавного походження. В реальному житті - це спеціалісти певного профілю, які володіють відповідними знаннями, досвідом, наділені компетенцією приймати рішення або давати поради, мають певні навички та вміння юридичної роботи.

- Об'єкти юридичної діяльності — це явища, процеси та предмети оточуючого світу, по відношенню до яких здійснюється правовий вплив. Серед об'єктів слід виділити загальний та безпосередній. До загального відносять відповідність норм права існуючих суспільних відносин, а до безпосереднього - дії суб'єктів права, їх правовий статус, правові свідомість та культуру, правові документи, процеси, стани тощо⁷.

- Засобами юридичної діяльності є перш за все норми права, правові категорії, юридична техніка та різного роду предмети матеріального світу, які допомагають у досягненні мети юридичної діяльності, забезпеченні високого рівня її ефективності. Ці предмети виступають як засоби збору та обробки інформації, засоби захисту, охорони та нападу ( ПЕОМ, зброя, аудіо-відео техніка, речові докази ).

- Форми здійснення юридичної діяльності - освітня, наукова, практична; усна (вербальна), письмова, конклюдентна; виділяють також установчу, правотворчу, правоохоронну, правозастосовчу, профілактичну.Слід також зазначити, що юридична діяльність може відбиватися як у правових, так і у не правових формах - інформування, виховання, фінансування, організація співробітництва та взаємодії тощо.

- Методи здійснення — це способи та прийоми, які використовуються для досягнення наміченого результату. Розрізняють два основних метода впливу на суспільні відносини - метод примусу та метод заохочення. Хоча зрозуміло, що в кожному конкретному випадку у зв'язку з тими чи іншими обставинами ми можемо говорити про метод попередження, індивідуального впливу, метод фотографування, проведення допиту або обшуку, метод перевірки інформації, попереднього обговорення. їх використання та поєднання залежать навіть від того, в якій сфері юридичної діяльності ми працюємо -наука, освіта, практична діяльність. Все залежить від реальної ситуації та складності поставлених завдань.

- Функції юридичної діяльності. Традиційним є поділ функцій на загально-соціальні та спеціально-юридичні, з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно-значущих, побічних напрямів впливу. Нами вже було відзначено, що юридична діяльність має багатоаспектний характер тому, що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно до регулятивних можливостей права, а у зв’язку з цим залишає певні «сліди свого перебування». Це і буде загальний вплив на економічні, політичні, культурні, ідеологічні, організаційно-управлінські відносини, на підставі якого, ми виділяємо відповідні функції. Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається основний зміст юридичної діяльності та відбувається досягнення наміченого правового результату.

Тому дані напрями впливу називаються спеціально-юридичними функціями, серед яких, відповідно до аналогічних функцій права, виділяють регулятивну та охоронну. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що вирішуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на під функції або функціональні компоненти, які тісно пов'язані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними, як частка і ціле. Серед таких під функцій можна виділити уповноважуючи, превентивну, виховну, дослідницьку, розслідувальну, судову, захисну, правовідновлюючу, пошукову, індивідуально-організаційну, реєстраційно-засвідчувальну. Кожна з них є лише напрямом функціонування та наповнюється змістовно практичними діями у межах конкретної юридичної спеціальності.

Висновок до 3 питання:

Отже, нами були розглянуті характерні риси юридичної діяльності, які становлять фундаментальні основи професійної діяльності юриста. Охарактеризували види юридичної діяльності та встановили її систему.

4. Професія "юрист": поняття, загальні ознаки. Професіоналізм юриста.

Професія «юрист» - широка область трудової діяльності в області теорії й практики юриспруденції, яка вимагає юридичних знань, умінь і навичок, необхідних для виконання певної роботи в правовій сфері соціальних послуг. Професія «юрист» визначається юридичною освітою, специфічними умовами юридичної діяльності, кваліфікованим використанням юридичного інструментарію

Професія юриста розкривається через наступні поняття:

1) діяльність, узята як певна реальність;

2) професіоналізм як якість діяльності;

3) юридичний характер діяльності, що відрізняє її від економічної, управлінської й інших соціальних сфер додатка праці особистості .

