ВНЕСОК ДЖ. М. КЕЙНСА У РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ

Кейнсіанська теорія. Дж. Кейнс відводив важливе місце аналізу мотивів нагромадження грошей: трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два відображають традиційну роль грошей як засобу обігу і платежу. Вони переважно об'єднуються під загальною рубрикою трансакційного попиту, який залежить від суми товарообмінних угод чи доходу. Але головна новизна у Дж. Кейнса - визначення третього елемента попиту на гроші - попиту на спекулятивні залишки. Дж. Кейнс пов'язував його з динамікою ціни фінансових активів чи облігацій. За кейнсіанством стійко закріпилася репутація "проінфляційної доктрини", що ігнорує цінову динаміку і приносить купівельну спроможність грошей у жертву завданням забезпечення високих темпів економічного зростання. Таким чином, кейнсіанський підхід проявлявся у ставленні до інфляції. Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту. Теорія грошей Дж. Кейнса глибоко вплинула на всю систему економічних уявлень Заходу. Однак післякейнсіанський розвиток призвів до різкого зниження інтересу до грошової проблематики взагалі і до кейнсіанських пропозицій зокрема. Коли період великої економічної депресії минув, певною мірою і завдяки політиці "дешевих грошей", погляди економістів і політиків були звернені до іншого інструменту впливу на кон'юнктуру до системи бюджетних заходів, що сприяло поширенню недооцінки грошових факторів.

Дж. М. Кейнс називав гроші витвором держави, а вартість їх визначав як результат співвідношення маси грошей і маси товарів в обороті, тобто з позицій кількісної теорії. Головним спрямуванням дослідницьких зусиль Кейнса в теорії грошей були питання місця і ролі грошей у відтворювальному процесі. Дж. М. Кейнс доводив, що гроші мають суттєве значення і виконують самостійну роль у розвитку економіки.

Аналізуючи економічні кризи, які періодично потрясали світову економіку протягом 50-ти останніх років, Дж. М. Кейнс дійшов висновку, що виникла об'єктивна необхідність державного регулювання економіки.

Кейнс створив закінчену концепцію «керованих грошей», що базувалася на широкому державному регулюванні пропозиції грошей і була спрямована на забезпечення стимулювання ефективного попиту.

Він довів, що вплив грошей на економіку здійснюється не тільки через ціни, а й з допомогою норми процента. Зміна норми процента безпосередньо впливає на інвестиційну активність економічних суб'єктів: при підвищенні процента вона знижується, а при зниженні — підвищується. Динаміка ж інвестицій безпосередньо впливає на зміну інвестиційного попиту, зайнятості, масштабів виробництва, темпів економічного зростання.

Дж. М. Кейнс велику увагу приділив аналізу мотивів нагромадження грошей. У Кейнса їх три: трансакційний, завбачності та спекулятивний (попиту на спекулятивні залишки). Кейнс пов'язав його з динамікою ціни на фінансові активи, зокрема облігації, тобто з процентом. Тому сукупний попит на гроші (М) у Кейнса складається з двох частин: трансакційного (МІ), що є функцією доходу, і спекулятивного, що є функцією процента.

Зміна грошової пропозиції (маси грошей) зумовлює зміну рівня процентної ставки, що, у свою чергу, веде до зміни в інвестиційному попиті і через мультиплікативний ефект — до зміни обсягів ВВП. У зв'язку з цим передавальний механізм впливу грошей на реальну економіку, що випливає з кейнсіанської концепції, може бути виражений такою формулою:

М Пр І Пз ВВП,

де М - маса грошей, Пр - ставка процента, І - попит на інвестиції, Пз - загальний обсяг платоспроможного попиту, ВВП - обсяг ВВП.

Він вважав помірну інфляцію цілком виправданою платою за активізацію кон’юнктури ринку, стимулювання ефективного попиту з метою сприяння зайнятості та економічного зростання.

Кейнс вважав, що з допомогою регулювання податків та дефіцитного бюджетного фінансування суспільних потреб можна більш оперативно і дійово впливати на платоспроможний попит, ніж через монетарну політику. Реалізація такого підходу протягом тривалого часу неминуче призведе до інфляції незалежно від обраного шляху «накачування» ефективного попиту. Це положення наочно проявилось у реальній дійсності країн, що управляли своєю економікою згідно з рекомендаціями Дж. М. Кейнса в 60—70 роки XX ст.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кембриджська версія	\|	Сучасний монетаризм як альтернативний напрямок розвитку кількісної теорії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.