Юрист - фахівець-професіонал, який одержав повний набір юридичних знань, умінь і навичок відповідно до державного стандарту освіти, що володіє правом займати певні посади в різних сферах юридичної практики.

Загальні ознаки професії юриста:

1) юрист служить громадянському суспільству й державі, здійснює діяльність, що має, насамперед, суспільний і державний характер;

2) юрист обслуговує суспільні інтереси, надає соціальні послуги громадянам у вигляді юридичної допомоги й має справу, як правило, із соціальними аномаліями, відхиленнями від норм, «хворобами» у суспільстві ;

3) юрист своєю працею не ухвалює прямої участі в створенні матеріальних і духовних благ: він має певні владні повноваження, які містять у собі управлінські початки (але не обов'язково є винятково управлінськими). Так, праця прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника міліції й ряду інших пов'язані зі здійсненням особливих владних повноважень, із правами й обов'язками застосовувати владу від імені закону;

4) юрист користується офіційним статусом посадової особи: при занятті посади він нерідко присягає на вірність своєму професійному боргу ;

5) юрист нерідко діє автономно, тому що його робота не обов'язково збігається з діяльністю установи, відомства, працівником якого він є, але вона обов'язково здійснюється в інтересах тієї установи або відомства (наприклад, юрисконсульт підприємства);

6) юрист діє творчо, інтелектуально: він перебуває й постійному пошуку істини, у нього немає шаблонів, оскільки йому доводиться вирішувати різноманітність завдань і кожна нова справа являє собою нове завдання;

7) юрист є служителем права й закону: забезпечує функціонування права, «життя» права в суспільстві; у своїй діяльності завжди обмежений рамками закону, уже при плануванні своєї роботи він подумки зіставляє свої дії з нормами законодавства; втілює вимоги законності в повсякденнім житті. У цьому полягає принципова відмінність професії юриста від інших професій;

8) юрист - носій професійної специфічної культури, що охоплює всі культурні аспекти юридичної діяльності - як правові, так і етичні, психологічні, політичні, економічні, екологічні, інформаційні й ін., що забезпечує престиж професії, авторитет серед інших професій.

Професіоналізм - невід'ємна властивість юридичної діяльності, що означає гарне володіння своєю професією, тобто володіння правовими знаннями, досвідом , уміннями й навичками. Закінчення навчального юридичного закладу - лише формальне, а не фактичне свідчення рівня юридичної підготовки. Як професіонал юрист повинен мати фундаментальні й спеціальні юридичні знання, мати розвинене правове мислення , бути переконаним у верховенстві права й необхідності дотримання законності, уміло користуватися юридичним інструментарієм при розв'язку юридичних завдань із метою захисту прав людини. Високий професіонал - це особа внутрішньої самодисципліни, яка ніколи не дозволяє собі поверхневого відношення до справи.

Властивість професіоналізму виражають специфіку роботи юриста, відмежовують її від правової свідомості, правової культури інших суб'єктів права - не юристів. Професіоналізм як властивість юридичної діяльності закріплюється у відповідних нормативно-правових актах. Він є основою системи офіційних норм-вимог, які пред'являються до юристів конкретної спеціалізації: у навчальних закладах - це якість знань; при доборі кадрів - атестація; у процесі роботи - підвищення кваліфікації (для ряду професій).

Ознаки професіоналізму:

1) наявність високої кваліфікації, заснованої на фаховій освіті (ділова компетенція);

2) здійснення діяльності за правилами, виробленим і офіційно закріпленим у встановленому порядку , відповідного рівня прийнятих на себе завдань (законність діяльності);

3) дотримання нормативів правової, психологічної, політичної, економічної, екологічної, етичної, естетичної, інформаційної культури, які пред'являються до процесу діяльності і її результатам (виконання морально-правового боргу);

4) підконтрольність відповідним до державних органів і (або) об'єднанням фахівців, але воля від непрофесійного (у тому числі партійного) втручання (незалежність діяльності);

5) гарантоване здійснення роботи - забезпечення безперервності діяльності на належному рівні відповідно до поставлених завдань або запитів (стабільність і надійність діяльності);

6) одержання належної оплати за кваліфіковану працю, виключення діяльності з міркувань користі або вигоди ("чисті руки" - не корумпованість діяльності).

Висновки до 4 питання:

Отже, нами було зазначено, що Професія юриста - широка область трудової діяльності в області теорії й практики юриспруденції, яка вимагає юридичних знань, умінь і навичок, необхідних для виконання певної роботи в правовій сфері соціальних послуг. Професія «юрист» визначається юридичною освітою, специфічними умовами юридичної діяльності, кваліфікованим використанням юридичного інструментарію

Особлива роль римських юристів стала виявлятися після того, як Рим почав втягуватися в систему міжнародних відносин, в міжнародний торговий обмін, що задовго до появи Риму було характерно для держав, які знаходилися на узбережжі Середземного моря (Єгипет, Фінікія, Греція, Карфаген).

Поширення ділових зв'язків з іншими країнами передбачало створення таких умов, в яких однаково могли б перебувати купці різних національностей. На цій підставі перед римськими магістрами постала нова проблема - вирішувати спори, що виникають з нових відносин та створювати норми, які б регулювали порядок вирішення спорів.

Старе римське національне право не відповідало новому стану розвитку суспільства тому, що базувалося лише на місцевих звичаях та національних особливостях. Виключна роль римських юристів на цьому етапі розвитку юриспруденції проявляється в тому, що вони створювали універсальне, світове право, яке увібрало в себе звичаї міжнародного походження, що складалися століттями та були перевірені практикою життя. Таким чином, римські юристи створили право, яке стало загальним правом для всього античного світу. Хоча визнається, що творцем цього права був весь світ, однак, в цьому і полягає роль римських знатоків права, які зуміли переробити звичаї міжнародного обігу, злили їх у єдину чітку систему, яка стала зразком юриспруденції класичного періоду, основою для свого подальшого розвитку у видатному Зводі Corpus Juris Civilis імператора Юстиніана.

Говорячи про розвиток юридичної теорії взагалі, ми не випадково звертаємося до історії саме римського права. Воно впливало на юридичну практику і теорію багатьох країн Європи та Азії, що просліджується у ході вивчення правової спадщини (правових пам'яток, джерел) Англії, Франції, Німеччини, слов'янських держав, країн Далекого Сходу.

Завдяки постійному вивченню римського права, в цих країнах склалися єдине юридичне мислення та типова юридична практика, що також стало об'єднуючим фактором багатьох народів, фактором спільності їх матеріального та духовного життя.

Першоосновою формування римського права було право загально латинське. На первинному етапі розвитку його єдиним джерелом був звичай. Однак, як вказує І.А.Покровський, римляни досить рано почали відрізняти світське право - jus від правил релігії - fas.

Це був початок творчості знавців права, визнання результатів свідомої, вольової діяльності поряд з існуванням божественного закону.

Це викликало до життя не тільки власне римське право, яке мало світський характер, але й дало можливість формування у майбутньому світської юриспруденції. Відхід від божественних начал у праві знизив роль понтифіків, як єдиних знатоків права, та підвищив значення світських юристів, які намагалися, на відміну від перших, давати поради всім бажаючим, робити юридичні знання надбанням широкого кола осіб. Після цього юридична діяльність починає рухатися у своєму розвитку досить швидкими кроками.

У другій половині республіканського періоду з'являється досить значний клас юристів, чия діяльність здійснювалася за словами Цицерона у трьох формах:

А) саvеге - вироблення найкращих формул для різних юридичних актів (договори, заповіти тощо), тобто допомога приватним особам у здійсненні договорів;

Б) геsроndеге - відповіді на запитання приватних осіб з приводу різних юридичних сумнівів;

В) аgеге - надання порад щодо подання позовів та процесуального ведення справи.

Але не тільки практична діяльність римських юристів склалася як форма юридичної діяльності. Одночасно з розвитком практики починає розвиватися римська юридична освіта, основним методом якої стало практичне навчання шляхом участі у юридичних процесах. Учням необхідно було давати роз'яснення того, що відбувалося у судовому засіданні. З ускладненням законодавств виділяється окремий напрям юридичної роботи - консультування (200 р. до н. є.)

Наприклад, збереглися відомості про існування книги під назвою Tripertita, що складалася з трьох частин:

а) закони XII таблиць;

б) коментар до них;

в) позовні формули – legis actiones. Це свідчить про те, що римські юристи починають на теоретичному рівні осмислювати питання юридичної практики, розвивати юридичну освіту, закладати основи науково-теоретичного мислення.

Слід зазначити, що юриспруденція згодом вийшла з чисто практичної діяльності і створила досить значну юридичну літературу. Юридична освіта розвивалася настільки активно, що з’являлися навіть спеціальні заклади юридичної освіти, для яких навіть відводилися окремі приміщення за рахунок держави. Складалися навіть юридичні школи, що отримували широке розповсюдження, популярність, формувалася і юридична література у формі підручників, коментарів, творів, збірників рішень по окремим справам, аналітичним роз'ясненням окремих юридичних питань.

Таким чином, розвиток римської юриспруденції вже в період II—І ст. до н.е. свідчить про об'єктивне розмежування трьох основних форм юридичної діяльності - наукової, навчальної та практичної.

Завершальним етапом формування класичного римського права були кодифікації Юстиніана. Його рівень розвитку був дуже високим і, здавалося, що воно у такому стані може пережити державу, яка створила його. Це стало підставою для набуття величезного авторитету римського права та професіоналізму римських юристів, а також причиною використання готових юридичних конструкцій в інших правових системах, тобто безпосереднього впливу на юридичну практику багатьох країн світу.

Вплив римського права та його подальше існування розподіляється на дві гілки - східну та західну. Східний напрям на перших етапах сприяє активізації правового життя країн, однак, потім поступово завмирає аж до свого зникнення.

Розвиток у західному напрямі виявив протилежні тенденції та результати.

Тенденції розвитку юридичної діяльності

Ускладнення та динамізм сучасних соціальних процесів обумовлює й відповідні зміни у правовій сфері та юридичній практиці. До основних тенденцій розвитку юридичної діяльності відносяться:

* Переорієнтація форм та методів здійснення юридичної діяльності.

* У зв'язку з інтенсивним розвитком системи освіти, значне поповнення системи юридичної діяльності величезною армією фахівців права.

* Подальше поширення суб'єктів юридичної діяльності недержавного походження, які певною мірою складатимуть конкуренцію, особливо в системі освіти і в сфері практичної діяльності.

* База нормативного регулювання буде збільшуватися за обсягом, що може скласти певні труднощі регламентації юридичної діяльності, але не тільки за рахунок розвитку національного законодавства, а ще й завдяки нормам міжнародного права.

* У співвідношенні до інших видів соціальної діяльності буде спостерігатися взаємодія та взаємне проникнення, що обумовлюється підвищенням регулятивного впливу права на різні сфери соціального життя та підвищення на цій основі його соціальної цінності.

* Можна передбачити також реконструкцію окремих правових установ, зміну їхнього статусу в сфері здійснення юридичної діяльності, зниження або підвищення престижності, а значить можливі проблеми кадрового забезпечення. Особливо це стосується державних органів і установ, від якісного забезпечення яких кадрами залежить ефективність роботи, а значить правовий порядок в суспільстві, стабільність та злагода.

* Особливого розвитку зазнає юридична діяльність із розвитком комп'ютерної техніки, яка значно полегшує працю юристів, робить більш спрощеним доступ до правової інформації як у своїй країні так і за її межами. Такий інформаційний обмін відкриє шлях до інтеграції різних національних правових систем, до об'єднання зусиль у боротьбі з антисоціальними та протиправними явищами.

Висновок до 5 питання:

Отже, виникнення уяви про те, якою повинна бути юридична діяльність, відноситься до часу Древнього Рима і пов’язана з іменами класиків юриспруденції: Гай, Ульпіан, Модестин, Павел, Папініан. Вони вбачали зміст юридичної діяльності в трьох його складових: agere –керувати юридичними діями сторін; cavere – складати формули документів; respondere – давати поради, консультації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Юридична діяльність та професійна діяльність юристів.	\|	Сутність та різновиди політики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.